Звідкись треба взяти нових кандидатів у політики поряд з тими небагатьма знайомими, що так і не скурвились. 40 найвпливовіших до 40. Або де та молода банда, що перезавантажить українську політику.
Виборча кампанія-2019 стартувала. Хто прийде? У суспільстві колосальний запит на нові обличчя і нові ідеї, йдеться в матеріалі журналу Корреспондент. Відповідають на цей запит еліти по-різному. Хтось, озираючись на «вашингтонський обком», готує проект, який умовно можна назвати «ми прийшли з бізнесу навести порядок у політиці». Хтось хуліганить у Мережі з жартівливим проектом Де-Морда (демократична орда).
Але у всіх випадках є чотири виклики, які стоять перед будь-яким політичним проектом.
Потрібно мати програму і розуміння того, що робити з воюючою пограбованою країною на наступний день після виборів. Традиційно українські політики йдуть у владу з ідеєю «вплутаємося в бійку, потім подивимося». Але у країни зараз немає ні ресурсів, ні часу на навчання «чайників».
Потрібно мати сильну польову команду, інакше результати виборів тупо вкрадуть. З двох Майданів в сучасній українській історії один відбувся саме тому, що перемогу вкрали. А третього Майдану Україна собі в наступному році дозволити не може, бо «ворог біля воріт».
Потрібно мати гроші. Багато грошей. Для політреклами, для фінансування think tank (див. Пункт 1), для фінансування польових команд (див. Пункт 2). Вибори - задоволення дороге.
Потрібно мати головне - людей, які, прийшовши до влади, не стануть красти, а будуть реалізовувати комфортні для основної маси населення реформи (так, такі бувають, а популізм - це саме про «болючі» реформи).
Ось про людей саме і наш рейтинг: Корреспондент взявся провести ревізію й оцінити, який людський потенціал у тієї частини української політеліти, що у владі перебуває не перший рік, але відносно нова. Ми свідомо обмежили вік приблизно 40 роками (народжені від 1978 року і пізніше). Тому що ці люди вже напевно отримали певний життєвий і політичний досвід. Але при цьому вони минули етап промивання мізків радянською ідеологією, адже найстарші з них зустріли розвал СРСР і крах Компартії, так і не побувавши в комсомолі.
Вони є, і вони різні
З приводу наявних молодих політиків і чиновників у нас дві новини: традиційно одна - хороша, друга - погана.
Хороша полягає в тому, що серед них таки вистачає активних, авторитетних, небідних, отже, з сильними шансами на проходження в Раду й органи виконавчої влади. Погана новина в тому, що мінімум половина з них розбещені системною корупцією, мають «щасливих дружин-бізнесвумен» (це мем такий, якщо хто не зрозумів), декларують вчасно куплені біткоїни й ефіри (це криптовалюта така, так).
І що найнеприємніше в цій історії, найбільш прохідні, що володіють власними фінансовими ресурсами, здатні якісно «засіяти» мажоритарний одномандатний округ, як правило, найтісніше інтегровані в корупційні схеми і / або є проксі тих чи інших традиційних політгрупп.
Перемога на мажоритарному окрузі коштуватиме у 2019 році від $ 1,5 млн. Проходження в Раду партійного списку - від кількох десятків мільйонів доларів. У нас багато чесних людей мають такий ресурс? І це ми не про купівлю голосів. Лише про утримання ефективного штабу плюс польових команд і подальший захист результатів у судах, якщо це буде потрібно. І без гарантій. І з розумінням того, що ті, хто вже сидять на тому чи іншому виборчому окрузі, мають гандикап стосовно новачків.
Тобто новачкам доведеться пробивати і компенсувати силами, нервами, соратниками ті зв'язки, що вже створені «господарями округів». І створені, між іншим, за бюджетний рахунок. Ми ж не маємо ілюзій і розуміємо, що вже прямо зараз бюджетні ресурси рівною мірою використовуються і для підкупу виборців, і для підгортання місцевих еліт?
Ці зіпсувалися - несіть інших
Висновок? Звідкись треба взяти нових кандидатів у політики поряд з тими небагатьма знайомими, що так і не скурвились. Це можуть бути вихідці із середнього і навіть великого бізнесу, громадські активісти (не кидайте капцями!), озвірілі від свавілля фермери і, чому ні, демобілізовані з армії. Ось тільки у них є цілий букет проблем, які потрібно вирішувати прямо зараз, - і не факт, що встигнуть вирішити. А саме: знайти один одного, знайти гроші, розповісти про себе і зуміти не скурвитися хоча б до перемоги на виборах.
Як і кого ми рахували
Спочатку ми зібрали в список більше сотні політиків і чиновників, які народилися не раніше 1978 року. Потім Корреспондент опитав 12 зовнішніх експертів, також висловили свої думки з приводу політиків два співробітники редакції журналу (список нижче). Запити надсилалися практично всім відомим українським політологам, однак ризикнули відповісти далеко не всі. Кожен з політиків був оцінений від 0 до 10 за трьома параметрами: бал за впливовість у політиці, бал за медійну популярність, бал за наявність публічного довіри. Перші два бали були враховані з ваговим коефіцієнтом 0,4, третій - з 0,2. Підсумковий результат визначав місце політика в рейтингу. Для опублікування ми залишили перших 40.
Список експертів (у випадковому порядку): Андрій Миселюк, директор Інституту соціально-політичного проектування Діалог; Ірина Тиран, заступник директора Інституту стратегічних досліджень ім. Голди Меїр; Світлана Кушнір, політичний оглядач; Олександра Решмеділова, провідний аналітик Міжнародного інформаційно-аналітичного центру Розвиток України; Руслан Бортник, директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики; Сергій Литвинов, заступник директора Інституту соціальних технологій Соціополіс; Володимир Цибулько, політтехнолог; Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій; Сергій Слободчук, політичний консультант; Ігор Петренко, директор департаменту внутрішньої політики Міжнародного центру перспективних досліджень; Анатолій Октисюк, політичний експерт; Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень; Валерій Літонінський, оглядач журналу Корреспондент; Олександр Крамаренко, в.о. головного редактора журналу Корреспондент.
Топ-40
Детальніше про рейтинг і його фігурантів читайте в №8 журналу Корреспондент.