ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

Ніяких канікул. Кандидати в президенти України стартували

Корреспондент.net, 29 червня 2018, 17:17
0
1309
Ніяких канікул. Кандидати в президенти України стартували
Провислий діалог з МВФ загрожує посиленням девальвації, уповільненням відновлення ВВП

Західні партнери остудили вітчизняні захоплення з приводу пари законів про Вищий антикорупційний суд. Юлія Тимошенко відправилася в свій третій похід за кріслом президента.

 
На вулиці потягнулися всі, кому не лінь: ЛГБТ-активісти, охоронці традиційних цінностей, чорнобильці, афганці, шахтарі і багато інших. А тим часом на країну насувається тінь можливої економічної кризи, пише Валерій Літонінський у №12 Журналу Кореспондент.
 
Після того, як Верховна Рада прийняла закон про Вищий антикорупційний суд (ВАС), від влади найчастіше можна було почути слово «перемога». Щастю не було меж. Наче й не було ось цієї багатомісячної тяганини. А ще менше року тому вищі чини переконували нас, що ніякий Антикорупційний суд Україні й зовсім не потрібен.
 
Але святкування були неповними, поки не було реакції Заходу. Як-не-як, все ж головного замовника створення цього суду. Реакцію чекали-чекали, а вийшла вона не такою вже й радісною.
 

МВФ напоготові

 
Ознайомившись з остаточним варіантом документа, який оперативно підписав Президент Петро Порошенко, Міжнародний валютний фонд навіть випустив спеціальну заяву директора-розпорядника Крістін Лагард. Звичайно, Лагард спочатку зазначила, що прийняття закону про Вищий антикорупційний суд її дуже обнадіяло, і це крок вперед у боротьбі з корупцією в Україні. Однак знайшлося і вагоме але: в остаточній редакції закону виявилася несподівана правка. Апеляції у справах НАБУ, які суди розглядають вже зараз, будуть проходити в судах загальної юрисдикції, а не в Антикорупційному суді. Але спочатку було по-іншому, і саме новий Антикорупційний суд повинен був стати апеляційною інстанцією для таких справ. На цьому наполягав Захід, в такому розкладі були впевнені в самому НАБУ.
 
Чому це важливо? Бо якщо не перенести апеляцію в ВАС, то всі нинішні гучні корупційні справи - щодо колишнього глави фіскальної служби Романа Насірова, екс-депутата Миколи Мартиненка, мера Одеси Геннадія Труханова, «бурштинових» депутатів Борислава Розенблата і Максима Полякова, нардепа-втікача Олександра Онищенка і багато інших - так і будуть поховані в судах загальної юрисдикції. Ці суди і зараз «неохоче і неспішно» розглядають такі справи. Для боротьби з таким станом речей якраз і створили Антикорупційний суд. Але дана правка фактично виводить всі ці скандальні справи з-під його юрисдикції.
 
Лагард прямо вказала не необхідність скасування такої норми і повернення антикорупційного суду права розглядати апеляції на рішення судів першої інстанції у таких справах. Також директор-розпорядник підкреслила, що для отримання грошей від МВФ необхідна «своєчасна імплементація та інші передумови» - вирішення питання з ціною на газ і ухвалення реалістичного проекту державного бюджету на наступний рік.
 
Загалом, якось із цієї ситуації українська влада мусить викручуватися. Послабити лещата в МВФ не збираються. Там, як правило, в принципі, не дають гроші за рік до виборів, щоб електоральні бонуси не лунали за їх рахунок. Але Україна може стати винятком, бо гроші нам потрібні, перш за все, аби віддати борги того ж фонду.
 
Однак ейфорія від прийняття закону про Вищий антикорупційний суд швидко розвіялася. І якщо ще один технічний закон про його фактичне створення Рада оперативно ухвалила, то з невідкладним, як просила Лагард, зміною правки про апеляцію депутати поспішатимуть. У них вже готові десятки відмовок, чому цього робити не варто. Чи дарма цю правку туди пропихали, щоб так просто її скасовувати.

 

Провисший диалог с МВФ чреват усилением девальвации, замедлением восстановления ВВП и потерей предвыборных баллов действующих лидеров страны.

 

Коротка лава

 
Замість цього влада припасла справжній удар по щойно створеній антикорупційній системі країни. І знову почалися неприємні розмови про реванш. Справа в тому, що нарешті завершилося формування комісії зовнішнього контролю Національного антикорупційного бюро або просто групи аудиторів НАБУ. Складається ця група з трьох осіб. По одній особі призначає Кабінет Міністрів, парламент і Президент. Кабмін і парламент, з горем навпіл, зі своїми призначеннями впоралися. Чекали тільки слова Президента. Можна було сподіватися, що після скандалів з обранням аудитора НАБУ від Ради, коли відверто прокотили всіх відомих міжнародних експертів, Порошенко вибере саме авторитетного іноземця, щоб продемонструвати свою прихильність боротьбі з корупцією.
 
Адже на всіх публічних виступах глава держави не втомлюється підкреслювати, що саме він зробив все заради роботи антикорупційної системи в країні. Він міг призначити аудитором НАБУ колишнього аудитора ФБР і заступника генерального інспектора Департаменту юстиції США Роберта Сторча, одного з найвідоміших борців з корупцією у світі, який посадив у Гватемалі 150 чиновників, включаючи колишнього президента Карлоса Кастресана, італійського прокурора, гендиректора Європейського управління з боротьби із шахрайством Джованні Кесслера, або американського прокурора, який розслідував корупцію російських олігархів Томаса Фаерстоуна. 
Але замість них Порошенко вибрав свого близького соратника Павла Жебрівського. Заради цього його довелося навіть звільнити з посади керівника Донецької обласної військово-цивільної адміністрації.
 
Жебрівський - вірний соратник Президента
 
Про що говорить таке призначення? По-перше, Президент вкотре віддає пріоритет особистій лояльності та відданості кандидатів на високі посади, а не професійним якостям. Жебрівський співпрацює з Порошенком ще з початку 2000-х, з одного з перших політичних проектів нинішнього Президента - партії Солідарність. У Жебрівського немає власної думки, він не самостійна фігура, він залежний від Президента, у всьому до нього прислухається і слідує його вказівкам. Чи можна сподіватися на об'єктивні висновки такого аудитора, питання, скоріше, риторичне. По-друге, це призначення підтверджує не те що коротку, а просто катастрофічно коротку лаву запасних. По-третє, і про це говорять найбільше, призначення Жебрівського - загроза роботі НАБУ. Важливість аудиту полягає в тому, що тільки за результатами його висновків можна звільнити директора бюро. Таким чином, маючи підконтрольний аудит, можна на нинішнього директора НАБУ Артема Ситника політично тиснути або взагалі поміняти його на більш лояльну фігуру.
 
Антикорупційні активісти кажуть, що призначення Жебрівського в принципі суперечить закону. У нього немає досвіду роботи в правоохоронних або судових органах за кордоном або в міжнародних організаціях. А це обов'язкова вимога для аудитора НАБУ. На цю ж невідповідність вже вказали і в самому бюро. Громадські антикорупційні організації допускають можливість судового оскарження призначення Жебрівського.
 
До речі, Жебрівський з січня по червень 2015 року очолював управління Генеральної прокуратури з розслідування корупційних злочинів, скоєних високопосадовцями. Назвете хоча б один злочин, який розкрило це управління за час роботи Жебрівського? Ми - ні.
Повестка дня стартовавшей предвыборной кампании: популисты против реалистов, хищники против джедаев. Чтобы победить, джедаям придется умерить аппетиты присосавшихся к госбюджету и тарифам естественных монополий.

 

 

Новий курс БЮТ

 
Крім атаки на корупцію, при владі вистачає і інших проблем. Наприклад, серйозну активність розвинула Юлія Тимошенко - наразі з неї посилено ліплять фаворита президентських перегонів. Вона вже оголосила, що втретє піде в президенти, заклеїла всю країну рекламою і представила свою програму. Називається вона не особливо оригінально - «Новий курс» і з ідеями великого президента США Франкліна Делано Рузвельта має мало спільного.
 
Цей самий «Новий курс» потрібен Тимошенко заради завоювання нового електорату. Свого базового виборця Юлія Володимирівна вже не втратить, але для перемоги цього мало, що підтверджує її попередній негативний досвід виборчих кампаній. Тому Тимошенко намагається розширити коло своїх прихильників за рахунок тих соціальних груп, які її зазвичай критикують або ігнорують. В першу чергу, це найактивніші верстви населення - креативний клас, малий і середній бізнес, молодь. Для цих людей Тимошенко - популіст, політик старої формації, з величезним антирейтингом. І вона намагається цього образу позбутися.
 
Новий курс нової Юлі
 
Як? Поки за допомогою нової яскравої упаковки, сучасних технологій і трендових слівець. Представляючи «Новий курс», Тимошенко розповідала про блокчейн і синергію, 3D-принтери і інновації. Смішно, що вела мову про це все вона в залі, заповненому її старими соратниками, які відверто нудьгували або дрімали під час презентації «Нового курсу».
 
Ідей у ​​Юлії Володимирівни маса, є і свіженькі: вона обіцяє країні в разі своєї перемоги прийняття нової Конституції і перехід до нової моделі - без поста президента. Тобто, вона, якщо її оберуть, обіцяє бути останнім українським президентом і самостійно відмовитися від посади. Це цікавий політтехнологічний хід - «я йду в президенти, щоб не бути президентом, щоб зруйнувати взагалі цю формацію, хочете, щоб президентів більше не було, голосуйте за мене». Керівництво державою, за ідеєю Тимошенко, візьме на себе прем'єр-міністр, називати якого будуть канцлер або гетьман.
 
Головний меседж Тимошенко просто шикарний в якості потужної політичної маніпуляції: ви можете не любити мене, але підтримайте тоді ідеї. Вона навіть готова погодитися на продаж землі, поки, щоправда, не повноцінний, хоча вона роками заробляла електоральні бали на підтримку мораторію. При цьому в програмі Тимошенко немає ні слова про найнагальніші для України проблеми - війну, повернення Донбасу і Криму, армію. Зате є спроба максимально наситити спіч сучасними словами, часом плутаючись у їх значенні, і не упустити можливість підколоти головного опонента: «Якщо ми не будемо діяти негайно, можемо відстати від усього світу на сотні років. Коли інші держави розробляють методики, що дають можливість використовувати нано- та IT-технології, друкуючи на IT-принтерах [це що ще таке ?!] цілі міста, ми тільки будуємо магазини для цукерок».
 
Омолодитися і крокувати в ногу з часом Тимошенко намагається відчайдушно. Кажуть, це одна з стратегій американських політтехнологів, які працювали з Дональдом Трампом, а зараз консультують Юлю. Вона завела сторінку в Facebook, там же заявила про своє балотування в президенти.
 
Під час форуму, на якому представлявся «Новий курс», до Тимошенко на сцену вийшов молодий хлопець - зняв футболку, потримав лідера Батьківщини за руку і подарував квіти. Навіщо це було зроблено, мало хто зрозумів. Так намагаються показати, що Юлія Володимирівна ще дуже навіть нічого і все ще заворожує чоловічі серця? Але ефект від цього ходу був отриманий - кількість згадок форуму в соціальних мережах і онлайн-ЗМІ за лічені хвилини зросла в десятки разів.
 
Тимошенко виглядає задоволеною
 
Поки над креативними потугами Тимошенко більше сміються. Хоча не помітити не можна - ці вибори її останній шанс в українській політиці, так що вкладатися в них вона готова по-максимуму, навіть якщо для цього потрібно буде розповідати бабусям про 3D-принтери. З іншого боку, у Юлії Володимирівни завжди є вихід. Не зайде образ нової сучасної, високотехнологічної Тимошенко, можна буде знову повернутися до коси і розповідей про соціальний геноцид.
 

Нова масовка: відповісти є чим?

 
Тим більше, що вдячні слухачі для популістської риторики завжди знайдуться. Тільки на третьому тижні червня Верховну Раду пікетували чорнобильці, афганці та шахтарі - заради повернення пільг і збереження соціальних подачок. Причому активно так пікетували, навіть намагалися брати штурмом. А це ж улюблені теми Батьківщини. У партії відразу ж почали лякати владу соціальними бунтами, тому що це ж саме вона скорочувала пільги, а тепер повинна покаятися. Де взяти гроші на роздуті соціальні виплати в Батьківщині, як зазвичай, не особливо турбуються. Класичний вітчизняний популізм.
 
Симетричної відповіді на активність Тимошенко на Банковій поки немає. Там і своїх турбот вистачає. Наприклад, заручитися підтримкою надвеликого бізнесу, показати йому, що з Президентом Порошенком далі буде спокійніше, ніж у разі приходу нового лідера. А значить, не потрібно інвестувати в якогось іншого кандидата, в ту ж Тимошенко. Так, не можна не помітити загравання влади з колишніми регіоналами з Опозиційного блоку. Парламент відфутболив подання на зняття недоторканності і притягнення до відповідальності трьох депутатів цієї політсили - Олександра Вілкула, Сергія Дунаєва та Дмитра Колесникова. Генпрокурор Юрій Луценко обурений, але раніше серпня подання в Раду знову не принесе.
 
Опоблок вже давно підтримує найбільш важливі для влади рішення, в разі нестачі голосів. Так було з обранням Радою аудитора НАБУ. Питання тягнулося рік, і без 23 голосів опозиціонерів, які зазвичай взагалі ні за які антикорупційні ініціативи не голосують, не наважилося б і зараз. Також парламент не став розглядати поправку про створення бази даних споживачів газу, яка істотно обмежила б заробітки лідера Опоблоку Юрія Бойка і Дмитра Фірташа, одержувані з облгазів. Крім того, варто звернути увагу на те, що того ж Бойка все частіше можна побачити на президентських медіаресурсах, зокрема, на Прямому каналі, причому в матеріалах про свято першого врожаю і покладання квітів.
 
У президента прекрасно розуміють, хто дійсно має політичну вагу в країні, і намагаються вибудувати відносини з усіма групами впливу. І, звичайно, триває наведення порядку всередині команди. Наприклад, приборкання норовливого прем'єр-міністра Володимира Гройсмана. Глава уряду останнім часом розвинув активну самостійну діяльність, він будує власний рейтинг, формує смисли. Зрозуміло, це створює для нього і певні ризики - на початку червня на засіданні уряду він заявив, що проти нього готуються провокації. Що ж, це тільки початок - зростаючі чужі рейтинги спати не дають.
 
Тим часом Порошенко продовжує рухатися за наміченим планом: відкриває все, що відкривається, включаючи окремі ділянки відремонтованих доріг, вибудовує відносини з регіонами. Тактика проста і зрозуміла - домовитися з впливовим представником певної області, мажоритарним депутатом, щоб покласти на нього завдання щодо підтримки під час передвиборної кампанії. Це вже було зроблено в Хмельницькій та Волинській областях. Йде робота в Житомирській області. Не дивуйтеся тому, що Порошенко призначив послом в Вірменії скандального генерал-лейтенанта Петра Литвина - молодшого брата Володимира Литвина - екс-спікера і колишнього главу адміністрації президента. Порошенка з Литвином-старшим пов'язують давні шанобливі стосунки. Зараз Володимир Литвин - мажоритарник від Житомирської області, де його авторитет незаперечний. Почесне заслання для генерала, що оскандалився під час жорстких подій 2014 року, - важливий реверанс напередодні виборів.
 
Президент відкриває ділянку дороги
 
 
Дипломати від призначення Литвина в шоці. Вірменія - важлива країна для України, де зараз як ніколи необхідний активний професійний посол. В Єревані нещодавно пройшла зміна влади, там сильні позиції Росії, але є готовність рухатися на Захід. Єреван у напружених відносинах з Баку, що проявляє прихильність до Києва. І ось у такий важливий і складний регіон направляють людину без професійного досвіду і з просто неймовірно негативним шлейфом на батьківщині.
 

Тема для хайпу

 
Разом з тим, в українській політиці залишаються теми, які для власного пабліситі намагаються використовувати абсолютно всі сили. Наприклад, вже традиційний Марш рівності. Останніми роками ці події позбавили від насильства з боку ультраправих тільки жорсткі дії поліції. В результаті, марш час від часу виявляється досить своєрідним заходом, на якому заробити позитивні бали дуже складно обом сторонам - і тим, що б'ються за чергову порцію грантів громадським активістам, і тим, хто заробляє передвиборні очки ультраправим.
 
Держава зобов'язана захищати права громадян на будь-яке самовираження і будь-яке мирне зібрання. Марші рівності активно підтримують західні партнери, в них беруть участь посли, наприклад, в останньому - посол США Марі Йованович, приїжджають європейські політики. Так, для України ця подія - своєрідний іспит на демократичність. Звідси і безпрецедентні заходи безпеки, кілька сотень учасників Маршу охороняє більше 5 тис. поліцейських. Врешті, виходить дивне видовище - учасники акції начебто пересуваються в клітці, а потім ховаються, щоб безпечно роз'їхатися по домівках.
 
EPA
Прайд у Києві
 
І при цьому відсутня законотворча активність - навіть ті депутати, які беруть участь у маршах, законопроекти про захист прав меншин в Раду не вносять. Одним словом, лукавства і показухи значно більше, ніж конструктивної активності і результатів.
 
Ну а ультраправі звинувачують владу в репресіях і насильстві, обіцяючи жорстко відповісти. Востаннє затримали аж 57 радикалів ще до початку маршу, супроводжуючи затримання побиттям та іншими проявами невмотивованої жорстокості.
 
Тим часом нейтрально налаштовані громадяни нарікають на те, що влада витрачає безпрецедентні суми з держбюджету на охорону купки активістів і полювання на ультраправих, притому що в столиці в наявності розгул вуличної злочинності, квартирних крадіжок і викрадень автомобілів.
 

Свободу - політв'язням

 
А поки вітчизняні політики зайняті запуском, різними вуличними акціями і передвиборчими перегонами загалом, кілька українців продовжують повільно вмирати в тюрмах сусідньої держави. Так, саме вмирати в російських застінках, а як по-іншому, якщо Олег Сенцов голодує вже понад 40 днів, Володимир Балух - близько 100. При цьому весь світ продовжує радіти  чемпіонату світу з футболу, що проходить в РФ. Так, Президент Порошенко двічі особисто дзвонив у зв'язку з проблемою українських заручників президенту РФ Володимиру Путіну. Але Кремль, як завжди, грає у свої ігри. Спочатку дозволяє українському омбудсмену Людмилі Денісовій відвідати політв'язнів, а коли вона приїжджає туди, її до них не пускають. Тепер Москва хоче, щоб їх омбудсмен спочатку зустрівся із затриманими в Україні росіянами, а потім обіцяє відкрити доступ до українських в'язнів.
 
Москва жорстко «натякає»: проблему може вирішити прохання про помилування з боку в'язнів, що для них є неприйнятним, бо вони вважають, що їх засудили за неіснуючі злочини.
 
Залишаються надії на те, що під час чемпіонату світу Путін захоче проявити гуманізм, підправити імідж в очах Заходу і відпустить когось, але розраховувати тільки на це - відверто погана ставка. Так, акції на підтримку українських політв'язнів пройшли по всьому світу, але це переважно завдяки активності українців. На жаль, толку поки що мало: футбол ситу Європу цікавить набагато більше.
 
 
ТЕГИ: Юлия ТимошенкоПорошенкополитзаключенные
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua
Загрузка...

Корреспондент.net в соцмережах