RU
ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

План Б. Розклади на парламентські вибори

Корреспондент.net, 12 квітня 2019, 10:15
0
1299
План Б. Розклади на парламентські вибори
Фото: Корреспондент
У разі перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах він зіткнеться з «проблемою Ющенка» - мінімальною підтримкою в парламенті

21 квітня виборчий процес в Україні не завершиться. У жовтні 2019 року на нас чекають ще одні вибори - парламентські.

І для формування нової конфігурації влади вони зіграють чи не більш істотну роль, ніж вибори президента, пише Валерій Літонінський в №7 Журналу Корреспондент.

Корреспондент моделює, що далі-то буде.

Виразний сигнал вже подано: лідери політичних сил, які не потрапили до другого туру, активно просувають законопроекти про імпічмент президенту. І, звичайно, не відкидаються інші кроки, в результаті яких повноваження і можливості президента звузяться. Але на це старанно не звертають уваги ті, хто очікує кардинальних змін в Україні відразу після інавгурації нового президента.

Точно так же даремно аж надто засмучуються і ті, хто побоюється моментального падіння в прірву в разі приходу нової людини на Банкову.

І ті, і інші забувають, за якими законами живе держава. Україна - все ж парламентсько-президентська республіка. І згідно з Конституцією країни, в руках президента сконцентровано не так вже й багато владних повноважень за частиною внутрішньої політики, особливо якщо у нього немає підтримки більшості у Верховній Раді. А якщо взагалі немає власної фракції в парламенті - тим більше. Так, в 2019 році «під президента» фракція збереться аж бігом. Але не правляча коаліція.

Тому, кого б українці не вибрали 21 квітня, впадати в ейфорію або посипати голову попелом - занадто рано. Попереду ще парламентські вибори, і вони істотно скорегують будь-який підсумок нинішнього голосування.

У цій ситуації більш-менш зрозуміло, що станеться, якщо президентом залишиться Петро Порошенко: помірна модернізація курсу, наведення мостів з громадянським суспільством, спроби спертися на відносно молодих керівників місцевих громад - саме звідти можуть закликати нові обличчя в соціальні ліфти. І роль парламенту в цьому всьому тільки посилиться.

БЕЗ РАДИ - НІКУДИ

Саме через парламент у вигляді законопроектів повинні пройти всі реформи і зміни, обіцяні кандидатами в президенти. Приваблива ідея, популярна в суспільстві, - це одна справа, забезпечити її твердження - зовсім інша. За пропозицію, що ініціюється главою держави, не голосуватимуть його політичні опоненти в Раді. Без підтримки в парламенті всі найбільш барвисті сценарії реформ в країні так і залишаться на папері. Змести Верховну Раду, як це трапилося в 2007 році? Цей варіант малореальний. У найближчий рік - точно.

Кадрова політика президента також серйозно обмежена. Наприклад, президент не може одноосібно призначити або звільнити прем'єр-міністра. Це виняткове право Верховної Ради. Уряд автоматично йде у відставку не після президентських, а як раз після парламентських виборів. Згідно з українською Конституцією, коаліція депутатських фракцій визначає кандидатуру прем'єр-міністра і направляє пропозицію президенту. Керівник держави, в свою чергу, вже просто вносить до Верховної Ради подання на затвердження.

Так, президент керує зовнішньополітичною діяльністю держави, є Верховним головнокомандувачем, але міністрів закордонних справ і оборони без згоди парламенту він призначити не може. Кандидатури всіх інших міністрів на затвердження Верховної Ради подає сам прем'єр, і до них президент формально не має жодного відношення. Через свою фракцію, якщо вона в Раді вагома, зможе впливати, але одноосібно - навряд чи.

Також без схвалення Ради не проходять призначення генерального прокурора, голів Служби безпеки та Національного банку. Президент тільки вносить кандидатури до парламенту, але останнє слово за депутатами. На нові антикорупційні органи прямого впливу президент взагалі не має.

ЩО ЗАЛИШИЛОСЬ

Виходить, що ні з ким не погоджувати свої кадрові рішення президент може тільки у власній адміністрації, Раді національної безпеки і оборони, а також у вищому керівництві Збройних сил. Ще президент самостійно може призначити половину складу Ради Нацбанку і Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Але навіть самостійну регіональну політику глава держави будувати не може. Для звільнення або призначення голів обласних держадміністрацій президенту потрібно подання Кабінету Міністрів.

Звичайно, президент, який залишився без підтримки більшості в парламенті, може вплутатися у війну повноважень з Радою і Кабміном. Наприклад, глава держави може ветувати закони, прийняті парламентом, але депутати можуть спробувати подолати вето - потрібно дві третини голосів, а не проста більшість. Може президент перейти і до прямого народовладдя - призначати референдуми. Але є невеликий нюанс: зараз в Україні відсутній закон, який би регулював проведення референдумів. Прийняти його може тільки Верховна Рада.

Також у президента є можливість зупинити будь-який акт уряду, мотивуючи це його невідповідністю Конституції і запитуючи експертизу Конституційного суду. Прем'єр-міністр, в свою чергу, може блокувати навіть призначення президентом керівників дипломатичних місій України в зарубіжних країнах, для цього теж потрібен підпис глави уряду.

Одним словом, якщо президенту не вдається вибудувати власну вертикаль, і він конфліктує з парламентом і урядом, нервувати один одного і встромляти палиці в колеса вони можуть довго. Історія України знає подібні приклади. І закінчувалося це сумно для обох сторін конфлікту.

ЯК ВЖЕ БУЛО

Коли йдеться про президента без серйозного впливу на процеси в країні, то, в першу чергу, згадується Віктор Ющенко. Особливо останні роки його правління. Ющенко виграв президентські вибори в 2004 році. Але чвари всередині «помаранчевої команди» не дозволили йому розвинути успіх на парламентській кампанії 2006 року. Перемогла в ній Партія регіонів. Хоча, так звана помаранчева коаліція в складі Нашої України, Блоку Юлії Тимошенко і Соціалістичної партії могла сформувати більшість, але так і не домовилася між собою.

У підсумку прем'єром став суперник Ющенка на президентських виборах 2004 року - Віктор Янукович. Правда, протримався в кріслі прем'єра Янукович недовго, в результаті політичної кризи були призначені дострокові парламентські вибори. На виборах 2007 року партія Ющенка знову стала третьою, після Партії регіонів і БЮТ, а прем'єром призначили Тимошенко. Глава держави конфліктував з Тимошенко, знову намагався розпустити парламент і призначити перевибори, але нічого не добився. В останні роки свого президентства Ющенко, без підтримки Ради і Кабміну, позбувся будь-якого серйозного впливу і міг тільки робити дрібні капості, на кшталт відмови в наданні Тимошенко літака для польоту в Москву у 2008 році.

Наступним українським президентам вдавалося уникнути проблем Ющенка. Янукович після перемоги на президентських виборах 2010 року відразу переформатував під себе більшість у парламенті. Зробив він це за рахунок «тушок» - перебіжчиків з інших фракцій, які раніше були при владі, в основному з БЮТ. Звичайно, цей процес смачно присмачують серйозними фінансовими вливаннями, на перекуповування депутатів регіонали грошей не шкодували. В результаті Янукович швидко отримав лояльну більшість у парламенті, сформував власний уряд, а потім і зовсім змінив Конституцію, розширивши повноваження президента і зменшивши вплив парламенту. Для перемоги на наступних парламентських виборах Партія регіонів змінила виборче законодавство - повернула мажоритарку. Схема спрацювала, адже в мажоритарних округах провладний кандидат за рахунок фінансового та адміністративного ресурсу завжди має перевагу. Вибори Верховної Ради в 2012 році партія Януковича впевнено виграла. Це ще більше зміцнило владу регіоналів, однак проіснувала вона в такій конфігурації недовго, в кінці 2013 року почалася Революція гідності.

На президентських виборах 2014 року Порошенко здобув впевнену перемогу вже в першому турі. Повторити такий результат на парламентських виборах через приблизно півроку його політсила не зуміла, хоч і намагалася максимально використати образ президента. Проте Порошенкові вдалося завести в парламент найчисленнішу фракцію, правда, знову за рахунок мажоритарки. Вибори за партійними списками з невеликою перевагою виграла партія Народний фронт. Що, правда, не завадило сформувати в парламенті лояльну Банковій більшість, яка з горем навпіл існує і досі.

КОЖЕН ДЕНЬ - ДОБРИЙ ДЕНЬ

У разі перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах він зіткнеться з «проблемою Ющенка» - мінімальною підтримкою в парламенті. Звичайно, вже зараз з'являються перші спроби сформувати в Раді якусь міжфракційну групу або депутатське об'єднання За Зеленського, але все це особисті ініціативи окремих діячів, а не комплексна, цілеспрямована робота.

Прилаштуватися до Зеленського зараз багато охочих, особливо серед політиків, які намагаються тримати ніс за вітром і готують плацдарм на майбутні кампанії. Однак експерти не прогнозують, що перебіжки в умовну «групу Зеленського» в поточному скликанні парламенту будуть масовими. Серед тих, хто може «злитися» під Зеленського, найчастіше називають частину Народного фронту. Рейтинги цієї політсили гнітючі і змушують її членів шукати більш успішні бренди для розвитку своїх політичних кар'єр. Але якогось переформатування парламентської більшості під Зеленського очікувати не варто. Отже, Кабінет Міністрів до жовтня 2019 року, кого б не обрали президентом, не зазнає змін.

Оголосити дострокові парламентські вибори не можна за законом - в останні півроку каденції Ради її не можна розпустити. У такій ситуації Зеленський найближче виявиться до статусу «кульгавої качки» часів Ющенка. І це, швидше за все, позначиться на перспективах його партії на парламентських виборах. Розчарування виборців в омріяному кандидаті неминуче. Просто тому, що нинішні очікування його виборця завищені фантастично. Власне, на цьому градусі надочікувань він і виграв перший тур, а тепер намагається перемогти остаточно в другому.

А вся справа в тому, що він фізично не може забезпечити реалізацію своїх популістських обіцянок в перші місяці президентства. Але навіть якщо партія Зеленського Слуга народу на парламентських виборах зможе отримати хоча б половину від його персонального рейтингу за підсумками першого туру виборів (а це 15% голосів виборців), то вже з'являться шанси кристалізувати навколо себе коаліцію - більшість в Раді. Ось тільки є проблема - партії, як такої, у Зеленського все ще немає. Але в Україні вміють швидко будувати політпроекти під вибори.

Здивувати парламентські вибори можуть не тільки лідерів президентських, зменшення рейтингів восени загрожує всім учасникам весняної президентської кампанії. Так вже було в 2014 році, коли Тимошенко на президентських виборах стала другою з рейтингом 12,8% голосів виборців, а її політична сила на парламентських виборах ледве подолала рубіж для проходження в Раду. Або президентський рейтинг Анатолія Гриценка і Сергія Тігіпка перевищував 5%, а їхні партії в парламент взагалі не потрапили.

Як не дивно, виграти від обрання Зеленського може чинний прем'єр-міністр Володимир Гройсман. Звільнити його до жовтня не зможуть, а на тлі недосвідченого президента саме Гройсман зможе перетворитися на найвпливовішого політика і реального главу держави. За півроку до парламентських виборів прем'єр в такому статусі зможе «оформити розлучення» з Порошенком і підготувати ґрунт для походу в Раду на чолі з власною політичною силою. В самостійне політичне плавання, в разі поразки Порошенка, повернеться і мер Києва Віталій Кличко, реанімуючи свою партію УДАР.

НОВІ СТАРІ ФІГУРИ

Ще один політичний гравець, вплив якого після перемоги Зеленського може не просто не зменшитися, а навіть зрости, - міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. По-перше, він в будь-якому випадку виграє від поразки Порошенка - його головного політичного опонента останніх років. По-друге, Аваков не приховує своїх хороших стосунків з покровителем Зеленського - бізнесменом Ігорем Коломойським. По-третє, сам Зеленський вже публічно віддає реверанси Авакову і нахвалює міністра внутрішніх справ. Ну і, по-четверте, саме Аваков може стати головною сполучною ланкою між Зеленським та Кабінетом Міністрів, його провідником у велику політику. У такому випадку саме частина Народного фронту, що орієнтується на Авакова, зіллється з командою Зеленського.

Порошенко в разі поразки на президентських виборах особисто поведе свою політичну силу на парламентські вибори. БПП очікує переформатування, відмови від використання прізвища Порошенка в назві політичної сили і об'єднання з частиною Народного фронту, що орієнтується, перш за все, на Олександра Турчинова і Андрія Парубія. Хто дійсно першим втече від Порошенка, так це мажоритарники. Але втечуть, швидше за все, в нікуди, вони постараються самостійно обратися до парламенту як самовисуванці, а там вже вирішити, до кого вигідніше примкнути.

Ні, в скасування мажоритарки перед парламентськими виборами всерйоз ніхто не вірить, незважаючи на те, що розмови про новий виборчий кодекс і перехід на повну пропорційну систему знову активізувалися. І справді, ну як нинішній склад парламенту, наполовину зібраний з мажоритарників, за півроку до виборів відмовиться від схеми, яка привела їх до парламенту.

Непогані перспективи в разі обрання Зеленського президентом відкриваються і перед Тимошенко. Вона вже заявила, що готується до парламентської кампанії. Своє ядро ​​в 10% виборців вона збереже неодмінно. А як працювати зі слабким президентом, Тимошенко знає краще за кожного в цій країні. Плюс тарифи на газ можуть підніматися, тим самим підживлюючи агітаційний ґрунт Юлії Володимирівни, котра воює з «тарифним геноцидом». Тому новий зліт Тимошенко в ролі прем'єр-міністра відкидати не можна. І якщо такий сценарій буде реалізований, збудеться її мрія про канцлерство, тобто про перетікання влади від президента до прем'єра.

ЯКЩО ВИГРАЄ ПОРОШЕНКО

Перемога Порошенка, звичайно, не змінить конфігурацію парламентської коаліції і уряду до жовтня. Хоча соратники Порошенка можуть спробувати умовити шефа розправитися з найбільш настирливими суперниками, на зразок того ж Авакова, за гарячими слідами. Але навряд чи це реально - все ж Народний фронт залишається ключовим гравцем в нинішній правлячій коаліції.

У разі перемоги Порошенка на парламентські вибори його партію, за прогнозами експертів, поведе Гройсман. Швидше за все, залишиться всередині єдиного провладного проекту і Кличко, ну і Турчинов з Парубієм долучаться теж. Ця політична сила буде головним гравцем в мажоритарних округах і багато в чому саме завдяки їм здобуде перемогу на виборах.

Зеленський, якщо програє вибори президента, особисто в парламент може вже й не піти. Але його партія Слуга народу спробує потрапити в Раду і зможе сподіватися на непоганий результат. Арсеній Яценюк і Аваков спробують зібрати те, що залишиться від Народного фронту і, можливо, під новим брендом, або підкоригувавши старий, знову спробують пробитися в парламент. Тимошенко зміцниться в опозиційній ролі.

Хто б не виграв вибори президента, Порошенко чи Зеленський, за прогнозами експертів, в таборі умовної прозахідної демократичної опозиції в будь-якому випадку з'являться нові проекти і точно почнуться роз'єднувальні процеси. Від союзу з Гриценком відмовиться частина політичних сил, які підтримали його на президентських виборах.

Власне, Андрій Садовий вже заявив, що Самопоміч буде самостійно брати участь у парламентських виборах і частину списку готова віддати представникам громадянського суспільства. А головною інтригою цього флангу української політики залишається новий політичний проект співака Святослава Вакарчука. Якщо він все-таки матеріалізується, то буде претендувати на потрапляння в Раду і активно перетягувати на себе голоси проєвропейського виборця.

На протилежному фланзі української політики - опозиції проросійської, незалежно від результату президентських виборів, навпаки, продовжаться об'єднавчі процеси. Колишні регіонали зараз розкололися на два табори. З одного боку, перед парламентськими виборами остаточно повинен оформитися союз Юрія Бойка, Віктора Медведчука і Вадима Рабиновича в Опозиційній платформі За життя. З іншого - об'єднатися повинні і Олександр Вілкул з Євгеном Мураєвим. Плюс є ще колишні регіонали з партії Відродження з такими впливовими гравцями, як Геннадій Кернес, наприклад. Або Сергій Тігіпко, який останні роки відійшов від публічної політики. Разом з тим ця частина української політики завжди вміла об'єднуватися, навіть незважаючи на взаємні звинувачення. Тому відтворення умовної Партії Південного Сходу відкидати не можна. Такий проект автоматично перетвориться на одного з головних фаворитів парламентських перегонів, хто б не став президентом.

БИТВА ЗА 2%? ЗА БАГАТО БІЛЬШЕ!

На парламентських виборах 2019 року важливим для партій буде не тільки потрапляння в Раду, але і подолання хоча б 2% -го бар'єру. В такому випадку вони отримають державне фінансування своєї діяльності на наступні п'ять років. А це серйозна підмога. Боротьба буде запеклою. Через деякий час після парламентських, вже в 2020 році, очікуються місцеві вибори.

І це дуже серйозне поле для суперництва: децентралізація робить місцеві громади і впливовими, і багатими бюджетними ресурсами. На такий пиріг мисливців буде багато. А почнеться все, нагадаємо, з парламентських виборів.

ТЕГИ: Юлия ТимошенкоРадаПорошенкоВладимир Зеленский
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах