Представники нинішньої влади не втомлюються заявляти, що коаліція в парламенті є, але її поіменного списку так ніхто і не бачив. Після того як у лютому 2016 року з коаліції вийшли фракції Батьківщини, Самопомочі і Радикальної партії, залишилися в ній тільки Блок Петра Порошенка і Народний фронт, а також позафракційні депутати, які приєдналися до них. На двох у цих фракціях на сьогоднішній день тільки 215 депутатів. Більшість - це мінімум 226. БПП і НФ пояснюють наявність коаліції підтримкою з боку тих самих згаданих позафракційних депутатів. Що, до речі, підтверджується результатами найбільш важливих голосувань - наприклад, про держбюджет, про євроатлантичні прагнення України. Непереборних проблем з проведенням необхідних питань через Раду у влади в останні роки не виникало.
Щоб новий президент міг скористатися такою лазівкою, як відсутність коаліції, йому для початку доведеться визначити, з якого моменту вважати ці самі 30 днів можливої відсутності коаліції. Цей термін критично важливий, тому що він виводить можливу дату оголошення приводу до розпуску в той інтервал часу, коли оголошувати його вже не можна, - ті самі «не пізніш як за шість місяців до припинення повноважень», пам'ятаємо?
І тут охочим розпустити парламент може стати в нагоді сумнозвісний Київський окружний адміністративний суд. Чому сумнозвісний? Тому що за скандальними рішеннями цей суд давно переплюнув всіх. Тільки з останнього - визнання незаконним рішення про націоналізацію ПриватБанку, відсторонення від виконання обов'язків міністра охорони здоров'я Уляни Супрун, припинення рішення про перейменування УПЦ МП. І список можна ще довго продовжувати. Так ось, саме цей суд 6 березня зажадав від Верховної Ради підтвердити інформацію про наявність коаліції станом на 28 лютого, «із зазначенням прізвищ, імен, по батькові народних депутатів, які входять до її складу». Таку постанову було винесено в рамках розгляду позову депутата Андрія Деркача з приводу бездіяльності координаторів коаліції, які не забезпечили внесення в Раду кандидатури міністра охорони здоров'я.
І перш ніж встановити ступінь відповідальності кураторів більшості, суд побажав необхідним встановити сам факт існування коаліції. Подати підтверджувальні документи просили до 12 березня, але Рада цього не зробила.
Виходить, якщо Окружний адмінсуд встановить, що коаліції в Раді немає з 28 лютого, то у новообраного президента будуть підстави спертися на це рішення для розпуску парламенту і винести це рішення на наступний після інавгурації день.
Підстави, звичайно, дохлі, адже мова йде про припинення повноважень конституційного органу на підставі можливого рішення адміністративного суду. Та й вся ця комбінація має мало спільного з обіцянкою Зеленського діяти суворо за законом.
У підсумку, якщо Зеленський дійсно збирається розпускати Раду з досить вагомими підставами і без звинувачень на свою адресу про узурпацію влади, то зробити це він повинен до 27 травня і на підставі пункту про доведену відсутність коаліції. Теоретично може і встигнути, але скандалів і розборок все одно не уникнути. І, очевидно, піде окрик від західних партнерів України, оскільки подібний сценарій має мало спільного з демократичними процедурами.
Заради чого воно?
А ще питання: чи варта для Зеленського така гра свічок? З одного боку, на хвилі успіху після президентських виборів він може закріпити його на виборах парламентських, увірвавшись в Раду «на плечах ворога». Наприклад, у Франції після обрання Еммануеля Макрона дострокові парламентські вибори пройшли вже через місяць, і перемогла на них саме партія новообраного президента. Зеленський явно бачить у французькому лідерові певну модель і для себе. Але розпустити парламент зараз - це отримати звинувачення у спробі узурпації влади, нарватися на жорсткий опір з боку попутників у Раді вже зараз. Інстинкт самозбереження у депутатів, побоювання у великого бізнесу, а також неприйняття перспектив автократії в опозиційних громадських рухів можуть скластися в таку гримучу суміш, що зробить сценарій свідомо нереалізованим.
А ось шукати людей у партію для Зеленського проблемою не буде - під офісом вже стоять віртуальні черги з претендентів на місце в списку, а також з охочих отримати добро на висування у відповідних мажоритарних округах.
Тим часом у штабі новообраного президента заявляють, що «на сьогоднішній день говорити про розпуск Верховної Ради не є можливим. На сьогодні це питання не до нас, і воно не повинно обговорюватися».
Категорично заперечує можливість дострокового розпуску парламенту і чинний спікер Андрій Парубій. Хоча всередині парламенту вже почали збирати підписи за його відставку, а також з'явилася постанова про достроковий розпуск Ради. Зрозуміло, що самі по собі депутати вже точно не розійдуться. Хоча, наприклад, Ірина Луценко, представник чинного президента в парламенті, не так впевнена, як спікер. Вона оцінила шанси на розпуск парламенту як 50 на 50.
Перевзування на ходу
Взагалі процеси всередині Ради - найцікавіше і найважливіше, що зараз відбувається в українській політиці. Природно, швидко знайшлися охочі дружити з новою владою. Наприклад, Юлія Тимошенко вже заявила, що новообраному президенту потрібно підставити плече. І це ще не все. «Якщо у цього парламенту залишилася хоч крапля совісті, потрібно дати можливість сформувати новий уряд, який буде жити абсолютно в нових цілях і завданнях», - каже Тимошенко.
Тобто вона виразно дала зрозуміти, що підтримає будь-які зусилля з відправлення у відставку Кабміну на чолі з Володимиром Гройсманом.
Звичайно, взяти участь у формуванні цього самого уряду і навіть очолити його не проти сама Юлія Володимирівна. Сильний прем'єр-міністр за слабкого президента - добре знайома їй ситуація, на такий період припав пік її політичної кар'єри у 2007-2010 роках. Але з втіленням в життя подібних мрій у Тимошенко можуть виникнути проблеми. По-перше, самому Зеленському, якщо він дійсно розраховує на успішну політичну кар'єру, ні до чого настільки токсичні союзники. А по-друге, чинний прем'єр-міністр Гройсман нікуди йти поки не збирається.
Гройсман вже переговорив по телефону із Зеленським і заявив про готовність співпрацювати з новообраним президентом після його вступу на посаду, якщо «немає ідеологічних розбіжностей». Так що нікуди нинішній прем'єр і його уряд до парламентських виборів не дінуться, і саме Володимир Борисович, а не Тимошенко, може виконати роль сильного прем'єра за недосвідченого президента, який тільки входить у курс справ.
При цьому вступити на посаду Зеленський може вже із серйозно обмеженими й урізаними повноваженнями. Підкласти таку свиню йому готовий парламент, повноваження якого минають. Там раптом згадали про давню ініціативу фракції Самопоміч з прийняття закону про президента. Документ передбачає звуження повноважень глави держав, щоб він не міг призначати склад Нацкомісії з регулювання енергетики та комунальних послуг та інших регуляторів, керівників СБУ в областях, не створював органів на кшталт Держуправління справами.
Згідно із законопроектом Самопомочі, канцелярія президента повинна бути допоміжним органом і не дублювати повноваження уряду, прем'єр-міністр повинен стати секретарем РНБО за посадою, а президент може призначати або звільняти когось у виконавчій владі тільки за поданням або за згодою прем'єр-міністра. Навіть міністрів закордонних справ й оборони. Крім того, в документі визначено процедуру припинення повноважень президента. Самопоміч пропонує голосувати за цей проект пакетом разом зі зняттям депутатської недоторканності. Щоб нікому образливо не було.
Під таке звуження впливу президента на процеси в державі голоси можуть знайтися - теоретично. По суті, в цьому можуть бути зацікавлені всі численні невдахи президентських виборів, яких повно в парламенті. Але такі ініціативи навряд чи сприйме суспільство, яке щойно абсолютною більшістю обрало нового президента, а тепер його ставлять у зовсім нові умови.
За шумом перехідного періоду і приходу нової влади приховуються й інші процеси. Наприклад, активно йде підготовка до парламентської кампанії, якою б вона не була - в термін або достроковою. Президент Порошенко, який залишає посаду, вже заявив, що залишається в політиці, буде боротися за збереження досягнень свого президентства і брати участь у парламентських виборах. Незважаючи на гнітючий результат другого туру президентських виборів, Порошенко знайшов спосіб гідно прийняти поразку і вийти з програної кампанії на хвилі позитиву. Чинний глава держави першим в історії України відразу після оголошення екзитполів привітав свого опонента з перемогою, що стало важливим сигналом для всіх західних партнерів.
Також поразка Порошенка, як не дивно, мобілізувала його виборців. Знову ж вперше в історії країни ми побачили стихійний мітинг на підтримку президента, який іде, зі словами подяки на його адресу за виконану роботу. Тепер для Порошенка важливо не розгубити цю підтримку до парламентських виборів і конвертувати її в численну депутатську фракцію вже в новому скликанні Ради.
Для цього Порошенко обіцяє перезапуск своєї партії, її омолодження і навіть внутрішньопартійний праймеріз для формування команди. Своїм прихильникам, присутнім на Банковій, Порошенко пообіцяв через п'ять років повернутися до Адміністрації президента, а потім у відповідь на скандування з вимогою повернутися через рік відповів: «Через рік, так через рік».
Щодо «через рік» - не знаємо. Адже якщо у Порошенка дійсно буде можливість переобратися через рік - це означатиме, що країна опинилася втягнутою в потужну політичну кризу. А ось сильна опозиція, якою обіцяє стати глава держави, який іде, Україні точно не завадить.
У будь-якому випадку списувати Порошенка з рахунків ще дуже рано. Його політична кар'єра не закінчується, він вміє тримати удар, що вже показав у 2005 році, після того як посварилася помаранчева коаліція, а сам він опинився за бортом усіх владних кабінетів. До того ж він має в своєму розпорядженні достатні особисті грошові ресурси, і тому під час проведення чергової кампанії йому не доведеться звертатися за фінансуванням, розплачуючись за нього компромісами.
Після поразки Порошенко багато цитував Вінстона Черчілля, який теж програв вибори після Другої світової війни, але через шість років повернувся в крісло прем'єр-міністра. Подивимося, чи вийде у Порошенка повторити цей шлях.
Важливо і з ким має це робити президент, що йде. Гройсман заявив, що має намір брати участь у наступних парламентських виборах разом з політичною силою, «яка об'єднає в собі людей з гарною репутацією, людей, які можуть не тільки говорити, а реально робити речі, які будуть віддані країні». Чи буде це одна партія на двох з Порошенком чи окремий політичний проект - незрозуміло. Проте на зустріч Порошенка з фракцією БПП в Раді, на якій обговорювалися подальші плани чинної влади та саме з'явилися заяви про оновлення, Гройсман прийшов.
Під питанням і союз Порошенка з мером Києва Віталієм Кличком, у якого залишилася власна партія Удар, яку можна спробувати реанімувати або подружити з якимось новим гравцем, наприклад, із Зеленським. Одним словом, починається час великих політичних торгів і перефарбовувань.
План шостого
А що ж Зеленський? Як і під час кампанії, поки мовчить і тільки приймає привітання. Зате «балакучі голови» майбутнього президента вже намагаються збити неабияк завищені очікування від його перемоги. Наприклад, у Зеленського раптово згадали, що президент не відповідає за комунальні тарифи та ціни на газ для населення, не займається особисто переслідуванням корупціонерів і не зможе швидко закінчити війну на Донбасі. Все це під час передвиборної агітації не заважало Зеленському використовувати гасла: Кінець епохи бідності і Прийде весна - будемо саджати.
Розчарування в Зеленському, як і в будь-якому українському політику після виборів, неминуче. Наскільки воно буде катастрофічним - залежить від нього самого і його команди. Більш тверезі заяви останніх днів «стелять соломку», щоб падіння було не таким болючим. Просто відмовчатися вже не вийде - відповідальність іншого рівня, та й критика буде значно жорсткіше.
Поки Зеленський продовжує роздумувати над першими кадровими призначеннями, його численні експерти і радники починають суперечити самі собі. Простий приклад: один експерт ЗеКоманди з питань антикорупційної політики Руслан Рябошапка допускає одночасну зміну керівників НАБУ і САП. «Потрібно Назару Холодницькому (глава САП) і Артему Ситнику (глава НАБУ) дати шанс, і ми дамо. Але якщо вони не впораються і не покажуть спільний результат роботи, то органи будуть перезапущени», - каже Рябошапка, підкреслюючи, що сенсу перезапускати САП без НАБУ немає. При цьому інший експерт ЗеКоманди з антикорупційної політики - Галина Янченко - стверджує, що змінити потрібно тільки керівництво САП, чого, власне, і без того вимагали всі громадські активісти мінімум уже рік.
Або історія з тарифом на газ. У ЗеКоманді закликали уряд і Нафтогаз знизити ціни на газ для населення й узгодити таке рішення з Міжнародним валютним фондом. Проблема тільки в тому, що така заява з'явилася через два дні після того, як уряд і Нафтогаз вже прийняли рішення знизити ціни на газ для населення з 1 травня - до 8.247 грн за 1 тис. куб. м. Так що Зеленському (щоб уникнути подальших конфузів) потрібно якомога швидше призначити конкретних відповідальних за кожним напрямом, щоб ті не плуталися у свідченнях і не суперечили генеральній лінії.
На кого покластися
Підставити плече крім Тимошенко Зеленському готові численні представники режиму Віктора Януковича, які в останні роки змушені були втекти з країни, а тепер мало не найголосніше радіють перемозі шоумена на виборах президента. Та що там, сам Янукович вже хоче повернутися в Україну. У Зеленського поки від таких «помічників» всіляко відхрещуються.
Ще не проти дружити з новою владою і корумпована частина судової системи, яка активно шукає нових кураторів. У такій ситуації головним запобіжником шостого президента від необдуманих партнерств і суперечливих рішень залишається Захід. Західні партнери активно вітали Зеленського, не чекаючи офіційного оголошення результатів. Причому всі як один підкреслювали свою відданість підтримці України і більш ніж прозоро натякали, що з обраного шляху сходити - ні-ні.
Новообраного президента вже запросили до Польщі, Німеччини, Канади, чекають у Брюсселі на спільному саміті з ЄС, йому особисто подзвонив президент США. Тобто Захід демонструє, що, незважаючи на зміну влади, він не змінює свого ставлення до України. І заслуга в цьому в тому числі президента, що йде, який зумів вибудувати таку проукраїнську міжнародну коаліцію. Зеленському залишається підтримувати ці відносини і дослухатися до рекомендацій. Це може стати головною гарантією від криз і турбулентності всередині країни.