Переможець другого туру старанно уникав зовнішньополітичних тем напередодні голосування. Але після оприлюднення перших результатів довелося розкривати карти: так, нормандський формат і мінський процес буде продовжено.
На жаль, Володимиру Зеленському складно входити в один із найважливіших секторів його безпосередніх функцій - зовнішню політику. У нього відсутній навіть мінімальний досвід роботи в системі державного управління, і кар'єра художнього керівника Студії 95 квартал навряд чи сповна компенсує брак навичок і знань як публічного політика, пише Євген Магда в №8 Журналу Кореспондент.
Зовнішньополітична команда? Вона поки ніяк себе не проявила. Так, Зеленський пред'явив як ключового зовнішньополітичного експерта екс-міністра фінансів з уряду Володимира Гройсмана - Олександра Данилюка. Але і той заявив, що його не цікавить посада міністра закордонних справ. Охоче коментує зовнішньополітичну тематику політичний радник нового президента Дмитро Разумков, якого готували головним по внутрішній політиці. Та й шанси побачити його на чолі зовнішньополітичного відомства відверто невисокі.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Ще під час першого туру команда Зеленського відзначилася тим, що, відповідаючи на питання журналістів про євроінтеграційні перспективи, міркувала про "план дій для членства в ЄС", хоча європейська інтеграція не передбачає такої процедури. Над цією безневинною помилкою потім жартували, але беззлобно. Головне ж таки не сама помилка, а той факт, про який вона свідчить. А саме: це означає, що з приводу настільки чутливого питання у команди Зеленського були заготовлені Q&A, тобто добірка вивірених відповідей на важливі й актуальні питання.
Що стосується НАТО і референдуму про членство в ньому, про який міркував Зеленський під час виборчої кампанії, то ця схема на сьогодні неактуальна. До речі, важко уявити і ще одну описану Зеленським технологію переговорів (йшлося про Росію): вони викладуть свої претензії, ми - свої, і спробуємо знайти істину десь посередині. І, до речі, через рух України в бік НАТО в тому числі.
СХІДНИЙ ВІТЕР
У Москві, схоже, в принципі не мають наміру створювати тепличні умови шостому українському президентові. Там чекають поступок. І, судячи з недавніх новин із Кремля, готують жорсткі стартові умови. Прем'єр-міністр РФ Дмитро Медведєв 18 квітня оголосив про заборону експорту в Україну нафти і нафтопродуктів із 1 червня 2019 року, по суті аналогічне рішення прийнято і щодо вугілля.
Віктор Медведчук тим часом в інтерв'ю Reuters прокотив пробну кулю: він повідомив, що в разі досягнення взаєморозуміння нового українського президента з Володимиром Путіним Київ отримає відновлення контролю над Донбасом, дешевий газ і російські інвестиції. Мабуть, для більшої переконливості пропозицій Зеленському, обраному в дев'яту річницю підписання між Україною і Росією Харківських угод про перебування ЧФ РФ в Криму, першим із російських офіційних осіб його привітав з обранням Рамзан Кадиров, перед яким Володимиру Олександровичу довелося вибачатися ще в "квартальні часи".
Але не одні ж батоги, можливі і пряники. Наприклад, не можна виключити звільнення, наприклад, українських військовополонених моряків, захоплених у листопаді 2018 року. Для Москви це не дуже цінна поступка, але вона здатна яскраво показати відмінності між Зеленським та Петром Порошенком і створить для нового глави держави привід увійти в переговори із Кремлем. Так, привід крихкий, але добрий початок.
Що ж далі? Багато хто стверджує, що тут у наявності щось на зразок гамбіту: Захід не проти закрити делікатне питання з конфліктом на Донбасі, який заважає постійно і глибоко стурбованим європейцям робити business as usual із Росією. Навіть шляхом тиску на Україну, якій уже п'ятий рік активно пропонують помиритися з РФ "десь посередині".
ДЗВІНОК ДРУГА
Щоправда, в цьому контексті обнадійливо прозвучали дзвінки держсекретаря США Майка Помпео напередодні другого туру і Дональда Трампа - вже після оголошення підсумків екзитполів. Заокеанські політики, як видається, висловили позицію, яку оприлюднив спецпредставник Держдепартаменту США по Україні Курт Волкер: "Ми прийшли сюди надовго і будемо підтримувати демократичні перетворення в Україні". Кожен може побачити в цих словах щось своє. Хтось - натяк на неприпустимість використання звичних для українського політичного життя інструментів впливу на підсумки виборів. Хтось - вимогу триматися подалі від Кремля, якому ставлять у провину тіньовий вплив на українські внутрішньополітичні розклади.
Мабуть, не все однозначно буде і в питанні переформатування мінського і нормандського форматів, бадьоро обіцяного Зеленським під час виборчої кампанії. Схоже, в його команді вчасно згадали про те, що міжнародні санкції проти Росії прив'язані до Мінських угод, досягнутих у лютому 2015 року. Та й про інтереси Олександра Лукашенка, що просуває особливий миротворчий статус Білорусі, офіційному Києву забувати не варто.
Власне, вже після оголошення перших переможних реляцій Зеленський визнав, що обидва формати таки дієві і ламати в цьому секторі він начебто не має наміру. Хоча до того моменту в нього і щодо Мінська, і щодо Нормандії були питання.
Зеленський отримав привітання й від генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, але його команда вважає кращим висвітлити телефонну розмову з Еммануелем Макроном. Нещодавня зустріч із французьким президентом, схоже, тішила самолюбство нового українського політика.
Втім, надмірно радіти телефонними дзвінками від сильних світу цього явно не варто. Так само як і не варто розраховувати на прорив у питаннях євроатлантичної інтеграції - тут Україну очікує ще чимало чорнової і невдячної роботи. І навіть особисте запрошення Ангели Меркель Зеленському відвідати Берлін - поки скоріше аванс, ніж визнання нового президента в ролі вагомого гравця на зовнішньополітичній ниві.
ПРИВІТ ВІД СУСІДІВ
Привітав Зеленського і глава Європейської Ради Дональд Туск. А президент Польщі Анджей Дуда і зовсім запросив відвідати Варшаву. Новий посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький ще не встиг вручити вірчі грамоти президенту нашої країни, і невідомо, чи буде він чекати інавгурації Зеленського. Польсько-українські суперечності, як і складності у відносинах з Угорщиною, не зникнуть самі собою (наприклад, на Закарпатті була зафіксована найнижча явка виборців - близько 30%), тому президенту і його призначенцю в МЗС варто тримати вухо гостро.
Західна преса активно обговорює таку деталь, що президентом України став єврей за національністю, і це при тому, що прем'єр - того самого походження. В Україні до цього ставляться ніяк, просто не звертають уваги на національну приналежність політиків. А ось для Європи це серйозний аргумент проти тверджень російської пропаганди про ксенофобію та антисемітизм, що набирають сили в нашій країні.
Тут і візит до Ізраїлю напрошується сам собою, але угоду про зону вільної торгівлі там підписав Порошенко зовсім недавно - в січні поточного року. Так що серед можливих козирів - тільки перенесення українського посольства в Єрусалим або визнання суверенітету єврейської держави над Голанськими висотами, що навряд чи прийнятно для України у зв'язку із ситуацією навколо анексованого Криму.
Рішення проблеми повернення Криму слід обговорювати передусім із Турецькою Республікою, лідер якої Реджеп Ердоган має не тільки власне бачення відносин із Росією, але й очевидні інтереси в Чорноморському басейні.
Ердоган не без підстав бачить себе в ролі лідера регіональної наддержави. І тому в спілкуванні з ним потрібно виглядати вельми і вельми зубастим переговірником, відстоюючи українські інтереси у процесі підготовки до створення зони вільної торгівлі між двома країнами.
Станом на кінець квітня 2019 року зовнішня політика України виглядає для шостого президента країни жорстким викликом - майже непідйомною ношею. Тим більше що його попередник не просто встиг досягти вражаючих результатів саме на зовнішньополітичному напрямку. Порошенко сповна використав свій чималий дипломатичний досвід і знання англійської, чим дивував західних партнерів України, оскільки в цьому сенсі вигідно відрізнявся від попередників.
До честі Порошенка, той публічно запропонував Зеленському після інавгурації прийняти його допомогу в передачі мережі зовнішньополітичних контактів. Зеленському така підтримка була б дуже до речі - спадкоємність у зовнішній політиці ще ніколи нікому не заважала. А поки залишається тільки сподіватися на презентацію сильної зовнішньополітичної команди, яка виявиться здатною генерувати оригінальні та ефективні рішення. Часу для її формування залишилося зовсім мало.