Виборча кампанія довжиною всього вісім тижнів. Багато нових партій, спраглих відкусити місця в Раді у "старих", які, в свою чергу, не мають наміру здавати позиції.
Це вибори Верховної Ради - 2019: брудні, поспішні і недешеві.
Дострокові парламентські вибори в Україні призначені на 21 липня. Кампанія вже почалася й обіцяє стати чи не найбільш швидкоплинною в історії країни - всього вісім тижнів, один із яких до моменту виходу цього номера вже минув. Плюс голосування в розпал сезону відпусток - це означає низьку явку виборців. Здавалося б, у таких умовах більше шансів мають старі політичні сили: у них всі процеси налагоджені, структури на місцях є. Ну і ще більше шансів у мажоритарників. Але ні. Українці, як показало березневе і квітневе голосування на виборах президента, готові проголосувати за будь-яку нову обгортку, не особливо розбираючись у її змісті, пише Валерій Літонінський у №10 Журналу Корреспондент. І в цьому головна інтрига.
Якщо під брендом Слуга народу кандидати-мажоритарники, які нічим не проявили себе, потіснять старожилів, то місцевим баронам - і хорошим, і негідникам - доведеться втратити владу.
ПРАВИЛА ГРИ
Логіка Володимира Зеленського в рішенні розігнати Раду зрозуміла - "кувати залізо, поки гаряче". Ну навіщо втрачати очки, роблячи неминучі помилки, приймаючи неминучі, але непопулярні рішення, якщо можна скористатися нинішнім величезним кредитом довіри і завести в новий парламент хоч власних охоронців - списки ж залишилися закритими.
Інша справа, що юридичні підстави для цього політичного рішення, м'яко кажучи, слабенькі. Зеленський стверджує, що в Раді немає коаліції аж із 2016 року - і це був єдиний юридичний аргумент команди Президента. Але хто і як встановив, що коаліція припинила існування саме тоді, у Зеленського не відповідають. Повноважень визначати існування чи неіснування коаліції в Раді у Президента немає.
Парламентарії впевнені, що коаліція Європейська Україна в Раді VIII скликання припинила роботу 17 травня 2019 року, коли з неї офіційно вийшла фракція Народний фронт. А значить, після цього почався 30-денний термін, відведений на формування нової коаліції в парламенті, який триває і досі. Якщо після закінчення цього місяця в Раді не з'явиться нова коаліція, тоді у Президента, згідно з Конституцією, з'являється можливість розпустити парламент. Ось тільки Зеленський все одно не міг би нею скористатися, тому що тоді запрацювало б інше положення Конституції - про неможливість розпустити парламент за півроку до кінця його повноважень.
Виходить, у Президента - своя правда, у парламентаріїв - своя. І це закладає міну уповільненої дії під нові вибори і взагалі під усю майбутню конфігурацію влади у країні. Виборчий процес запущено, а представники партії Народний фронт звернулися до Конституційного суду із проханням оцінити законність указу про розпуск парламенту. КС навряд чи винесе до 21 липня рішення про невідповідність указу Президента нормам Конституції. А якщо винесе після, то питання про легітимність нового складу парламенту не буде - все ж всенародні вибори проводяться, а ось із приводу законності дій Президента, який видав указ, - дуже навіть цілком. З усіма наслідками, що випливають. Окреме питання, чи знайдеться у КСУ досить заліза в голосі, щоб підтвердити очевидне.
Розпустивши Раду, Зеленський вже за цих політичних обставин спробував домовитися з депутатами про формат нових виборів. Пропозиція Президента - скасування мажоритарки, повністю пропорційна система із закритими партійними списками і зниження прохідного бар'єра до парламенту до 3%.
У чому тут математика? Свіжі соціологічні опитування обіцяють політичній силі глави держави Слуга народу близько 30-40% голосів виборців. За чинною змішаною виборчою системою, це до 100 депутатів у новому скликанні Ради за партійним списком. Скасовуючи мажоритарку, Зеленський автоматично примножував би цю цифру на два. І без особливих зусиль формував би одноосібну більшість у парламенті.
Збереження мажоритарки означає, що потрібно мінімум 100 своїх кандидатів завести через одномандатні округи, перемігши в них нинішніх депутатів, які роками планомірно засівали свої вотчини. Це дуже непросто, але на кандидатів Слуги народу працює зонтичний бренд партії - вони зі старту отримують мінімум чверть голосів.
Що стосується розмов про те, що запропонована Зеленським і не пропущена Радою виборча система прогресивніша і менш корупційна, ніж нинішня, то все це чистої води маніпуляція. Принципово мажоритарка нічим не гірша від закритих партійних списків. Різниця в тому, що в першому випадку гроші від кандидата тим чи іншим чином купують голоси в окрузі, а в другому - партійні боси виставляють на торги прохідні місця в партсписках. Так там виявляються охоронці, тренери і масажисти. Корупції менше точно не стає: досвід виборів-2012 і раніших тому свідчення.
Цікаво, що ще у своїй інавгураційній промові Зеленський закликав депутатів проголосувати за закон про відкриті партійні списки, а наступного дня сам вніс у Раду прямо протилежну пропозицію. Що б там не говорили після цього на Банковій, але причина зрозуміла: рейтинги партії влади вже горять, а чекати голосування за виборчий кодекс із відкритими партійними списками, який пройшов перше читання в Раді, - це втрачати місця в майбутньому парламенті.
У підсумку депутати, як ніколи, злагоджено прокотили ініціативу Президента. Нові вибори будуть проходити за старою змішаною системою. 225 депутатів оберуть за закритими партійними списками. Ще 198 - у мажоритарних округах. Куди поділися ще 27 округів - зрозуміло: вони на окупованих територіях.
ГОЛОВНА ІНТРИГА
Саме розклад у мажоритарці - головна інтрига цієї виборчої кампанії. Українці обирали депутатів в одномандатних округах вже у 2012 і 2014 роках. І в значній частині округів обидва рази перемагав один і той самий кандидат. Найбільш стабільна в цьому плані Харківська область. Тут на 12 із 14 округів двічі перемагали одні й ті самі політики. А ось, наприклад, у Львівській області протилежна ситуація: тут тільки по одному округу один і той же політик зміг двічі обратися до парламенту.
Зрозуміло, що всі п'ять років мажоритарники опікали свої округи, вибивали субвенції з державного бюджету на них, там продовжували діяти їхні благодійні фонди. Але зараз в округи прийдуть нові, нікому не відомі гравці від партії влади - Слуга народу. Мажоритарники взагалі завжди орієнтуються на владу, нерідко вони навіть агітують разом із представниками місцевих державних адміністрацій та рад. І в 2012, і в 2014 роках саме представники партії влади перемагали в більшості округів. У 2012 році Партія регіонів провела по мажоритарці відразу 113 депутатів, у 2014 році Блок Петра Порошенка - 70. Зонтичний бренд Слуга народу обіцяє приблизно такі ж результати - від 70 за умови проведення скоординованої кампанії й активності самих кандидатів.
У партії Слуга народу вже заявили, що не стануть домовлятися із чинними народними депутатами-мажоритарниками про перехід під свої прапори. У штабі Зеленського вирішили висунути власних кандидатів у всіх без винятку мажоритарних округах. У них немає приблизно $300 млн на фінансування кампаній своїх кандидатів в одномандатних округах. Але вони планують хакнути систему, спираючись на зонтичний бренд партії (читай: самого Зеленського). За різними оцінками, а соціологічні зрізи в округах уже проводяться, стартовий результат для будь-якого кандидата від Слуги народу в окрузі - від 20% до 35%. Проти таких цифр може поборотися за своє місце хіба що дуже зубастий і авторитетний мажоритарник-старожил.
Протистояння обіцяє бути особливо жорстким, враховуючи, що без солідного загону депутатів-мажоритарників Слузі народу не бачити одноосібної більшості в Раді нового скликання. Та й із приводу коаліції в такому випадку будуть питання - доведеться домовлятися про неї мінімум ще із трьома фракціям. А це вийде погано керований Банковою колгосп.
Навпаки, старі політичні сили роблять ставку саме на мажоритарку. У Петра Порошенка саме в округи обіцяють відправити все нинішнє керівництво фракції, плюс спробують зберегти лідерство мінімум у половині тих 70 округів, які у них були на минулих виборах. У Народного фронту взагалі розмірковують про те, що з огляду на низький рейтинг за партійними списками у виборах взагалі не брати участь, а сконцентруватися саме на мажоритарці. У 2014 році представники партії перемогли в 17 округах і сподіваються як мінімум зберегти цей результат.
Екс- "регіонали" також головну ставку роблять на мажоритарку. Історію про Харківську область пам'ятаємо, всі мажоритарники, які двоє виборів поспіль перемагали там, - з табору колишньої Партії регіонів. Кажуть, що політичні союзники Ріната Ахметова також обіцяють вкластися насамперед у мажоритарку.
Так що саме в мажоритарних округах буде дуже тісно і жарко. І роль МВС у цій рубці буде особливо велика - зважаючи на специфіку кампаній, що проводяться в одномандатних округах.
ВЕЛИКИЙ ФАВОРИТ
При цьому, незважаючи на всі аванси, які відважують партії Зеленського соціологи, та, по суті, так само залишається суто віртуальною політичною силою. Програми поки немає, розповідають про лібертаріанство як головну ідеологію, але виразних ініціатив у цьому напрямі не просувають. У сухому залишку - знову обіцянки вести кампанію через Інтернет і нібито можливість потрапити до списків кандидатів від партії через заявку на сайті. Очолює Слугу народу в поході на вибори радник Зеленського Дмитро Разумков. У списках можуть з'явитися гумористи з Ліги сміху, по мажоритарному округу в Кривому Розі має намір балотуватися в парламент актор 95 Кварталу Юрій Корявченков (Юзік). За партійним списком Слуги народу і їхніми кандидатами за мажоритаркою громадськість буде стежити найпильніше. Нова партія влади як-ніяк. Просто так за кілька тижнів знайти відразу 225 крутих кандидатів на партсписок і ще 198, та ще й із незаплямованою репутацією? Але ж висунення кандидатів за партсписком і затвердження їх на партійних з'їздах потрібно завершити вже до 10 червня. Так що скандали будуть. І кожен із них буде бити молотом по рейтингу Слуги народу.
ЯК ВОНО БУДЕ НА МІСЦЯХ
І нехай Слуга народу позиціонує себе як партія влади, яка обійдеться на виборах без адміністративного ресурсу. Але ресурс такий є у глави МВС Арсена Авакова, який не приховує своїх симпатій до Зеленського та його команди з початку 2019 року. А тепер у нього надзавдання - зберегти за собою свою нинішню посаду і після виборів.
І вже доводить: Нацполіція рапортує про виявлені правопорушення в ході виборчої кампанії. Як це було і під час президентської, до речі.
Навряд чи Слуга народу отримає більшість у Раді одноосібно. А тому доведеться шукати союзників. Якщо сумарно фракція не збере хоча би 140 голосів, доведеться збирати коаліцію мінімум із чотирьох учасників (див. Таблиці). Якщо ж більше 170 - можна буде домовлятися з Батьківщиною Юлії Тимошенко. Або з парою партій-новачків.
Так, партія Юлії Володимирівни - поки єдина парламентська сила, яка беззастережно підтримує всі ініціативи нового Президента. Тимошенко і підставити плече Зеленському вже пропонувала, і за його пропозицію щодо виборчого законодавства рвалася голосувати. Але парламентські вибори не дарма ще називають "прем'єріадою". І Тимошенко готова піти в союзники, але, очевидно, в обмін на крісло прем'єр-міністра. Ось тільки дуже часто її називають токсичною, так що таке союзництво навряд чи зустрінуть оплесками прекраснодушні прихильники Зеленського. Ну і західні партнери України будуть від Юлії Володимирівни навряд чи в захваті, на відміну від східних контрагентів.
Ще одна причина для дружби Зеленського і Тимошенко - фігура Ігоря Коломойського, якого чомусь називають їхнім спільним спонсором. Ігор Валерійович після повернення в Україну вже неодноразово зустрічався з лідером Батьківщини і не приховує, що симпатизує цій політичній силі. Навіть пообіцяв підтримку на парламентських виборах через свої медіаресурси. Ще один політпроект, у якому видніється рука Коломойського, - умовна "партія мерів" на чолі з міським головою Одеси Геннадієм Трухановим і мером Харкова Геннадієм Кернесом. Основа для нової політсили - партія Відродження, представлена в нинішньому парламенті колишніми "регіоналами" -мажоритарниками. Це ще один потенційний союзник для Слуги народу в Раді IX скликання.
Оновлений Порошенко
Грати роль опозиції в наступному скликанні парламенту буде ще до недавнього часу провладна партія Петра Порошенка. Заради проходження в Раду партія отримала нову назву - Європейська солідарність, із символічною абревіатурою ЄС. Так Порошенко остаточно намагається закріпити в суспільній свідомості себе як головного прозахідного та проєвропейського політика країни.
Оновити партію колишній президент має намір за рахунок молоді, волонтерів та регіональних лідерів, яких відберуть в ході праймеріз на базі громадської організації Солідарна справа громад. Стара гвардія піде по мажоритарці. Сам Порошенко очолить список, але може поступитися цим правом і першому віце-спікеру парламенту Ірині Геращенко. Також у списку знайдеться місце для чинного голови Верховної Ради Андрія Парубія. Поки, якщо вірити соціологам, оновлена партія Порошенка за списками в Раду зможе завести близько 30 депутатів. По мажоритарці, де штаби розгорнуті ще із президентської кампанії, результат повинен бути як мінімум не меншим. Хоча зіпсувати результат можуть перебіжчики у стан Слуги народу.
ТІ, ЩО ВІДКОЛОЛИСЯ
Топтатися на одному виборчому полі з партією колишнього глави держави будуть відокремлені від неї самостійні політичні проекти прем'єр-міністра Володимира Гройсмана і мера Києва Віталія Кличка. Гройсман іде на вибори на чолі власної партії Українська стратегія. Переговори з Порошенком про спільне політичне майбутнє не увінчалися успіхом, прем'єр відмовився вічно грати роль молодшого партнера. Займатися порятунком потопельників із Народного фронту Володимир Борисович також не став. Амбіції досить скромні - в самій партії натякають на те, що і фракція із 20 депутатів уже буде успіхом. До партійного списку проекту Гройсмана потраплять його давні соратники ще з вінницьких часів, чинні представники Кабміну, наприклад, називають кандидатуру міністра фінансів Оксани Маркарової. Втім не виключено, що результат Гройсмана може виявитися вищим від експертних очікувань: за рахунок перетікання симпатиків того ж Зеленського із числа помірних.
Гройсман пішов у самостійне політичне плавання / EPA
Ідеологічно Українська стратегія мало відрізняється від партії Порошенка, але у Володимира Борисовича немає такого антирейтингу і йому в плюс сильний хід із добровільною відставкою. Тим більше що всю політичну відповідальність прем'єр переклав на Зеленського, який розкритикував Кабмін під час своєї інавгураційної промови. А реальну прем'єрську владу зберіг у своїх руках, нехай і ненадовго.
ХТО НА НОВЕНЬКОГО
Новий гравець на тому ж патріотично-прозахідному полі української політики - партія Голос Святослава Вакарчука. Проект співака дуже нагадує Слугу народу Зеленського, а точніше, є його блідою тінню. Але і в тіні є шанси - симпатії тих, кому не подобаються ні Порошенко, ні Зеленський. Вакарчук також обіцяє, що в його партії не буде "старих" депутатів, і збирає під своїми прапорами представників громадянського суспільства. Навіть пояснення джерел фінансування партій однакові - дрібний і середній бізнес, волонтери. І Зеленський, і Вакарчук синхронно розповідають, що не беруть гроші у великого бізнесу, причому на телеканалах цього найбільшого бізнесу. Зеленський - Коломойського, Вакарчук - Віктора Пінчука.
А ще партія Вакарчука напевно вб'є всі надії на потрапляння в Раду інших схожих по духу політичних проектів - Громадянської позиції Анатолія Гриценка, Самопомочі, Демократичного альянсу і так далі. І тут знову виникає питання з об'єднанням умовної демократичної опозиції, з яким на цьому фланзі української політики ніколи не складалося. На протилежному ж - просхідному - все простіше. Опозиційна платформа За життя рветься в Раду мало не з другого місця. Опозиційний блок - в аутсайдерах. Це може сприяти новим переговорам про об'єднання. Якщо ні, то від цього виграють тільки опоненти цих політичних сил.
Вибирати 21 липня когось у будь-якому випадку доведеться.