Напередодні парламентських виборів в Україні звівся ще один виток погіршення відносин з Угорщиною. Не все благополучно й по лінії Київ - Варшава. Чого чекати з новою адміністрацією?
Кішка між Києвом і Будапештом пробігла дуже й дуже не вчора. Коріння - у тій давній травмі, яка була завдана Угорщині майже 100 років тому, але про яку там ніхто і нічого не забув, пише Євген Магда в №14 Журналу Корреспондент. Власне, та травма значною мірою й визначає зовнішню політику Будапешта останні 100 років. У тому числі щодо незалежної України. Так що якщо хто ззовні й стимулює напруженість по лінії Будапешт - Київ, то надзусиль йому докладати не доводиться.
ВОНО ЇМ БОЛИТЬ
Ще після Першої світової війни, у якій Угорщина була частиною опущеної програшем Австро-Угорської імперії, був укладений Тріанонський договір (1920 року) між країнами-переможницями (союз Антанта) і Угорщиною. Згідно з цим документом, Угорщина втратила 72% території і 64% населення - збуті області відійшли країнам-сусідам. Причому частина територій була населена етнічними угорцями. Відлуння тієї травми відчувається й сьогодні.
Саме тому Угорщина, яка продовжує переживати "травму Тріанона", восени 2017 року на офіційному рівні обурилася процедурою прийняття Верховною Радою закону Про освіту. Тоді до статті 7 законопроєкту з голосу внесли правки, які зачіпають, на думку Будапешта, інтереси угорської меншини в Закарпатті.
Восьме скликання українського парламенту в цьому сенсі взагалі унікальне в частині створення вузлів напруженості у відносинах із сусідами. Наприклад, після першого в історії виступу під куполом Верховної Ради польського президента Броніслава Коморовського (у квітні 2015 року) наші депутати прийняли закон про декомунізацію. Усе б нічого, але документ передбачає визнання статусу воїнів УПА як борців за незалежність України. У Варшаві це голосування сприйняли як відверто недружній жест представники практично всіх політичних сил, що, втім, не завадило Анджею Дуді через рік відзначати в Києві 25-річчя незалежності України.
А ось угорське керівництво зайняло гранично жорстку позицію з приводу тієї самої статті 7 й України в цілому. І справа не тільки в тому, що офіційний Будапешт послідовно торпедує проведення засідання комісії Україна - НАТО, вищого органу двосторонньої співпраці з альянсом. Команда угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана при цьому не забуває вирішувати власні внутрішньополітичні питання. Тож загострення відносин з Україною восени 2018 року вилилося в оголошення персонами нон грата дипломатів з обох країн. І це загострення дало змогу принаджуваній Орбаном партії Фідес утримати більшість у парламенті, потіснивши крайніх націоналістів з партії Йоббік.
Орбан зміцнив образ політичного довгожителя, а його перепалки з Брюсселем тільки консолідують навколо нього співгромадян. А Україна для угорських лідерів поступово перетворюється на цапа-відбувайла, на якому зганяють злість у разі загострення відносин з більш могутніми партнерами.
АВАНСИ НОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
Принцип "розділяй і володарюй" в Будапешті освоїли дуже добре. Наприклад, наприкінці травня на інавгурацію Володимира Зеленського прилітав його угорський колега Янош Адар, який чітко окреслив надію на нормалізацію відносин після зміни влади в Україні. Буквально за пару тижнів до цього група угорських чиновників "вправила" закон Про функціонування української мови як державної, опублікувавши заяви про те, що неодмінно потрібно захищати інтереси угорської мови в Україні. У Будапешті добре розуміють, що в ЄС і НАТО ці випади не тільки чують, а й враховують. Недарма на початку липня на конференції, присвяченій реформам в Україні, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто заходився не тільки на мовній темі, а й відверто назвав Зеленського "новою надією на нормалізацію українсько-угорських відносин".
До речі, саме візити Сіярто і голови офісу Орбана, Гергея Гуйяша, у Закарпатті напередодні проведених 21 липня парламентських виборів викликали негативну реакцію українського МЗС і Офісу президента (ОП). Т.в.о. міністра закордонних справ України Єгор Божок і заступник голови ОП Вадим Пристайко у своїй публічній заяві зійшлися на думці, що дії угорської сторони є неприпустимими, а Божок навіть згадав про прагнення Будапешта створити угорський анклав на Закарпатті, реалізуючи політику іредентизму, тобто повернення раніше "втрачених" територій. До речі, за часів президентства Петра Порошенка таких жорстких заяв на адресу Угорщини Україна не робила. Утім, і настільки високої активності Будапешта в цьому напрямку тоді теж не було.
Що обурило офіційний Київ? Підтримка високопоставленими угорськими урядовцями кандидатів у народні депутати, лояльність яких короні святого Іштвана куди вища, ніж синьо-жовтий прапор з тризубом. Особливе місце серед них займає депутат восьмого скликання Василь Брензович, який входив у фракцію БПП. Він - глава Товариства угорської культури Закарпаття, організації, яка отримує вагому фінансову підтримку з Угорщини. Брензович на короткій нозі з Орбаном. Ми якось більше звикли до лобіювання Росією своїх союзників під час парламентської кампанії, але угорські сусіди показово (і не вперше) розширили кругозір вітчизняної еліти. Утім, представників угорської меншини офіційний Будапешт підтримує не тільки в Україні, а й в інших сусідніх країнах.
Зусилля офіційного Будапешта виявилися марними: представники Товариства угорської культури Закарпаття не зуміли отримати депутатські мандати. Це означає, що Угорщина, як не банально звучить, отримала ще один аргумент для критики України: мовляв, у Верховній Раді не буде представлено угорську меншину. Команда Орбана, схоже, втратила можливість ввести в депутатський корпус України одного-двох зв'язківців з командою Зеленського, через яких можна було б переконувати піти назустріч побажанням офіційного Будапешта. До речі, Фідес могла б дати Слузі народу кілька уроків про особливості використання концентрації влади - відповідний досвід є, у Фідес 117 зі 199 депутатів в угорському парламенті.
У ВАРШАВІ ХМАРНО
І, швидше за все, не тільки в Будапешті розраховують домовитися із Зеленським, переконуючи його, що зміною зовнішньо- і внутрішньополітичних позицій України він продемонструє недоліки політики, що проводилася Порошенком. Розсипався в ретельно вивірених компліментах перемозі політичної команди українського президента й глава канцелярії польського президента Кшиштоф Щерський. Він з польської сторони відповідав за підтримання контактів з Києвом, спілкувався з Костянтином Єлісєєвим, а тепер озвучив надію на офіційний візит Зеленського в Польщу на початку вересня.
Нагадаю, що польський та український президенти вже зустрічалися в Брюсселі під час перших європейських оглядин Володимира Зеленського. Уже тоді Анджей Дуда позначив зацікавленість у відновленні процесу ексгумації жертв Волинської трагедії, перепоховання яких з дотриманням християнських обрядів є, на погляд Польщі, політично важливим. Тим більше, що директор Інституту національної пам'яті України Володимир В'ятрович, дратівливий для польської сторони, навряд чи збереже свою посаду в новій політичній конфігурації. Восени поляки обиратимуть парламент, і президент Дуда, безумовно, хоче внести свою лепту в перемогу партії Право і справедливість. Вона сьогодні й без того домінує в польській політиці, але Дуда думає й про президентську кампанію 2020 року, у якій йому належить постати, наче стриноженому, перед Дональдом Туском.
Варшава і Будапешт вирізняються в Європейському союзі норовливістю і наявністю особливої позиції з питання біженців. Польські керівники (до президента Дуди й прем'єра Матеуша Моравецького варто додати "простого депутата сейму" Ярослава Качинського), як і Орбан, не соромляться жорстко вимагати визнання своїх інтересів на загальноєвропейському рівні. Інколи це призводить до загострення відносин з Брюсселем, але зате дуже подобається польським і угорським виборцям.
Наприклад, дуже порадував офіційну Варшаву недавній заклик новообраного президента Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн не забувати, що Польща прийняла 1,5 млн українських... біженців. Насправді статус біженця в Польщі отримали трохи менше 600 наших співгромадян, інші там працюють, платять податки і сприяють розвитку польської економіки. Проте нова главкиня ЄК легалізувала одну з ключових тез польської державної пропаганди останніх років - мовляв, ні до чого нам зобов'язання з прийому біженців з реальних гарячих точок, у нас же тут українці... працюють. Так що й цей шанс у Варшаві не упустять.
СПРАВА В ГРОШАХ
І все ж тертя нефатальні. А економічний інтерес може стати визначальним у відносинах України з країнами Центральної Європи. Україна має бути не тільки постачальником робочої сили для сусідів, а й має залучати звідти інвестиції, досвід, розвивати регіональну кооперацію. Не можна обмежуватися позитивними емоціями, спричиненими тим, що товарообіг України з нашими заклятими друзями в Угорщині й Польщі перевищує мільярд доларів з кожною. Цей факт Україна має прагматично використовувати у власних інтересах.
Наскільки це реально? Не факт: новий склад парламенту не сприймається настільки сильним, щоб Київ зміцнив позиції в діалозі з Варшавою і Будапештом. Також немає поки особливих підстав говорити про те, що відносини з найближчими західними сусідами стануть пріоритетом й для президентської команди. Зеленському належить уникнути спокуси піти на поступки в питаннях, що видаються незначними на перший погляд. Буде прикро, якщо на Банковій забудуть, що наші центральноєвропейські партнери пройшли хорошу школу боротьби за свої інтереси в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції. Школу, у якій ми поки ходимо в підготовчий клас.