Довгоочікуваний обмін полоненими з РФ відбувся, і нас запевняють, що він навіть відкрив шлях до подальшого врегулювання конфлікту на Донбасі. Ось тільки умови цього врегулювання викликають серйозні побоювання всередині України.
Але не тільки тема Донбасу турбує - побоювання викликають законодавчий галоп і подальша концентрація влади в руках Президента, пише Валерій Літонінський в №17 Журналу Корреспондент.
Повернення в Україну 35 полонених, крім сліз радості, принесло і палкі суперечки. Як завжди після операції з Москвою політично активну частину суспільства дуже цікавила ціна обміну. Моряків і без обміну повинні були звільнити за рішенням Морського трибуналу ООН, замість цього за них і політв'язнів Україна звільнила реальних злочинців, вбивць і терористів - кажуть одні. Заради порятунку українців потрібно йти на все - відповідають інші, наводячи в приклад той же Ізраїль, який більше тисячі злочинців віддавав заради звільнення одного свого солдата.
Як би там не було, 35 осіб на волю - і це велика радість. Ось тільки за ґратами в Росії і на окупованих територіях залишаються сотні наших співгромадян. Бойові дії на Донбасі тривають.
Володимир Зеленський стверджував, що особисто домовився про обмін полоненими з Володимиром Путіним і готовий цей діалог продовжувати заради встановлення миру на Донбасі. А ось умови цього миру викликають тривогу. Формула «посередині зійдемося», про яку під час своєї передвиборної кампанії говорив Зеленський, може виявитися дуже болючою для України.
EPA
Українці повернулися додому
ЖИТТЯ ПІСЛЯ ОБМІНУ
Тим більше, чи стали вирішальними для обміну саме переговори Зеленського з Путіним, чи це частина більших домовленостей Заходу з Росією, наприклад, серпневих угод між президентом Франції Еммануелем Макроном і Путіним (див. стор. 4), - питання відкрите. Очевидно, що останні місяці Макрон проявляє бурхливу активність в частині зближення Заходу з Москвою. Саме після його зустрічей з російським лідером поновилися розмови про «європейськість» Росії, а на початку вересня навіть була проведена міністерська зустріч РФ - Франція в Москві (про неї нижче).
Характерні і події після обміну. Після нього Путін поговорив телефоном із Зеленським і з... Макроном. Більше того, після обміну в Москву приїхали глави відразу двох ключових французьких міністерств - оборони і закордонних справ. Таким чином, було відновлено роботу російсько-французької Ради співробітництва з питань безпеки, замороженого внаслідок російської агресії проти України. Тобто маємо чергове підтвердження курсу Парижа на перезавантаження відносин з Кремлем.
Що в подальших планах? Врегулювання на Донбасі. Про це говорить і Зеленський, і Макрон, і Путін. Причому підходи Путіна і Макрона сходяться. Вирішальною в цьому питанні повинна стати зустріч в «нормандському форматі» за участю лідерів України, Росії, Франції та Німеччини. 3 вересня відбулася зустріч в «нормандському форматі» на рівні політичних радників. Тривала вона вісім годин. Під час зустрічі обговорювали кроки, які відкриють шлях до саміту лідерів формату. При цьому міністр закордонних справ України Вадим Пристайко заявив, що ні на які неприйнятні компроміси Україна йти не збирається. Правда, потім додав: «Жодних болючих компромісів, про які ми не домовлялися раніше, не було зроблено. Те, що нам доведеться робити певні болючі компроміси, - це рішення, починаючи з 2014 року». Якщо читати між рядків, то очевидно, що під «болючими компромісами, про які домовилися раніше», мається на увазі політична частина Мінських угод, до виконання яких вже активно схиляють Україну.
Той же Макрон був менш дипломатичний і прямо нагадав Зеленському про необхідність виконання політичної частини «Мінська». Про це ж говорить і російська сторона, там проведення нормандської зустрічі пов'язують з виконанням попередніх домовленостей з розведення сил на Донбасі, а також із закріпленням в письмовому вигляді так званої формули Штайнмаєра. Фактично це дорожня карта щодо виконання мінських домовленостей, яку запропонував наприкінці 2015 року тодішній міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр.
Суть цієї формули в паралельному виконанні політичних пунктів «Мінська» і пунктів, які стосуються питань безпеки. Спочатку пропонується запустити в дію закон про вибори на Донбасі, потім відвести війська. Після проведення виборів і визнання їхньої легітимності з боку ОБСЄ - закріпити в Конституції особливий статус Донбасу. І тільки після цього повністю виведуть війська з окупованих нині територій і повернуть Україні контроль над кордоном з Росією. Тобто фактично це пропозиція щодо проведення на Донбасі виборів під контролем РФ.
Попередня українська влада вважала такі ідеї неприйнятними і свідченням капітуляції. Українські дипломати називають «формулу Штайнмаєра» «двома кроками назад» і спробою Росії «впихнути Донбас» в Україну на своїх умовах.
Проводити вибори до встановлення повного контролю над кордоном, до того, як на Донбасі знову почнуть діяти українські закони і зможуть вільно брати участь у кампанії українські партії, неприпустимо. Така раніше була позиція України, про це ж говорив, наприклад, і спеціальний представник Держдепу США з питань України Курт Волкер. Але думка Зеленського з цього питання досі невідома.
Зате той же Пристайко заявив, що Зеленський до зустрічі в «нормандському форматі» вже готовий. Що відомо точно - Президент України підтримує подальше розведення сил на лінії зіткнення.
Слідом за Станицею Луганською Зеленський прямо після завершення обміну полоненими анонсував відведення військ в Золотому, Петровському і далі по всій лінії фронту. У Золотому, за даними волонтерів, українські військові вже почали відходити від своїх позицій. При цьому ефективність розведення сил навіть на першій ділянці, в Станиці Луганській, все ще сумнівна.
Наприклад 2 вересня Зеленський заявив, що бойовики демонтували свій блокпост в Станиці, і українська сторона готова почати відновлення мосту через Сіверський Донець. А 10 вересня українська сторона в Спеціальному центрі з контролю і координації припинення вогню на Донбасі заявила, що «незаконні збройні формування РФ не виконали взяті на себе зобов'язання з демонтажу фортифікаційних споруд на ділянці розведення». Так є розведення сил чи ні?
У зв'язку з цим перед поїздкою на зустріч в «нормандському форматі» Зеленському не зайвим було б позначити для суспільства горезвісні «червоні лінії», за які заходити він не буде. Або уявити свою формулу врегулювання конфлікту. Адже поки Україні нав'язують тільки чужі схеми - того Штайнмаєра, наприклад.
КРІПОСНІ ДЕПУТАТИ
Щоб убезпечити себе при проведенні не найпопулярніших рішень, Зеленський продовжує концентрувати в своїх руках владу і повноваження. Всього за кілька днів роботи нового скликання Верховної Ради від того, що Україна де-юре є парламентсько-президентською республікою, залишилася тільки назва. Фактично знову будується президентська держава, а нові депутати за вказівкою з Банкової самі, добровільно обрізають собі повноваження.
Якщо раніше нове скликання парламенту порівнювали з принтером, який миттєво приймає всі направлені до нього з Офісу Президента закони, або зі сканером, то тепер найпопулярніше порівняння - просто зелена кнопка «за». Судіть самі, депутати спочатку скасували власну недоторканність. Правда, починаючи з 1 січня 2020 року, і не факт ще, що це рішення, яке галопом продавлювали «слуги народу», не скасує Конституційний суд.
А слідом за відмовою від недоторканності депутати тут же підтримують президентську пропозицію щодо скорочення чисельності нардепів до 300 і розширення можливостей для дострокового припинення їхніх повноважень. Забирати мандат Зеленський пропонує в разі встановлення факту неперсонального голосування нардепа і якщо він без поважної причини пропустив третину пленарних засідань Ради або парламентського комітету протягом однієї сесії.
Дальше більше. Право депутатів на внесення законодавчих ініціатив Зеленський пропонує розмити дозволом народу безпосередньо вносити в парламент законопроекти. При цьому порядок, як саме це буде робити народ, поки не визначений.
Крім того, депутати самі відмовилися протягом місяця заслуховувати Кабінет Міністрів на традиційній годині запитань до уряду. А також в першому читанні прийняли зміни до регламенту Ради, обмеживши можливість розгляду поправок до законопроекту у другому читанні.
І, нарешті, вишенька на поминальному торті українського парламентаризму - законопроект №1038 від партії Слуга народу. Їм пропонується розширити можливості керівного органу партії позбавляти народного депутата мандата. Раніше позбавити нардепа мандата можна було за його самостійний вихід з фракції в Раді - таке траплялося в попередньому скликанні парламенту. Тепер же позбавити мандата можуть в разі, якщо він не влаштовує фракційних начальників. Причому це стосується не тільки тих, хто пройшов за партійним списком, а й мажоритарників, які висувалися від цієї партії. Тому тепер позбавити депутата мандата може керівний орган партії, після того як фракція виключить норовливого зі своїх лав. А на зміну заведуть нового, більш покірного і поступливого «слугу народу».
Політичне кріпацтво - ні дати, ні взяти. Навіщо це Зеленському? Щоб контролювати тих, кого він набрав нашвидкуруч в партію і завів в Раду. У команді Президента не приховують, що і нинішня запаморочлива швидкість із прийняття рішень парламентом пов'язана з бажанням якнайшвидше схвалити все, поки нові нардепи не почали читати законопроекти, за які голосують. Та й хочуть встигнути до того моменту, коли провладних депутатів почнуть купувати в роздріб.
А розставивши такі запобіжники, Зеленський може на всі п'ять років вирішити питання з покірністю парламенту. «Парламент - не місце для дискусій», - говорив колись спікер Держдуми РФ Борис Гризлов. Краще нинішню ситуацію в українському парламентаризмі і не опишеш.
ЩЕ БІЛЬШЕ ВЛАДИ
Разом з тим, залишаючись формально в конфігурації парламентсько-президентської республіки, Зеленський не соромиться роздавати вказівки Верховній Раді та Кабінету Міністрів. Причому з конкретними термінами, призначенням відповідальних і так далі. Яку такі вказівки мають юридичну силу - жодну, але під камери заяви робляться. Не будуть виконані - звільню, розпущу, погрожує Президент.
У своєму бажанні контролювати всі державні органи Зеленський дійшов навіть до пропозиції розпустити Центральну виборчу комісію, новий склад якої затвердили лише рік тому. Термін повноважень члена ЦВК становить сім років. Новий склад Центрвиборчкому впорався з проведенням президентських і парламентських виборів. У всьому світі визнали, що вони пройшли чесно і прозоро. Власне вони і привели до влади Зеленського і його команду. Але Президент все одно Центрвиборчкомом незадоволений. А точніше - його персональним складом.
Повноваження всього складу ЦВК дійсно можуть бути достроково припинені Верховною Радою, але після «мотивованого подання Президента». З обґрунтованістю подання у Зеленського так собі. Каже, що Центрвиборчком потрібно розпускати, бо на парламентських виборах комісія відмовила в реєстрації 28 кандидатам в депутати і досі не встановила результати виборів у 198 мажоритарному окрузі. Хоча ЦВК встановила, навіть зареєструвала народним депутатом самовисуванця Сергія Рудика, але суд скасував це рішення.
Щоб прийняти рішення про дострокове припинення повноважень ЦВК, потрібно 300 голосів в Раді. У Слуги народу їх немає, але питання в тому, чи допоможе хтось їх зібрати. Теоретично за обіцянку поділитися місцями в новому складі Центрвиборчкому охочі підсобити знайдуться.
Так швидко всю владу в своїх руках в Україні ще ніхто не збирав.
ХТОСЬ СКАЖЕ «НІ»?
Але чи довго триватиме така впевнена хода Зеленського? Вакансія на посаду першого спаринг-партнера відкрита. Віталій Кличко, звичайно, намагається публічно протистояти команді Президента, але сил явно бракує. Кандидат №2, як би це дивно не звучало, - Арсен Аваков.
Впливового міністра Зеленський зберіг в уряді, але тепер намагається всіма силами обмежити його повноваження. Кажуть, провести таке обрізання повноважень він обіцяв і своїй фракції, коли намагався збити градус протестів проти збереження Авакова на посаді. Перший крок - перепідпорядкування Президенту Національної гвардії. Зараз вона підконтрольна міністру внутрішніх справ. Аваков категорично проти і, за чутками, навіть погрожує звільненням, якщо Національну гвардію у нього заберуть.
Зеленський вже направив у Раду законопроект про перепідпорядкування Нацгвардії, але документ несподівано зник з порядку денного. Справа в тому, що розглядати його повинен був комітет з питань правоохоронної діяльності, який очолює близький до Авакова Денис Монастирський зі Слуги народу. Монастирський - колишній помічник близького соратника Авакова - Антона Геращенка, якого нині пророкують в заступники міністра внутрішніх справ. Пізніше Монастирський вийшов з власною, компромісною пропозицією щодо долі Нацгвардії: забрати з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ і віддати в управління Кабінету Міністрів. Якась гібридна історія, але Аваков, як бачимо, бореться.
Ігор Коломойський в гостях у Володимира Зеленського
Арсен Борисович вже виступав в ролі альтернативного центру влади за часів Петра Олексійовича, ця роль йому знайома. Зараз міністр внутрішніх справ не тільки зберіг посаду, але і має серйозний вплив в парламенті. Як у фракції Слуги народу, так і в новій депутатській групі За майбутнє. Плюс зв'язки з бізнесменом Ігорем Коломойським нікуди не поділися. Яскравий епізод битви бульдогів під килимом - візит Ігоря Валерійовича в Офіс Президента. Афішувати його, та й проводити зустріч саме на Банковій не було жодного резону - якщо розглядати ситуацію з президентського крісла. А ось з точки зору іншої сторони - дуже навіть варто було: «Щоб усі боялися, щоб не насміхалися».
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet