Українська влада ухопилася за можливість вирішити ситуацію на Донбасі
Українських керівників принадили припиненням вогню і стабілізацією ситуації на Донбасі. Києву виставили попередню умову для нібито доленосної зустрічі в "нормандському форматі" - прийняти "формулу Штайнмаєра".
Початок жовтня приніс зміни в ситуацію на Донбасі, породив нові надії і дав життя документу, який обговорювався кілька років без шансів на його впровадження в життя, пише Євген Магда, директор Інституту світової політики, в №19 журналу Корреспондент.
Щоправда, важко назвати нинішні обставини сприятливими для України. Швидше, розвиток подій може спровокувати серйозну політичну кризу всередині нашої країни, який зіграє на руку Росії.
Вісті з-за бугра
1 жовтня російські інформагентства вибухнули повідомленням: "Кучма підписав "формулу Штайнмаєра". Цей меседж оперативно підхопили суто російські та місцеві проросійські телеграм-канали, що стали останнім часом вагомими гравцями на інформаційному полі. Тому того самого дня, до вечірнього брифінгу Володимира Зеленського, під час якого він намагався пояснити, що сталося в Мінську, "зрада" вже розлетілася по віртуальному українському простору.
Українська сторона цей раунд інформаційної війни, на жаль, програла. Київ не зробив спроб розгорнути ситуацію у свій бік, наприклад, в частині
розмитості формулювань листа, яким Леонід Кучма погодився на "формулу Штайнмаєра". На ту саму формулу, яка тільки після підписання відповідного листа представником України в Тристоронній контактній групі стала наповнена хоч якимось сенсом, на жаль. Адже до цього - і це визнають навіть росіяни - горезвісна формула була симулякром, втілення якого в життя більше чотирьох років вдало уникав Петро Порошенко.
І ось тут дуже цікаво: чому команда Зеленського, яка блискуче відпрацювала в інформаційному просторі під час президентської та парламентської кампаній, виявилася безсилою зараз? Хоча мова йде про інформаційне протистояння Росії в найважливішому питанні.
Глава держави під час свого 13-хвилинного брифінгу на Банковій 1 жовтня виявився не надто переконливим. Назвав згоду на "формулу Штайнмаєра" кроком до проведення зустрічі в "нормандському форматі", звично згадав про необхідність повертати полонених і пообіцяв вжити широко і масштабно обговорений закон про особливий статус Донбасу, після чого ніяково зманіпулював журналістами, давши зрозуміти, що повинен мчати до дітей. Злі язики стверджують, що мчав він насправді до голлівудської кінозірки Тома Круза, який з раптовим візитом опинився в Києві.
Привіт від ОРДЛО
Головне враження від поспішного брифінгу таке: Зеленський закликає вірити йому на слово, розраховуючи насамперед на власних виборців. Погані новини президент озвучувати не має наміру, для цього є інші члени команди, які демонструють поступливість. Така виходить гра в кілька рук на одному фортепіано: один несе на собі лаври миротворця, а його партнери по команді беруть на себе роль громовідводів для публічного обурення.
Наприклад, міністр закордонних справ Вадим Пристайко в ефірі Свободи слова Савіка Шустера відзначився, повідомивши про готовність відновити залізничне сполучення з ОРДЛО й очікування від іноземних інвесторів коштів для розвитку Збройних сил. Шеф дипломатичного відомства незграбно намагався заспокоїти громадськість повідомленням, що фортифікаційні споруди на лінії розмежування українські військові демонтувати не стануть, щоб повернутися в разі потреби.
Втім, Пристайкові не судилося переплюнути парламентського "слугу народу" Богдана Яременка, який припустив, що закон про особливий статус Донбасу буде узгоджуватися з Росією, війська якої перебувають на сході нашої країни.
До речі, про узгодження. 2 жовтня лідери самопроголошених республік Донбасу Денис Пушилін і Леонід Пасічник зажадали від офіційного Києва узгодити з ними закон про особливий статус Донбасу. При цьому маріонетки Кремля стверджують, що продовжать курс на зближення з Росією і не збираються передавати Україні контроль над кордоном. Згадані персонажі - далеко не єдині учасники геополітичного театру маріонеток Володимира Путіна. Туди ж можна віднести і міністра Сергія Лаврова, який ратує за прямі переговори Києва, Донецька і Луганська, російських дипломатів нижчого рангу, керовані Кремлем медіа. Цікаво, що Путін при цьому відгукується про українського тезку-президента вельми доброзичливо, немов запрошуючи його до безпосереднього діалогу.
На шляху до Берліна
У Франції та Німеччині обмін 1 жовтня листами з визнанням "формули Штайнмаєра" сприйняли позитивно, що не дивно: Еммануель Макрон й Ангела Меркель зацікавлені у врегулюванні найбільшого конфлікту в Європі за 20 останніх років. Той факт, що його врегулюють за рахунок України, Берлін і Париж хвилює мало, а безсторонні оцінки на адресу Меркель і Макрона з вуст Зеленського, що пролунали в липневій телефонній розмові з Дональдом Трампом, тільки підтверджують західноєвропейську правоту. До речі, результатом заокеанського вояжу українського президента в кінці вересня можна назвати прощання з ілюзіями про можливе приєднання Трампа до "нормандського формату". Американському лідерові, м'яко кажучи, не до того.
На жаль, хор голосів з команди Зеленського не дав відповіді на питання, чому на порядку денному переговорів про майбутнє врегулювання на Донбасі стоїть "формула Штайнмаєра", а не "план Зеленського". Пристайко повідомив телеглядачам, що МЗС представив президенту план А і план Б, але експертному співтовариству і широким масам їх зміст поки невідомий. Українцям пропонують вірити в непогрішність і унікальні комунікаційні здібності шостого президента, заплющивши при цьому очі на його мізерний політичний досвід і аматорські вистави про міжнародну політику. Ентузіазм Зеленського навряд чи здатен замінити наявність твердої позиції і розуміння не найбільш сприятливої для України зовнішньополітичної кон'юнктури. Втім, становище для шостого українського президента набагато вигідніше, ніж ситуація, у якій Петро Порошенко виходив на переговори у вересні 2014-го і лютому 2015 року.
Зазначу, що тема "блакитних касок" на Донбасі, яку просував Порошенко, сьогодні пішла в бік. Олександр Лукашенко, який наполегливо пропонує білоруських миротворців, скоріше відіграє на підвищення власної значущості, ніж всерйоз розраховує взяти участь у врегулюванні. Формат "нормандського квартету" змінити не вдасться.
Макрон і Меркель вже висловили надію на зустріч в "нормандському форматі" в жовтні, Зеленський теж не проти переговорів "у квартеті", який обговорює проблеми Донбасу та шляхи їхнього вирішення. У Кремлі вважають за краще маневрувати, демонструючи підвищену зайнятість Путіна. Тактика в цілому звична, її мета - взяти опонентів змором. Росіяни бачать, що у команди Зеленського немає стратегічної глибини маневру, логіка її рішень багато в чому обумовлена інтересами наближених олігархів (Ігор Коломойський з недавнього часу говорить про те, що відбувається на сході України, як про "громадянський конфлікт", а Віктор Пінчук ще в січні 2017 року закликав до "складних компромісів з Росією"). Вони прагнуть повернутися на російські ринки, а без формальної нормалізації ситуації на Донбасі це неможливо.
Вилка для президента
Вибудовуючи вигідну для себе логіку діалогу в "нормандському форматі", Кремль, кажучи шаховою мовою, ставить вилку Зеленському. Якщо Росія зможе наполягти на інтеграції ОРДЛО за власними рецептами, то Україна в результаті виявиться зв'язаною по руках і ногах як економічно, так і зовнішньополітично. Відновлення інфраструктури Донбасу і вирівнювання рівня життя країни в цілому зажадають величезних коштів, і світова спільнота навряд чи компенсує більше 10% потрібної суми.
Проведення місцевих виборів без відновлення Україною контролю над територією, над якою Росія більше п'яти років розпорошує бацилу сепаратизму, може стати небезпечним випробуванням для України. На руку Путіну і сплеск невдоволення політикою Зеленського всередині України - російська пропагандистська машина може обернути масові протести на свою користь.
Акції протесту в Україні, фото EPA
Віче на Майдані 6 жовтня з гаслом Ні капітуляції владі було б корисніше не ігнорувати, а використовувати в своїх інтересах в майбутньому нормандському діалозі.
Сформовану сьогодні для Зеленського ситуацію багато в чому можна порівняти з першими місяцями правління Віктора Януковича, який поспішив підписати з Росією Харківські угоди про продовження перебування Чорноморського флоту. Ірраціональна довіра представників нинішньої влади до Кремля грамотно підігрівається обіцянками нового обміну полоненими, на якому можна заробити рейтингові очки. Тому ситуація нагадує для офіційного Києва сеанс одночасної гри амбітного першорозрядника, де за кожною з трьох дощок сидять гросмейстери.