Прем'єр-міністр поки так і не відправлений у відставку, але не всім міністрам пощастить так, як йому. Депутати відтягують скандальні голосування, а в Офісі Президента розгортається міжусобна сутичка.
Українська політика повернулася з канікул так бурхливо, що всій країні вже не завадили б нові, пише Валерій Літонінський в №1-2 Журналу Кореспондент.
Прийнято вважати, що в січні зазвичай нічого важливого не відбувається. Але не в 2020 році. Новий політичний сезон в Україні мало не відкрився найбільшиою кризою нової влади. Правда, анонсований бойовик під назвою Відставка уряду потрапив у кінотеатр вже у вигляді мелодрами Другий шанс.
УРЯД ГОЙДАЄ
Прем'єр-міністр Олексій Гончарук за старою українською традицією потрапив у касетний скандал. Записи з нібито його наради з керівництвом Нацбанку та економічного блоку уряду злили в Мережу. Кілька днів політбомонд паличкою копирсався в протитрованій жахливої якості нарізці аудіозаписів. Одні бачили в ролику демонстрацію неповаги прем'єра і держбанкірів до Президента Володимира Зеленського. А як ще інакше сприймати фрази про те, що «у Зеленського дуже примітивне просте розуміння економічних процесів» і «туман в голові». Інші наполягають на тому, що чогось незаконного, що підлягає кримінальній відповідальності, на записах і близько немає.
А найбільш розсудливі звернули увагу на те, що прослуховувати вище керівництво країни можна запросто і казна-скільки ще подібних записів. До речі, нелегальне прослуховування високих кабінетів тягне на цілком кримінальний злочин. І якщо винні в цьому не будуть знайдені, повинні бути певні висновки щодо дієздатності уряду, а також Служби безпеки. Втім, ось цю проблему на хвилі обговорень слів людини з голосом, схожим на голос прем'єра, успішно забалакали і втопили.
Синхронно разом зі зливом «записів Гончарука» в суспільстві розвивався й інший скандал навколо Кабінету Міністрів - зарплатний. Це вічна українська тема - скільки потрібно платити чиновникам? Мало - будуть змушені красти, космічно багато - а за що їм, власне, платити так багато?
У підсумку міністри вирішили брати ситуацію в свої руки і повиписували собі і своїм заступникам за грудень 2019 року премії в кілька сотень тисяч гривень. Попутно згадали і про мільйонні оклади керівників держпідприємств. Українські чиновники дуже люблять говорити про західний досвід, але чомусь щодо власних зарплат застосовувати його не поспішають. Але ж рецепти давно відомі - і в сусідній Польщі, і в такому улюбленому нашими реформаторами Сінгапурі зарплати міністрів на час перетворень були прив'язані до зростання ВВП і рівня мінімальної і середньої зарплати в країні.
Але українським держслужбовцям такий досвід, схоже, не підходить. Тому що тоді жодних премій в 100 тис. грн точно не буде. Тому залишається тільки скаржитися, що зарплата маленька, виписувати собі надбавки, а потім ховатися від громадського обурення.
Публікація плівок, розгін історії із зарплатами - серйозний удар по іміджу і так не особливо популярного в країні Кабінету Міністрів. Крісла захиталися. Гончарук спочатку був хоробрим: «Вам нас не залякати! Ми будемо ще наполегливіше викорінювати корупцію і перекривати потоки». Запевняв, що нікуди не піде, а потім різко передумав і написав заяву про відставку, хоча у його уряду за законом є ще рік імунітету від звільнення.
Ось тільки заяву свою прем'єр-міністр поніс не в парламент, як годиться за Конституцією, а чомусь Президенту Зеленському. Приблизно з таким же успіхом і такими ж юридичними наслідками Гончарук міг віднести Зеленському заяву на відвідування басейну або на отримання абонемента в бібліотеку. Свої дії прем'єр пояснив логікою не законодавчою, а політичною, адже Зеленський - лідер політичної команди, яку привів до влади, і плювати на те, що Президент формально не має жодного відношення ні до призначення, ні до звільнення уряду. Кому зобов'язаний кар'єрою - тому і несу.
EPA
Гончарук поки не пішов
Вилилася вся ця затія із заявою до запису чергового відеоролика за участю Зеленського, в якому він по-батьківськи картає прем'єра, дає йому «другий шанс» і нарізає завдання розібратися із зарплатами в держсекторі.
У Раду, перед якою взагалі-то і повинен звітувати, Гончарук прийшов сказати, що «завдяки Зеленському змінюється країна, а уявлення, що хтось не поважає Президента, - неправда». Весь цей перформанс прем'єра, по ідеї, повинен був показати єдність ЗеКоманди, але показав лише черговий провал в побудові комунікацій із суспільством.
Причому, якщо Гончарук відбувся легким переляком, то на рядових міністрів таки чекають ротації. Анонсував Зеленський їх ще восени: «Чекаємо до кінця року, хто не зможе, з тими будемо прощатися». Першою кандидатурою на вихід з Кабміну називають міністра розвитку громад і територій Олену Бабак (див. стор. 14). Кажуть, що у неї проблеми в боротьбі за вплив на Державну архітектурно-будівельну інспекцію (ДАБІ). Але, як виявилося, справа ще й у тому, що вона жорстко чинила опір спробам колег з Кабміну і керівників Нафтогазу пощипати бюджет міністерства на користь газової держмонополії. І ось друга причина, схоже, значнішою за першу буде.
Кажуть, що на місце Бабак вже пророкують главу Івано-Франківської ОДА Дениса Шмигаля, який раніше був директором Бурштинської ТЕС, що належить Рінату Ахметову. Всього в зоні ризику два-три міністри, найчастіше говорять ще про міністра економіки Тимофія Милованова і міністра культури і спорту Володимира Бородянського, чиї відомства можуть реорганізувати.
СТАРИЙ ЗНАЙОМИЙ
Залишається тільки питання - хто стоїть за атакою на Кабмін? Чутки пов'язують з розхитуванням ситуації бізнесмена Ігоря Коломойського. Саме близькі до нього народні депутати від партії Слуга народу Олександр Дубінський і Максим Бужанський найактивніше висловлювалися за відставку прем'єра і навіть винесли це питання на голосування фракції СН. Правда, підтримки така пропозиція всередині партії влади не знайшла. Підтвердив це і глава фракції Давид Арахамія: «Група народних депутатів з нашої фракції приходила і наполягала, щоб зробити сигнальне голосування всередині фракції. Отримали цілих десять голосів. Не бачили ми жодної підтримки, уряд працює».
Чим Гончарук не догодив Коломойському? Дружбою з МВФ і готовністю виконувати всі його вимоги. Саме уряд ініціював законопроект, який забороняє повернення націоналізованих банків колишнім власникам. Спрямований цей документ, перш за все, проти Коломойського і його претензій на ПриватБанк. Втім, крім цього, закон допоможе Нацбанку відбитися від численних рішень судів, якими де-факто скасовуються його рішення про виведення з ринку інших банків. Проголосувати за законопроект можуть вже в лютому. Бізнесмену вигідніше було б бачити на чолі уряду менш прозахідну фігуру. МВФ - взагалі мало не головна страшилка зараз в риториці Коломойського. Мовляв, саме фонд спродюсував націоналізацію ПриватБанку. А Гончарук, в свою чергу, вибудував з фондом нормальні відносини і очікує надходження нового траншу: «Це питання кількох місяців, я не сумніваюся, що ми цю технічну роботу доведемо до кінця, проблем не буде». Побічно це підтвердила і виконавчий директор фонду Крісталіна Георгієва під час зустрічі із Зеленським у Давосі.
На Заході давно говорять, що саме «колишній патрон» Коломойський - «головний виклик» для Президента Зеленського. Зокрема, пише про це The New York Times. Розуміє це і сам глава держави, намагаючись дистанціюватися від бізнесмена. Одна з головних проблем для Президента в цьому сенсі - медійна. До влади Зеленський прийшов завдяки підтримці медіахолдингу Коломойського 1+1.
Триває активна співпраця з каналом 1+1 і зараз. Залишитися без нього проблематично для влади, як би вона не наполягала на тому, що «журналісти їй не потрібні». І ось тут може стати в нагоді Зеленському інший «колишній патрон» - Валерій Хорошковський. У Президента з Хорошковським давні добрі стосунки. До 1+1 всі проекти Студії Квартал 95 виходили на телеканалі Інтер, кермував яким в той час саме Хорошковський. Після приходу Зеленського до влади бізнесмен повернувся в країну і зараз активно консультує Банкову. Власне, в команді Президента цього і не приховують.
Стверджують, що у Хорошковського залишилася частка в телеканалі Інтер - на паях з нардепом Сергієм Льовочкіним і «віденським в'язнем» бізнесменом Дмитром Фірташем. Останнім часом Інтер переживає не найкращі часи і відкотився аж на п'яте місце в рейтингу національних телеканалів. Але повернення Хорошковського до важелів впливу могло б змінити ситуацію і зробити з нього альтернативу «плюсам» як провладному медіамайданчику. Така ось політика стримувань і противаг.
БОРОТЬБА ЗА «ДОСТУП ДО ТІЛА»
Неспокійно і в найближчому оточенні Президента. Міжусобні війни турбують владу більше за будь-яку опозицію. За «доступ до тіла» глави держави і посаду «головного ад'ютанта» борються керівник ОП Андрій Богдан і помічник Президента Андрій Єрмак.
У перші тижні свого президентства Зеленський взагалі ніде не з'являвся без Богдана. Глава ОП курирував всі питання і постійно підказував главі держави, що робити, навіть на людях. Все це створювало враження, що країною реально керує Богдан, а не Зеленський, що не могло не турбувати Президента.
Зараз же на перший план висунувся менш публічний Єрмак. Він курирує найчутливіші для Президента міжнародні питання - відносини зі США, Росією, обмін полоненими, ситуацію навколо катастрофи українського Боїнга в Ірані і багато інших дрібніших проблем.
Єрмак зумів створити для себе в очах Президента образ ефективного парламетера. В першу чергу, на російському напрямку. Помічник українського Президента налагодив комунікацію з колишнім віце-прем'єром РФ Дмитром Козаком, якому зараз пророкують посаду в адміністрації Володимира Путіна. Саме Єрмак і Козак домовлялися про два обміни полоненими і газові угоди. Зараз з відставкою в Росії Владислава Суркова Козак перетворюється на головного куратора Кремля з українських питань. Контакт Єрмака з Козаком важливий для Зеленського.
Провали ж помічника українського Президента в міжнародних комунікаціях поки не послаблюють його позиції в очах Зеленського. Так, саме Єрмак відповідав за зв'язки зі США, які обернулися величезним скандалом і навіть імпічментом президенту Дональду Трампу. Той же Єрмак організовував і поїздку українського Президента на Всесвітній економічний форум в Давос. Виглядав у Швейцарії Зеленський не надто переконливо. Продовжував закликати інвестувати в Україну, обіцяючи податкові канікули і навіть «персональних інвестиційних нянь» тим, хто вкладе гроші в країну.
Ось тільки для інвестиційного клімату краще було б побудувати таку судову і правоохоронну систему, в якій жодні няні не потрібні. А заяви в Давосі чинні внутрішні і зовнішні інвестори сприйняли це як підтвердження високого рівня корупції в країні і викликали сумніви в дотриманні принципу рівності бізнесів перед обличчям закону.
Зумів відсунути Єрмак Богдана і у внутрішньоукраїнських питаннях. Зокрема, саме помічнику Президента приписують захист мера Києва Віталія Кличка, якого Богдан атакував особисто і форсував його відставку з посади голови Київської міськадміністрації. Кличко досі жодної своєї посади не втратив. Очевидно, хто взяв верх.
Кажуть, Богдан і Єрмак відкрито ненавидять один одного, постійно вступаючи в перепалки на зборах і нарадах. 19 січня в аеропорт Бориспіль зустрічати літак з тілами загиблих українців в авіакатастрофі рейсу МАУ в Ірані приїхало все керівництво країни. Не було тільки Богдана. Кажуть, що це теж один із проявів конфлікту глави ОП з помічником.
Трохи притихли скандали навколо антикорупційних та правоохоронних органів? Зовсім ні. Про Держбюро розслідувань - трохи нижче. А ось про НАБУ, САП і НАЗК чекаємо вістей на початку лютого - опоненти чинних керівників цих структур дбайливо перетрушують скелети з шаф, що числяться за топ-антикорупціонерами. Демонстрація тих скелетів обіцяє нам незабутні враження.
НЕ ЗАБУВАЙТЕ ПРО ОПОЗИЦІЮ
А ось опозиція особливих проблем владі поки не доставляє. У 2019 році відкрито критикувати Зеленського і його команду дозволяла собі тільки Європейська солідарність Петра Порошенка. Аж надто популярний був новий Президент. Тепер же з прямою критикою на владу накинуться всі опозиційні сили. Для них це багато в чому питання власного політичного виживання. Причому і гучний привід є. Багатостраждальна земельна реформа. Голосування за неї перенесли на початок лютого. Сторони готуються до великого бою.
Показовим є тут приклад Юлії Тимошенко і її Батьківщини. Після приходу Зеленського до влади Юлія Володимирівна плекала надії почати співпрацю з недосвідченим Президентом. Закликала «підставити йому плече», «підтримати» і марила прем'єрством і повноваженнями канцлера. Коли ж допомогу Тимошенко свіжообрана влада відкинула, сторони перейшли до обміну образливими словами в соціальних мережах. І ось тепер Юлія Володимирівна оголосила відкриту війну: «Цю владу треба негайно міняти всю - від некомпетентного Президента до кожного некомпетентного чиновника, якого він привів із собою... Країна емоційно, ґрунтуючись на серіалі Слуга народу, віддала своє життя в руки некомпетентним профанам... Нехай вони повертаються в свій бізнес, в свої 95-ті квартали і не отруюють життя Україні». Такого від Тимошенко давно не було чути. Земельне питання - її тема. Батьківщина в авангарді боротьби і буде стригти електоральні бали. А на цей рік ще й голосування за новий Трудовий кодекс заплановано. Ідеальний розклад для Юлії Володимирівни.
А ось партії Голос Святослава Вакарчука, навпаки, потрібно терміново попрацювати над позиціонуванням. Тому що запропонована Вакарчуком риторика про те, що вони над опозицією і над владою, повністю розмиває сенс існування його політичної сили. Не завадило б розібратися з подальшими кар'єрними планами і самому Вакарчуку, його виступи на корпоративах з групою Океан Ельзи популярності партії Голос не додають. Ускладнює ситуацію для політичної сили Вакарчука і конкуренція з Європейською солідарністю Порошенка.
У партії п'ятого президента є завдання-мінімум - поглинути електорат Голосу і повністю утвердитися в статусі головної опозиційної політичної сили країни. Досягненню цієї мети сприяють і сусіди з меншості у Верховній Раді, і сама влада. Кожна кримінальна справа проти Порошенка стверджує того в ролі головного і чи не єдиного опозиціонера - і цілком заслужено. У ДБР зібралося вже 16 таких справ. П'ятого президента постійно викликають на допити, які перетворюються на справжні шоу з мітингами, проривами депутатської групи підтримки в будівлю і іншими перформансами. Все це дає привід Порошенкові говорити про політичне переслідування, про те, що саме його влада боїться найбільше, значить, він лідер опозиції, а не ніхто інший.
ДБР взагалі більше генерує проблеми, ніж вирішує їх. Зеленський замінив керівництво органу. Замість Романа Труби, який оскандалився, тимчасово виконуючою обов'язки директора стала соратниця Президента Ірина Венедиктова. Але перезавантаження органу Венедиктова почала з того, що своїм першим заступником дозволила стати колишньому адвокату президента-втікача Віктора Януковича - Олександру Бабаку. Деякі впливові сили буквально протягли того крізь конкурс, незважаючи на те що є конфлікт інтересів - як же екс-адвокат Януковича буде розслідувати справи проти Януковича? Кращої теми для критики навіть самі опозиціонери б не придумали. Європейська солідарність швидко осідлала кейс і очолила опір кадрових рішень щодо ДБР.
Не додають популярності владі й ідеї щодо врегулювання роботи медіа, які більше нагадують введення радянської цензури. Мінкульт розробив законопроект, який пропонує ввести кримінальну відповідальність за розміщення фейкової інформації, але хто і як буде встановлювати цю саму фейкову, в міністерстві не придумали.
Більше того, ЗМІ пропонують загнати в рамки присвоєнням якихось «знаків якості» і введенням єдиної прес-карти, що теж сильно тхне радянським минулим. Причому критерії визначення якості і хто саме буде ранжувати ЗМІ за чистотою і лояльністю державі - теж незрозуміло. Сурмити про залучення інвесторів у країну, паралельно вводячи цензуру? Гарна ідея, щоб провалити все.
Ну і в цілому історія із законом про цензуру ім. Мінкульту сильно змахує на «диктаторські закони 16 січня». Що ж, історія вчить тому, що вона зазвичай нікого нічому не вчить.