Володимир Зеленський зважився скинути пожирачів його рейтингу через півроку після призначення на їхні посади. "Молоді особи" поступилися просто "новим особам". Збирали нову команду в Кабмін знову похапцем.
Президент Володимир Зеленський провів новий призов на державну службу. Причому збирати людей у владу йому з кожним разом стає все складніше, пише Валерій Літонінський у №5 Журналу Корреспондент.
Відмовників і тих, хто ухиляється, вистачає. Ще 17 січня глава держави розповідав про новий шанс для прем'єр-міністра Олексія Гончарука та його уряду, збирався його кимось там посилювати. Але через півтора місяці про другі та треті шанси вже ніхто не згадував.
Питання «за що?» задають багато. Щоб вони так питання «заради чого?» в момент призначення задавали. У нового Кабміну «заради чого?», тобто конкретні завдання/цілі теж відсутні, не вважати ж такою стратегічною метою фразу «робити життя людей кращим». Тому і доля Кабміну-2020/03 теж повністю залежить від волі президента.
ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ РЕЙТИНГ
А у Зеленського, схоже, є тільки один орієнтир і показник ефективності роботи будь-якого державного інституту - рейтинг популярності президента. Зеленський ніби як на другий термін навіть не претендує, але все одно за популярність своєї особи в суспільстві дбає найбільше. І навіть готовий позбуватися тих, хто його рейтинг тягне вниз, і неважливо, з яких причин. Чи то в спробах провести не сильно популярну реформу, чи то через банальний бюрократичний факап.
Не секрет, що Кабмін Гончарука і персонально прем'єр особливою довірою серед населення не користувався - всього 6%, за останніми опитуваннями. Але ж будь-який уряд, орієнтований на проведення реформ, апріорі приречений бути непопулярним у суспільстві. Але коли в кінці лютого слідом за Кабміном скотився рейтинг підтримки і самого Зеленського, переломити тенденцію вирішили відставкою непопулярного уряду, на який можна було б «повісити всіх собак».
Власне, виступаючи на позачерговому засіданні Верховної Ради, яке було присвячено перезавантаженню Кабінету Міністрів, Зеленський це і робив - звинувачував уряд в бідах і провалах. Серед них президент назвав невиконання держбюджету, скорочення надходжень від митниці, падіння промисловості, хаос з платіжками, відсутність індексації пенсій. По суті, виступав президент як лідер опозиції, а не як людина, котра зібрала і привела Кабмін Гончарука до влади.
У якійсь мірі Зеленський став заручником власних популістських обіцянок під час передвиборної кампанії - «кінець епохи бідності», «прийде весна - будемо садити» і тому подібних. Тепер же лідер намагається показати суспільству, що це не він несе відповідальність за провали команди.
Багато хто дивується тому, що Гончарук навіть не спробував поборотися за своє місце. У нього був імунітет від звільнення довжиною в рік, після того як Рада затвердила програму роботи уряду. Тобто Зеленський ніяк не зміг би Гончарука звільнити без заяви прем'єра про звільнення за власним бажанням.
А дивуватися покірності Гончарука не треба - він тому і провалив роботу уряду, що не мав суб'єктності, не намагався вибудувати власні системи управління, що не формував політики. Тепер на ньому залишиться мітка добре керованого клерка. Що б там не розповідав Зеленський у подячній частині своєї промови з трибуни ВР. До речі, ніхто з міністрів не зважився вступити в публічну дискусію з президентом і не відповів на критику, яка обґрунтованою була далеко не цілком.
ЗАОДНО І ПОЧИСТИЛИСЯ
Скидаючи баласт, що вбиває його рейтинги, президент заодно очистив уряд від людей уже колишнього глави Офісу президента - Андрія Богдана. Саме Богдан привів у команду Зеленського самого Гончарука і проштовхнув його на посаду прем'єр-міністра. Влітку 2019 року саме Богдан шукав кандидатів у міністри, проводив співбесіду, навіть координував їхню роботу після запуску Кабміну-2019. Тепер місце Богдана в конфігурації влади зайняв Андрій Єрмак, близькі до нього люди і зайшли в новий уряд.
А ще злі язики стверджують, що нова конфігурація КМУ більш багатогранно враховує інтереси великих вітчизняних фінансово-промислових груп. Кабмін Гончарука в цьому сенсі був, скоріше, дніпроцентричний, частково західноцентричний, але до того ж аморфний у відстоюванні інтересів своїх реальних стейкхолдерів.
Сам Гончарук в своєму прощальному виступі натякнув на конфлікт з бізнесменом Ігорем Коломойським навколо контролю над державним Центренерго. Багато хто стверджує, що Ігор Валерійович після приходу до влади Зеленського завів на Центренерго свій менеджмент, чого особливо і не приховував. Впливовому бізнесмену приписували і блокування приватизації держкомпанії.
А коли 26 лютого Кабмін прийняв рішення про заміну керівництва компанії Центренерго і трьох обленерго, які готують до приватизації, люди Коломойського пішли в суди. Також не подобалася бізнесменові позиція Мінфіну про неприпустимість денаціоналізації та виплати компенсацій щодо банків, на які наклав лапу НБУ в 2014-2017 роках. Гончарук та його Кабмін активно використовували тему співпраці з МВФ як інструмент тиску на переговорах з вітчизняними контрагентами, в тому числі з екс-спонсорами тієї політсили, яка посадила їх у кабінети на Грушевського, 12.
ПОШУКИ «МЕСІЇ»
А позаяк список стейкхолдерів просто з економічних міркувань не міг обмежуватися колом спонсорів. Наприклад, після приходу до влади Зеленського частково втратив колишній вплив найбагатший українець - Рінат Ахметов. Його політпроекти вибори в 2019 році провалили. Вперше за довгий час він залишився без власної фракції в парламенті. Наслідки не змусили себе довго чекати - з'явилися проблеми в енергетичного і металургійного секторів бізнесу.
Треба сказати, що команда Ахметова в ситуації, що склалася, зробила 120% можливого: розвивали медійні проекти, вивівши телегрупу в лідери, планували і просували гуманітарні проекти, досить згадати закупівлю машин швидкої допомоги та обладнання для боротьби з епідемією COVID-19.
Не останню роль в ренесансі Ахметова зіграло і призначення Єрмака главою Офісу президента. Більшість проектів продюсера Єрмака було пов'язано із серіалами виробництва ТРК Україна, яка входить в медіахолдинг Ахметова. Перші великі інтерв'ю Єрмак охоче давав також каналам групи бізнесмена.
Новий прем'єр-міністр Денис Шмигаль прийшов на держслужбу як раз після роботи в одній з компаній Ахметова. Хоча перебільшувати факт наявності цього рядка в послужному списку не варто. Нерідко робота в тій чи іншій компанії означає не те, що конкретний менеджер належить до близького кола того чи іншого підприємця. А те, що рівень кваліфікації і портфоліо конкретного менеджера удостоїлися відповідного оффера з боку відомого роботодавця.
Та й сам прем'єр каже, що бізнесмена бачив тільки по телевізору, тому називати його «людиною Ахметова» не варто. А ось той факт, що 4 лютого Рада призначила Шмигаля віце-прем'єр-міністром - міністром громад і територій говорить багато про що - його явно готували на місце прем'єра відразу після скандалу навколо того пам'ятного аудіоролика з «порожнечею в голові» у президента. Адже до того Шмигаль керував Івано-Франківською ОДА, а це далеко не найбільша область, і у нього були далеко не найвпливовіші позиції.
EPA
Шмигалю тут же подарували "кота в мішку"
Цікаво, що влітку 2019 року Шмигаль проміняв високооплачувану роботу в ДТЕК (300 тис. грн на місяць згідно з декларацією) на посаду глави облдержадміністрації з набагато меншим окладом. І, до речі, Зеленському робота Шмигаля в ОДА сподобалася - так він і пішов на підвищення. Хоча 300 тис. грн на місяць навіть на посаді прем'єра Шмигалю не світить і близько.
Ще одна деталь в описі зв'язків Шмигаля і Ахметова: 25 лютого Зеленський розбирався з проблемами шахтарів і доручив саме Шмигалю, тоді ще віце-прем'єру, створити і очолити координаційний центр із трансформації вугільної галузі. ДТЕК Ахметова - один з ключових гравців. До слова, у презентаційній промові Зеленського на початку березня проблемам шахтарів було приділено несподівано багато місця. І це, звичайно, не випадково.
З іншого боку, за Шмигаля голосували нардепи, які орієнтуються на Коломойського, - як серед «слуг народу», так і з групи За майбутнє. Дуже схоже, що новий прем'єр повинен виявитися для президента й інструментом побудови рівновіддаленої від великих бізнесменів конфігурації, і подвійним технократом, який не претендує на власний політичний бренд. І якщо з першою функцією, швидше за все, все буде гаразд, то щодо нешкідливості технократів нового призову наші джерела рекомендують не спокушатися.
ЗЛІПИЛИ З ТОГО, ЩО БУЛО
Свою передвиборну кампанію Зеленський будував на обіцянці завести у владу «нові обличчя». Зміну уряду він анонсував словами про те, що «нових обличь мало, потрібні нові мізки і нові серця». Власний кадровий резерв у президента взагалі відсутній. Тому пошуки «нових сердець», як і очікувалося, все-таки привели його до старих кадрів ще часів Партії регіонів. У Слузі народу назвали цих людей «спокійними технократами», але краще підійшов би термін «вічні технократи».
В уряд зайшли дев'ять нових міністрів, п'ять з них побували на державній службі за часів Віктора Януковича. Новий міністр охорони здоров'я Ілля Ємець і зовсім очолював міністерство в першому уряді Миколи Азарова.
Марина Лазебна, яку призначили міністром соцполітики, за Азарова очолювала Держслужбу зайнятості. А нового міністра ветеранів Сергія Бесараба Янукович призначав першим заступником командувача Сухопутних військ. Міністр спорту Вадим Гутцайт був помічником нардепа- «регіонала» Ельбруса Тадеєва, як і Єрмак, до речі. А Ігор Уманський, новий міністр фінансів, заходить в Мінфін і зовсім вже втретє за свою кар'єру.
Тобто люди досвідчені в своїх сферах, які знають суть апаратної роботи і всі особливості системи, а головне, вміють ними користуватися. При цьому збирали їх не те що нашвидкуруч, а навіть ще швидше. Прем'єр-міністр, як керівник уряду, не мав впливу на відбір міністрів. Подейкують, що у нього навіть часу на це не було. Тобто його авторитет в Кабміні зі старту виглядає сумнівно. Ніхто не турбувався і про особливу сумісність нових міністрів, хоча б ідеологічну, і про здатність працювати в команді.
І, звичайно, нові міністри не спілкувалися перед призначенням і з депутатами, а в Раді їх навіть банально в «очі не бачили». Але взаємодію з парламентськими комітетами все одно збудують - через Банкову, як і до того.
ЗНЯЛИ З ПОЇЗДА І ВІДПРАВИЛИ У КАБМІН
Ротація уряду проводилася настільки поспішно, що не всіх кандидатів на посади в Кабмін просто навіть змогли знайти. Крісла міністрів економіки, культури, енергетики і освіти так і залишалися незаповнені станом на 9 березня. Особливо кумедно виглядає ситуація з міністром економіки. Зеленський звинувачував попередній Кабмін у відсутності економічного зростання, падіння промислового виробництва, а ще не перестає говорити про залучення інвестицій. Але профільного міністра, відповідального за всі ці напрямки, зараз в країні немає.
Хоча, якщо згадати про те, що у відповідних секторах звільнений профільний міністр залишив випалену землю, стає зрозумілим, чому не рвуться в бій потенційні кандидати. «Ти сильний, ти впораєшся. - Я розумний, я навіть пробувати не буду», - обмінюються анекдотом, що характеризує цей випадок, круті управлінці. Все правильно, немає дурнів приймати на себе весь управлінський жах, залишений попередниками. Адже за минулі півроку навіть злиття МЕРТ з міністерством АПК не було проведено.
У зовнішньополітичній сфері і зовсім трапилася дивна рокіровка. Міністр закордонних справ Вадим Пристайко та віце-прем'єр з питань євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба просто помінялися посадами. Навіщо? Тут питання знову-таки в ролі Єрмака. По суті, Єрмак - це персональний міністр закордонних справ Зеленського. Саме новий глава Офісу президента відповідає за відносини з Росією, переговори щодо Донбасу, «нормандський формат» і зв'язки зі США.
І у всіх цих сферах він перетинався і конфліктував з головою МЗС Пристайком - авторитетним кар'єрним дипломатом. У Єрмака свої методи роботи, персональна дипломатія, яка не має нічого спільного з традиціями МЗС, конфлікт з Пристайком неминуче призвів би до звільнення міністра. Але тут повертаємося до короткої лавки запасних. Нових дипломатів у Зеленського немає. Тому Пристайка замінили на Кулебу, з яким Єрмак ще не встиг посваритися. А колишнього главу МЗС відправили налагоджувати відносини з ЄС і НАТО, тим більше, що глава ОП в ці питання не особливо лізе, тому перетинатися вони не будуть.
Ще одна сфера впливу Єрмака в новому Кабміні - Міністерство оборони. Новим міністром став 65-річний відставний генерал Андрій Таран. Він колишній розвідник і військовий дипломат, навчався в США, був представником Міноборони при ООН і військовим аташе в посольстві в Америки. У 2015 році Таран представляв Україну в Спільному центрі з контролю і координації питань припинення вогню на Донбасі і в Мінській контактній групі. Тоді ж в Твіттері РНБО з'явилося повідомлення про те, що Тарана підозрюють в зраді, але пізніше повідомлення спростували, пояснивши його появу зломом акаунта російськими спецслужбами. Тобто у Тарана є досвід у відносинах з НАТО і у врегулюванні конфлікту на Донбасі з росіянами. За задумом Єрмака, новий міністр повинен сприяти продовженню миролюбної політики, яку активно просуває глава Офісу президента, і банально не заважати домовлятися з росіянами. І, звичайно, реальний образ Тарана проясниться вже буквально до травня - на сході зараз неспокійно. Від міністра оборони будуть потрібні нестандартні рішення і налагодження грамотних комунікацій з тими амбітними генералами і полковниками, які найбільш помітну частину кар'єри робили в 2014-2016 роках.
EPA
Новий міністр оборони Андрій Таран
НА СТАРОМУ МІСЦІ
Міністр освіти Ганна Новосад, міністр культури Володимир Бородянський і міністр економіки Тимофій Милованов залишатися в новому уряді не захотіли, хоча їм і пропонували. А ось міністр юстиції Денис Малюська, міністр інфраструктури Владислав Криклій, міністр цифрової трансформації Михайло Федоров і, звичайно ж, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков свої посади зберегли.
Аваков очолює міністерство вже шостий рік і тільки зміцнює свої позиції як найвпливовішого представника уряду. Зеленський в серпні 2019 року називав його призначення тимчасовим, а тепер вважає мало не найефективнішим міністром. Тому, у нас закінчилася реформа поліції, нарешті з'явилася відеофіксація порушень ПДР або почали розкриватися резонансні злочини? Ні.
Ефективність Авакова в іншому, а саме в умінні крок за кроком цементувати і бетонувати владну вертикаль. Глава найбільшого силового відомства, здатний стримати і силою придушити протестні акції, друг Ігоря Коломойського зі зв'язками на Заході - Аваков перетворився на щит і тил Зеленського, і відмовитися від його послуг у президента навряд чи вийде протягом всього перебування при владі. У Авакова дві проблеми. Перша - він вкрай непопулярний у суспільстві, якщо не сказати ненависний. Друга - він занадто самодостатній. А так Зеленський б уже, може, і перестав соромитися, призначивши Авакова прем'єр-міністром. Це б просто формалізувало нинішню розстановку сил у владі.
НОВА КОАЛІЦІЯ
Але крім впливового міністра внутрішніх справ і великих бізнесменів, схоже, з'явився у Зеленського ще один союзник - партія Опозиційна платформа За життя. Саме синхронне голосування з ОПЗЖ дозволило Зеленському вирішити ще одне завдання - позбутися генерального прокурора Руслана Рябошапки. Ще влітку 2019 року в розмові з Дональдом Трампом Зеленський називав Рябошапку «100% своєю людиною», а зараз повісив на нього «відсутність посадок». Притому, що фактично всі претензії до Рябошапки, озвучені в Раді, стосуються питань слідства, до яких ГПУ не має жодного відношення.
Потрібно розуміти, що Рябошапка - це теж людина Богдана, його товариш, а всі кадри Богдана, як бачимо, було вирішено зачистити. До того ж Рябошапка не став псувати собі карму вже зовсім відверто неправовими діями - наприклад, ухилився від пропозиції підписати відверто слабку підозру п'ятому президенту України Петру Порошенкові, зготовану в ДБР. Це особливо не сподобалося Зеленському та частині «слуг народу». При цьому, наприклад, у справі вбивства журналіста Павла Шеремета прокуратура підтримує обвинувачення, хоча сам Рябошапка зізнавався, що доказова база проти нових фігурантів справи серед ветеранів і волонтерів слабка. Тут він собі карму все ж зіпсував. І це ще дасть про себе знати.
До досягнень Рябошапки нехай з колосальною натяжкою можна віднести запуск реформи прокуратури. Вона дозволила очистити ГПУ від найодіозніших постатей і повинна була продовжитися на місцях. Особливо сподобалася ця реформа Заходу, який наполегливо вимагав від Зеленського не звільняти генпрокурора. Але на Банковій вирішили, що юрист Кварталу Сергій Іонушас на чолі ГПУ надійніший, ніж людина Богдана зі зв'язками в західних посольствах. Ось тільки Іонушас, якого зараз називають головним кандидатом в генпрокурори, все життя займався авторським і інтелектуальним правом, про кримінальний процес він не знає нічого. Поки буде дізнаватися, рулити кримінальною системою будуть старі «рішали», серед тих же наближених до ОРЗЖ, для яких це означає індульгенцію від переслідувань.
ПРИСТЕБНІТЬ РЕМЕНІ
Головний виклик березневої ротації - Зеленському та його оточенню довелося впустити у владу умовно чужих для них людей. Це нормально для здорової і зрілої політичної системи. І це дико нервує незрілі політичні команди, які цементуються не цінностями та ідеологіями, а особистою відданістю і близькістю до владного тіла.
Ми спостерігаємо повільне дозрівання нового політичного покоління в Україні та розплачуватися за його незрілі рішення толком ще не починали. Найдорожчі рахунки нам випишуть пізніше.
У всього, що відбувається, є величезний плюс. Один, але дійсно колосальний - Україна привчається жити, не сподіваючись на «гетьманів», а на громадянське суспільство і інституції. Якщо б не війна на сході, якби не окупований Крим, якби не загроза нової глобальної економічної кризи, ціни б не було такій школі. А так, Дорогою ціною, як писав Михайло Коцюбинський.