Чернівчанин захворів після своєї поїздки із дружиною в Італію. Подружжя спочатку полетіло із румунської Сучави в Бергамо, а звідти - у Комо і Мілан.
Олександр з Чернівців став першим українцем, у якого підтвердили коронавірус, і він також став першим, хто видужав від COVID-19. Де він заразився і як проходило лікування - Олександр розповів BBC News Україна.
Зараз він разом із дружиною знаходиться в самоізоляції: через тиждень чоловік повинен здати ще один аналіз. Тільки тоді можна буде говорити, що він повністю видужав.
Де він заразився і як проходило лікування
Чернівчанин захворів після своєї поїздки із дружиною в Італію. 21 лютого подружжя полетіло із румунської Сучави в Бергамо. Звідти пара поїхала в Комо і Мілан.
"Те, що насувається біда, ми зрозуміли десь через два дні. Тоді, 23 лютого, в одному містечку (не пам'ятаю точно назву) захворіли 16 осіб. Люди почали панікувати. Усі ЗМІ підхопили цей матеріал і почали поширювати", - розповідає Олександр.
Чоловік розповів, що найбільше його вразив аеропорт в Сучаві: "Після прильоту на нас чекав уже попереджений персонал. Вони знали, що із небезпечної зони прилітають. І, тим не менше, там не все було готово. Люди просто заходять у цей термінал. Не знаю, хто там був (така площа, розміром близько 200 м2), - і ми, всі пасажири літака, - а це понад 100 осіб - десь 20 хвилин одне біля одного чекали, поки підготують прилади для вимірювання температури і бланки для заповнення. Потім, коли мене запитували, де міг заразитися, перша думка була - аеропорт. Тому що там, дійсно, було небезпечно".
Подружжю перевірили температуру, Усе було в межах норми. Далі вони сіли у своє авто, припарковане біля аеропорту, і вирушили до кордону. Там ще раз двічі перевірили температуру, знову - норма.
Олександр із дружиною вирішили кілька днів побути вдома, не йти на роботу.
"І, в принципі, це рішення залишитися вдома було правильне. Тому що вже 28 лютого в мене почала підніматися температура. Спочатку відчув слабкість. Поміряв температуру - 37,1. В обід - 37,4. Слабкість залишалася. Я подумав, що це акліматизація. Під вечір ситуація погіршилася - температура піднялася до 37,9. Спробував випити парацетамол. Уже прийшло розуміння, що якась небезпека є", - розповів чоловік.
29 лютого, коли температура ще піднялася, Олександр подзвонив до сімейного лікаря, попередив, що знаходився в Італії.
"Що далі робити? Телефонуємо 103. Через півгодини вже була машина швидкої. Усі - у захисному одязі. Мене госпіталізували. Помістили в інфекційне відділення. Узяли мазки на аналізи", - додав він.
Третього березня чоловік дізнався, що у нього коронавірус. А ще той день запам'ятався Олександру переживаннями за дружину, яку лікарі залишили вдома. Медики відмовилися, оскільки у жінки не було симптомів захворювання, проте пообіцяли взяти аналіз. Коли приїхали - під будинком, де залишилася дружина, уже протестували сусіди. Через протести жінку госпіталізували без симптомів.
"Якщо 29 лютого, коли мене госпіталізували, у мене були просто температура і першіння в горлі, то коли у мене вже був результат мого тесту - 3 березня - у мене вже тоді була пневмонія. І мій стан погіршився", - говорить Олександр і додає, що спав у дуже холодному боксі.
Але, визнає чоловік, поступово умови його перебування в лікарні покращилися: "Треба було кричати, треба було говорити, треба було постійно пресувати - і ці питання поступово вирішувалися. Люди з розумінням підходили, за що я дуже вдячний. Але, насправді, із самого початку там нічого не було готове для прийому".
Але харчування було більш-менш: "Скажімо так, гастрономічну насолоду ви там не отримаєте, але не будете голодні. Один раз на день мені мої рідні приносили їжу домашню. Одним словом, із харчуванням було нормально".
"Загалом в інфекційному відділенні я провів повних 20 днів. З них два тижні, дійсно, у стані хвороби. Тобто медикаментозне лікування повноцінне: системи, уколи, антибіотики. А останній тиждень, коли організм почав боротися, тоді ставало легше. Тоді вже просто чекав на виписку", - поділився Олександр.
"70% від усіх медикаментів ми купували власним коштом. Ситуація покращилася десь за тиждень мого перебування. Поступово ліками забезпечувала клініка. До кінця ми просто купували якісь дрібниці... Знаєте, я безмежно вдячний лікарям і всьому медперсоналу. За їхню роботу і турботу. За те, що вони робили кожен день. Ми вже з ними потоваришували. І коли мене виписували, я бачив сльози радості на їхніх очах. Бо, незважаючи на все, вони гідно виконували свою роботу. Я вдячний, що вони поставили мене на ноги", - каже чоловік.
Олександр зізнається, що найбільше мріяв про душ, можливості помитися в лікарні не було: "Це, дійсно, і психологічна, і фізіологічна проблема. Я просив - і максимум, що мені могли організувати, - це відро гарячої води і тазик. Трошки можна помитися, але однаково ви не помиєтеся так, як потрібно. І я розумів, що цю проблему не вирішити по-іншому, в таких умовах".
"Я не розумію, де і за яких обставин я міг заразитися. У мене є просто здогади".
Олександр переглядав відео протесту, який сусіди влаштували під його будинком, коли зрозуміли, де він живе. Тепер він знову зустрічає цих людей: "Зараз, коли мене виписали і я потрапив додому... Чесно скажу, я зустрів тільки одну сусідку (коли чоловік приїхав з лікарні. - ред.), яка щиро вибачилася. Хоча на відео я її навіть не бачив. Мені було приємно. І не переді мною треба вибачатися. Усе-таки основний удар отримала дружина. Дуже неприємно було спостерігати, як її виводять... Просто як якогось злодія. Просто неприємно. Так, щоб хтось до нас зайшов, - такого не було. Можливо, люди побоюються. Думають, що ми можемо наразити їх на небезпеку... Хто нас дійсно підтримує - це родичі і друзі... Бути першим - завжди страшно. Але я радий, що вже все позаду" .