RU
ГоловнаУкраїнаВсі новини розділу
 

Піде на другий термін? Рік Зеленського у владі

Корреспондент.net, 26 травня 2020, 21:03
0
697
Піде на другий термін? Рік Зеленського у владі
Прес-конференція Зеленського

Першу річницю президентства Володимир Зеленський зустрічає в пандемію коронавірусу, що захопила весь світ, без більшої частини команди, з якою заходив у владу, і без виконаних передвиборчих обіцянок.

 
"Я очікував війну. Я не очікував імпічменту Трампа або пандемії", - так Володимир Зеленський назвав колонку в американському виданні The New York Times, опублікованій до річниці його вступу на пост президента. Тут можна було б пожартувати, що управляти країною в реальному житті виявилося складніше, ніж у серіалі, але залишимо це Facebook-воїнам, пише Валерій Літонінський в №6-7 Журналу Корреспондент.
 
Насправді, звичайно, список того, що Зеленський «не очікував» набагато більший. З вересня 2019 року він починає працювати в перманентній кризі: Украінагейт у США - іранська трагедія - коронавірус. Розповіді про нову Dream Team змінилися звільненням більшої частини «нових облич». Діалог з Росією так і не припинив війну на Донбасі, а деякі мирні ініціативи влади, взагалі, виводили людей на протести. Боротьба з корупцією не перемістилася з передвиборних плакатів у кримінальні справи. Але знаходити відповіді на нові виклики і обставини, що змінилися, - хіба не в цьому і полягає робота президента?
 
КАДРИ ВИРІШУЮТЬ ВСІХ
 
Кадрова політика - ахіллесова п'ята будь-якого глави української держави. Невирішені поки дилеми - «чесні vs професійні» і «ефективні vs неамбіційні».
 
Зеленський під час виборів обіцяв «не приводити у владу кумів і армійських друзів», за аналогією зі своїм попередником Петром Порошенком. Але замість цього оточив себе вихідцями з 95 Кварталу і давніми приятелями. Глава Офісу президента Андрій Єрмак, його перший заступник Сергій Трофимов, помічник президента Сергій Шефір, глава СБУ Іван Баканов - список людей, які потрапили на вищі державні пости виключно завдяки особистому знайомству із Зеленським, можна ще довго продовжувати. Комітет виборців України і зовсім за рік нарахував 30 «кварталівців», їх знайомих і родичів, які опинилися у владі.
 
Хоча сам президент нічого страшного в цій тенденції не бачить. «Я їм довіряю, і більше взяти нікого», - пояснює мотивацію своїх кадрових рішень Зеленський. Глава держави постійно скаржиться на кадровий голод, до такої міри, що навіть прямо на прес-конференції кличе працювати на державу журналістів, які йому задають питання про кадри.
 
Губернаторів брати ніде, міністрів культури та освіти теж, нарікає президент. Зрештою, через рік президентства Зеленський прийшов до того ж, до чого і Порошенко за рік при владі, - запросив Михайла Саакашвілі допомагати проводити реформи. Але якщо п'ятий президент України дав Міхо маленький, але все-таки реальний пост у виконавчій владі - голови Одеської ОДА, то шостий залишив Саакашвілі в ролі радника без будь-яких реальних повноважень. Втім, шоу-функція - це теж важливо, але тоді причому тут реформи?
 
Кадровий тренд виглядає так, що більш йоржистих і несистемних змінюють на більш спокійних і менш самостійних. Перший Кабмін Зеленського і перший генеральний прокурор Руслан Рябошапка пропрацювали всього півроку. Секретар РНБО Олександр Данилюк втік з Dream Team ще раніше. Людині, яка всіх цих людей набирала - Андрію Богдану, Зеленський віддав перевагу більш поступливому і вірному Єрмаку.
 
Виходить, президент одночасно заявляє, що буде змінювати чиновників, поки не знайде ефективних, і скаржиться на відсутність кандидатів. Показова історія з главою митниці Максима Нефьодова. «Макс - яка нормальна людина, симпатичний, професійний, але їде контрабанда», - пояснював президент звільнення Нефьодова на своїй прес-конференції.
 
А ось з МВС вічного міністра Арсена Авакова звільняти ніхто не поспішає. Хоча реформа поліції закінчилася, так і не просунувшись далі патрульних. Та й прогресу у резонансних кримінальних справах немає. Але тут президент стверджує, що Авакову потрібно довести до кінця розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета, і взагалі міністр внутрішніх справ «потужний». Але якщо відносно глави одного відомства діє принцип «потрібно довести до кінця», то тоді чому Нефьодову не дати довести до кінця боротьбу з контрабандою?
 
При цьому після бліцкригу з концентрацією влади в своїх руках Зеленському ні на кого навіть перекласти відповідальність за ті чи інші процеси і призначення в країні. На початку президентства він розпустив парламент і сформував у новій Верховній Раді монобільшість партії Слуга народу тільки за рахунок власної популярності. Тепер без затвердження президентом неможливо жодне кадрове рішення, а незалежність Кабміну давно перестала розцінюватися навіть як жарт.
 
Перед Зеленським залишилася остання нездана реальна фортеця - Нацбанк. Але за його спиною маячать зарубіжні партнери, які наполягають на збереженні незалежності НБУ.
 
 САДИТИ БУДЕМО?
 
Та ж історія і з правоохоронними органами. За словами Зеленського, він на них не тисне і «телефонним правом» не користується. Але і главу СБУ, і вже двох генпрокурорів вибирав саме він. «Прийде весна - садити будемо», - один з головних слоганів передвиборної кампанії Володимира Олександровича. Вже закінчується друга весна, а посівну так і не почали.
 
Чи не єдина структура, чиїх босів не поміняли, - НАБУ. Але це відомство атакуючих вже не особливо цікавить - агентство здулося, для численних корупціонерів його керівництво загрози не представляє. І посадок немає, і гучні справи не починаються. Дивний збіг: депутати від партії Зеленського, які ще недавно більш ніж активно намагалися змістити главу НАБУ, розслабилися, схоже, надовго.
 
І це при тому, що президент таки домігся скасування депутатської недоторканності. Щоправда, тепер в долі депутатів велика роль відведена генпрокурору з його винятковим правом оголошення їм підозр. Показово, що після скасування недоторканності про затримання і арешти нардепів нічого не чути. А керує ГПУ якраз колишній депутат від монобільшості.
 
Домігся Зеленський і повернення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення чиновників, НАБУ отримало право на прослуховування, працює Антикорупційний суд. А вироків щодо топ-корупції все немає.
 
Президент спробував провести власну судову реформу, але її забракував Конституційний Суд. Реформа ж СБУ за рік навіть до Ради так і не дійшла.
 
Вироку для Порошенка, що обіцяв Зеленський під час передвиборних дебатів на Олімпійському, теж не сталося. Хоча запит на залучення до відповідальності п'ятого президента в суспільстві, особливо серед виборців Володимира Олександровича, нікуди не подівся. Але замість конфронтації з невдячним попередником Порошенко підставив плече Зеленському в критичний момент.
 
EPA
Прес-конференція Зеленського
 
МОНОБІЛЬШІСТЬ, ЩО РОЗПЛИВЛАСЯ
 
Послуга партії Порошенка Європейська солідарність Зеленському не знадобилася, якби монобільшість Слуги народу була реальною, а не віртуальною. А так фракція швидко розбилася на групи впливу, чиї інтереси далеко не завжди збігаються з президентськими. Найяскравіший приклад - голосування за багатостраждальний банківський закон про недопущення повернення колишнім власникам націоналізованих банків. Закон потрібен був для отримання траншу від МВФ як гарантія, що ПриватБанк не повернуть Ігорю Коломойському і Геннадію Боголюбову.
 
Зеленський особисто приходив до парламенту просити депутатів проголосувати за проект, життєво необхідний для держави в умовах світової кризи і величезного дефіциту бюджету. Але замість цього частина «слуг народу», що орієнтується на колишніх власників Привату, навпаки, блокувала прийняття закону. Дійшло до смішного, близькі до Коломойського нардепи подали до проекту 16 тис. правок. Долати поправочний спам довелося, перекроюючи регламент парламенту і вводячи спеціальну процедуру. Все це затягнуло отримання допомоги на два місяці.
 
В результаті, без голосів партії Порошенка проект так і не був би затверджений. Зате тепер МВФ і українська влада вже домовилися про нову програму співпраці stand-by на суму $5 млрд, яка розрахована на 18 місяців. Залишилося тільки пройти затвердження програми керівництвом фонду та радою виконавчих директорів, і гроші в Україну можуть надійти в найближчі тижні. Слідом за ними прийдуть гроші ЄС і Світового банку.
 
З'явилася в монобільшості і ще одна група - умовна «демократична платформа». Сформувалася вона на основі невдоволення ініціативами глави ОП Єрмака на переговорах щодо Донбасу. Відкритий демарш нардепів стався після рішення глави ОП підписати в Мінську папір про створення так званої Консультативної ради з представниками ОРДЛО. Побоювання, що це може призвести до легалізації бойовиків, привели до обурення в суспільстві, після чого від цієї ідеї на Банковій відмовилися. Єрмаку взагалі куди складніше знаходити спільну мову з депутатами, ніж його попередникові Богдану. Дійшло до того, що один з нардепів від партії Зеленського Гео Лерос навіть оприлюднив компромат на Єрмака - відео, на якому його брат домовляється про призначення у владі. Щоправда, самого президента плівки не вразили. Він каже, що вони «порожні», а скандал спеціально організували, щоб його шантажувати і звільнити Єрмака. Зеленський навіть заявив, що знає, хто стоїть за вкиданням, але прізвища називати не став.
 
Поки монобільшість цементується особистою популярністю Зеленського. Але реально в нього не більше 220 голосів - значить, доводиться ситуативно йти на уклін до ЄС і Голосу, а то й до ОТЗЖ, можливо, до груп Довіра і За майбутнє. Навіть голоси окремих мажоритарників котируються на цьому базарі, чого неможливо було уявити собі в серпні 2019 року. І щоразу за такі домовленості доводиться чимось розплачуватися. Перш за все, з бенефіціарами цих груп.
 
 Корреспондент
 
КРАЩИЙ ДРУГ ВЕЛИКОГО БІЗНЕСУ
 
Рік тому мало не головні побоювання щодо президентства Зеленського викликали його зв'язки з Коломойським. Прийшовши до влади завдяки медіа-підтримці бізнесмена, Зеленський опинився в оточенні близьких Ігорю Валерійовичу людей. Однак голосування за банківський закон і та старанність, з якою Зеленський його особисто просував, показало, що грати тільки на догоду інтересам окремої великої фінансово-промислової групи Зеленський не має наміру. Ні, про повний розрив з Коломойським теж не йдеться. Бізнесмен, наприклад, продовжує контролювати державне Центренерго, хоч президент нещодавно публічно пообіцяв приватизувати підприємство. Не перейшов у режим війни проти Зеленського і головний медіаактив групи Приват - телеканал 1+1.
 
Але на Коломойському великий бізнес в Україні не закінчується. Президент показав, що він може знаходити спільну мову з різними фінансово-промисловими групами. Наприклад, з «найкращим другом всіх українських президентів» Рінатом Ахметовим. Недавня битва навколо енергоінтересів закінчилася досягненням компромісів між тими, хто переважно заробляє на електроенергії, і тими, хто її переважно купує.
 
Зеленський поки залишається над сутичкою - і це найбільш вигідна позиція для нього. Таким чином, можна вибудувати систему стримувань і противаг у відносинах з великим бізнесом. Ось тільки справа в тому, що цей самий бізнес не перестає створювати проблеми безпосередньо президенту.
 
Напередодні стало відомо, що федеральна колегія присяжних США розслідує справу проти Коломойського і Боголюбова за звинуваченням у відмиванні сотень мільйонів доларів. Колишнім акціонерам ПриватБанку загрожують серйозні проблеми. Американське правосуддя - не українці. Захищатися бізнесмени вирішили, намагаючись продемонструвати свою корисність діючій американській владі. Як відомо, в США вибори йдуть повним ходом, а тут в Україні вивалили чергову порцію компромату на Джо Байдена - суперника Дональда Трампа в президентських перегонах.
 
Опубліковані нібито записи розмов Байдена і Порошенка, на яких п'ятий президент України погоджує з тодішнім віце-президентом США кадрові перестановки у владі. Здавалося б, нічого нового. Адже Байден раніше сам розповідав, як звільняв українського генпрокурора Шокіна, шантажуючи Порошенка (не) виділенням фінансової допомоги. Але інформаційний шум розганяється. І б'є він, в першу чергу, по Зеленському, підриваючи двопартійну підтримку України в США.
 
Розслідувати цю справу проти Порошенка і Байдена зараз - значить, сваритися зі Штатами, нариватися на звинувачення у втручанні у вибори і ризикувати втратою підтримки Вашингтона, в разі перемоги Байдена. Не розслідувати - підставлятися під звинувачення в підіграванні Порошенку і змові з ним. Зеленський на розтяжці, і, схоже, поставив його в це положення не хто інший, як Ігор Коломойський - тема з плівками на його медіаресурсах звучить набатом.
 
І ЗНОВУ ВИБОРИ
 
Навіть більше, ніж про вибори в США Зеленському слід турбуватися про місцеві вибори в Україні, які призначені на кінець жовтня. Перемога партії Слуга народу на них може остаточно зацементувати владу президента. Поразка - ще більше загострити відносини з місцевими органами влади, які Зеленський і так не контролює, що показав карантин.
 
Місцеві еліти прийняли на себе головний удар з протидії коронавірусу і його економічних наслідків. І це серйозно додало їм електоральних балів перед виборами. Та й ваги в протистоянні з центром теж додало. Демарш мера Черкас, який продовжує заочно обмінюватися люб'язностями з президентом, - лише один з прикладів.
 
А тенденція така, що у Слуги народу не з'явилося кадрів на місцях і поки навіть кандидатів у мери у великих містах. При цьому діюча місцева влада не поспішає вливатися в партію президента і готова самостійно брати участь і перемагати на виборах.
 
Навіть у Києві партія президента поки не змогла знайти реального суперника Віталію Кличку. Хоча бажаючих взяти участь у мерській кампанії під брендом Слуги народу хоч відбавляй, але того, хто може скласти реальну конкуренцію діючому міському голові, поки не видно. Слуги народу навіть лист президенту написали, щоб провести відкриті праймеріз кандидатів у мери в великі міста. У Києві до праймеріз готові нардепи Олександр Ткаченко, Олександр Качура і Микола Тищенко - всі вони мають достатню вагу, щоб претендувати, але їх шанси поки що далекі від реальних. Також у мери від партії влади сватають головного санлікаря Віктора Ляшка або навіть екс-главу ОП Богдана.
 
А Кличко тим часом зібрався створювати нову «партію мерів» разом з міським головою Дніпра Борисом Філатовим. До слова, наскільки ефективно мери можуть грати в політику, показали і недавні протести дрібних підприємців. Нагадаємо, що місцева влада з різних регіонів охоче підтримала підприємців, коли ті пікетували Кабмін з приводу пом'якшення режиму карантину.
 
По суті, єдине, на що може розраховувати Слуга народу на місцевих виборах, - це рейтинг самого Зеленського, за якого, судячи з соцопитуванням, як і раніше, готові проголосувати 40% громадян і 75% - у другому турі. Як за президента. Але кампанія на місцевих виборах - це не парламентська, тим більше, не президентська. Тут популярного бренду не вистачить, потрібні ще люди з власною історією успіху в конкретному регіоні, а не фотографи і весільні ведучі.
 
Зате нинішній рейтинг дозволяє Зеленському висловлювати однозначні амбіції з приводу другого президентського терміну, хоча раніше він запевняв, що прийшов тільки на п'ять років. «Можу все не встигнути», - стелить соломку Зеленський і відразу ж говорить про залежність своїх рішень від народного схвалення. Але заміряти це саме схвалення після року ще рано, через три-чотири роки все може змінитися. Порошенко після року президентства теж залишався найпопулярнішим політиком у країні, а через п'ять років виник Зеленський.
 
 
 
Новини від Корреспондент.net у Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet
ТЕГИ: МВФКоломойскийПорошенкоГПУВладимир Зеленский
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах