Хворі на COVID-19 в Україні не охоче говорять про свою хворобу. І це не випадково, адже подекуди замість співчуття вони стикаються з агресією та несприйняттям. DW поспілкувалась з тими, хто не мовчав.
Аліса Гріщенкова працює на станції швидкої допомоги в Чернівцях. Та вже місяць як вона не виходить на роботу. На початку квітня, після триденного чергування, дівчина відчула симптоми невідомої їй хвороби. Це сильний задушливий кашель, ломота в тілі та висока температура. За кілька днів у неї підтвердили COVID-19.
"У мене повністю зникли відчуття смаку і запаху. І так вже місяць"
"Особисто я, як і більшість молоді, сподівалась, що мені коронавірус не загрожує. Але завжди дотримувалась гігієни. Хоч як медик, розуміла, що все одно в групі ризику… Найменша область України з найбільшою кількістю хворих! І все більше хворих серед медиків. Тепер і я…", - про хворобу Аліса Гріщенкова написала у Facebook ще на початку її боротьби з новим коронавірусом.
Через місяць після цього Аліса розповіла DW у відеоінтерв'ю, як COVID-19 та ставлення суспільства до хвороби змінили її життя: "Я зараз вдома, я ще лікуюсь, на даний момент мені треба ще один негативний ПЛР-тест і тоді я вже можу повернутись до роботи. Але в мене ще тримається температура, це 37.2. Ще є кашель і треба зробити комп'ютерну томографію, тому що в мене є проблеми з трахеєю, можливо, це тимчасові ускладнення коронавірусу, сподіваюсь, коли повністю одужаю, - минеться".
Ще в березні лікарка думала, що коронавірус - не така вже й страшна хвороба. Все змінилось, коли сама інфікувалась. "У мене повністю зникли відчуття смаку і запаху і досі цього немає, немає апетиту. І так вже місяць", - розповідає дівчина.
Аліса вирішила лікуватись вдома, адже на власні очі бачила переповнені чернівецькі лікарні. На Буковині кількість хворих і досі найбільша в Україні - понад три тисячі випадків. "Тож повністюю лікування і ліки я купувала за власний рахунок, - продовжила вона. - Декілька тисяч гривень мені це обійшлось. Це як мінімум, половина від надбавок, які мені нарахували через коронавірус. Втім, зі слів моїх колег, пацієнтам в лікарнях теж доводиться платити, інколи, навіть, купувати шприци."
Після того, як дівчина написала у Facebook про свою хворобу її допис поширили понад півтори тисячі разів, а в приватні повідомлення посипались сотні листів від інших хворих, які, на відміну від неї, бояться говорити публічно. "Я знаю, як гноблять в селі тих в кого коронавірус, - каже Аліса. Після того, як вона написала свій пост у Facebook до неї прийшло понад двісті повідомлень. Багато хто розповідав про свої історії, про те, як до них ставились, коли дізнались, що в їхній родині коронавірус. "Це страшні історії", - каже Аліса. - Мені колеги з Данії говорили, що там, якщо старша людина хвора на коронавірус, вона могла написати про це на заборі власного будинку, і люди приносили їй фрукти, овочі. У нас були випадки, коли хворим кидали через паркан записки - "вийдеш з будинку приб'ємо". Вибачте але це дикість, це аморально".
Аліса не приховує свого обурення й закликає проявляти людяність і розуміння. "Не треба панікувати, але треба розуміти, що це серйозно. І треба спільними зусиллями цей вірус подолати", - каже дівчина.
Вся надія на волонтерів
Киянин Віктор Фантаєв один з перших хворих на COVID-19 в українській столиці. Він і досі не має уявлення, де підхопив коронавірус. Адже від початку запровадження карантину обмежив контакти з друзями, походи в магазин. Завжди користувався захисними масками та антисептиком. Та попри це перші симптоми з'явилися наприкінці березня. Його шпиталізували до столичної інфекційної лікарні.
"Самі позитивні враження від лікарів, бо вони були справді хорошими, а умови могли б бути і кращими, - ділиться своїми враженнями Віктор. - Була ванна, яка ніби і працює, але помитись в ній було неможливо. Адже шторки не було та й двері не зачинялись. Тараканів не було. І це вже добре. Харчування було не дуже добрим, в основному це був переварений рис і раз на два дні сосиска. Це найкраще м'ясо, яке могло б бути в тих умовах. Деколи можна було і в борщі виловити маленький шматок м'яса".
За весь час лікування хлопець витратив 1200 гривень і вважає, що це невелика сума. Адже, каже, марно розраховувати на безкоштовне лікування в умовах недофінансування медицини. "В цілому все було безкоштовно, але все одно щось доводилось докуповувати, - каже Віктор. - Щось в лікарні закінчувалось і не поставлялось. Якісь додатки в крапельницю, або якісь імпортні замінники, які кращої якості. Тебе ніхто не змушує купувати і не треба це робити в лікарняній аптеці, але все одно доводиться щось купувати".
Складність була і в таких нібито дрібницях: хто і як доставить тобі необхідні ліки: "Коли ти захворів - це означає, що на карантин йде вся твоя родина. І дуже часто хтось з них також заразився. Виходить, що просто банально нема кому привезти ліки. Залишаються лише доставки, і я часто допомагав людям в цьому. Наприклад, разом зі мною лежав дідусь, і я йому пояснював, як користуватись Glovo, бо просто у нього не було кому привезти ліки".
Після того як хлопець отримав два негативні ПЛР-тести його виписали з лікарні, і він вже не несе ризик для оточуючих. Жодних побічних ефектів ні від коронавірусу, ні від лікування, яке й досі вважають експериментальним, він не відчуває. Коли Віктор виписався з лікарні, вирішив купити в своє відділення 10 кисневих масок, які так потрібні пацієнтам для подачі кисню. "Ті маски, якими користувався і я, були дуже старі. Мабуть, ще з радянських запасів. Ми зібрали гроші і замовили 10 штук. Це небагато, але хоч щось. І лікарі самі нам казали, що велика підтримка волонтерів. Як завжди, тільки вони й рятують", - каже Віктор.
Понад 30 тисяч гривень за (без) коштовне лікування...
47-річний одесит Шахін Асадов прилетів з Берліна за день до закриття Україною кордонів, 16 березня. І вже наступного дня у нього різко піднялась температура. Перше тестування виявилось негативним, тож його разом з дружиною відпустили додому. Утім, такі симптоми, як кашель та висока температура не зникали. Лише за 10 днів його таки госпіталізували.
"Як тільки я потрапив в палату, через 30 хвилин до мене зайшла медсестра і принесла листочок з переліком необхідних препаратів, які треба придбати", - згадує Шахін. Через день медсестра знову принесла список ліків, які потрібні для наступного етапу лікування. Шахін дав свою банківську картку з пін-кодом, і працівники лікарні для нього купували ліки. "Мене ставили перед фактом, які ліки мені потрібні. Ніхто нічого не говорив, що щось має бути безкоштовним. Багато хто думає, що мене вилікувала держава і це образливо. Мені ж все лікування обійшлось в 30 тисяч гривень", - обурюється чоловік.
Весь час поки Шахін Асадов був в лікарні, він тримав зв'язок зі своєю родиною: дружиною і донькою. Про те, що у нього COVID-19 знали й сусіди: "Люди боялись, звісно, це відчувалось. Дружина ж, наприклад, все одно ходила за хлібом, вони ж були вдома і повинні були щось їсти. Я відчував, що щось не так. Холодне відношення сусідів…"
Зараз чоловік повністю одужав і не відчуває ускладнень від маловивченого вірусу. Втім, деякі спогади і досі неприємні: "Мені вже 47 років, але того, що я відчував під час хвороби, я ніколи за собою не спостерігав. Зараз різне говорять про коронавірус. Хтось не вірить в цю хворобу. Я й сам не знаю, що це, але всі відчуття були незвичні для мене. Такої температури й упродовж цілого тижня у мене ніколи не було".
Шахін, як і решта українців, які успішно побороли Сovid-19, можуть здати плазму і таким чином допомогти фармкомпаніям у пошуках ліків від коронавірусу. Про збір сировини оголосила одна з українських компаній, щоправда кількість лабораторій дуже обмежена і в Одесі її немає. Та є мобільні бригади, які готові виїжджати до пацієнтів. "Зі мною ніхто не зв'язувався для цього, але я не проти здати і допомогти подолати цей вірус".
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet