12 червня Україна приєдналася до Програми розширених можливостей НАТО (ЕОР), що дозволить їй отримувати більший обсяг розвідувальної інформації і відпрацьовувати злагодженість дій під час спільних навчань.
Володимир Зеленський доручив домогтися нового статусу в січні 2020 року, і темпи зближення стали приємним сюрпризом для офіційного Києва, пише Євген Магда в №11-12 Журналу Корреспондент.
Тут важливо згадати, що з п'яти інших учасників Програми три - Швеція, Фінляндія і Грузія - так чи інакше розглядають перспективу вступу в Альянс. Для України і Грузії проблеми у відносинах з Росією, включаючи окуповані території, є схожими і підштовхують до вироблення узгодженої позиції. Правда, НАТО - не тільки військовий союз, а й політичний, про це не варто забувати.
Забезпечити практичне зближення України і НАТО допомогли не тільки підрозділи, зайняті в Операції об'єднаних сил на Донбасі. Українські військові неодноразово доводили свою високу виучку, а отриманий ними досвід наші західні партнери переймають як активно, так і непублічно.
В інтересах Альянсу активно використовуються військово-транспортні літаки українських Повітряних сил. США, в свою чергу, в середині червня показово поставили нашій країні ПТРК Javelin і засоби зв'язку на загальну суму $60 млн. Місія американських стратегічних бомбардувальників В1 в східно-європейському небі і над Чорним морем, що відбулася в кінці травня, проходила за участю українських та польських винищувачів. І це теж сильний жест.
Хоча без перешкод не обходиться. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг визнав, що приєднання України до ЕОР не зняло проблеми у відносинах Києва і Будапешта, який демонстративно захищає інтереси угорської меншини на Закарпатті. Схоже, нашій країні вдалося пройти шлях до розширених можливостей завдяки політичній кон'юнктурі і чіткій позиції Вашингтона, адже про його завершення оголошено в День Росії.
Альянс може собі дозволити подібним чином тролити Кремль, при цьому вважаючи його найбільшою загрозою в масштабах найближчого десятиліття. ІДІЛ та інші терористичні організації, дезінформація і пропаганда, активність Китаю для НАТО виглядають сьогодні менш небезпечними. За словами Столтенберга, активізація ракетної програми Росії призведе до зміцнення ППО і ПРО Альянсу, але про нову гонку озброєнь не йдеться.
Певна обережність генсека НАТО, ймовірно, повинна врівноважувати ексцентричність президента США Дональда Трампа. Той не тільки постійно змінює свою позицію щодо Росії, але і не чужий дипломатичному «дружньому вогню» стосовно союзників. Одне зі свіжих рішень - скорочення практично на третину американського військового контингенту в Німеччині, де військова присутність США історично є елементом стримування Кремля.
Зрозуміло, що розпад СРСР призвів до скорочення американської військової присутності в Європі, але нинішній крок адміністрації Трампа погано співвідноситься із сучасними військово-політичними реаліями. І викликає подив: як же так - РФ поводиться все агресивніше. Один тільки телевізійний виступ російського президента Володимира Путіна 21 червня з конкретними територіальними претензіями до екс-сусідів із екс-СРСР чого вартий - про нього нижче.
А Білий дім використовує питання військової присутності як елемент великий дипломатичної гри з Німеччиною, що включає «обмін люб'язностями» з Ангелою Меркель і протидію завершення будівництва Nord Stream 2. Ситуація може змінитися хіба що в разі досягнення домовленості про посилення американської військової присутності в Польщі, якій це важливо в процесі боротьби за статус ключового партнера США в Європі.
Хоча не варто забувати ще про одну мету Трампа - стимулювати західноєвропейських партнерів до більш активного інвестування в систему колективної безпеки. І в рамках цього завдання виведення частини американських сил - потужний хід у непростих торгах між Вашингтоном, з одного боку, і Парижем з Берліном - з іншого.
Північноатлантичний альянс продовжує залишатися фундаментом міжнародної системи безпеки. Демонструючи свій потенціал, в Брюсселі одночасно готуються до можливої нової хвилі COVID-19, протидіють дезінформації, виробленій Росією і Китаєм в промислових масштабах, і не збираються відмовлятися від власної провідної ролі. Столтенберг зазначає, що саме НАТО є об'єднуючим фактором для Європи і Північної Америки, його наявність позбавляє практичного сенсу спроби змінити розстановку сил в сучасному світі.
Так, НАТО залишається найбільш потужним військово-політичним союзом в сучасному світі. При цьому реагувати на нові виклики в Брюсселі прагнуть не тільки звичними силовими методами, а й пропонуючи асиметричні ходи і рішення. Продовження, безсумнівно, піде.
Оскільки РФ, використовуючи привід - святкування 75-річчя перемоги у Другій світовій війні, запускає новий виток протистояння з НАТО. Під час візиту в Белград, 18 червня, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров зробив заявку на активне втручання в справи на Балканах і прозоро натякнув на Україну: «Росія завжди буде відстоювати інтереси православних церков, завжди буде виступати проти спроб державного втручання в їхні внутрішні справи, буде діяти рука об руку з ієрархами православних церков в просуванні ідеалів миротворчості для викорінення численних конфліктів на нашому просторі».
У той же день президент Сербії Олександр Вучич заявив про прохання до Росії захистити православну церкву на Балканах, з урахуванням того, що відбувається в Чорногорії і регіоні. Це було реакцією на те, що 27 грудня 2019 року чорногорський парламент затвердив закон Про свободу віросповідання та переконань і правове становище релігійних громад. Стверджується, що цей закон повинен обмежити вплив Сербської православної церкви, яка, на думку президента Чорногорії Міло Джукановича, є релігійним монополістом в країні.
21 червня в програмному телеінтерв'ю Путін заявив вельми багатообіцяюче: «Якщо та чи інша республіка увійшла до складу Радянського Союзу, але отримала в свій багаж величезну кількість російських земель, традиційних історичних російських територій, а потім раптом вирішила вийти зі складу цього Союзу. Ну тоді б виходила з тим, з чим прийшла, і не тягла б з собою подарунки від російського народу».
Брюсселю і Вашингтону є про що думати. Києву, Астані, Мінську - теж.