Чому надання протитанкової зброї Україні не змінить поведінку Кремля, натомість вирішальну роль може зіграти зброя, що враховує російську стратегію ведення війни - про це DW говорила з британським військовим експертом.
З огляду на концентрацію та збільшення російського військового контингенту на кордоні з Україною та загрозу російського вторгнення, українська армія останніми тижнями отримала від західних партнерів додаткові озброєння та захисне спорядження. Зокрема, це переносні протитанкові і протиповітряні комплекси, гранатомети, шоломи та інше.
Водночас аналітик Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) у Лондоні Сем Кренні-Еванс вважає, що усі ці види озброєнь та захисту не здатні змінити баланс сил у протистоянні з РФ. Натомість вирішальну роль може зіграти допомога Україні з озброєннями з чітким урахуванням російської стратегії ведення війни. Докладніше – в інтерв'ю DW.
DW: Пане Кренні-Еванс, західні стратеги приділяють велику увагу аналізу концепції "гібридної війни", усі елементи якої, як вважають, чітко проявилися у діях російських сил в ході анексії Криму та конфлікту на Донбасі у 2014 році. Разом з тим, оновлена російська військова доктрина від 2014 року посилює роль конвенціональних сил, скупчення яких зараз спостерігається на кордоні РФ з Україною. І все ж, ви та деякі інші ваші колеги-аналітики останнім часом дедалі більше говорять про ставку Росії на стратегію ведення"безконтактної війни". Що саме це означає?
Сем Кренні-Еванс: Термін "безконтактна війна" може дещо збити з пантелику, адже вона не стосується "гібридної війни" чи чогось подібного. Вона означає застосування (у ході воєнних дій – ред.) конвенціональних високоточних ударних засобів великої дальності, націлених на критичну національну інфраструктуру. Отже, це можуть бути крилаті ракети "Калібр", запущені з Чорноморського флоту чи Каспійської флотилії, балістичні ракети малої дальності чи крилаті ракети системи "Іскандер" і навіть реактивні системи залпового вогню великої дальності. Вони можуть бути використані для знищення тих цілей, які Росія вважає особливо цінними для України, або проти її військової інфраструктури.
Сем Кренні-Еванс з Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) у Лондоні
Метою тут є досягнення політичних цілей Кремля без необхідності використання конвенціональних наземних російських військ, або ж формування таких умов на полі бою, де шанси на успіх стають набагато вищими. Її (стратегію – ред.) називають "безконтактною", оскільки метою тут є досягнення політичних цілей без контакту російських сухопутних військ зі своїми супротивниками. Тож, за умов "безконтактної війни" для досягнення політичних цілей може бути використана конвенціональна військова міць Росії.
Що стосується концепції "гібридної війни", то варто зазначити, що це термін, який сама Росія ніколи із собою не пов'язувала. Хоча на цю концепцію посилалися чільні російські військові, такі як начальник Генерального штабу РФ Валерій Герасимов, йшлося про описання дій, приписуваних західним силам у таких країнах, як Лівія або Ірак.
Звісно, росіяни використовують усі доступні їм важелі впливу, але їх завжди вважали лише прелюдією до застосування сили. І це, власне, ключ до розуміння російських підходів до зовнішньої політики – зосереджуючись на тому, що на Заході вважають основою російської стратегії, тобто "гібридною війною", оглядачі та політики, схоже, геть випустили з виду той факт, що ескалація, заснована на конвенціональних засобах, завжди була частиною інструментарію Росії. І до неї вона дуже швидко поверталася, якщо інші методи виявлялися неефективними.
Наскільки ймовірним ви вважаєте застосування Росією конвенціональних сил проти України?
Це насправді залежить від того, у кого запитувати, але дуже важко знайти спосіб, у який Кремль міг би змінити свою поточну позицію без досягнення поставлених політичних цілей або не застосовуючи силу.
Актуальним залишається питання військово-технічної допомоги Україні з боку західних партнерів. Яких саме озброєнь, на вашу думку, найбільше потребує українська армія для отримання більших переваг?
Це розвідувально-ударні системи, які комплексно координують у реальному часі розвідувальні засоби та засоби ведення вогню на велику дальність. Вони можуть включати використання розвідувальних супутників, радарів далекої дії, засобів радіоелектронної боротьби на землі та в повітрі, а також літальних розвідувальних апаратів.
Усі ці засоби необхідно координувати через центральну мережу командування та контролю, яка також охоплює ударні засоби. Вони повинні мати велику руйнівну силу і бути вкрай точними, оскільки використовуються для ураження критичних цілей, таких як ракетні установки противника, засоби розвідки, командні пункти, вузли зв'язку та всього іншого, що є важливим для способу ведення війни противника. Приміром, ударний безпілотний авіакомплекс "Warmate" (який Україна має на озброєнні – ред.) є корисним доповненням, але він не має згаданих вище оперативних якостей.
Скільки часу та ресурсів може піти на власну розробку такої системи?
Що ж, росіяни ще за радянських часів почали працювати над створенням свого розвідувально-ударного комплексу. Вони непогано просунулися у цьому, але з розпадом Союзу у 1991-му інвестиції та розробки припинилися. Тестувалася ця система в обмеженому варіанті й у Чечні, розробки тривали, а після 2008 року значно прискорилися. Зараз вони відносно просунуті й оперативно використовуються у Сирії. Все це демонструє, що самостійна розробка таких складних систем може зайняти час – на це можуть піти роки, а не дні чи тижні. Витрати є дуже значними, і в ідеалі до цього залучають комерційних партнерів, що спеціалізуються на супутниковій розвідці, або дружні держави, або ж використовуючи власні космічні потужності держави.
Це потребує і додаткових витрат, пов'язаних з розширенням розвідувальної мережі України, необхідністю тренувань, що теж вимагає подальшої довгострокової (фінансової – ред.) підтримки. Звісно, самі ударні засоби теж потрібно закуповувати або виробляти всередині країни. Зрозуміло, цей процес непростий і цілей досягти нелегко. Проте розвиток саме таких спроможностей дасть Україні справжню можливість тримати під загрозою російські розвідувально-ударні системи та підвищити ціну будь-якого військового втручання.
За вашими оцінками, яку кінцеву мету переслідує Кремль ескалацією ситуації довкола України?
Що саме на думці у Кремля точно знати неможливо, проте певні елементи нинішньої зовнішньої політики подають нам певні ознаки поставлених ним цілей. Звісно, є вимоги Кремля. Неприйнятність цих вимог була, напевно, зрозумілою і самому Кремлю. Ці вимоги можна було б зображати як потребу Росії у безпеці на її кордонах, однак якщо б на них погодилися б, то це б погіршило європейську безпеку.
Росія намагалася досягти своїх цілей за допомогою Мінських угод, які надали б їй право вето на зовнішню політику України і, образно кажучи, давали б Кремлю "місце за столом". Однак ці переговори нікуди не просунулися, і немає жодних ознак того, що це може змінитися. Тому Росія намагається перешкодити США, НАТО та Європі міцніше закріпитися в Україні. Я підозрюю, що Росія розробила кілька сценаріїв для досягнення своїх цілей, одним із яких є заміна президента України Володимира Зеленського на проросійського кандидата. Існує також консенсус відносно того, що Росія намагається змінити нинішній світовий порядок, прагнучи створити систему, де такі проблеми, як зараз українська, обговорюються на рівні великих держав.
Наскільки реальною ви вважаєте загрозу російського вторгнення в Україну, і чи може Захід на цьому етапі запобігти такому сценарію?
На цьому етапі Великобританії чи США дуже важко суттєво змінити баланс сил на місцях. Вони, звісно, могли б запропонувати Україні щось на кшталт союзництва, але це майже напевно призвело б до неконтрольованої ескалації ситуації, у чому ніхто не зацікавлений. Робота на дипломатичних каналах ще не вичерпана, тому цілком можливо, що буде досягнуто прийнятних для всіх сторін домовленостей, які не допустять того результату, якого всі ми боїмося. Підозрюю, що рішення про застосування сили ще не ухвалено, і Кремль чекає, чим закінчаться дискусії. При цьому, якщо рішення про перехід у стадію конфлікту буде ухвалено, то станеться це дуже швидко.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet