Правоохоронці та правозахисники фіксують випадки зґвалтувань з боку російських військових на території України. DW поспілкувалась на цю тему з представницею правозахисної організації "Ла Страда-Україна" Альоною Кривуляк.
Днями Офіс генерального прокурора України повідомив про висунення першої підозри у порушенні законів та звичаїв війни російському військовослужбовцю через зґвалтування жінки на Київщині. Про випадки зґвалтувань з боку російських військових на території України говорять і правозахисники. Як убезпечити себе від подібних ситуацій, що робити, якщо це вже сталося, та чому важливо домагатися покарання - на запитання DW відповідає директор департаменту національних гарячих ліній "Ла Страда-Україна" Альона Кривуляк.
DW: Пані Кривуляк, чи зверталися на гарячі лінії "Ла Страда-Україна" жінки, які зазнали сексуального насильства з боку російських військових?
Альона Кривуляк: На сьогодні у нас небагато кейсів, пов'язаних з сексуальним насильством в умовах війни. В принципі і в довоєнний період кількість випадків сексуального насильства та зґвалтувань була нерепрезентативною, тобто не відображала реальну кількість тих ситуацій, які відбуваються насправді. Люди, які постраждали від сексуального насильства або зґвалтування, досить часто не повідомляють цю інформацію з різних причин - соромно, страшно, через бажання виокремити цю ситуацію з пам'яті. Станом на сьогодні (розмова відбулася 30 березня. - Ред.) ми маємо три звернення, які пов'язані зі зґвалтуванням з боку російських окупантів.
Розкажіть, будь ласка, про ці випадки.
Перше таке звернення ми отримали 4 березня з міста Херсон, яке на той момент вже було тимчасово непідконтрольним Україні. До нас через соціальну мережу звернулася жінка, яка не надала жодної персональної інформації про себе. Ми можемо приблизно здогадуватися, що їй близько 40 років, бо в неї є 17-річна донька.
Вона не одразу розказала про ситуацію зґвалтування. Спілкування почалося з того, що в принципі відбувається в Херсоні. Вона була дуже пригнічена тим, що Херсон є тимчасово непідконтрольною територією, постійно говорила про те, що люди, які проживають там є українцями, не хочуть бути окупованими, не хочуть створення ніякої республіки, а хочуть залишатися в Україні. Вже потім вона почала розповідати, що разом із 17-річної донькою виходила на мітинги підтримки України, де вони стикалися з психологічним та фізичним насильством з боку російських окупантів. Потім уже через певний час жінка розповіла, що сталася ще одна травматична ситуація для неї, але говорила більше не про себе, а свою доньку. Жінка зізналася, що вона та її 17-річна донька постраждали від групового зґвалтування з боку російських окупантів. Для самої жінки це дуже травматична подія, а враховуючи, що вона є мамою і в цій ситуації не мала ані фізичної, ані емоційної змоги захистити свою дитину.
Друге звернення надійшло від жінки, яка у Вінницькій області прихистила подругу з трирічним сином, які виїхали з однієї з гарячих точок Київської області. Це місто офіційно не визнали непідконтрольною Україні територією, хоча в ньому російські військові проводили активні бойові дії. Подруга зізналася цій жінці, що постраждала від групового зґвалтування трьох російських окупантів на очах дитини. В один день до неї прийшли російські військові в стані чи то алкогольного, чи то наркотичного сп'яніння. Дитина почала плакати, ті почали гримати на неї. Потім стали психологічно ображати жінку, наводити на неї зброю з погрозами прострілити їм обидвом голови, якщо вона не заткне дитину. Хлопчик не заспокоювався. Усе переросло в те, що спочатку в неї був статевий акт з одним російським окупантом, потім до нього приєдналися ще двоє інших. Постраждала також зізналася подрузі, що їй дуже складно справлятися з пережитим і попросила забрати дитину, бо вона просто не бачить сенсу жити далі. Ми запропонували, щоб постраждала жінка сама звернулася до нас за психологічної підтримкою, що це буде анонімно та конфіденційно. Але вона досі не виходила з нами на зв'язок.
Третє звернення надійшло від волонтерської організації, яка повідомила про групове зґвалтування трьох жінок на очах дітей в одному з міст Київської області, яке також офіційно не вважалося тимчасово непідконтрольною територією. Тим не менш, там було багато російських військових. Російські окупанти спочатку розстріляли чоловіка однієї з постраждалих, а потім зґвалтували трьох жінок на очах їх малолітніх дітей. Усі ці звернення були анонімні. Але таких випадків значно більше, ніж ці, про які знаємо ми.
Чому багато випадків залишаються невідомими?
Якщо ми говоримо про фіксування та притягнення до відповідальності, постраждала має надати персональну інформацію. Дуже часто так буває, що постраждалі не хочуть розголосу або притягнення кривдника до відповідальності.
Крім того, якщо ти перебуваєш на непідконтрольній Україні території або десь, де відбуваються активні бойові дії, ніколи не знаєш, як це обернеться для тебе. Ще є момент, що не завжди знають, куди звернутися. Так, є інформування через ЗМІ, соціальні мережі, але на непідконтрольних Україні територіях немає українського телебачення, або в зонах активних бойових дій може не бути світла, доступу до телебачення, зв'язку, інтернету. До того ж у таких стресових ситуаціях буває, що мозок просто відключається, люди можуть не пам'ятати банально номеру поліції. До того ж, проблема полягає в тому, що доступу до державних інституцій на тимчасово непідконтрольних Україні територіях нема.
Як жінкам убезпечити себе?
Безглузді поради, на кшталт, не фарбуватися чи не одягати коротку спідницю ні в довоєнний час, ні в час війни не діють. Єдине - варто намагатися бути у безпечному місці. Навіть якщо це підвал, який відгороджує вас від потенційного кривдника, як би там не було важко, краще обирати його. Якщо є можливість, перебувати з кимось - сусідами, родичами. Якщо є можливість виїхати на більш безпечну територію по офіційним "зеленим коридорам", користуватися цією можливістю.
Якщо така ситуація вже відбувається і ви один на один з російськими окупантами, велике прохання - не вчиняти агресивних фізичних чи психологічних дій стосовно цих людей. Ви маєте усвідомлювати, що це може призвести до фатальних наслідків, вас просто можуть убити.
Тактика певного замороження - намагання абстрагуватися від ситуації є також дієвою. Пам'ятайте про те, що це ваше тіло, це не ви самі, не ваше бажання. Так, таке, на жаль, відбувається з тілом, але окупант не захопив вашу душу, не захопив вас. Це болючий, важкий момент, але він обов'язково мине. Це може звучати безглуздо, але коли ми працюємо з людьми, які постраждали від сексуального насильства, це важливо проговорювати, тому що компонент провини в них завжди присутній.
То що ж робити постраждалій особі, якщо така ситуація сталася?
Перш за все, звернутися до медичних установ за допомогою та підтримкою. Вони попри воєнні дії зобов'язані фіксувати факти зґвалтування. Не важливо, чи це підконтрольна чи непідконтрольна Україні територія, це обов'язок медичних установ як згідно з українським, так і міжнародним законодавством. Крім того, жоден із сексуальних контактів у випадках, про які ми знаємо, не був захищений. Тож важливо, як мінімум, перевірити стан здоров'я. Також є момент з венеричними захворюваннями, питанням небажаної вагітності. Якщо тут і зараз нема можливості чи бажання звернутися до психолога, то слід, як мінімум, довіритися людині зі свого оточення. Якщо це тримати в собі, це роз'їдатиме з середини. Важливо зауважити, що з такими випадками психологи працюють анонімно та конфіденційно.
Як є можливості для документування таких злочинів?
Офіс генерального прокуратура України дає можливість повідомити про факти зґвалтування. Для цього вони відкрили електронний канал комунікації з людьми, які перебувають на непідконтрольній Україні території. Крім того, на сайті Міжнародного кримінального суду у Гаазі можна знайти контакти, за якими будь-якою зручною для постраждалої особи мовою можна повідомити про факт злочину.
Якщо ми (Ла Страда-Україна. - Ред.) отримуємо таку інформацію, то передаємо детально прописану історію з даними щодо місцевості, де це відбулося, до Моніторингової місії ООН з прав людини, до Офісу генерального прокурора України, а також до ініціативи "Маршу жінок", яка теж активно займається документуванням таких злочинів та психологічною підтримкою постраждалих.
Чому важливо притягнути насильника до відповідальності?
Важливо говорити, що війна це не тільки про вбивства людей, підпалені будівлі, примусову евакуацію. Війна має не лише чоловіче, а й жіноче обличчя. Від сексуального насильства та зґвалтування в умовах війни найчастіше страждають жінки та дівчата.
Тож, важливо захищати себе тими методами, які є можливими. Якщо ми говоримо про Міжнародний кримінальний суд в Гаазі, дійсно, процес може тривати роками. Можливо, через три-п'ять років це вже не настільки болітиме або буде не так важливо домогтися покарання. Втім, знаючи випадки тих постраждалих, які на це йшли, в момент усвідомлення, що ти притягнула кривдника до відповідальності, стає емоційно легше й нарешті приходить розуміння, що це не твоя провина, а насильника. Тобто тут також є терапевтичний момент, це ніби як закрити гештальт.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet