RU
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net в рамках офіційної партнерської угоди з Deutsche Welle

Колишня вчителька з Канади - про свої квіти замість куль у БучіСюжет

Текст: ,  20 травня 2022, 08:12
0
4194
Колишня вчителька з Канади - про свої квіти замість куль у Бучі
Фото: DW
Іванка Солковська у Бучі

Іванка Солковська приїхала з Канади до України допомагати місцевим жителям. Вона провела кілька тижнів у Бучі, де почала малювати квіти на місці кульових отворів на парканах. DW поговорила із нею.

Останніми тижнями Іванка Солковська з Канади стала відома у медіа як художниця, яка малює квіти на місці куль на парканах у Бучі. Солковська - з Торонто, вона працювала вчителькою у школі, а тепер має свій бізнес: вона допомагає людям, компаніям, школам ефективно організувати свій простір. Наразі Солковська ось уже два місяці перебуває в Україні та називає себе волонтеркою. Ми поговорили з нею.

Deutsche Welle: Чому ви поїхали до України?

Іванка Солковська: Мої дідусь і бабуся і за маминою, і за батьковою лінією - українці. Під час Другої світової війни їх вивезли з сіл, де вони жили, до Німеччини і вже після війни вони поїхали до Канади. Можливо, це було просто успіхом, що зрештою я виросла в Канаді. Багато родичів свого часу залишилися в Україні. Тому коли почалася війна, я не могла просто сидіти і дивитися на це, нічого не роблячи. Я хотіла допомогти чим можу, бо знаю, що все могло скластися інакше, і що на місці будь-якого з українців могла б бути і я.

Іванка Солковська у Бучі

Чим саме ви допомагаєте в Україні?

У перший тиждень війни я була у Польщі та допомагала українцям, які перетинали кордон. Там було багато дітей, які їхали самі: на їхніх руках було написано номери телефонів та інші дані, наприклад: "У мене є тітка в Німеччині". Я допомагала цим дітям потрапити до безпечного місця. Пізніше, коли на кордоні було вже не так багато людей, я вирішила в'їхати до України, я говорю українською, це виявилося великим плюсом.

У різних містах та регіонах потрібна різна допомога. Я викладала англійську в одному з дитячих будинків, де бракувало працівників, гралаcy з дітьми. Щодня нам доводилося спускатися в бомбосховище і сидіти там багато годин. Я намагалася морально підтримувати їх, щоби вони не боялися. Були випадки, коли була потрібна допомога у перевезенні дітей зі Cхідної України до Західної, де безпечніше. Я не перебуваю в жодній організації, так що можу бути мобільною, їздити різними регіонами і допомагати там, де це потрібно. Я намагаюся робити все з розумом: не йду нікуди наосліп і думаю про свою безпеку. Я допомагала і біля лінії фронту, але зараз не готова говорити про це. Мої спогади надто свіжі, і я можу почати плакати.

Звідки у вас гроші на цю допомогу?

У ці останні два місяці я не маю прибутків. Я організовувала збирання грошей через соцмережі, не для себе, а для конкретних людей, яким потрібна допомога, наприклад, купити щось для дітей. Мої підписники виявилися просто неймовірними. Були ситуації, коли я писала: "Мені потрібно допомогти цій сім'ї, чи можете ви надіслати на це гроші?" І вони надсилали. Отже, я була сама по собі, але при цьому не одна.

На своє проживання я намагаюся витрачати якнайменше грошей, що непросто, але це дозволяє мені залишитися в Україні довше. Самі українці також завжди готові допомогти. Так, зараз я живу в однієї сім'ї у Львові. Днями тут було чути ракетні обстріли. Я вже спала у машинах, на підлозі. Більшість часу, приблизно три тижні, я провела в Бучі і відновлювала будинки разом з жителями.

Квіти замість куль у Бучі

Як ви вирішили малювати квіти на місці отворів від куль у Бучі?

Коли я була у Бучі, я познайомилася там із місцевим жителем, чий син загинув, захищаючи місто. Цей чоловік також втратив свій будинок: він був розбомблений. Він розповідав мені свою історію та плакав, що чоловіки в Україні роблять дуже рідко. Вони тут частіше стримують сльози та намагаються не показувати своїх емоцій. Він втратив дуже багато за короткий проміжок часу і сказав мені: "Я просто хочу поїхати, для мене тут більше немає радості. Я навіть не можу пройти повз мою огорожу, не згадуючи про втрати через всі ці кульові отвори в ній". Там було стільки дірок, що потрібний був просто новий паркан. Але навіщо ставити нову огорожу, якщо за нею більше немає дому? Я намагалася придумати, що можу зробити, щоб це було менш жахливим для нього та інших мешканців. Вдома я малювала. Це моє хобі. Я вирішила, що можу написати щось поверх цих отворів. Так виникла ідея малювати квіти.

Вона не геніальна та не унікальна, я вже бачила багато прикладів того, як жителі України робили схожі речі. І я вирішила, тоді я зроблю малюнок на його огорожі, щоб підтримати цю людину. Поки я малювала, сусіди, перехожі та люди, які проїжджали повз, говорили: "Намалюй і на моєму, я живу в Гостомелі", "Я живу в Ірпені". Я намалювала квіти на парканах ще п'ятьох будинків на прохання самих мешканців на тій вулиці. Це не так багато, але я бачила, як усміхалися діти, коли повз проїжджали велосипеди. Дівчинка з дому через дорогу підійшла до мене і захотіла допомогти, я, звичайно, погодилася. Я не збиралася малювати шедеври, я хотіла повернути трохи радощів у це місто. І якщо дитина хоче зі мною малювати, я дам їй пензель. Це те, у що ця ідея вилилася, і я сподіваюся, що вона матиме продовження. Це не залікує травм, вони залишаться надовго. Але хоча б на той час, поки жителі зможуть полагодити свої огорожі, це принаймні згладжуватиме щоденні спогади про жах, який там стався. Або в певному сенсі маскувати його.

Квіти замість куль у Бучі

Як на квіти на паркані відреагував чоловік, який розповів вам свою історію?

Коли згодом я показала йому свою роботу, у нього з'явилися сльози, потім він став усміхатися і сказав: "Дякую тобі. Я не думав, що зможу знову з радістю дивитися на місце, де раніше стояв мій будинок". Я не думала, що це матиме такий ефект, але це було дуже приємно бачити, як він знову посміхається, як мешканці об'єднуються та підтримують його та один одного. Це було неймовірно.

Як на ваші малюнки реагували інші мешканці Бучі?

Я почала малювати приблизно два тижні тому, на початку квітня - наприкінці травня. І я нічого не розповідала про це в соцмережах, бо мені порадили з міркувань безпеки не розголошувати, де я. І ось тиждень тому я зробила допис про це, вже коли була у Львові, і тоді багато людей стали запитувати, чи можу я розмалювати їхній паркан. Нещодавно міська рада Бучі опублікувала фотографії моїх квітів, до того це була не найжвавіша вулиця, але тепер машини стали їздити там частіше, багато хто хотів побачити цю роботу.

Я не була впевнена, що самі мешканці не будуть розчаровані, що вони не ображатимуться на це. І щоразу, коли хтось намагався зі мною заговорити, я дуже нервувала, я не хотіла нікого образити. Але не було жодної людини, кого це б розлютило чи образило. Всі приходили з добрими словами, у них були заплакані очі, вони посміхалися, казали: "На квіти набагато приємніше дивитися, ніж на отвори від куль". "Дякую за те, що підтримуєте нас".

Квіти замість куль у Бучі

Чи були ті, хто відмовлявся від квітів на своєму паркані?

Ні. Але я нікому не пропонувала малювати, вони самі приходили до мене. Поки я малювала на першому паркані, а він був досить довгим і в мене це зайняло не так мало часу, до мене підходили сусіди і просили прийти до них. Щоправда, був один виняток. Один сусід попросив мене намалювати квіти на його паркані і вказав на нього рукою, але я переплутала огорожі та намалювала не там. Довелося пояснювати, що я зробила це випадково, але господарі цієї огорожі відповіли: "Все нормально, нам подобається".

Як довго ви ще маєте намір залишатися в Україні?

Я тільки нещодавно приїхала до Львова, але після всіх цих публікацій люди з Бучі та інших міст продовжують писати мені та питати, чи можу я розмалювати і їхній паркан. Я хотіла б, щоб це продовжили самі українці. Спробую знайти тих, хто може зробити. Малювання ще й терапевтичне заняття. Але якщо в мене не вийде, то приїду і зроблю сама. Мені треба повертатись додому, треба заробляти гроші. Швидше за все, я полечу додому вже цього тижня, але влітку повернуся до Бучі. Я познайомилася з місцевими жителями, у мене з'явилися там друзі, і це місце дуже швидко стало моїм другим домом.

Я чула від людей страшні історії, вони відкривалися мені, зовсім не знаючи мене. Люди хотіли поділитися тим, що пережили. Часто це були речі, які просто неможливо собі уявити. Українці дуже стійкі, вони впораються з цим, вони боротимуться до кінця і нічого не кинуть, не здадуться, вони не повинні здаватися. Тут живуть надзвичайно сильні люди. Я листуюся з місцевими жителями майже кожен день, я знаю, що ми й надалі дружитимемо і не планую просто виїхати і забути про те, що бачила. Мій план - продовжувати допомагати далі.

Джерело: Українська служба DW 


Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet

Війна Росії з Україною
СюжетВторгнення Росії в Україну. Онлайн
СюжетІсторичний саміт НАТО у Мадриді під знаком України. Репортаж
СюжетПутін пообіцяв Лукашенку "Іскандер-М". У Білорусі з'явиться ядерна зброя?
СюжетОстрів Зміїний: у чому його стратегічна важливість для України?
СюжетПереговори України та Росії. Онлайн
СПЕЦТЕМА: Війна Росії з Україною
ТЕГИ: КанадатравмаРосіяБучаволонтерство
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі