Громадянин РФ Ігор Волобуєв залишив високий пост в "Газпромбанку" і тепер збирається воювати за Україну. В інтерв'ю DW він розповідає про шлях та мотиви російських добровольців в українському війську.
Віце-президент "Газпромбанку", а перед тим багаторічний піарник "Газпрому" Ігор Волобуєв покинув РФ після вторгнення російської армії на його рідну Сумщину у лютому. Невдовзі він опинився в Україні, де в кількох інтерв'ю розповідав про наміри воювати на боці української армії. В червні Волобуєв оголосив про вступ до підрозділу ЗСУ "Легіон "Свобода России". В інтерв'ю DW він пояснив ричини такого рішення.
DW: Пане Волобуєв, як Вам зараз вдалося вступити до лав Збройних сил з російським громадянством?
Ігор Волобуєв: Це було важко. Щоб потрапити до ЗСУ та легіону "Свобода России", мені знадобився місяць. Коли я приїхав, то одразу казав: моя мета воювати за Україну, бо це моя батьківщина. Мені відмовили із самого початку, і весь час я шукав якісь можливості: територіальна оборона Києва, Сум, інших міст, куди я тільки не звертався. Мені не казали "ні", але постійно щось йшло не так, можливості обривалися. Зрештою, нові знайомі запропонували мені легіон "Свобода России" - як єдину можливість громадянину РФ потрапити до ЗСУ.
Розкажіть трохи більше про підрозділ: як він був створений, з кого формується?
Не можу розказати, хто був ініціатором. Легіон створили в березні, це частина ЗСУ, є спеціальний закон, який дає легальну можливість іноземцям стати на захист України.
У нас служать, по-перше, росіяни, які жили в Україні до 24 лютого, - хтось мав тимчасову, а хтось постійну посвідку на проживання, легальний статус. Є також чоловіки-росіяни, які приїхали пізніше, вже після створення легіону. Їхня мета також захищати свою батьківщину - хтось народився в Україні. Для багатьох мета - змінити режим Путіна в Росії. Є ще частина російських військових, які потрапили в полон і вирішили перейти на бік ЗСУ.
Таких багато?
Є, але не більшість.
Російська армія лишила по собі розбомблену Охтирку
А що з Вами? Ви поспіхом тікали з Росії, чи встигли отримати українське громадянство чи хоча б дозвіл на проживання?
По-перше, я не тікав. Тікають, коли щось загрожує, а в мене в Москві все було добре. Я їхав за покликом свого серця сюди. Зараз я перебуваю в Україні легально, в мене ще не минув термін, за яким іноземець може перебувати в Україні. Я подав документи до Міграційної служби і сподіваюсь оформити в подальшому легальний статус.
Які були Ваші мотиви і чим Ви встигли за цей час бути корисним Україні?
Я тут народився і перші 18 років прожив в Охтирці на Сумщині. Коли я їхав сюди, то справді хотів воювати за Україну. Я народився в маленькому містечку, там було багато військових і мене виховували так, що чоловік має захищати свою батьківщину.
Що Ви покинули в Росії, окрім віце-президентської посади, зарплатні в "Газпромбанку"?
Насправді в мене не була якась величезна зарплата. Я був середнім класом, таким як середній клас в Європі чи Америці. Моє життя тут почалося з чистого аркуша - я ніколи не мав в Україні рахунків, ніякого житла. В мене ще лишилось трохи грошей з 10 тисяч доларів готівкою, які я взяв із собою, друзі допомагають з житлом.
Чи готові Ви брати участь у бойових діях особисто? Інакше кажучи вбивати своїх співгромадян?
Я готовий виконувати будь-які завдання. Я бачив людей, для кого це було важке моральне питання. Навіть для українців, які мали близьких у Росії, це було важке питання. Але вони воюють і воюють гарно. Що ж до мене, то я вважаю: кожна людина, яка приїхала сюди зі зброєю вбивати, "освобождать" населення цієї країни від життя, від майна, здоров'я, свободи - це ворог. І з ворогом всі знають як чинити.
Раніше Ви багато розповідали про свою роботу в структурах "Газпрому", в тому числі під час "газових воєн" з Україною. Це умовний політичний термін, але все ж таки, чи Ви розумієте, що починали на війні не на тому боці?
Звичайно розумію. Я міг би приїхати сюди і робити щось більш професійне, застосовувати свій журналістський досвід, якби мені повірили. Але після того, вважаю, що повинен саме воювати на війні.
Ви не вважаєте себе перебіжчиком?
Ні, не вважаю. Я повернувся додому. В кожного своя межа, свої причини, чому я не поїхав ще у 2014 році, я назву якось пізніше.
Що стало для Вас межею у 2022 році?
Ще у 2014 році я пообіцяв, якщо російські танки прийдуть на мою рідну Охтирщину, я піду з ними воювати. Це відбулось 24 лютого вранці, це було одне з перших міст, яке вони захопили, пізніше їх звідти вибили. В мене в цей час там був батько. Я телефонував багатьом знайомим, мені телефонували… Коли вам кажуть, що їм за мене соромно. Мені казали: ти ж себе все життя називав українцем, охтирчанином. Якщо ти українець, охтирчанин, то маєш бути поруч. Якщо ж ти там, в Москві, то щоб ми більше від тебе не чули, що ти охтирчанин. Це не головне було, але сильно вплинуло.
Я не зміг поїхати раніше 2 березня - просто не було квитків. Перші дні хотів навіть нелегально перетнути кордон, там на Сумщині, але мене відмовили.
У мене страху немає. Єдине, чого я боявся, що мене сюди не пустять. Але мені повірили, побачили, що я від щирого серця, повірили, що я українець. Цю довіру я не можу змарнувати.
Я вважаю, що навіть те, що стало відомо про мій вчинок, уже допомагає Україні. Я поїхав будучи чинним віце-президентом "Газпромбанку". Те, що людина, яка все життя працювала в "Газпромі", переходить на бік України, це вже по них б'є. Там халепа була, дуже довго всі намагалися зрозуміти, як така людина потрапила колись в їхню компанію.
Ви були неблагонадійним?
Десь з 2014 року, коли брав участь у Маршах миру, які організовував Борис Нємцов, я їздив на машині з українською стрічкою і ще працював в "Газпромі". Так я протримався більше року і лише в травні 2015 року мене викликали і сказали: ми знаємо, що ти не з нами, і в "Газпромі" ти працювати більше не будеш. Запропонували перейти в "Газпромбанк" на посаду за статусом нижчу, ніж займав до того. Зрештою, так, всі знали, що я неблагонадійний.
Ви кажете, що всі в компанії Вас розпитували про Україну. Чи були у Вас колеги-однодумці? Яку позицію вони зайняли зараз? Чи чекають, коли Ви їх звільните разом з Легіоном?
У 2014-2015 році, спілкуючись з колегами, я чув думки людей, які казали, що все розуміють, не підтримують цю війну. Але вони і досі нічого не зробили. Вони з цим живуть і не більше. Але я знаю кількох людей, що звільнилися після 24 лютого.
У вашому середовищі це вчинок?
Жодна людина з цього кола, з тих, з ким спілкувався після від'їзду, мене не засудила. Але всі в шоці від того, що я зробив, що я все покинув. Мені вже 51 рік, і тепер я почав нове життя. Але я не жалкую, і ще раз так би зробив. А вони в шоці, і не готові платити таку ціну. Як на мене, кожна людина має зробити вибір. Втім, я не бачу зараз варіантів, щоб російське суспільство зараз якось потужно змогло виступити, щоб змінити режим.
А хто змінить? Легіон "Свобода России", якщо перетне український кордон і піде далі на Кремль?
Я вважаю, що ця війна буде виграна на фронті. Путіна можна зупинити лише силою, слова, погрози, санкції він не розуміє. Він вважає, хто сильний, той і правий, а тому з ним потрібно битися його ж зброєю. Легіон "Свобода России" сам по собі нічого не змінить, але він частина Збройних сил України, потужних збройних сил, які довели, що можуть сміливо воювати.
Вони відкинуть росіян до кордонів і що далі?
Я думаю, на цьому все. Україна не має амбіцій захоплювати чужі території. Я хочу залишитися тут назавжди, отримати громадянство, прожити решту життя. А для багатьох хлопців в легіоні батьківщина - Росія. Вони зацікавлені у змінах, хочуть бачити Росію вільною, росіян - вільними людьми. Хочуть, щоб РФ повернулася до цивілізованого суспільства, була демократичною країною.
Демократію можна принести зброєю?
Ну, але ж ми зараз захищаємося. Але я можу говорити про себе. От навіть, якби завтра в Росію повернулася демократія, всі покаялись, помирились, я б все одно не повернувся. Але коли Україна переможе, тоді влада в Росії посиплеться. Путін, який проголосив себе ватажком, якщо не переможе, там зсередини все почне валитись.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet