Блогер Денис Казанський в інтерв'ю DW розповів про настрої у так званих "ЛНР/ДНР" після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, колабораціонізм та поразку Путіна в інформаційній війні.
Денис Казанський - український журналіст, блогер, автор двох книжок про Донбас. Казанський жив і висвітлював події у своєму рідному Донецьку до 2014 року, а відтоді розповідає про Донбас з Києва, де DW з ним зустрілася.
Deutsche Welle: Які зараз настрої щодо Росії у населення на Донбасі, у захоплених РФ містах? Про що вам пишуть люди, що їх хвилює?
Денис Казанський: Зараз умовно Донбас можна поділити на дві частини. Це українська, де відбуваються бойові дії і де Росія фактично повністю знищує все життя, знищує міста, через які проходить російська армія. Вона нікого не щадить, і говорити про повернення туди нормального життя, мені здається, у найближчі роки просто неможливо, що б про це не казали самі росіяни.
Про Попасну уже казав Пасічник (Леонід Пасічник - так званий "глава ЛНР" - ред.), що її взагалі не будуть відновлювати. Тобто уявіть собі - жили там люди, а їм повністю зруйнували все, що в них було, - життя, майно. Там буде просто пустеля й уламки, руїни в пустелі. Як, ви думаєте, люди там можуть ставитися до Росії? Є, звісно, якийсь відсоток фріків, маргіналів, які можуть, незважаючи ні на що, казати, що це велика Росія, але більшість - у принципі, нормальних, адекватних, психічно здорових людей - розуміє: те, що відбувається, - просто злочин. Росія фактично здійснює геноцид жителів Донбасу і стирає взагалі із землі сам Донбас як регіон, як середовище, як ідентичність, яка сформувалася в цих місцях.
А щодо територій, які окуповані з 2014 року, то там ситуація інша. Там немає таких руйнувань, тому що, незважаючи на розповіді російської пропаганди, що Україна вісім років страшно обстрілює Донбас, нічого подібного там не відбувалося. Там люди живуть, в принципі, більш-менш у якійсь стабільній ситуації.
Але все одно, це, по-перше, існування в умовах дуже великих злиднів, тобто економічного занепаду. А по-друге, що найстрашніше, там зараз відбувається варварська мобілізація, яка фактично зачіпає кожну родину. Людей викрадають на вулицях і відправляють фактично на смерть. І через це люди жахливо обурені, вони дуже не згодні з тим, що відбувається. Я бачу там просто величезну хвилю такого хейту, ненависті до Росії. Але водночас це не створює і якусь любов до України. Тобто це просто таке життя у відчаї.
Ви писали в одному з постів, що там - і на сході, і на півдні України - є наводчики, які допомагають ЗСУ. Однак також є колаборанти. Наскільки це явище на Донбасі поширилося за останні півроку?
Якщо ми дивитимемось у відсотках до населення і у відсотках до місцевих політиків чи керівників, то це трохи різні речі. Адже, якщо брати у відсотках до населення загалом, то, звісно, це просто одиниці. Ну хто пішов у колаборанти? 50 співробітників поліції, 30 співробітників якогось там міськвиконкому? Якийсь мер? І це в меншості міст.
Бо у більшості міст місцева влада не стала співпрацювати, вона виїхала. Так, у Святогірську чи у Рубіжному мери погодилися на співпрацю. А, наприклад, у Маріуполі з усього депутатського корпусу міськради погодилися на це лише кілька цих депутатів від опозиції. І це точно не те, на що розраховували у РФ, коли казали, що їх зустрічатимуть з квітами, що всі вийдуть там. Їм ледь не ключі від міста принесуть, хліб, сіль. Такого немає і близько, тобто їм доводиться майже всюди знаходити людей, які не мали жодного авторитету, не мали там жодної влади, їх там зараз призначають просто як вивіску, щоб показати, що хоч хтось за них.
Якщо читати коментарі українських військових чи українські ЗМІ, то, здається, що на сході України росіян сприймають інакше, ніж на півдні.
Я розумію, що деяким солдатам, коли вони з таким стикаються, неприємно, і вони можуть про це писати. Однак водночас є такі люди, які точно не хочуть ніяких "ЛДНР". Таких людей величезна кількість, вони зараз виїхали. Вони тут (на території, контрольованій урядом України - ред.). Видно ці машини з донецькими і луганськими номерами. У мене вже у дворі навіть встигли кафе відкрити переселенці з Рубіжного, підприємці, у яких там усе знищили. Нормальна людина не може підтримувати життя в умовах, коли їй зруйнували місто і невідомо, коли його відновлять, чи відновлять взагалі. Коли ти живеш невідомо де, коли ти "громадянин" якогось утворення, яке не існує.
Але ті, хто залишається, - це ті, хто "за"? Ті, хто, як кажуть, "ждуни", які чекають на російську армію? Чому взагалі люди зараз залишаються у цих зруйнованих містах?
Є різні люди. Дійсно, хтось залишається тому, що чекає і хоче, щоб росіяни прийшли. Але залишаються і ті люди, рішення яких ірраціональні. От є просто такий вид людей, який каже, що це моє місто, я звідси нікуди не поїду. Це мій дім, якщо його зруйнують, то я загину. Мені нема куди їхати. І все одно - сьогодні Росія, завтра буде Україна, післязавтра, навіть якщо хтось інший, - вони все одно там залишатимуться.
Однак я можу сказати, що тих, хто залишається, - меншість. Чим би вони не керувалися. Зараз на Донеччині, кажуть, залишилося близько 300 тисяч людей. А, умовно кажучи, на початок повномасштабної агресії на підконтрольній частині наслення було два мільйони триста тисяч.
Хто є цільовою аудиторією вашого блогу? Адже з деяких меседжів виникає враження, що це не для проукраїнських українців, а для когось іншого.
Проукраїнські українці, звісно, дивляться і коментують - і все. Мені немає що їм доводити, бо вони, як правило, самі все чудово розуміють і бачать. Я часто звертаюся до людей, які, можливо, не є проукраїнськими або, скажімо, не розуміють, що відбувається. Таких треба переконати. Я свою місію як публіцист і журналіст бачу в тому, щоб довести людям та переконати тих, хто вірив у якісь там деструктивні антиукраїнські ідеї. Чому я російською веду здебільшого блоги? Тому що розумію, що не варто переконувати мешканців Львова, Дрогобича. Там усе добре. Я звертаюся, у тому числі, до людей на Донбасі, у Білорусі, до казахів - у мене, до речі, велика аудиторія з Казахстану.
А ви відчуваєте якийсь фідбек, чи є якийсь зсув? Ось ви кажете, що хочете змінити думку якихось людей - ви відчуваєте, що це вам вдається?
У тому-то й річ, що нам - не тільки мені, а, власне, нам українцям, українським журналістам, нам як суспільству - вдалося трансформувати громадську думку в Україні. І насправді те, що Росія пішла відкритою війною, це - жест відчаю.
Росіяни розписалися у тому, що не змогли зіграти в інформаційному полі, тобто м'якою силою, smart power. РФ не витримала цієї конкуренції. РФ же заряджала якихось там лідерів думок, працювали куплені телеканали, як-от "медведчуківські". Вони всі працювали на те, щоб нашу аудиторію переконати, що Росія не ворог, що треба домовлятися, визнати "ЛДНР" і всі ці наративи. І їм не вдалося. Вони на цьому інформаційному полі програли, і саме тому Путін фактично впав у цю істерію і просто від люті, від бажання помститися і розпочав фактично цю війну.
Якщо казати про громадську думку, чому тоді цей меседж "Где вы были 8 лет?" так розлетівся? Чому його підхопили і він став такий популярний?
По-перше, де він розлетівся? У Російській Федерації, тому що це російське суспільство, цей меседж здається вдалим. По-друге, цей меседж, як то кажуть, форсився - коли мережа проплачених блогерів, державних телеканалів, державних ЗМІ постійно його постила, то, звісно, він був усюди. Їм здавалось, що це вдало. Хоча насправді це дуже невдало. Подивіться, як українська армія звільняла ті міста, за які сьогодні йде бій. І подивіться, що з ними робить російська армія.
Українська армія у липні 2014 року звільнила, наприклад, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, там були вуличні бої. І що? Там були пошкоджені два чи три будинки, десь позносило дахи, десь побилися вікна, десь згоріла заправка. А зараз цих міст просто немає. І це різниця, як діє українська армія, яка начебто обстрілювала вісім років, і як робить російська армія, яка начебто, як вони кажуть, "рятує Донбас".
Якщо говорити про масову мобілізацію в "ЛДНР", то чи впливає вона якось на громадську думку і ставлення до Росії, Путіна? Чи вся критика спрямована на місцеву окупаційну владу?
Я дивлюся на коментарі, вони зазвичай дуже негативні… Люди, знаєте, аж сочаться ненавистю, вони ненавидять всіх. Хтось пише, що у Росії нібито нічого не знають, що це Пушилін (Денис Пушилін, так званий "глава ДНР". - Ред.), щоб вислужитися, наганяє на нещасних людей, щоб їх ловили на вулицях і відправляли на фронт. Хтось навпаки каже, що Пушилін і Пасічник нічого не вирішують, це, мовляв, з Москви так сказали робити. В принципі, всі по-різному кажуть. Навіть ті, які просто не хочуть цього визнати, вони це розуміють. Адже це означає визнати, що ти помилився, що все, у що ти вірив, виявилося помилкою. Що ти вірив в людей, а вони виявилися людожерами. Не всі здатні визнати, що вони помилялися.
І тому багато людей просто намагаються якось відігнати від себе цю думку, але те, що там відбувається, - це саме геноцид чоловічого населення. Це навіть не можна назвати мобілізацією, тому що мобілізація передбачає певні правила і процедури. Там все одно, чи у тебе десятеро дітей, чи ти шизофренік, чи у тебе букет хвороб - просто хапають на вулиці і без медогляду, без підготовки, просто на тобі "берданку", "гвинтівку Мосіна", автомат Калашнікова.
Це - масове вбивство, тому що людина, яка не пройшла медогляд, хвора, яка не має підготовки, не знає, як стріляти, не має жодних навичок, її відправляти під гради, під кулі на такі самі розпечені ділянки фронту - це майже гарантовані загибель або каліцтво. Вони це роблять навмисно. Вони просто знищують населення Донбасу, а потім дуже зручно їм показати, що дивіться, це ж Україна стріляла. Це, значить, Україна вбила їх, це покидьок Зеленський зробив.
Ви ще писали, що у людей у так званих "ЛДНР" немає прав фактично. Ви можете розкрити цю думку?
Абсолютно немає прав. У 2014 році у них забрали всі, в принципі, базові права. Люди не можуть збиратися на мітинги, чогось вимагати, якщо мітинг не той, що організований владою "ЛДНР" так званою, тоді одразу оголошують, що ти агент України і робиш це, щоб розкачати ситуацію, і людей саджають "на підвал". У тебе немає права на страйк, немає права на свободу слова, немає права вибору - у людей відібрали право обирати навіть депутата сільради.
"Місцева" влада вся призначається. Чи є там правосуддя? Чи є адвокати? Там можуть кого завгодно викрасти, посадити "на підвал", просто тримати там. Там нема нічого. Немає опозиції. Нема журналістів. Нема міжнародних організацій. Немає правозахисників. Це територія абсолютного безправ'я.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet