RU
 

Як ідентифікують тіла із масового поховання в ІзюміСюжет

Текст: ,  11 листопада 2022, 08:04
0
1606
Як ідентифікують тіла із масового поховання в Ізюмі
Фото: DW
Правоохоронці завершили ексгумацію

Мешканці Ізюма, чиї рідні зникли безвісти або були поховані під час окупації, здають ДНК-аналізи. Вони сподіваються знайти своїх рідних серед 200 невпізнаних тіл, ексгумованих із масового поховання на околиці міста.

У сосновому лісі на околиці Ізюма, де після звільнення міста знайшли масове поховання, лишилися самі ями. Ще наприкінці вересня правоохоронці завершили ексгумацію. Із могил дістали 450 тіл, здебільшого це були цивільні люди. Працівник місцевої ритуальної служби збирав їх містом і ховав у лісі, біля старого кладовища.

Близько 60 загиблих мають поранення від обстрілів, майже півсотні - сліди насильницької смерті, зазначають в обласній прокуратурі. Судово-медичні експерти вже оглянули всі ексгумовані тіла. Менше половини з них досі лишаються невпізнаними і зберігаються в харківському моргу. Біля їхніх розритих могил лежать пронумеровані дерев’яні хрести. Де-не-де із ям визирають присипані піском труни, обтягнуті яскраво-рожевою тканиною. У ґрунт біля підписаних хрестів хтось встромив свіжі квіти. До цих порожніх могил приходять люди, яким досі не віддали тіла їхніх рідних для перепоховання. Поряд із цвинтарем немолодий чоловік, очевидно, готуючись до зими, складає у мішок гілки, зібрані в лісі.

Живі квіти біля порожніх могил в Ізюмі

Майже одразу після звільнення Ізюма місцева влада оголосила про евакуацію напередодні опалювального сезону. Проте вже за місяць ситуація змінилася - у більшості будинків є електрика, газ і вода. Залізничники відновили сполучення з Харковом, і люди почали повертатися додому. Наразі тут живе більшість довоєнного населення - орієнтовно 25 тисяч людей. Однак на дорогах трапляються переважно військові машини, адже місцеві пересуваються на велосипедах. Скупчення людей можна побачити тільки в черзі за гуманітарною допомогою.

Деокупований Ізюм

Експертиза

Одна з черг вишикувалася біля будівельного магазину. Але матеріали для відбудови осель тут не роздають. Вже вдруге біля цієї будівлі працює пересувна ДНК-лабораторія, яку українським прокурорам подарував уряд Франції. Судово-медичні експерти беруть на аналіз слину у людей, чиї рідні померли або зникли безвісти під час окупації. Надалі їх співставлять із неопізнаними тілами, ексгумованими із масового поховання на околиці міста. Експертиза триватиме кілька місяців.

Фахівці беруть проби на ДНК-аналіз у людей, які розшукують своїх рідних в Ізюмі

"Там що, пальці відрізають?" - жартує чоловік у черзі, яка дійсно повільно просувається. Перш ніж потрапити в лабораторію містяни мають пройти допит - розказати слідчим усе, що їм відомо про смерть рідних. "Номер 118. Його поховали під номером 118", - єдине, що знає про свого батька Дмитро Леонтьєв, який зайняв місце у хвості черги. Дмитро виїхав із Ізюма ще до окупації і не мав зв'язку зі своїм батьком. Ймовірно, той помер через слабке здоров’я і відсутність належної медичної допомоги, припускає чоловік. Хто і як ховав його батька, він не знає. Який номер написаний на хресті, сказали сусіди.

Юлія Татаринова ховала свого чоловіка сама - у дворі їхнього будинку. Він помер від інсульту, коли в Ізюмі точилися бої. За її словами, згодом працівники ритуальної служби відкопали тіло чоловіка і поховали його у лісі на околиці. Удруге його ексгумували вже після звільнення міста. Тіло, непридатне для впізнання, відвезли до харківського моргу. Юлія хоче нарешті нормально поховати свого чоловіка. Для цього вона прийшла сюди із чотирирічною донькою, яка буде здавати ДНК-аналіз. Якщо результат співпаде, родині віддадуть тіло.

Юлія Татаринова разом зі своєю 4-річною донькою

Інша мешканка Ізюма Ганна принесла в лабораторію гребінці двох самотніх жінок, яких вона доглядала під час окупації. Обидві були похилого віку і померли через хвороби. На їхні могили у лісі жінка замовляла іменні таблички і вінки.

Тіла під завалами

Коли росіяни обстрілювали Ізюм, намагаючись його захопити, у батька Надії Іванової стався інсульт. "Вже половина мосту була розбита, але швидка приїхала і забрала його до лікарні. Тоді в місто вже заходили російські танки", - згадує жінка. Поки батько лежав у лікарні, їй із маленькою дитиною вдалося евакуюватися з окупованого міста. У дорозі до Слов’янська вона дізналась, що на лікарню впала бомба.

"Він був там, - ледь чутно промовляє Надія. - Я дзвонила в лікарню - зв'язку не було. Намагалася знайти людей, які вижили і яких евакуювали в Святогірськ - думала, що він живий, але серед них його не було". Ймовірно, тіло батька лишилося під завалами, припускає жінка. "Я знайшла лікаря, який виїхав. Він сказав, що тато загинув, що його неможливо було врятувати. Рятували тих, хто міг самостійно спуститися. А батько був лежачим. Він там загинув і там лишився. Його тіло десь там", - розгублено каже Надія. Чи дістали тіло її батька з-під завалів, вона не знає. Але сподівається знайти його і поховати.

Надія Іванова розшукує тіло свого батька

Зниклий безвісти

"Шукаю свого рідного сина, який зник безвісти, - впевнено каже Людмила Вощана. - Він був у теробороні Ізюма". Людмила - мати двох синів. Старший, 30-річний Едуард, якого вона розшукує, з 2014 року брав участь у бойових діях на Донбасі. Молодший, 19-річний Олег, напередодні повномасштабної війни пішов у армію за контрактом. Війна застала Олега біля Малої Рогані у передмісті Харкова, яку зрештою окупували росіяни. Тож Едуард теж пішов у військкомат - хотів приєднатись до молодшого брата. "Хотів бути йому підтримкою", - каже Людмила.

Людмила Вощана має надію, що її син залишився живим і потрапив у полон

Але до Олега він не доїхав, оскільки було підірвано мости, тож автобус із добровольцями повернувся в Ізюм. Так Едуард опинився в місцевій теробороні. Людмила розповідає, що не мала зв'язку зі старшим сином ще від початку березня. Молодшого поранили у перші дні боїв - він втратив ногу і був направлений на реабілітацію у Львів. Жінка боялася, що росіяни прийдуть до неї, матері двох військових, і переховувалась у будинку своїх батьків. Зрештою їй вдалося виїхати. Лише за кілька місяців, доглядаючи молодшого сина Олега, Людмила дізналась, що будівлю, де розташовувалась ізюмська тероборона, ще в березні обстріляли росіяни. Зв'язку з Едуардом досі не було.Повернувшись до Харкова, вона написала заяву про зникнення сина і здала ДНК-аналіз. До Ізюма вона приїхала на допит слідчого, а також щоб зустрітись із його побратимами.

Євгеній Дубовик 

Євгеній Дубовик, який вижив під час обстрілу штабу тероборони, вважає, що тіло Едуарда забрали росіяни. “Вижити він не міг, - переконаний Євгеній. - Ми не мали змоги його евакуювати, бо тривав обстріл. Ми мали відходити, було дев'ять контужених. Я сам був травмований”. За його словами, повернувшись у деокупований Ізюм, побратими намагалися знайти тіло Едуарда, але на місці обстрілу його вже не було. Людмила все ж має надію, що її син вижив і був захоплений у полон.

Людмила Вощана показує фото сина, якого розшукує

"Я вдячна, що менший син живий. Сподіваюсь знайти старшого", - зі сльозами на очах каже жінка. Кілька годин вона чекає на слідчого, який зрештою не приїде через зайнятість. Людмила повернеться в Полтаву, де проходить військово-лікарську комісію Олег. Хлопець тренується ходити із протезом, планує демобілізуватися і вступити до університету.

"Я не хочу, щоб він служив", - підтримує сина Людмила.

На деокупованій Харківщині готуються до опалювального сезону

Джерело: Українська служба DW


Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet

Війна Росії з Україною
Стало відомо, скільки дронів збили сили ППО вночі
Генштаб оцінив ситуацію на фронті на Різдво
СюжетВторгнення Росії в Україну. Онлайн
Генштаб назвав втрати Росії на 26 грудня
У ВМС повідомили, чи є ракетна загроза з Чорного моря
СПЕЦТЕМА: Війна Росії з Україною
ТЕГИ: смертьРосіяжертва
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі