Фото: DW
Символ руху Жовта стрічка
Хто бере участь в українському русі опору Жовта стрічка, а також що найнебезпечніше під час боротьби й життя в російській окупації в інтерв’ю DW розповів речник руху Ярослав Божко.
Рух громадського спротиву Жовта стрічка виник як відповідь на війну Росії проти України в квітні 2022 року в на той час окупованому Херсоні. Згодом діяльність руху поширилася на інші міста і села, тимчасово підконтрольні РФ. Координуючись через соцмережі та чати в Telegram, активісти розклеюють в окупованих містах плакати з погрозами колаборантам, малюють українську символіку, пов'язують жовті стрічки та збирають інформацію про діяльність окупантів та колаборантів.
У липні символом руху стала українська літера "Ї", яку почали малювати в окупованих містах. Про особливості діяльності Жовтої стрічки та небезпеку спротиву в окупації DW поспілкувалася з речником руху Ярославом Божком, який у середу, 14 грудня, взяв участь уцеремонії вручення премії імені Сахарова в Європарламенті. Цьогоріч її отримав "сміливий народ України в особі президента Зеленського, обраних лідерів та громадянського суспільства".
DW: Пане, Ярославе, скажіть, будь ласка, що найскладніше та найнебезпечніше у вашій роботі?
Божко: Найскладніше та найнебезпечніше в роботі, пов'язаній з рухом опору, це завжди правильна оцінка ситуації. Тому що є насправді можливість вберегти себе в будь-яких умовах і виконати ті чи інші завдання, які вибрані вірно. Найбільшою проблемою завжди є, коли людина береться за справи, які вона не може виконати й некоректно оцінює небезпеку, тоді, безумовно, людина перебуває в дуже поганій ситуації. Будь-який рух опору, про який можна говорити серйозно на окупованих територіях, він завжди має базуватися на принципі того, що люди, які беруть участь у ньому, самі автономно відповідають за свою безпеку. Вони самі визначають той рівень залучення, який відповідає їхньому власному почуттю безпеки. Тому що насправді це почуття безпеки воно дуже значне, воно формує нашу психологічну стабільність, без якої неможливі будь-які раціональні подальші дії.
Тобто вони приходять уже без страху чи страх у них є? Якщо в них, у вас, в усіх тих, хто бере участь у цих діях, є страх, то як його побороти?
Я скажу так: люди самі шукають для себе можливості бути корисними Україні. Не всі готові бути солдатами, не всі готові бути волонтерами, не всі мають достатньо, щоб донатити, але на окупованих територіях люди все одно шукають для себе шляхи, щоб зберегти цей зв'язок з Україною, щоб робити хоча б якісь дії, які наближають її перемогу. І тут важливіше навіть не стільки коефіцієнт корисної дії від окремої якоїсь створеної ними акції, а те, що ми даємо конкретним людям можливість триматися за Україну в своїй голові, вірити в те, що вони здатні щось змінювати на місцях, що не треба полишати ідею свого зв'язку з Україною, навіть якщо це окупована територія.
Які люди до вас приходять? Хто вони?
Дуже різні люди, і насправді є усі вікові категорії, тому що насправді для усіх людей окупація була шоком, ніхто її не сприймав як політично легітимний акт. Усі прекрасно бачили, що це насправді абсолютно брудна історія. І я тут не можу сказати, що, наприклад, там переважає молодь чи люди старшого віку. Дуже багато людей проявило себе героїчно. Тих, мабуть, які зовні не виглядають як герої, які виглядають як прості люди, найзвичайніші, повз яких ми проходимо в повсякденному житті, їх не помічаємо. Ці люди дуже часто дуже сміливі, віддані і спроможні на такі речі, які ми не можемо собі навіть уявляти.
Водночас спротив в окупації - це велика небезпека. Адже, якщо людина з вашого руху потрапить до рук росіян, то її можуть піддати тортурам. Чи були такі випадки?
Щонайменше 30 учасників Жовтої стрічки заарештовано чи щось в цьому роді. Деякі люди з нашої організації були вбиті, але ми досі не маємо адекватного списку, тому що росіяни приховують свої дії в цій сфері. Особливої статистики з цього приводу не ведуть. І ця війна відбувається без документів. Так, ми розуміємо, що це дуже небезпечно для цих людей, і ми даємо різним групам спротиву можливість обирати свій спосіб опору, який буде більш безпечним для них у їхніх містах.
Що ви нового можете сказати про українців після всього, що відбулося з початку війни?
Я скажу так: до цієї війни ми самі українці, по-перше, в повній мірі не розуміли, хто ми. Тобто ця війна стала настільки винятковим випробуванням психологічних якостей наших громадян, настільки, знаєте, мабуть, визначним іспитом не стільки навіть про існування держави, скільки про те, наскільки ми самі стійкі. Чи можемо ми вирішити проблему, яка нас реально хвилює, якщо об'єднаємося? Чи можемо ми об'єднатися? І друга тема - це те, що ми відкрили себе через ці якості для Заходу. Це надважливо, і зараз у нас є хороше вікно можливостей, поки Захід нас саме сприймає через призму цих якостей, довести нам, що ми ще здатні на дуже багато корисних речей.
Які ваші надії на наступний рік?
Я думаю, що наступний рік дасть Україні військову перемогу, яку ми зможемо перетворити у підсумку на політичну перемогу над Росією, над російським імперіалізмом в усьому пострадянському світі.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet