У вітчизняних вишах стрімко зростає кількість іноземних студентів, які приїхали в Україну по європейську, на їхню думку, освіту. Серед зарубіжних оптимістів найбільше туркменів та азербайджанців, - пише Катерина Іванова в №48 журналу Корреспондент від 6 грудня 2013 року.
Туркменка Нігара Хамраєва, дипломований юрист, закінчила Ошський держуніверситет в Киргизстані, приїхала в Україну підвищувати кваліфікацію. Вона впевнена, що Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (КНУ), де вона вивчає міжнародне право, дає не гіршу освіту, ніж Гарвард.
"У нас [у виші] є професори, які по три-чотири роки викладали і в Гарварді, і в Оксфорді", - аргументує студентка.
Непогані викладацькі кадри і сформована ще в радянський час система фундаментальної освіти класичного зразка поряд з порівняльною дешевизною навчання (у сім разів дешевше, ніж у США, і в чотири - ніж у Великобританії ) приваблюють до України дедалі більше абітурієнтів з країн колишнього СРСР, Азії та Африки.
Тільки в КНУ граніт науки гризуть більше 700 іноземних студентів з 55 країн світу, а в цілому в аудиторіях вітчизняних вишів отримують знання 62 тис. експатів зі 148 держав. Це майже в півтора рази більше, ніж три роки тому, і втричі більше, ніж навчалися в УРСР.
Ваги українській освіті в очах іноземців додало приєднання України в 2008 році до Європейського реєстру забезпечення якості вищої освіти, що складається з 18 країн-членів Болонського процесу. Крім того, вітчизняні викладачі потроху переймають досвід Заходу, змінюючи зовнішність академічної вищої школи в бік більшої прагматичності.
Цього достатньо, щоб азіати й африканці українську систему освіти вважали європеїзованою, - цю тенденцію відзначає Ірина Гагаріна, директор Українського державного центру міжнародної освіти Міністерства освіти і науки (МОН). Переважають у вишах України студенти-туркмени - 12,7 тис. За ними ідуть азербайджанці (5,8 тис.) і китайці (4 тис.).
Найбільш популярними серед іноземців є медичні, технічні та культурні навчальні заклади, а також такі, що мають мало аналогів у світі, - наприклад, Національний гірничий університет, де можна зустріти студентів навіть із Західної Європи. Серед затребуваних спеціальностей - геологи, геодезисти та авіабудівники.
"Інженери, яких готують в українських вишах, цінуються у всьому світі, і країна може пишатися цим", - зазначає Усамма Салах, експерт Національної асоціації бізнес-авіації США, в минулому - співробітник авіакомпанії Air Asia, якій доводилося працювати з випускниками українських інститутів.
Повний Лумумба
Для Ромаріка Егбенчонга з Камеруну вступити до Національного авіаційного університету (НАУ ) було мрією.
"Мій кумир - [радянський авіаконструктор Олег] Антонов [засновник сімейства цивільних літаків Ан], - ламаною українською зізнається студент-іноземець. - Я хотів бути таким, як він".
Антонов, як кажуть, і в Африці Антонов: слава про українську освіту в галузі авіабудування докотилася і до берегів Атлантичного океану. У майбутньому році Егбенчонг закінчить навчання і повернеться на батьківщину, де вже отримав пропозицію про роботу в авіакомпанії Cameroon Airlines.
Представники Кавказу, Середньої Азії та Африки віддають перевагу більш спокійній Україні перед Росією, де дедалі більше загострюються міжетнічні та расові конфлікти.
Китаєць Денфан Лю їхав на навчання за тридев'ять земель, також не просто тицьнувши пальцем в глобус. Він, як і Егбенчонг, опановує фах інженера авіації. Студент з Піднебесної пішов слідами рідного брата, що кілька років тому закінчив НАУ. Отримані в Україні знання дозволили Лю-старшому без проблем працевлаштуватися в міжнародному аеропорту Шанхаю Пудун.
"Він отримує $750 [при середній у країні зарплаті $623], має хороший соцпакет, їздить у відрядження по всьому світу", - розповідає Денфан Лю.
Бонусом до професійної підготовки в НАУ для вихідців з Китаю є знання російської мови, яка нарівні з англійською, французькою та іспанською вважається однією з чотирьох офіційних мов світової цивільної авіації.
При цьому і сама по собі робота російського перекладача в Піднебесній престижна - ними цікавляться компанії, що налагоджують торговельні відносини з країнами колишнього СРСР.
Водночас китайців в аудиторіях вітчизняних вишів стає дедалі менше, констатує Ірина Зарубинська, проректор з міжнародних зв'язків НАУ. Китай, що набирає економічних обертів, орієнтується на освіту в США.
На зміну уродженцям Піднебесної приходять туркмени, азербайджанці, нігерійці та індійці. Представники Кавказу, Середньої Азії та Африки віддають перевагу більш спокійній Україні перед Росією, де дедалі більше загострюються міжетнічні та расові конфлікти.
"Батьки не бояться відправляти сюди своїх дітей", - впевнена Хамраєва.
Ще одну студентку зі середньоазіатського регіону, мешканку Ташкента Зебунісо Мухаммадієву, на навчання в Україну збирали всім світом. Середня зарплата в Узбекистані складає лише $20, а вартість року навчання в Інституті міжнародних відносин НАУ - $4,6 тис.
Середня зарплата в Узбекистані складає лише $20, а вартість року навчання в Інституті міжнародних відносин НАУ - $4,6 тис.
"Мене забезпечують не тільки батьки, а й наші родичі", - зізнається Мухаммадієва. Чи варто говорити, що європейська або американська освіта для багатьох вихідців з цих держав тим більше недоступна. Один рік навчання в США коштуватиме іноземцеві в середньому $25 тис., в Британії - $15 тис., а в Україні - $3,6 тис. Причому в регіональних вітчизняних вишах можна пройти курс і за $1,5 -2,0 тис.
Невисока вартість приваблює в обласні центри України дедалі більше закордонних абітурієнтів. Наприклад, Харків за роки незалежності країни в чотири рази збільшив кількість студентів-експатів - з 5 тис. до 20 тис. Зростає їхня кількість в Одесі, Львові та Луганську. У Києві в радянські часи навчалися близько 7,5 тис. іноземних гостей, а сьогодні - 8,8-9,0 тис. осіб.
Тим часом іноземці, вирушаючи на навчання в Україну, часом слабо уявляють собі, куди їдуть. Український освітній бум породив багато посередників, які обіцяють сприяти з приїздом, оформленням візи та іншими паперовими процедурами, а насправді просто займаються шахрайством - наприклад, поширюють міф про те, що після першого курсу студентів очікує стажування у Швеції чи Великобританії.
"Ті, з ким я спілкувалася, вірили, що Україна - країна ЄС", - розповідає Олександра Свердлова, асистент проекту No borders центру Соціальна дія, яка займається допомогою студентам, які зіткнулися в Україні з насильством на національному та расовому ґрунті або іншими проблемами.
Зарубинська згадує, як у деканат її вишу з'явилися 60 камерунців, які стверджували, що вони заплатили за навчання. Шахрай, який зібрав з них гроші і доставив в Україну, не мав ніякого відношення до НАУ. І обдуреним абітурієнтам довелося повертатися на батьківщину.
Гарвард для бідних
Більшість рекламних слоганів вітчизняних ВНЗ обов'язково включають два головних слова - якісно і недорого. Хоча до європейського рівня середньостатистичному українському вишу, як правило, ураженому хабарництвом, який пропонує дисципліни, відірвані від сучасних реалій, далеко, констатують експерти.
Однак українські ВНЗ, намагаючись скоротити відрив від Європи, не сидять склавши руки, а створюють англомовні версії своїх сайтів. Найбільш просунуті навіть пропонують можливість навчання англійською мовою.
Прийом на навчання експатів став дуже дохідною статтею держбюджету - третій рік поспіль надходження від плати за їхнє навчання зростає на понад 500 млн грн.
"Ми стали активніше брати участь у виставках, зв'язуватися з посередниками, залучати посольства", - пояснює Сергій Ісаєв, заступник декана факультету навчання іноземних студентів КНУ. В результаті університет демонструє щороку 50%-ий приріст кількості іноземців.
Прийом на навчання експатів став дуже дохідною статтею держбюджету - третій рік поспіль надходження від плати за їхнє навчання зростає на понад 500 млн грн.
"За 2012-2013 навчальний рік іноземці заплатили 4,3 млрд грн.", - озвучив абсолютну цифру міністр освіти України Дмитро Табачник.
Непоганий поштовх розвитку академічної активності на інтернаціональної ниві дають двосторонні міжурядові угоди про освіту, констатує Андрій Божков, начальник управління міжнародного співробітництва МОН.
Найсвіжіший приклад - угода з Узбекистаном, зацікавленим у підготовці фахівців для агропрому. Узбекистанські виші не в змозі переварити потік абітурієнтів, та й кваліфікованих кадрів країні не вистачає, пояснює експерт.
Наступного року Україна збирається підписати угоду з Бразилією про підготовку фахівців аерокосмічної галузі, а також у сферах IT, нафти і газу.
Іноді закордонні компанії звертаються до вітчизняних ВНЗ безпосередньо. Так, аерокосмічне агентство Туркменістану зробило замовлення за цільовою програмою на випускників НАУ.
"Україна є домом Конструкторського бюро Антонова і місцем, де виробляються ракети-носії, які підтримують Міжнародну космічну станцію, що робить фахівців з України відомими на весь світ", - зазначає Салах.
Зростання інтересу не стільки до української освіти в цілому, скільки до конкретних ВНЗ Зарубінську не дивує. Мірилом якості підготовки в окремих вітчизняних альма-матер є працевлаштування їхніх випускників.
"В'єтнамські авіалінії: гендиректор і два його заступники - наші випускники, кубинська авіаційна влада - вся наша", - перераховує Зарубінська.
Мірилом якості підготовки в окремих вітчизняних альма-матер є працевлаштування їхніх випускників.
Руслан Сариєв, власник невеликої приватної стоматологічної клініки в Туркменістані, свого часу закінчив Київський національний медуніверситет ім. Богомольця, говорить, що сам по собі український диплом не гарантує успіху при працевлаштуванні в цій країні, але привертає його увагу як роботодавця.
"Це як певний знак якості", - резюмує медик.
Сариєв зізнається, що порівняно з випускниками їхніх національних ВНЗ, ті, хто навчався за кордоном, у тому числі в Україні, мають низку переваг - добре знання російської та англійської плюс більшу самостійність і незалежність. Пройшовши школу за кордоном, вони легше адаптуються до нових умов життя.
А от у Казахстані поки ще надають перевагу російській освіті, зазначає колишня киянка Жанна Пархоменко, керівний директор з PR та комунікацій казахстанської інвестиційної групи Вірний Капітал.
"Українські ВНЗ [місцеві роботодавці] знають погано, і їхня думка про них невисока, мабуть, крім Інституту журналістики КНУ та Національного медичного університету ім. Олександра Богомольця", - говорить Пархоменко.
Дійсно, українські ВНЗ у результатах міжнародних досліджень завжди на задвірках, а в найпопулярніший рейтинг, який складає британське видання Time, вони взагалі ніколи не потрапляли. Хоча в міжнародному рейтингу Webometrics, який з 2004 року складає Центр інформації та документації Національної дослідницької ради Іспанії, найвищу позицію, 838-е місце з 13 тис., посідає КНУ, Національний технічний університет КПІ - на 1.006-й позиції, Харківський національний університет - на 1.876-й.
На думку експертів, українські виші поки і працюють поза контекстом рейтингів, користуючись інерцією старих зв'язків з обміну студентами із союзних республік і країн третього світу.
"У нас [ще з радянських часів] склалися певні школи, - пояснює Ісаєв. - Юридична, інститут філології, мехмат, де студенти дуже часто виграють міжнародні олімпіади. Ось це і є [об'єктивний] рейтинг".
Тому чиновники від освіти прогнозують збільшення кількості охочих навчатися в Україні. За підрахунками Божкова, наступного року число студентів-іноземців досягне рекордних 65 тис.
***
Цей матеріал опубліковано в № 48 журналу Корреспондент від 6 грудня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.