RU
Головна
 

Корреспондент: Як формувалася пожежна служба в Україні

Корреспондент.net, 11 лютого 2015, 14:37
0
457
Корреспондент: Як формувалася пожежна служба в Україні
Перший пожежний автомобіль у Києві з'явився у 1913 році

Від міщан з відрами до відважних брандмейстерів у мідних касках – Корреспондент згадує, як боролися з вогнем в українських містах.

У 1256 році в місті Холмі, тодішній резиденції галицько-волинських князів, сталася грандіозна пожежа. Його винуватицею виявилася якась «окаянна баба», пише Дмитро Слинько у №3-4 журналу Корреспондент від 30 січня 2015 року. Ім'я підпалювачки історія не зберегла, зате в літописі є інший важливий рядок: заграва було настільки великою, що «було видно її, навіть зі Львова дивлячись».

Чи достовірними є відомості, невідомо, адже від Міста Лева до Холма (зараз це польський Хелм) 150 км по прямій. Але історична цінність літопису в іншому: вона стала першою писемною згадкою про Львів.

Перша організована служба з боротьби з вогнем у Львові з'явилася 1848 року після пожежі, що виникла внаслідок артобстрілу центру міста. У Києві це сталося 7 роками раніше

З того часу неодноразово горів і сам Львів, але лише шість століть потому там з'явилася перша організована служба з боротьби з вогнем. Приводом стала пожежа 1848 року, що виникла внаслідок артобстрілу центру міста – тоді львів'яни приєдналися до низки європейських революцій, Весни народів, і виступили проти австро-угорської влади.

«Протипожежний» указ львівський магістрат прийняв у січні 1849-го. Січень взагалі знаковий місяць в історії боротьби зі стихією. У січні 1841 року в Києві відкрилася Старокиївська пожежна частина – найбільша в тодішньому місті. У січні 1921-го був створений Всеукраїнський центральний пожежний відділ, який відповідав за боротьбу з вогнем у Радянській Україні.

Не дивно, що указ про професійне свято українських вогнеборців у 1995 році теж був підписаний у січні, а саме свято призначене на 29 січня. З того часу дату кілька разів переносили, свято об'єднували з Днем рятувальника та Днем працівника цивільного захисту, але 29 січня відзначають за старою пам'яттю.

Загаси себе сам

Хоча українські міста горіли у всі часи, організовано боротися з вогнем стали відносно недавно.

«Пожежна справа в Росії – справа молода», – писав Олександр Чехов в Історичному нарисі пожежної справи в Росії.

Книга вийшла у 1892 році і була чи не першою серйозною спробою дослідити історію вогнеборців. Дійсно, тривалий час з вогнем просто не боролися. Навпаки, у Давній Русі він був важливою зброєю проти ворога.

«Вогонь і пожежі становили в давнину найбільш потужне знаряддя для боротьби. Хто більше міг спалити, той і перемагав», – пише Чехов.

У XVIII столітті правителі дбали швидше про заходи щодо запобігання вогню, ніж про боротьбу зі стихією, що вже розігралася

У XVIII столітті правителі дбали швидше про заходи щодо запобігання вогню, ніж про боротьбу зі стихією, що вже розігралася. Наприклад, спеціальний указ Петра I від 1718 року зобов'язував будівельників дотримуватися норм безпеки під час спорудження нових будинків у Санкт-Петербурзі. Крім вогнетривких фундаментів для печей і товстих пічних стінок цар, відомий своєю пристрастю до всього голландського, рекомендував будувати черепичні дахи.

Що стосується гасіння пожеж – тут влада аж до XIX століття сповідувала принцип «порятунок потопельників – справа рук самих потопельників». Той самий Петро I у 1719-му наказав, щоб гасити будинок, що палає, збігалися люди із сусідніх дворів, причому кожен – з певними інструментами. Фактично це впорядковувало уклад, що існував століттями.

«Законодавчим порядком робиться спроба зробити справу гасіння вогню більш правильно, ніж це досі здійснювалося натовпом, – зазначає Чехов. – Але панує те саме, що й колись, – зобов'язання взаємодопомоги на правах повної рівності перед нещастям».

За послідовниці Петра I, Єлизавети Петрівни, в Києві був виданий указ 1748 року про захист від злодіїв, розбійників і вогню. Ним створювалися певні подоби пожежних команд – правда, знову-таки з міщан.

«Для раптових пожежних випадків, від чого б не могли прийти київські міщани у розорення, веліти київському магістрату заснувати по вулицях обивательські караули», – йшлося в указі.

У західній частині нинішньої України в XVIII столітті панували ті самі принципи. Універсал про порядок гасіння вогню у королівському столичному місті Львові, прийнятий у 1782-му, покладав боротьбу з вогнем на міщан

У західній частині нинішньої України в XVIII столітті панували ті самі принципи. Універсал про порядок гасіння вогню у королівському столичному місті Львові, прийнятий у 1782-му, покладав боротьбу з вогнем на міщан – за держорганами залишалася переважно контрольна функція.

Після кожного займання в магістрат треба було надавати детальний звіт про його гасіння, в тому числі поіменний список тих, хто гасив вогонь, та особистий внесок кожного з них. Так звана пожежна поліція стежила за найдрібнішими деталями – зберіганням дров і сіна, чищенням сажі в камінах, наявністю бочок з водою.

Відомий нині принцип «незнання законів не звільняє від відповідальності» був прописаний в універсалі окремим параграфом. Там пропонувалося розвішувати універсал у громадських місцях, а кожен домовласник був зобов'язаний мати його текст у себе вдома і пред'являти комісії під час ревізій.

Мажори в касках

Драконівські заходи не допомагали – міста палали зі страхітливою регулярністю. Але влада всерйоз взялася за організацію пожежних частин лише в XIX столітті.

У Львові до справи підійшли ґрунтовно. Щоб скласти проект статуту, місцеві чиновники спершу відвідали з ознайомчими візитами Варшаву, Відень і Трієст. Статут детально розписував обов'язки старшого інспектора, «диригентів» помпових насосів, «провідників» і рядових службовців. Помпи для великого міста закупили лише дві, а заразом вогнеборцям виділили повозку для доправлення людей та устаткування до місця займання.

В Одесі Бульварна пожежна команда з'явилася у 1848 році, в ній була 31 особа. А в промисловому селищі Юзівка, майбутньому Донецьку, боротьбою з вогнем займалася не держава, а Новоросійське товариство кам'яновугільного, залізного і рейкового виробництв, засноване Джоном Юзом. Перша пожежна команда в селищі з'явилася в 1901-му, складалася з 18 осіб і мала в розпорядженні два насоси і три вози для обладнання.

Для назви свого транспорту вогнеборці вживали слово «хід». Для перевезення багрів, ломів і топірців призначався багряний хід, були ще трубний, бочковий і кінний ходи.

У середині XIX століття аналогом дзвінка за номером 101 були спеціальні тріскачки, якими сторожа сигналізувала про полум'я. Стежили за стихією також десятники – люди, відповідальні за десять будинків у своєму районі

У середині XIX століття аналогом дзвінка за номером 101 були спеціальні тріскачки, якими сторожа сигналізувала про полум'я. Стежили за стихією також десятники – люди, відповідальні за десять будинків у своєму районі.

Оглядали місто і самі пожежники – для цього на каланчі сидів черговий. Про вогонь він сповіщав колег ударами у дзвін, причому послідовністю цих ударів дозорець міг «продзвонити» місце і ступінь тяжкості займання. «Маршрутним листом» могла бути і шкіряна сигнальна куля, яку вивішували на каланчі. У нічний час її замінювали ліхтарем.

Міські управи займалися і координацією різних відомств. Так, у 1861 році влада зобов'язала Одесько-Дніпровське товариство водопроводів постачати пожежну команду водою і обладнати в Одесі та її передмістях гідранти. Окремо наголошувалося, що воду вогнеборцям товариство повинно було давати безкоштовно.

Крім платні та уніформи професійним вогнеборцям надавався «соцпакет» – безкоштовне медобслуговування, довічна пенсія у разі інвалідності. Такі умови праці приваблювали львів'ян – з 1850 по 1851 пожежна команда міста розрослася із 7 до 27 осіб.

Боротися зі стихією йшли не тільки заради грошей і соціальних гарантій – 100 з гаком років тому професія вважалася вельми престижною. Навіть зовнішній антураж вражав уяву романтичних дівчат – чого вартували самі тільки начищені до блиску мідні каски! А в Києві для кожної пожежної частини підбирали навіть коней певної масті, за чим стежила міська дума.

Боротися зі стихією йшли не тільки заради грошей і соціальних гарантій – 100 з гаком років тому професія вважалася вельми престижною

Тому в пожежні йшли зовсім не безграмотні хлопці «від сохи» – навпаки, боротьбою з вогнем захоплювалися вельми заможні люди. А для тодішньої золотої молоді пожежна справа взагалі була модним захопленням, чимось на зразок нинішніх екстремальних видів спорту.

Гасили вогонь і члени Сокола – спортивного товариства, що охопило Центральну і Східну Європу на рубежі XIX і XX століть. Осередки Сокола в Галичині навіть називалися «гімнастично-пожежними» філіями.

У 1875 році начальник львівських вогнеборців Павло Праун ініціював створення Крайового союзу добровільних пожежних Галичини і Лодомерії, а через 11 років очолив крайові курси пожежної справи.

За зовнішнім лоском часто забували про насущні проблеми. Київські вогнеборці довгий час користувалися примітивними насосами на ручній тязі, а перший водопровід з гідрантами для підключення брандспойтів з'явився лише в 1907-му

За зовнішнім лоском часто забували про насущні проблеми. Київські вогнеборці довгий час користувалися примітивними насосами на ручній тязі, а перший водопровід з гідрантами для підключення брандспойтів з'явився лише в 1907-му.

Перший пожежний автомобіль у Києві з'явився в 1913 році, а до львів'ян, що зазнали лиха, вогнеборці виїжджали винятково на кінному ходу аж до 1925-го.


Пожежні випадки

П'ять значних пожеж в українських містах

Львів: прощання з готикою

У XIV-XV століттях у Європі панував готичний стиль. Але пам'ятки львівської готики до наших днів не дійшли: їх знищила пожежа, що вирувала 3 червня 1527 року. Полум'я виникло в пивоварні такого собі Григорія Солтиса навпроти монастиря францисканців, а потім швидко поширилося Львовом. У документі під назвою Меморіал про пожежу в нашому місті докладно описаний маршрут стихії зі згадкою знайомих сучасному українцю місцевих топонімів.

«Ось так все місто, як пророкувалося, за винятком одного будинку покійного Івана Бороди, критого черепицею і тому названого вежею, дощенту з усіма своїми будівлями повністю було зруйноване», – підсумовує невідомий автор Меморіалу.

Втім, деякі історики підозрюють літописця в завищенні масштабів катастрофи. Мотиви у нього були: згорілий Львів був на 20 років звільнений від податків до королівської скарбниці, і не в останню чергу завдяки Меморіалу.

Київ: вогонь над Дніпром

Ремісничий та торговий Поділ на початку XIX століття був тісним і переважно дерев'яним. Тому не дивно, що коли посушливим літом 1811 року загорілися будівлі біля Житнього ринку, вогонь швидко перекинувся на сусідні квартали.

Подільську пожежу порівнювали зі спаленням Москви роком опісля, під час здачі міста військам Наполеона. Побутувала навіть версія, що київські будинки підпалили французькі шпигуни. І хоча подільське лихо було менш масштабним, в обох випадках вогонь сприяв поліпшенню місцевої архітектури.

Київ отримав новий Поділ, багато споруд якого визначають і нинішній вигляд міста. За справу взялися відомі архітектори – Андрій Меленський і Вільям Гесте. Саме після пожежі Поділ отримав нинішнє чітке планування – мережу паралельних і перпендикулярних вулиць. Уцілілі в 1811-му будинок Петра I і будинок Мазепи не вписуються в цю «решітку».

Харків: пролетарі без базару

У центрі Харкова, вздовж берега річки Лопань, ще в XVIII столітті тяглися торговельні ряди. У 1820-ті роки Лопанський базар впорядкували, побудувавши критий павільйон. І торгові ряди, і павільйон були дерев'яними. Тому, коли в 1835-му загорілися смоляні склади на Університетській гірці, вогонь швидко знищив і сусідній базар.

Відновлювати ринок не стали, але саму територію з того часу постійно упорядковували. Зараз це простора Пролетарська площа, один з «листівочних» пейзажів Харкова.

Івано-Франківськ: гіркий мармелад

29 вересня 1868 року домогосподарка на вул. Липовій варила варення (на місцевому діалекті – мармуляду). Точно невідомо, що саме відволікло домогосподарку від плити. Зате відомі наслідки: «мармулядова пожежа» знищила 260 будинків – третину забудови тодішнього Станіслава – і завдала збитків на 1 млн гульденів. Найвідомішою архітектурною жертвою пожежі стала дев'ятиповерхова ратуша, побудована в 1695-му за проектом відомого архітектора Карла Бенуа.

Після мармеладної пожежі центр Івано-Франківська отримав свій сучасний вигляд, набувши австрійського лоску. А ось облицьована білим мармуром ратуша 1871 року до наших днів не дожила. Її зруйнували в роки Першої світової війни, а нинішня модерністська вежа – споруда 1935 року.

Одеса: опера в одному акті

Оперний театр в Одесі відкрили в 1810 році. Імператор Олександр I благоволив вольному торговому місту і тому виділив на будівництво театру солідну суму – 20 тис. руб. Будинок з колонами, що нагадує античний храм, відповідав моді того часу на класицизм.

У ніч на 2 січня 1873 року яскрава заграва привабила сотні одеситів на Театральну площу. Займання сталося через газовий ліхтар, який у темний час освітлював театральний годинник. Після пожежі театр залишалося тільки розібрати. Одеську оперу в її нинішньому вигляді побудували 14 років потому на місці колишнього храму мистецтва.


Вогняна краса

Пожежні пам'ятки України

Каланчі втратили своє значення ще у першій половині XX століття, але збереглися при багатьох пожежних частинах. Вежа прикрашає Старокиївську частину на Софійській площі, є вона і на вул. Спаській на Подолі, біля музею Чорнобиля. У Харкові каланча 1823 року височіє на Полтавському шляху, у Дніпропетровську – на вул. Комсомольській, а в Житомирі вежа на вул. 1 травня «підробляє» музеєм пожежної справи. Цікаві і провінційні пам'ятки архітектури – наприклад каланча в містечку Тараща на Київщині, схожа на маяк.

Покровителем вогнеборців вважається святий Флоріан, зображення цього великомученика часто прикрашали пожежні частини. У наші дні скульптуру святого можна побачити на будівлі по вул. Підвальній у Львові, а барельєф – на вул. Кобилянській у Чернівцях.

Найбільша пожежна частина Європи, у столичному районі Оболонь, – споруда сучасна. Але сюди варто зазирнути заради виставки пожежно-рятувальної служби, де представлені автомобілі різних періодів, інструменти XIX століття, старовинні каски та архівні фотографії.

***

Цей матеріал опубліковано в №3-4 журналу Корреспондент від 30 січня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Загрузка...

Корреспондент.net в соцмережах