RU
Головна
 

Корреспондент: Символ комунізму. Історія малих ГЕС в Україні

Корреспондент.net, 6 квітня 2015, 11:21
0
1073
Корреспондент: Символ комунізму. Історія малих ГЕС в Україні
Будівництво Корсунської ГЕС, яка стала основою першої в Україні сільської енергосистеми

У 1920-1960-ті роки Україна переживала бум малої гідроенергетики.

Колгоспні та районні ГЕС на невеликих річках мали дати сільському господарству десятки нововведень – від банальної «лампочки Ілліча» до екзотичних електротракторів, пише Дмитро Слинько у №12 журналу Корреспондент від 27 березня 2015 року.

У селі Райки неподалік від Бердичева на річці Гнилоп'ять стоїть старовинний млин. Товсті гранітні стіни, ажурна цегляна кладка навколо віконець з віконницями, масивні дерев'яні перекриття, звалені в купу камінні жорна – готовий музей. Поринути в епоху початку XX століття заважає хіба що напис на стіні Комунізм – це радянська влада плюс електріфікація всієї країни.

Це теж пам'ятник, але вже іншій епосі. На зорі більшовизму залізний кінь ішов на зміну селянській конячці і вимагав вже не зерна, а інших видів палива. Колишнім млинам було призначено стати маленькими гвинтиками грандіозної системи, відомої як План ГОЕЛРО (Державної комісії з електрифікації Росії).

Малі гідроелектростанції України перебували в тіні розкрученого Дніпрогесу, на той момент – найбільшої ГЕС Європи. Проте саме вони запалювали перші «лампочки Ілліча» – ті самі, які селяни невміло вкручують на збережених архівних фотографіях.

Знамените «Я тебе стіною замкну» радянська людина сказала не тільки Дніпру, а й десяткам невеликих річок на всій території радянської України – від подільського Збруча до поліського Жерева. Під знаком малої гідроенергетики в Україні минуло майже півстоліття – з початку 1920-х до середини 1960-х.

Кремлівська мрія

Енергію води селяни використовували століттями – рідкісна українська річка була позбавлена ​​гребель і водяних млинів. Ось як Микола Гоголь описує Псел на Полтавщині в повісті Сорочинський ярмарок: «Ряди млинів підіймали на важкі колеса свої широкі хвилі й потужно кидали їх, розбиваючи на бризки, обсипаючи пилом й ширячи шум на околицю».

Проте електростанції на початку XX століття були тепловими і будувалися на вугільних шахтах, металургійних заводах або у великих містах. Планом ГОЕЛРО передбачалося електрифікувати села, і саме малі річки члени комісії бачили основним джерелом електроенергії для сільського господарства.

«Можливе широке використання водної енергії для потреб дрібних установок потужністю, що не перевищує 1-2 тис. кінських сил, а в більшості випадків – обмежується сотнями і навіть десятками кінських сил», – зазначалося в документі.

У плані передбачалося, що спорудження каналів, гребель і машинних залів може бути здійснене самими селянами. Мовляв, зайнятість у них, як правило, сезонна, а тому вільний від «битви за врожай» час цілком можна присвятити електрифікації рідного села.

Найчастіше на електростанції перетворювали водяні млини. Зараз такі ГЕС видає або архітектура, або топоніміка – наприклад, на річці Гуйва під Житомиром стоїть мала ГЕС 1957 року спорудження, але село називається Млинище.

Пропаганді приділяли не менше уваги, ніж самому будівництву. Гасла були обов'язковими, щоб селяни не забували, кому вони зобов'язані технічним прогресом. Згадана станція у Млинищі прикрашена написом На честь роковин Великого Жовтня. А селище на річці Гірський Тікич назвали Здобуток Жовтня – ГЕС, відповідно, стала Здобутківською.

Не забували і про міжнародний піар. План ГОЕЛРО був прийнятий у 1920-му, і в тому ж році постреволюційну Росію відвідав Герберт Уеллс. Стан справ в електрифікації, та й взагалі в економіці країни знаменитий англійський письменник описав у своїй книзі Росія в імлі: «Основне наше враження від становища в Росії – це картина колосального непоправного краху». Причому британець зробив такий висновок, відвідавши лише «парадні» міста – Петроград і Москву.

Гостя прийняв особисто Володимир Ленін, присвятивши значну частину бесіди електрифікації. Вождя пролетаріату Уеллс назвав «кремлівським мрійником» і його планам не повірив.

«Справа в тому, що Ленін, який, як справжній марксист, відкидає всіх утопістів, зрештою сам впав в утопію, утопію електрифікації, – зазначив письменник. – Здійснення таких проектів у Росії можна уявити собі тільки за допомогою надфантазії. У яке чарівне дзеркало я б не дивився, я не можу побачити цю Росію майбутнього».

Село і люди

Але більшовики не слухали скептиків. За реалізацію плану вони взялися з комуністичним запалом, якому півтора десятиліття потому придумають назву «стахановські темпи».

Уже в 1921-му, через рік після прийняття Плану ГОЕЛРО, Ленін виступив на IX Всеросійському з'їзді рад і розповів про перші результати малої електрифікації: «Важливу роль зіграло поширення дрібних станцій у селі. Цими дрібними станціями були створені в селі центри сучасної нової великої промисловості».

За п'ять років кількість малих ГЕС України збільшилася майже вдвічі.

«У 1924 році в Україні експлуатувалося 84 малих гідроелектростанції (сумарна потужність – 4 тис. КВт, середня потужність – 47,6 кВт), а до 1929 року їх було вже 150 (сумарна потужність – 8,4 тис. КВт, середня потужність – 56 кВт)», – такі дані наводить кандидат технічних наук Олександр Никиторович у доповіді Малі ГЕС України: минуле, сучасне, майбутнє.

Однією з перших значних малих станцій стала Буцька ГЕС, яку побудували в 1927-1929 роках на Гірському Тікичі у Черкаській області. Її потужність склала 586 кВт.

Показники ці дуже невеликі. Для порівняння: закладений у 1927 році Дніпрогес на момент відкриття в 1932-му мав потужність 230 тис. КВт, а до 1933-го його потужність зросла до 560 тис. КВт. Але для сільського господарства навіть електростанції зі скромною потужністю були проривом.

Никиторович наводить приклад Корсунської ГЕС, побудованої на річці Рось у Черкаській області: «Електростанція була запущена в липні 1934 року і мала потужність тільки 1,4 тис. КВт. Тоді її електроенергія подавалася головним чином на електромолотьбу. Уже в 1935 році Корсуньська ГЕС виробила 5,5 млн кВт-годин, її електроенергією живилися колгоспи, МТС, цукрові заводи, млини, текстильна фабрика. Довжина підпорядкованої електростанції мережі перед війною становила приблизно 500 км».

Але що там млини і фабрики – немов виправдовуючи думку Уеллса, «надфантазери» часом доходили до екзотичних проектів. У книзі Йосипу Віссаріоновичу Сталіну – Академія наук СРСР, виданій у 1949 році до 70-річного ювілею вождя, наводиться приклад «електрооранки», яку намагалися впроваджувати в 1920-х: «Обладнання складалося з потужних механічних лебідок, які приводилися в рух електромоторами і встановлювалися по обох кінцях поля. На лебідках були намотані сталеві канати, до яких прикріплювався малолемішний плуг».

Самі ГЕС були далекими від досконалості

Втім, через громіздкість та складність системи масового впровадження її в практику сільгоспробіт не відбулося. Та й самі ГЕС були далекими від досконалості.

«Більшість колгоспних гідростанцій, споруджених в перші роки після революції, була надзвичайно малопотужною і мала різкі коливання електроенергії в залежності від весняних паводків та літнього обміління річок», – наголошується в тому ж джерелі.

Книга скромно замовчує про більш істотні проблеми малих ГЕС – насамперед про якість.

Про це читаємо в книзі Мала гідроенергетика під редакцією Михайлова, виданої через півстоліття: «Для будівництва малих ГЕС у сільській місцевості використовувались місцеві ресурси, часто на шкоду якості: не вистачало цементу, сталі, кваліфікованої робочої сили. ГЕС часом зводилися за недостатньо розробленими проектами з низькою якістю будівельно-монтажних робіт, оснащувалися некомплектним обладнанням, нерідко переоцінювалися енергетичні можливості водотоків».

Гонитва за виконанням планів з електрифікації не давала можливості побудувати спеціалізовані підприємства з виготовлення обладнання для ГЕС

Гонитва за виконанням планів з електрифікації не давала можливості побудувати спеціалізовані підприємства з виготовлення обладнання для ГЕС. Викручуватися доводилося заводам на місцях. Звідси архаїчні дерев'яні водобійні колеса або турбіни, зібрані з автомобільних запчастин. Не кращими були справи і з експлуатацією станцій, адже їх обслуговували звичайні колгоспники.

Зліт і падіння

Від ідеї малих ГЕС не відмовилися. Навпаки, план післявоєнної сталінської п'ятирічки (1946-1950) передбачав масове будівництво в сільській місцевості невеликих ГЕС. Творці плану врахували помилки довоєнних років.

«На початку 1950-х років завдання електрифікації сільського господарства вирішувалося раціональним поєднанням централізованого і місцевого енергопостачання. Основним напрямком сільській електрифікації стало будівництво місцевих енергосистем, до складу яких входили малі ГЕС збільшеної потужності і дизельні електростанції, – пояснюється в книзі Мала гідроенергетика. – Під час роботи малої ГЕС в місцеву енергосистему такі недоліки, як повне зупинення в паводок, нестійкість режимів роботи, вже не мали особливого значення».

Корсунська станція стала основою для першої в Україні сільської енергосистеми, яка почала функціонувати в 1953 році

Корсунська станція стала основою для першої в Україні сільської енергосистеми, яка почала функціонувати в 1953 році. Крім Корсунської туди увійшли Стеблівська і Дибінська ГЕС, а також Юрковська паротурбінна станція.

Пік будівництва гідростанцій припав на 1950-і роки, а їхня кількість досягла піку в 1960-ті – до того часу в Україні працювало близько 1 тис. малих ГЕС. Побувай Гоголь на берегах Псла 120 років після написання Сорочинського ярмарку, він побачив би на місці водяних млинів Шишацьку ГЕС.

Не відмовилися і від новаторських проектів на селі, в тому числі і від ідеї електрооранки. На зміну громіздким лебідкам повинні були прийти електротрактори.

«Впровадження електротрактора радикально вирішує проблему заміни рідкого палива гідроенергією. Кожен трактор звільняє за сезон польових робіт 20-25 тонн рідкого палива. Електротрактор може бути використаний крім польових робіт і на стаціонарних роботах, що забезпечує проведення комплексної електрифікації сільського господарства з мінімальними витратами», – розхвалювали нововведення автори книги до ювілею Сталіна.

Втім, електротрактори так і залишилися екзотикою. А незабаром почала відпадати потреба і в самих малих ГЕС.

«У 1970-1980-ті роки з розвитком великих теплових, атомних і гідроелектростанцій, зростанням централізації енергопостачання, а також низькими цінами на паливо та електроенергію у відомствах і підприємствах, на балансі яких перебували МГЕС, інтерес до них зник, почалася їхня консервація та стихійний демонтаж», – ідеться в книзі Мала гідроенергетика.

У 2008 році в Україні працювала 81 мала ГЕС, зараз – близько сотні

У 2008 році в Україні працювала 81 мала ГЕС, зараз – близько сотні. На деяких з них впроваджуються сучасні технології. Приміром, Лоташевська і Звенигородська станції управляються дистанційно з Гордашевської ГЕС (всі – Черкаська обл.). Причому на останній, крім гідроагрегату, встановлена ​​і сонячна батарея.

Але роль «малюків» в енергетиці є невеликою.

«Мала енергетика України через її незначну частку (0,2%) у загальному енергобалансі не може значно впливати на умови енергозабезпечення країни», – констатує Никиторович.

В останні роки активно обговорювалося будівництво нових малих ГЕС, насамперед на гірських річках Карпат. Однак ця ідея зустріла опір екологів і протести місцевих жителів.

Тим часом десятки гребель і зруйнованих машинних залів стоять безмовними пам'ятниками епохи ГОЕЛРО. Млин в Райках теж зяє очницями вибитих вікон. Нечисленних гостей він втішає напівстертим написом на стіні: Ми живемо в такий час, коли всі дороги ведуть до комунізму.


Сила і краса

10 малих ГЕС України, які варто побачити

Мигейська

Миколаївська обл., річка Південний Буг

Село Мигея відоме любителям водного туризму завдяки каскаду порогів. Наприкінці XIX століття поміщик Скаржинський побудував тут водяний млин, який у радянські часи переробили на гідроелектростанцію.

Корсунь-Шевченківська

Черкаська обл., річка Рось

Гребля розташована перед садибою князів Лопухіних-Демидових з ландшафтним парком на порогах Росі. Навесні, у високу воду, коли з греблі скидають надлишки води, княжий палац у східному стилі ефектно виглядає на тлі потоку, що вирує.

Стеблівська

Черкаська обл., річка Рось

«Напарниця» Корсунської ГЕС у сільській енергосистемі стоїть в рідному селі письменника Івана Нечуя-Левицького. Під час водоскиду гребля станції стає схожою на природний водоспад, з ревом струмує по камінню.

Буцька

Черкаська обл., річка Гірський Тікич, 1936

Занедбаний будинок стоїть на дні красивого гранітного каньйону. Можна зайти всередину і вивчити машинний зал. Правда, обладнання давно демонтували, а бетонний бюст Ілліча в минулому році став жертвою ленінопаду.

Червоногородська

Тернопільська обл., річка Джурин

Енергію найвищого в Україні рівнинного водоспаду намагалися приборкати неодноразово. Тривалий час тут стояв двотурбінний млин – на його місці в 1956 році і побудували ГЕС для сусідніх сіл Нирків, Солоне і Нагоряни. Втім, вона витримала недовго.

Касперівська

Тернопільська обл., річка Серет

Касперівці розкинулися на берегах Серету недалеко від його впадання в Дністер. ГЕС утворює велике водосховище. Воно входить до Касперівського державного ландшафтного заказнику і є курортом для місцевих жителів.

Ніверська

Хмельницька обл., річка Збруч

Довгі роки Збруч був прикордонною рікою. Радянська влада кордон не тільки стерла, але й затопила декількома водосховищами. Рукотворне море біля села Ніверка живописно виглядає серед високих горбистих берегів.

Кам'янець-Подільська

Хмельницька обл., річка Смотрич

Аскетичний бетонний будинок різко контрастує з навколишнім пейзажем: він стоїть біля підніжжя скелі, на якій височіє знаменита Стара фортеця. Смотрич тут утворює круту петлю, і його русло ледь не зустрічається із самим собою – на цьому перешийку і побудована ГЕС.

Повчанська

Житомирська обл., річка Жерев

Рівнинні річки Українського Полісся досить щільно забудовані гідроелектростанціями. Повчанська ГЕС красива і своїм високим водним каскадом, і мальовничим водосховищем посеред лісу.

Шишацька

Полтавська обл., річка Псел

Там, де за часів Миколи Гоголя плескалися колеса водяних млинів, тепер шумить гребля Шишацької ГЕС. Особливо красиво водна гладь водосховища і білий будиночок електростанції виглядають на заході сонця.

***

Цей матеріал опубліковано в №12 журналу Корреспондент від 27 березня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: енергетикаСРСР
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах