Українській громаді у Сербії через різні причини вже п’ять років не вдається поставити пам’ятник жертвам Голодомору 1932-33 років.
Українській громаді у Сербії через різні причини вже п’ять років не вдається поставити пам’ятник жертвам Голодомору 1932-33 років. Проблеми здебільшого полягали у знаходженні місця для нього, у дозволах для побудови пам’ятника, в труднощах з імпортом, а також у побоюванні сербських політиків та бюрократів на реакцію з Росії.
Пам’ятник жертвам Голодомору українська громада у Сербії планувала поставити ще 2007 року. Колишній голова Української національної ради українців у Сербії Мирослав Калинюк розказав ВВС Україна, що діаспора домовилися про виготовлення пам’ятника з Львівською міськрадою.
За його словами, спочатку було заплановано, щоб пам’ятник розмістили на подвір’ї Української греко-католицької церкви у місті Сремська Мітровиця на півночі країни, оскільки церкві найлегше отримати необхідні будівельні дозволи.
Кам'яний пам’ятник висотою 2,5 метра виготовили у Львові. Він зображав жіночу постать з мотивами серця та колючого дроту.
"Завеликий" пам’ятник
Розпочато було і оформлення документів на імпорт пам’ятника з України до Сербії. Однак за словами колишнього голови Національної ради українців у Сербії, у місті Сремська Мітровиця, що в краї Воєдина, виникли проблеми спочатку всередині української громади, а потім з місцевою владою.
На Воєводині проживає найстарша українська діаспора українців-русинів, яка на Балкани емігрувала у XVII столітті і яких за останнім переписом з 2011 року є понад 20 тисяч. Громада поділяється на україномовну (5 тисяч) та русинськомовну (15 тисяч) гілки діаспори, але їх об’єднує те, що більшість з них є греко-католиками.
Священик греко-католицької церкви отець Владислав Варґа, який в 2007-2008 роках служив у Белграді, брав участь у переговорах між українським посольством у Сербії, діаспорою та греко-католицькою церквою про пам’ятник.
За його словами, він "перестав втручатися в цю справу", коли зрозумів, що сербська духовна й державна еліти дивляться на трагедію Голодомору через призму політики.
“Спочатку було вирішено, що пам’ятник буде у Сремській Мітровиці, але українці-русини, які тоді працювали в органах місцевої влади того міста, зрозуміли, що Голодомор в цьому випадку є не лише церковною, але й політичною справою і що деякі представники сербської держави на місцевому рівні побоювалися, щоб це не стало провокацією для Росії”, – каже отець Варґа.
За словами священика, і політики, і сербське суспільство "не дозріли", щоб зрозуміти трагедію Голодомору. Крім того, виготовлений пам’ятник був “помітно великим”, що могло вплинути небажання деяких політиків та бюрократів встановлювати його, додає духівник.
"Мала й безсильна" громада
Після цього, веде далі Мирослав Калинюк, Національна рада українців вирішила поставити пам’ятник у місті Кула на північному заході Сербії, теж на подвір’ї греко-католицької церкви. Місцева громада українців, за його словами, зібрала всі необхідні дозволи для цього.
Однак тут виникла проблема з перевезенням пам’ятника, себто з митним дозволом щодо його імпорту до Сербії. Справу ввезення пам’ятника у 2008-09 рр. вирішували на рівні сербського уряду. Приблизно у цей час, південний сербський автономний край Косово в односторонньому порядку проголосив незалежність.
Пан Калинюк каже, що в Міністерстві економіки неохоче ставилися до вирішення імпорту пам’ятника з України і сказали, що “не хочуть підтримувати нічого, що може в будь-який спосіб нашкодити відносинам між Сербією та Росією”.
“Не було охоти від держави Сербії допомогти нам імпортувати цей пам’ятник, а навпаки відкладалося цю справу так, щоб ми відмовилися від нього... Українська громада у Сербії є малою та безсильною, найкраще б було, якби це вирішувалося на міждержавному рівні, через посольство. Посольство України певний час тим і займалося, а потім перекинуло це все на нас”, - сказав колишній голова Національної ради українців у Сербії.
“Делікатна” справа
З іншого боку, у неофіційному спілкуванні з колишніми працівниками посольства України, які тоді були на службі у Белграді, вдалося дізнатися, що посольство не отримувало жодної реакції сербської влади на питання про встановлення чи імпорт пам’ятника.
Колишні дипломати визнають, що це питання "делікатне", однак кажуть, що ентузіазм української, який був на початку, з часом згас.
Однак нинішній голова Національної ради українців у Сербії Йозо Сапун не погоджується з цим. За його словами, українська громада не відмовилася від своєї ініціативи, а пам’ятник не поставили, бо в Сербії “не було політичної волі” на це.
“Ціла українська діаспора має пам’ятник жертвам Голодомору, лише у Сербії його не існує... Національна рада і на далі займатиметься цією справою, а 23 листопада буде проведена служба Божа у сербській православній Соборній церкві у Белграді. Посольство України запросило високих посадовців Сербії, і якщо ці всі політики будуть на панахиді, то ми, можливо, знову зрушимо цю справу”, - сказав він ВВС Україна.
“Травматичний” період для Сербії
Усі співрозмовники погоджуються, що це питання чутливе і що певний час для встановлення пам’ятника не було політичної волі. А декотрі вважають, що політично-бюрократичні структури побоювалися реакції Росії. Тож виникає питання: чому у Сербії з такою обережністю очікують реакцію Росії на пам’ятник жертвам Голодомору, поставлений на подвір’ї церкви якогось кількатисячного містечка?
Перш за все, справу з імпортуванням та встановленням пам’ятника розпочали на початку 2008 року, коли Косово проголосило незалежність від Сербії. Тоді країни Заходу були готові у Раді безпеки ООН надати підтримки для створення нової держави, а Росія та Китай заблокували цей процес.
У Сербії одностороннє проголошення незалежності Косово сприйняли дуже болісно – відбулися напади на посольства США, Німеччини та інших західних держав. Серед політиків та звичайних громадян почали поширюватися настрої євроскептицизму. Складалося враження, що тепер найближчим політичним союзником Сербії є Росія.
У жовтні 2009 року президент Російської Федерації Дмитро Медведєв прибув до Сербії на відзначення 65-річниці визволення Белграда, в якому значну роль зіграла Червона армія. Принагідно пан Медведєв покритикував “перекручування історії” Другої світової війни “з політичною метою”.
Тоді ж з боку Росії прозвучала критика, що у Сербії забувають про те, хто допомагав країні у Другій світовій війні, пам’ятники визволителям занедбані, а вулиці з іменами російських визволителів після розвалу Югославії було перейменовано.
Після цього міська рада Белграда повернула назви вулиць Червоної армії, маршала Толбухіна та генерала Жданова.
Процес популяризації Росії у Сербії на тому не зупинився. З другої половини 2007 року та до сьогодні президент Путін був відзначений почесним громадянином у понад десяти місцевих рад Сербії, в тому числі і в містах, де проживає українсько-русинська діаспора - Вербасі, Новому Саді та у місті Шід.