"Навіть в камері смертників ув'язненим дають прогулянки, а нашу Юлю вже півтора року на вулицю не випускають!" - каже з гіркотою прибічниця Юлії Тимошенко, стоячи в нечисленному пікеті у харківської клінічної лікарні №5, де тримають екс-прем'єра.
"Навіть у камері смертників ув'язненим дають прогулянки, а нашу Юлю вже півтора року на вулицю не випускають!" - з гіркотою каже прибічниця Юлії Тимошенко, стоячи в нечисленному пікеті біля харківської клінічної лікарні №5, де тримають екс-прем'єра.
Нам показують щільно заґратовані та заклеєні непрозорою плівкою вікна на верхньому поверсі дев'ятиповерхового корпусу. За ними і міститься палата, яка стала для провідної української опозиціонерки тюремною камерою.
Лікарня розташована в оточеному з усіх боків лісом тихому закутку Харкова. І незважаючи на мікроавтобуси з символікою партії "Батьківщина" біля прохідної та червоні троянди на огорожі, здається, що київська "європейська революція" вирує не в цій самій країні, а на іншій планеті.
24-річний харків'янин Євген, якого ми зустріли біля лікарняної прохідної, каже, що його шокували дії "Беркута" проти демонстрантів у Києві, але сам брати участь у мітингах не має наміру. "Я працюю, у мене нема часу, щоб балуватися такими речами", - зізнається він.
"Там стоять або ті, у кого багато часу, або ті, хто не хоче вчитися", - погоджується з ним Олена, співробітниця лікарні.
Переважна більшість жителів Харкова - другого за розмірами міста України - говорить російською і голосує за Партію Регіонів на чолі з президентом Віктором Януковичем, який нещодавно відмовився підписувати угоду про асоціацію з ЄС.
Київ відповів на це рішення рекордною за чисельністю демонстрацією протесту, яка і дала старт другій хвилі "євромайдану". Натомість у Харкові організували масовий мітинг на підтримку "паузи", яку уряд взяв у відносинах з ЄС.
Як постраждав історичний стіл
"Ось вам і перший збиток від угоди про асоціацію з Євросоюзом", - скаржиться харківський губернатор Михайло Добкін, з прикрістю оглядаючи свіжу подряпину на широкому лакованому столі у своєму кабінеті.
За словами губернатора, стіл цей - історичний: саме за ним у лютому 2010 року були підписані "Харківські угоди" про перебування Чорноморського флоту Росії в Криму та знижку на газпромівський газ для України.
Виявляється, дерев'яний свідок історичних рішень трохи постраждав від залізного затискача на стосі аркушів колишньої ймовірної угоди про асоціацію з ЄС. Губернатор сподівався використовувати об'ємний документ як наочний посібник під час телеінтерв'ю, але за наполяганням оператора його відсунули на задній план - цілком у руслі останніх рішень українського уряду.
Михайло Добкін стверджує, що схвалення цього документа означало б набагато серйознішу шкоду: не для меблів, а для економіки сходу України, тісно пов'язаної з Росією.
Він згадує, як на тлі намірів Києва підписати угоду з ЄС українським бізнесменам раптово стало дуже складно перевозити свої товари через російський кордон. І додає, що харків'яни вийшли підтримати уповільнення європейської інтеграції України, оскільки бояться за свої робочі місця.
"Якщо ми сьогодні не адаптуємо нашу економіку до складного переходу, то ніякі демократичні цінності, свободи, якість життя для людей важливі вже не будуть, - наполягає Добкін. - Якщо їм не буде за що годувати тут на сході України свої сім'ї, вони будуть точно так само протестувати, як сьогодні протестує Захід України, обравши для себе київські площі та вулиці".
"Добровільно-примусовий" мітинг?
Втім, як стало відомо Російській службі Бі-бі-сі, як мінімум частина учасників мітингу прибічників президента України вийшла на площу за наполяганням керівництва.
Професор одного з найбільших харківських вишів повідомив нам на умовах анонімності, що перед мітингом йому дзвонили з деканату і пропонували взяти участь у проурядовій акції: "Кажуть: "Ви повинні прийти завтра о 10:30". Я сказав, що я не повинен і нікуди я не піду. І на цьому розмова була вичерпана".
Професор додає, що подібні дзвінки надходили всім співробітникам його навчального закладу, але ніяких санкцій щодо тих, хто відмовився, не застосовували.
Михайло Добкін, втім, і не заперечує, що акцію організували з ініціативи керівників харківських підприємств, які так і не зрозуміли, навіщо їх раптом почали кликати в Європу.
У відповідь на запитання, чи всі учасники мітингу прийшли туди за власною волею, губернатор несподівано зізнався: "А у нас напередодні були проведені наради, це була ініціатива керівників підприємств на своїх заводах і фабриках".
"От ви у мене запитали, як ми пояснюємо своїм виборцям, що ми різко поміняли курс, - продовжив Добкін. - А я хочу вам сказати, що мені набагато складніше було вмовляти керівників великих промислових підприємств виходити на телебачення і агітувати за якнайшвидший вступ до Європейського Союзу".
"Тобто коли ми сказали: "Хлопці, ми, напевно, зробимо крок на місці", їх навіть стримувати не треба було! - з явним схваленням в голосі говорить губернатор. - Вони самі мобілізувалися і сказали, що ми готові вийти і показати, що в нашій країні є не тільки Київ та Львівська область!"
Добкін просить, щоб мітинги Партії Регіонів не називали "альтернативними", і при цьому рішуче відрізає: "Нам тут альтернативи немає!".
Прикордонна ментальність
Але насправді в Харкові все ж є - хоча і не дуже численна - група прибічників київського "євромайдану".
Один з найактивніших її учасників - популярний письменник і поет Сергій Жадан - знає про ЄС не з чуток: його книжки перекладають не тільки на російську, а й на багато європейських мов. Письменник часто буває за кордоном і в столиці України, але живе в Харкові, який називає дуже комфортним і відкритим європейським містом.
Цього вечора Жадан організував рок-концерт на підтримку вимог київських маніфестантів і відкрив його власним виступом разом з групою "Собаки в космосі" біля пам'ятника Тарасу Шевченку на Сумській - головній вулиці міста.
"Я залишаюся, це моя країна!", - кричить Жадан у мікрофон один зі своїх найвідоміших речитативів. Його слухають кілька сотень харківських прихильників європейської інтеграції, у тому числі багато молоді. У якийсь момент група демонстрантів починає під музику водити хоровод з українськими прапорами та прапорами ЄС навколо бронзового монумента.
"Люди, які сюди виходять, розуміють, що мова йде не про якісь ефемерні, міфічні європейські цінності, під якими кожен може розуміти що завгодно, - каже письменник після концерту. - Мова йде про те, що країна повинна визначитися із зовнішнім курсом, країна взагалі повинна змінюватися".
Але чому ж місцевий "євромайдан" дуже далекий за масштабами від київського?
Для цього міста навіть така кількість демонстрантів - це дуже багато, - відповідає Жадан і каже, що нинішні часи нагадують йому харківський демократичний рух кінця 1980-х. Тоді народними депутатами СРСР від Харкова були обрані головний редактор "Огонька" Віталій Коротич і поет Євген Євтушенко.
"Мені здається, харківська ментальність - прикордонна, - розмірковує Сергій Жадан. - Цей прикордонний статус не випадковий. Він дійсно позначається на поведінці, на світогляді жителів. Ось ця транзитність, знаходження між різними точками".
"Ви кажете - місто між Україною та Росією? - продовжує письменник. - Я б сказав - між Москвою, Кримом, Києвом і Кавказом. Так, звичайно, це позначається на поведінці, на ментальності жителів".
Футбольний вибір
Сергій Жадан "любить Харків і дуже не любить харківську владу", але у нього є щонайменше один спільний аргумент з губернатором Михайлом Добкіним. Говорячи про безумовну приналежність Харкова до Європи, вони обоє згадують про нещодавній чемпіонат Європи.
Добкін і Жадан погоджуються, що європейські вболівальники почували себе в Харкові як вдома, і називають це свідченням незворотності вибору України на користь Європейського Союзу.
Втім у Харкові ознаки європейського майбутнього всюди сусідять зі свідченнями близькості зовсім іншого центру тяжіння України. Навіть над п'ятизірковим готелем "Прем'єр-палас", побудованим на головній площі Харкова до Євро-2012, поряд з блакитним прапором ЄС майорить російський триколор.
Харків'яни іноді називають своє місто "першою столицею", маючи на увазі, що до 1934 року воно був столицею УРСР, яка була створена на противагу Українській Народній Республіці, що не бажала тісних відносин з Радянською Росією.
Разом з тим, протягом 1920-х саме Харків став центром відродження української культури та мистецтва. Тут працювало багато поетів, письменників, режисерів і художників репресованого в сталінські роки покоління, відомого як "розстріляне відродження".
З такою подвійністю - в історії, політиці та географії - Харків живе з моменту свого заснування.
На відміну від центру і заходу України, більшість його жителів не підтримують акції протесту в Києві. Але вважати Харків форпостом російського впливу на Україну теж не можна.
У другого за величиною міста України завжди є своя власна думка про події. Однак поки що воно, мабуть, вважає за краще залишати її при собі.