Головний редактор радіостанції Эхо Москвы Олексій Венедиктов в інтерв'ю Дмитру Слиньку в №49 журналу Корреспондент від 13 грудня 2013 року, - про відмінність Майдану від московської Болотної, українські медіа і про те, чому багатьом журналістам варто перекваліфікуватися у манікюрниць.
Події на Майдані - вже сьома революція в пострадянському просторі, яку доводиться висвітлювати відомому російському журналісту Олексію Венедиктову. На радіо Эхо Москвы він працює з 1990 року, його репортажі не раз критикували великі чиновники, включаючи президентів РФ Бориса Єльцина і Володимира Путіна.
Зараз Венедиктов з колегами проводять у Києві журналістське розслідування. Головне питання - хто організував кривавий розгін Євромайдану в ніч на 30 листопада. І хоча відповідь ще не знайдена, Эхо Москвы за рейтингами вже обійшло всі радіостанції російської столиці, в тому числі і музичні, - буквально на початку розмови Венедиктов отримав sms зі свіжими даними.
- Які ваші враження від Майдану? Чи відрізняється реальна картинка від тієї, яку видно з Москви?
- Інтерес у Москві до ваших подій дуже великий. Про Майдан у Росії говорять вельми вибірково, з урахуванням внутрішньої російської політики. Ми ж говоримо те, що бачимо на власні очі. Ця різниця нас і вивела на першу позицію.
А приїхав я тому, що у мене стала розсипатися картинка. Спочатку мені було зрозуміло, як буде діяти вулиця, влада. Але коли почався нічний розгін Майдану [у ніч на 30 листопада], я зрозумів, що сценарій зникає. Від цієї акції не вигравала жодна із сил. Це вибивається з картинок масових рухів у пострадянському просторі.
- Наближаєтеся до розгадки?
- Наближаюся. Я розкрив позицію, що ніякого розгону не було. Я кілька років працював у Громадській раді при московській поліції і знаю, як плануються такі акції. Перше, що роблять поліцейські, - це витісняють, розсіюють. А на Майдані протестувальники були взяті в каре. Тобто завдання було не витісняти і розсіювати, а "мочити", лякати. А навіщо за людьми побіг Беркут у повному обмундируванні - уявляєте, як важко в ньому бігти? І чому це сталося, коли протест вже загасав? Це гра на загострення, дії радикального крила влади.
Корреспондент
- Серед варіантів відповіді є змова олігархів і обов'язкова для таких випадків версія про "руку Москви".
- Рука Москви не віддає накази майору-командиру Беркуту. У журналістському розслідуванні є дві речі: хто зробив і хто отримав вигоду. Отримали вигоду всі радикали з усіх боків. А ось хто зробив? Всі міліцейські переговори записуються, і можна дістатися до того, хто конкретно і які накази віддавав. Звичайно, це зробили люди всередині влади.
- Часто проводять паралелі між Майданом і мітингами на Болотній площі в Москві.
- І там, і там на вулицю вийшли мирні люди. Але в Україні ми бачимо опозиційні рухи, що володіють легальними представництвами в парламенті, а в Росії була тільки вулиця. І тому в Україні шансів було більше.
- Було чи ще є?
- Було. Сьогодні протест стагнує . Але ми бачимо радикальні групи з усіх боків, які можуть заново зіграти на загострення. [ Інтерв'ю проводилося до міліцейської спецоперації 11 грудня]
- У російської влади особливе ставлення до Майдану, а Эхо Москвы входить у холдинг Газпром-Медіа. Чи не перешкоджають вам у вашому розслідуванні?
- Як ви собі це уявляєте?
- Якщо брати українську практику, у нас в різний час існували різні методи - аж до темників з Адміністрації Президента.
- Ви інша країна, у вас інші закони, інша практика.
- І в чому ви бачите різницю між українською і російською журналістикою?
- Ви хочете, щоб я вас образив?
- Я хочу почути правду.
- Проблема української журналістики - я бачив це і в період Помаранчевої революції, і зараз - в тому, що вона "партійна". Коли відбувається вибір між професією і громадянським обов'язком, українські журналісти вибирають громадянський обов'язок. Або, іншими словами, свою думку.
Для мене було великою проблемою під час протестів на Болотній площі утримати моїх молодих журналістів від громадянської активності. Половина зі 112 моїх співробітників хотіли брати участь у мітингах. Але я сказав: хлопці, професія громадянського активіста дуже хороша, але не можна висвітлювати діяльність, якою ви самі займаєтеся. Це непрофесійно. Я під загрозою звільнення заборонив брати участь у політичних мітингах, підтримувати того чи іншого кандидата в мери.
- У нас виник би жахливий скандал у соцмережах.
Корреспондент
- А у нас він і був. Але подумали, порадилися, почухали голову - ніхто не звільнився. Проблема українських журналістів - вони не можуть подолати психологію громадянської війни: треба обов'язково бути за білих або червоних. Слухайте, а хто народу буде об'єктивно висвітлювати? Повинні залишатися видання, для яких довіра аудиторії важливіша, ніж любов. Люди зазвичай люблять тих, хто думає, як вони. А довіра - це коли людина знає: вони мені розкажуть все, як є. Ось ми боремося за довіру. І я стежу: якщо у нас є три інтерв'ю представників влади, має бути і три від опозиції.
- У такі моменти, як зараз, важко зберігати нейтралітет.
- Звичайно. Тим більше коли висвітлюєш події у своїй країні. Ось англійська преса сьогодні вся цілком на стороні [української] опозиції - ніхто не підтримує [Президента Віктора] Януковича. Але вони говорять про те, що відбувається в чужій країні. Для них це життя на Марсі - будуть чи не будуть там яблуні цвісти. А коли вони візьмуться висвітлювати британські події, їм читачі не дадуть стати партійною журналістикою.
Репутація заробляється саме в таких складних моментах. У 1993 році, коли в Росії була громадянська війна, я сидів у Білому домі у путчистів, а мій колега сидів у Бориса Єльцина. І у нас одночасно в ефір з розривом у десять секунд спочатку вийшов [Анатолій] Чубайс, який проти путчистів, а потім я вивів у прямий ефір самопроголошеного президента [Олександра] Руцького, який закликав піднімати літаки і бомбити Кремль. І наші слухачі отримали можливість вибирати. Ми показали клас роботи. Правда, потім Борис Миколайович [Єльцин] пояснив мені, хто я такий: мовляв, як не соромно.
- Цим "як не соромно" все і обмежилося?
- Так. Але, чесно кажучи, я думав, що він зараз натисне кнопку і я провалюся в Кремлі в які-небудь підвали Малюти Скуратова. І якби я злякався, він би мене "з'їв". Причому відразу ж. Кісточки тільки захрустіли б. Але я не став перепрошувати, пояснюватися. Просто сказав: це моя робота.
- Наскільки я знаю, у вас такі розмови і з Путіним?
- Були й тривають.
- Як і раніше, не боїтеся?
- Швидше, побоююся. Особливо коли президенту доповідають неправильно. Але якщо ти боїшся, треба міняти професію і йти в манікюрниці. Ризики мінімальні - гроші великі.
- Піти в манікюрниці - актуальна тема в українській журналістиці. На ринку ЗМІ відбувається укрупнення, створюються нові медіахолдинги, нерідко їхні власники - люди, пов'язані з владою. Це викликає масові звільнення, розмови про необхідність піти з професії: мовляв, об'єктивної журналістики більше не буде.
- По-перше, у нас в Росії теж відбувається укрупнення. По-друге, поки вас не змусили перейти червону межу, не треба йти. У влади і власників, особливо у нових, завжди є підвищене бажання самоствердитися, і це нормально. Особливо якщо люди приходять з іншого бізнесу, не медійного. І треба проявити терпіння. От якщо вас вже конкретно змушують щось робити, тоді так. Але якщо ви просто боїтеся, що в майбутньому буде щось не так, - це дитячий садочок.
- Де проходить ця червона межа? Для когось одна виправлена кома - вже цензура, а хтось готовий миритися із серйозним тиском.
Корреспондент
- Про кому - абсолютно точно. Рівень компромісу для кожного свій. У мене є правило: якщо людина приносить заяву на звільнення, я її підписую, не розмовляючи. Я потім запитаю, що сталося, коли вона вже буде звільнена. Приходьте з розмовою, а не з паперами. Щось сталося? Що, введено правило людину на літеру Я не згадувати? Добре, не згадуйте, пишіть "наш президент".
- Тобто ви вважаєте, що завжди є спосіб обійти заборони?
- Звичайно. І розумний журналіст завжди спробує це зробити. Тільки не треба собі ці заборони вигадувати. Головна проблема російських медіа - це самоцензура: люди лякаються раніше, ніж щось відбувається. Але ця професія не для боягузів. Ви завжди наступаєте на чиїсь інтереси, навіть якщо пишете про балет. Журналістика - одна з найризикованіших професій у світі. Не подобається - йдіть у манікюрниці.
А ваші масові самозвільнення [в українських ЗМІ] - це неправильно. Своє робоче місце треба любити і поважати. А ваше робоче місце не керівники і не власники, а читачі. Їх кидати не треба. Так, буває жорстка редакційна політика. Ось на радіо Эхо Москвы вона саме така.
А ви [Корреспондент] взагалі молодці. Скільки в соцмережах було криків про те, як від вас масово йдуть співробітники! Звучали навіть дикі заклики перервати підписку на журнал і видалити сайт із закладок. А ви продовжуєте давати людям контент і, наскільки я знаю, добре зросли. [У пікові дні сайт Корреспондент.net встановив абсолютний рекорд відвідуваності за весь час існування видання - 1,5 млн користувачів]
- У журналістиці зараз є і більш глобальні проблеми. Наприклад, вже набили оскому розмови про прийдешню смерть друкованих ЗМІ.
- У різних країнах все по-різному. Ще ніде не доведено, яка модель вигідніша, - це залежить від країни, від купівельної спроможності. Я думаю, що папір залишиться як luxury. Це буде глянець, причому йдеться навіть про серйозні журнали. Для мене було відкриттям, що в Playboy є серйозні статті та інтерв'ю. Вони вже тоді це випередили.
- Наприклад, UMH в основному складається з друкованих видань. Ви бачите перспективи холдингу як бізнесу?
- Якщо це бізнес, то власникам треба подивитися, де заощадити, а де вкластися. Це як у звичайному бізнесі, наприклад, на сталеливарному заводі. Ось ці цехи зберегти, ці - модернізувати, ці - продати.
- Але не можна однозначно сказати, що газетні цехи безперспективні, а телевізійні - перспективні?
- Я не знаю ринку України. У Росії ми бачимо, що КоммерсантЪ зберігає друковані ЗМІ, але відмовився від телебачення, яке виявилося надзвичайно витратним. А інтернет і радіо у них досить слабо розвинені. З іншого боку, РБК, навпаки, розвиває електронні ЗМІ. Але у них існує і журнал.
Корреспондент
Це питання кожного окремого холдингу, універсальної відповіді немає. У світі спостерігається дуже велика турбулентність в економіці медіа. Умовно кажучи, Руперт Мердок приймає одне рішення, а Газпром - інше. Вони діаметрально протилежні, і невідомо, яке з них правильне.
- Не всі ЗМІ створюються як бізнес. Чи можна бути об'єктивним журналістом у виданні, яке призначене для того, щоб чинити вплив, а не для заробляння грошей?
- Звичайно! Журналісту взагалі повинно бути глибоко фіолетово, дохідні ми чи ні. Журналісти радіо Эхо Москвы не знають нашу норму прибутку. З власником ведуть справи директор і головний редактор.
- У UMH зараз заплановані досить потужні інвестиції. Як ви вважаєте, чи окупляться ці вкладення?
- Інвестиції - це правильно. З розвитком інтернету і соцмереж виробнича база потребує модернізації. Конкуренція на ринку висока, треба перекуповувати журналістів, створювати їм комфортні умови. Мені дуже імпонує підхід нового власника до розвитку бізнесу. Він [Сергій Курченко] - смілива людина, оскільки вирішив увійти в новий для себе бізнес. До того ж, він швидко орієнтується, і у нього добре виходить підбирати професійні кадри. А це запорука успіху.
Я ще не зустрічався з новим акціонером, але мені здається, що ця людина тільки прийшла у медіабізнес і може недооцінювати роль репутації в ньому. А вона в медіа матеріальна. Ось Эхо Москвы - єдина немузична радіостанція, яка окупається. Тому що напрацьована репутація приносить гроші. Вам теж треба працювати на репутацію холдингу, видання і кожного окремого журналіста.
І якщо про власника говорять, що у віці 15 років він знущався над кішкою, що ще не факт, це не означає, що зараз він буде знущатися над журналістами. Але всі вже злякалися. Хлопці, ну що це таке? Ваша професія не для боягузів. До речі, я чув, що днями UMH першим з медіахолдингів застрахував своїх журналістів, що працюють на Майдані, як ми говоримо, "в полі", від нещасних випадків. Рішення дуже показове. Хіба це не характеризує ставлення акціонера до співробітників? Такі кроки і формують репутацію.
***
Цей матеріал опубліковано в №49 журналу Корреспондент від 13 грудня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.