Корреспондент вирушив у південні області України в пошуках сепаратистів і патріотів. Знайшов і тих, і інших, і декого ще, пишуть Сергій Одаренко і Діана Єременко у №12 журналу від 28 березня 2014 року.
Чи повторить південь України долю Криму – головне питання, яке хвилює сьогодні і політиків, і суспільство. Поки офіційна Москва заявляє про невтручання у справи України, конспірологи малюють карти російської окупації Чорноморського узбережжя з метою з'єднати Придністров'ї з Кримом. Головний форпост на цьому шляху – Одеса.
На одеському вокзалі Корреспондент фотографує дівчинку з українським вінком на голові і перехожих з жовто-блакитними стрічками.
«Правильно, знімайте цих бандитів!» – коментує таксист.
Поруч чоловік середніх років обзиває сепаратистом роздавальника безкоштовних газет – видання явно проросійське. Біля Потьомкінських сходів видно наслідки вчорашнього мітингу: на асфальті – малюнки «за мир у всьому світі», на огорожі – жовто-блакитні стрічки.
«Йшли відразу три колони. Одна кричить: «Хай живе Крим!». Друга: «За Росію!». Третя: «Слава Україні!», – заливаючись сміхом, розповідає про недільний мітинг черговий екскурсовод міського турбюро Юрій Волокітін. Схожий на Леніна дідусь називає себе нейтральною особою, а свою участь у мітингу пояснює просто: – Годують і 300 грн. дають».
Фото Дмитра Ніконорова
Одеський екскурсовод Юрій Волокітін бере участь у проросійському мітингу за їжу та 300 грн.
Волокітіну навіть дали прапор: «Не знаю який». Екскурсовод запевняє, що у решти протестувальників ті самі мотиви.
Куликове поле недалеко від облдержадміністрації під вечір здається пародією на київський Майдан. Багаття в бочках, безкоштовний чай, міні-сцена, оголошення Потрібні дрова, продукти, матраци і будь-яка допомога. Мітингувальники роздають листівки з вимогами референдуму і повернення екс-президента Віктора Януковича. З динаміків транслюють промови російського лідера Володимира Путіна.
Місцеві жителі спокійні, але російського вторгнення все таки побоюються.
«Влаштують на проросійському мітингу теракт, потім для захисту росіян введуть війська, – припускає місцевий житель Дмитро Артеменко. – Путіну потрібні одеські порти, він буде боротися до кінця».
Артеменко вважає, що росіяни пообіцяли «залишити одеським корупціонерам шматок бізнесу», тоді як київська влада погрожує їм кримінальними справами.
«Ось вони і набирають людей на проросійські мітинги за 300 грн.», – каже він.
З корупціонерами бореться Яків Гоппа, в минулому – учасник Масок-шоу і Джентльмен-шоу, а тепер – автор телепроекту Мій дім – Одеса. Проект присвячений пам'яткам архітектури, що руйнуються.
«Говоримо, кому вони належать, намагаємося змусити власників їх відновлювати, –пояснює Гоппа, нарікаючи на горезвісну централізацію влади. – Усі питання вирішували в Києві, в Мінкультури, а ми були безправними».
Гоппа виступає «за Європу, за єдину неподільну Україну», але при цьому за дружбу з Росією. А найкращим варіантом для Одеси вважає статус порто-франко, вільного міста.
Фото Дмитра Ніконорова
Яків Гоппа виступає за євроінтеграцію, а найкращим варіантом для Одеси вважає статус порто-франко
«Витягнути одесита на який-небудь мітинг – це практично неможливо. Аполітичний народ думає тільки про свою кишеню», – малює Гоппа портрет городянина.
Комерційна складова патріотизму – популярна тема.
«Одеситам все одно, хто буде при владі, аби платили зарплати і пенсії», – наголошує Волокітін.
Таку саму позицію займає Ігор, торговець з ринку Сьомий кілометр.
«Взимку ми їдемо в Карпати – всі так звані бандерівці розмовляють з нами російською, тому що ми їм привезли гроші. Влітку ми тут з тими ж бандерівцями говоримо українською, тому що вони нам теж гроші везуть. Ось вам і все мовне питання», – пояснює продавець.
Багатьох учасників мітингів Ігор знає особисто.
«Це все одно що взяти горілку, пиво, коньяк, шампанське, вино і змішати все в одній склянці», – розповідає він.
Особливо повеселив його батюшка з іконою в лавах комуністів.
До боротьби з ворогами Ігор не готується, та й не одеська це справа – воювати.
«Я вас благаю: якщо завтра на Одеську область нападуть румуни, то всі будуть сидіти і торгувати – ось вам типові одесити», – резюмує він.
До речі, саме в Одеському історико-краєзнавчому музеї зберігається оригінал Трактату про вічну дружбу і союз між Катериною II і ханом Сагіб-Гіреєм 1773 року. З цього документа почалися мирні переговори, які привели до передачі Криму Росії роком пізніше. Однак в музеї радять не проводити історичні паралелі.
Історик Юрій Слюсар показує оригінал договору 1773 року, що дав старт приєднанню Криму до Російської імперії
«Історія – дуже складний процес. І спрощувати її, як це роблять багато політиканів, не можна», – наголошує заступник директора музею Юрій Слюсар.
Чеченці в місті
У Херсоні життя зовні виглядає буденним. У неділю на центральній площі зібралися 2 тис. осіб на мітинг за Україну, а через дорогу – близько сотні проросійських активістів. У будні дні мітинги проходять по вечорах, народу на них небагато. На п'єдесталі поваленого пам'ятника Леніну – портрети Небесної сотні.
Фото Дмитра Ніконорова
На підтримку єдиної України кожного дня на мітинг збираються сотні жителів Херсона
Але спокій – лише видимість, запевняє Костянтин Вербовецький, активіст херсонського і київського Євромайданів.
«Обстановка напружена, є багато ознак російської присутності», – зазначає Вербовецький.
І відразу наводить приклад: у понеділок він та інші самооборонівці нібито затримали автобус озброєних чеченських бойовиків поблизу Херсонського нафтопереробного заводу. Подробиць не розкриває, «щоб не лякати народ».
Той, хто не воює сам, підтримує військових. Директор херсонського обласного фонду Милосердя і здоров'я Наталія Віндірайте займається збором коштів для української армії.
«З 14 березня вдалося зібрати 63 тис. грн.», – звітує активістка.
Фото Дмитра Ніконорова
Наталія Віндірайте організувала збір коштів і продуктів для української армії
З військових частин до фонду надходять списки потрібних речей. Ці папери свідчать про те, що в української армії немає взагалі нічого: просять все – від зубних щіток до наметів. Городяни несуть навіть домашню консервацію.
У цілому ж ситуація нагадує одеську: людям все одно, де і як жити, аби не було війни. Проблеми виникають у тих, хто так чи інакше пов'язаний з Кримом, – у Херсоні таких чимало.
Марія Вердибоженко переїхала з Херсона в Севастополь слідом за чоловіком-військовим. На батьківщину приїхала вклеїти фотографію в паспорт – тут її і застали події на півострові. Військову частину захопили, чоловік живе в Севастополі вже як цивільна особа, але планує повернутися в Херсон. Більшість його товаришів по службі теж збираються на континент, але заважають майнові проблеми.
«У кого своя квартира – неможливо продати, а Міноборони не допомагає», – пояснює Вердибоженко.
Останній оплот
Новоолексіївка у Херсонській області – остання залізнична станція перед Кримом. Далі в розкладі поїздів Джанкой, але тепер потяги гальмують і в Чонгарі, на самому кордоні півострова.
«Нічого страшного. Сумки перевіряють тільки у чоловіків, у жінок дивляться паспорти», – заспокоює місцева мешканка, яка купує квиток в Сімферополь на вокзалі Новоолексіївки.
Поїздки до Криму для жителів півдня Херсонщини – звичайна справа навіть за нового статусу півострова.
«Вступала в одній країні, а вчитися, схоже, доведеться в іншій», – спокійно каже Юлія, студентка першого курсу юридичної академії в Сімферополі.
До українського блокпоста в Чонгарі нас везе місцевий таксист – на візитівці у нього написано Іванич, нормальний мужик.
«Я особисто владі вірю нашій, а інші не вірять. Кажуть, нелегітимна, і все», – розповідає Іванич про настрої новоолексіївців.
Фото Дмитра Ніконорова
У селищі Чонгар на кордоні Херсонської області з Кримом перевіряють паспорти і вантажі
По дорозі на Чонгар в селі Салькове – розташування українських військ. На підході до їхнього табору нас зупиняють командою «Стій!». Офіцер без розпізнавальних знаків, який представився Петром, чеканить: «Обстановка спокійна, несемо службу згідно з наказом».
Резервні сили української армії перебувають також у селищі Партизани, за 20 км від Новоолексіївки.
«Вже їду по Україні», – каже по мобільному пасажирка автобуса з Криму, який щойно перетнув КПП в Чонгарі.
Українські прикордонники працюють швидко: на автобус з 15 пасажирами пішло близько двох хвилин.
Для огляду фур з опломбованими вантажами тут таки працюють митники. Поряд з КПП розбито намет міграційної служби – тут допомагають біженцям з Криму, яким нікуди їхати. Кажуть, поки що таких було небагато.
Фото Дмитра Ніконорова
Українські військові організували в Чонгарі пункт прийому біженців з Криму, яким немає куди їхати. Поки що таких людей було небагато
У ніч на суботу, 22 березня, на кордоні утворилася величезна пробка з машин і вантажівок – близько 6 км. Причина – дії російської сторони в Криму, каже начальник прес-служби Південного регіонального управління Держприкордонслужби Андрій Бєлобородченко. Чому кримська сторона перешкоджає руху, невідомо: з українськими прикордонниками вона не контактує.
З боку російської застави з густого туману випливає велосипедист. Він заводить розмову з торговцями рибою поруч з КПП. Розмовляють про насущне: про погану торгівлю, про нюанси перетину нового кордону – яка зі сторін більше «шмонає», чи пропускають на материк з кримською пропискою, а в Крим – бородатих.
У сусідньому Генічеську на Азовському узбережжі журналістам не вірять.
«Вони показують, що кримські татари проти Росії. Це все зухвала брехня. У мене в Севастополі одногрупниця татарка – вони всі ходили голосувати на референдумі за Росію, – каже молода мама Наталія, яка гуляє з дітьми на ігровому майданчику. Жити в Україні за нинішнього уряду вона не хоче: – Хай краще ми будемо в складі Росії. Гірше точно не буде».
Втім, її думку поділяють не всі городяни.
«Серце болить за Крим. Як шматок душі вирвали, – каже українка середніх років, яка не бажає називати себе. І додає: – Єдине, про що ми просимо, – щоб у нас не забрали Стрілку».
Коса Арабатська стрілка – найдовший пляж Європи і популярний велосипедний маршрут. Все це в минулому, а зараз по Стрілці постійно їздять позашляховики УАЗ і Hummer української армії, що супроводжують вантажну техніку.
Останній населений пункт на косі – село Стрілкове Херсонської області. За 6 км від нього розташована українська застава. Чергові солдати спілкуватися з пресою відмовляються, знімати на фото і відео забороняють. Тут, серед пісків, люди з автоматами Калашникова виглядають особливо люто.
Відразу за ними – російські військові. Вони десантувалися у Стрілковому ще 15 березня, захопивши українську газорозподільну станцію та бурові вишки.
«Дурні наші: це територія ще Генічеського району, треба було раніше виставити там блокпост», – каже житель села Партизани Олексій, який раніше приїжджав на Стрілку відпочивати з сім'єю.
Зараз вже пізно: за повідомленнями ЗМІ, росіяни демонтували вишки в Стрілковому, щоб відвезти їх до Криму.
Страх – поганий порадник
Фото Дмитра Ніконорова
Бажання відділитися від України в одеситів немає, переконаний Володимир Немировський
П'ять запитань до губернатора Одеської області Володимира Немировського
- Чи є в Одесі проблема сепаратизму?
- Проблеми сепаратизму немає, є проблема страху. Головне – це страх невідомості. З одного боку, йде інформаційна війна, і ми її поки що не в змозі припинити. З іншого – є місцеві псевдоеліти, які, переслідуючи свої політичні та фінансові цілі, організовують різні заходи. Ось що було підсумком останнього мітингу? Люди часто не розуміють, який ґрунт орють і які зерна виростуть із цього ґрунту. Вони намагаються готувати якісь референдуми, в якомусь підвалі надрукувати багато листівок. Цю загрозу потрібно локалізувати, зупинити організаторів та їхні фінансові потоки. Зараз цим займаються СБУ і прокуратура. Це локалізуємо – все інше розсмокчеться.
- Чому ж люди ходять на мітинги?
- Населення залякане, у нього немає бачення майбутнього. І людям хочеться пригорнутися до чогось сильного. Але страх поганий порадник: цим сильним може виявитися хто завгодно – внутрішні екстремістські сили або зовнішні.
- Що нинішня влада може протиставити таким силам?
- Покращення життя. Або хоча б тренд до такого поліпшення. Для цього влада повинна повернутися до людини обличчям. Народ повинен вперше відчути, що про нього хтось піклується. Наведу приклад: проаналізувавши стан справ, у бюджеті на цей рік я планую додаткового доходу на 500 млн грн.
- Звідки візьмуться додаткові гроші?
- Виведення з тіні зарплат, виключення корупційних складових із земельних відносин та місцевих податків. Але є й дуже реалістична друга частина – корупційна складова захищених статей бюджету. Це закупівля товарів і послуг, продуктів харчування, медикаментів, бензину, канцтоварів. За мінімальними підрахунками, можна витратити більш ефективно майже 1 млрд грн. А обладнання, ремонт і будівництво – там корупція ще вища. У сумі ми можемо отримати близько 2 млрд грн.
- Щоб позбутися корупціонерів, проведете люстрацію місцевої влади?
- Поки немає закону про люстрацію, я йду таким шляхом: всі глави районних адміністрацій повинні сьогодні до 17:00 закінчити подання заяв про звільнення за власним бажанням і прикласти до них декларації про доходи та довідки про майно членів їхніх сімей. Після цього я певну кількість людей залишу, а щодо інших подам прохання про звільнення і направлю пропозиції стосовно нових кандидатів. Це стосується не тільки голів районних адміністрацій. Тут і газ, і казначейство, і екологія – перелік на дві сторінки. 98%, з моєї точки зору, підлягають звільненню. Прийом на роботу – тут два аспекти: перший – профпридатність, другий – репутаційний слід.
***
Цей матеріал опубліковано в №12 журналу Корреспондент від 28 березня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.