RU
 

Корреспондент: Хороший, поганий, свій. Як епоха Кучми вплинула на розвиток України

Корреспондент.net,  8 липня 2014, 09:19
0
2466
Корреспондент: Хороший, поганий, свій. Як епоха Кучми вплинула на розвиток України
Фото: Наталі Кравчук
Леонід Кучма запам'ятався своєю багатовекторною зовнішньою політикою і вмінням не вирішувати, а заморожувати внутрішні проблеми

20 років тому до влади прийшов Леонід Кучма. З того часу він залишається в політиці, навіть після відставки повертаючись у найскладніші для країни моменти в ролі авторитетного діяча і порадника. Корреспондент знайшов коріння цього політичного феномена, пише Дмитро Русин у №26 видання від 4 липня 2014 року.

У другому турі дострокових виборів президента України 10 липня 1994 року несподівано для багатьох переміг колишній прем'єр Леонід Кучма. Мало хто міг припустити, що йому вдасться затриматися у владі й на один термін, а не те щоб відбути всі два.

При ньому зміни торкнулися такої кількості сфер і галузей, що час його президентства називають «епохою Кучми».

Кабінет на Банковій він залишав узимку 2004-го під улюлюкання протестувальників на Майдані, бажали йому, в кращому випадку, політичного небуття. Але минув десяток років, змінилося два президенти, а Кучма знову в епіцентрі подій. На прохання свого наступника на посаді бере участь у переговорах з представниками «народних республік» Донбасу.

Корреспондент зустрівся і поговорив про значення особистості екс-президента в історії України з Костем Бондаренком, доктором історичних наук, політологом і автором дослідження Леонід Кучма: портрет на тлі епохи.

Фото Дмитра Ніконорова
Кость Бондаренко є автором дослідження про епоху Леоніда Кучми

- Леонід Кучма зараз представляє Президента України на переговорах із сепаратистами. Наскільки це може бути його поверненням у велику політику?

- Я б не став говорити про його повернення в політику як процес боротьби за владу і здійснення влади. Це затребуваність Кучми як певного морального авторитету.

Він єдиний з усіх українських президентів зараз користується авторитетом на сході України. Ніхто інший не може похвалитися, що його голос був би важливим для східноукраїнського обивателя.

Кучма не єдиний приклад політика, якого витягли з забуття для вирішення окремих питань у переговорах. У 1933-му році мера Кельна Конрада Аденауера [перший федеральний канцлер Німеччини в 1949-1963 роках, очолив уряд у віці 73 років] відправили за станом здоров'я на відпочинок, але це не завадило йому через 12 років стати батьком нової Німеччини і керувати нею до початку 60-х років.

- Так Кучма ще може повернутися?

- (Сміється). У нас нічого не можна заперечувати. Не думаю, що він повинен повертатися. Не можна ввійти в одну річку двічі.

- Чи вдасться йому досягти успіху в переговорах?

- Важливо, що це була перша спроба. Люди сіли один проти одного і подивилися один одному в очі, а не через оптичний приціл. Це багато чого вартує. Навіть якщо військові дії поновилися, те, що перший раунд відбувся, це вже важливо. Щоправда, до остаточного вирішення питання минуть ще тижні і місяці.

Фото АР
Леонід Кучма знову повернувся у велику політику, представляючи на прохання Президента Україну на переговорах із сепаратистами в Донецьку 

- Чи посприяє Кучмі участь у переговорах колишнього глави президентської Адміністрації Віктора Медведчука?

- Між ними не настільки безхмарні стосунки. Якщо вони грають в одну гру, то це може зіграти позитивно. Вони знайомі давно, розуміють один одного з півслова ... У них є своя система знаків, вироблена роками. Якщо ж вони виступають в ролі опонентів, то це обеззброює обох. Можна сказати, що тоді карти на столі.

- У Кучми є досвід конфліктних відносин з Москвою, коли у 2003 році росіяни стали будувати дамбу в напрямку української коси Тузла, наближаючи свою континентальну частину до Керченської протоки. Цей досвід може допомогти?

- Тоді в обох сторін не було бажання загострювати конфлікт. У той час Тузла не була варта тих перспектив, які відкривалися у відносинах між країнами: у 2003 році політики Росії, України Білорусі та Казахстану домовилися про створення Єдиного економічного простору. Ставки були високими, і Тузла не повинна була порушити плани. Це був конфлікт, непорозуміння.

- Можете описати Кучму-президента у двох словах?

- Менеджер, який надавав перевагу командно-адміністративним методам. Він був технократом і намагався керувати країною як великим підприємством, шляхом селекторних нарад та соцзмагань.

- За часів президентства Кучми була модною думка, що його політика – це система стримувань і противаг.

- Він прийшов до влади в 1994-му році як проросійський кандидат, але розумів, що утримати її зможе тільки за допомогою голосів виборців Західної України. Схід фактично вимагав від нього або перетворення на такого собі Олександра Лукашенка [беззмінний президент Білорусі, вперше обраний практично одночасно з Леонідом Кучмою в 1994 році], або варіант максимального зближення з Росією аж до відновлення Радянського Союзу.

Кучма розумів, що серед його електорату була загроза реваншистських настроїв. З іншого боку, Україна перебуває між двома серйозними гравцями – нехай і ослабленою, але впливовою Росією, а також Заходом, у якого в регіоні були свої інтереси. Тоді президент вирішив грати на внутрішніх розбіжностях і балансувати на зовнішніх.

- І йому вдавалося вирішувати проблеми?

Він намагався не вирішувати проблеми, а заморожувати їх. Жодна гостра суспільна проблема не була вирішена за Кучми

- Політолог Дмитро Видрін якось сказав, що Кучма був своєрідним морозильником. Він намагався не вирішувати проблеми, а заморожувати їх. Жодна гостра суспільна проблема не була вирішена за Кучми. Він намагався нівелювати їх, не акцентувати на них уваги. Тому після 2004-го року всі проблеми і «потекли», коли морозильник вимкнули.

- Проте противники Леоніда Даниловича стверджували, що саме завдяки цій системі він виховав олігархів і збудував олігархічну систему в країні.

- Олігархи були об'єктивним явищем на початку 90-х. Йшов період первинного накопичення капіталу, який в усіх країнах проходить однаково. Вони з'явилися б, навіть якби на перших президентських виборах в 1991 році переміг В'ячеслав Чорновіл [лідер Народного Руху України, посів друге місце] або в 1994 році на другий термін переобрався б Леонід Кравчук. Можливо, були б інші прізвища, але олігархат був би.

Починаючи з 2000 року Кучма почав боротися з олігархатом шляхом посилення номенклатурних товаришів, таких як [глава МВС Юрій] Кравченко, [глава АП і спікер] Володимир Литвин. Змусив боротися з ними [прем'єр-міністра Віктора] Ющенка, [віце-прем'єра Юлію] Тимошенко – найкращого знавця олігархічної структури.

Я вважаю, що Україна без Кучми [акції протесту у зв'язку зі зникненням журналіста Георгія Гонгадзе і вимогою відставки президента, якого звинуватили у причетності до зникнення засновника сайту Українська правда] була одним з результатів цієї боротьби. Олігархи дали здачу.

- Відома багатовекторність у міжнародній політиці Кучми, яку він перейняв у свого попередника, була доцільною?

- Якби він тоді схилився до одного з векторів, те, що ми зараз спостерігаємо на сході, сталося б уже в 90-х.

- Але його схиляли до співпраці з Заходом і вельми активно. Той самий скандал з постачанням Україною комплексів ПРО Кольчуга в Ірак ...

- ... За який американці, до речі, потім вибачилися. Кучма активно працював з адміністрацією Білла Клінтона [президент США у 1993-2001 роках], в тому числі й у форматі комісії Кучма-Гор [віце-президент США Альберт Гор]. Після приходу до влади президента Джорджа Буша-молодшого його адміністрація вирішила знищити Гора як політика. Кучма виглядав ідеальним інструментом і став картою у внутрішній американській грі: дискредитувати Кучму, а через нього і Гора.

- Однак після всього цього за Кучми Україна задекларувала свої євроінтеграційні прагнення.

- Це важливий момент, завдяки якому він увійде в історію. Хоча не тільки тому. Завдяки введенню гривні, подоланню кризи початку 90-х, прийняттю Конституції. Він фактично став батьком-засновником України.

- Кучма був здатен на реформи?

- За своєю суттю він не був реформатором, але інтуїтивно розумів деякі моменти. Він розумів, що це завжди потрясіння, і це його зупиняло. Кучма дотримувався принципу максимальної стабілізації, тому реформи пробуксовували і були більше декларативними.

Свого часу Вацлав Гавел [відомий дисидент, президент Чехословаччини у 1989-1992-му й у 1993-2003 роках], відвідавши Україну і зустрічаючись з Кучмою, сказав, що радий потиснути руку президенту, який здійснив одну з найефективніших аграрних реформ в центральній Європі.

Ще будучи прем'єр-міністром, своїм декретом Кучма передав у приватну власність всі присадибні ділянки – 11% всієї землі, яка фактично оброблялася в Україні. Чехія змогла провести аналогічний закон з великим «боєм» у себе в парламенті.

- Завдяки рішенню Конституційного суду у Кучми був реальний шанс піти на третій президентський термін. Що його зупинило?

- Він його розігрував, поки сам не переграв себе.

Фактично вся президентського кампанія 2004 року мала одну логіку – Кучма не збирався передавати владу. Всі події свідчили, що під нього готували комбінацію, за якої вибори визнаються недійсними, кандидати Віктор Янукович і Віктор Ющенко не братимуть участі у повторних виборах і Кучма піде на вибори, коли основні кандидати будуть дискредитовані.

Але він так загрався в цю гру, що не помітив, як в його оточенні з'явилися зрадники. Коли люди злякалися, що ситуація виходить з-під контролю, і переметнулися в табір «помаранчевих».

- Опозиція завжди намагалася звинуватити Кучму в корупції. Чи був він схильний до неї?

- Ті діяння, які тоді вважалися корупційними, в порівнянні з тими скандалами, які виникали за часів Ющенка, Януковича і нинішніх товаришів, здаються тепер дитячим лепетом.

- Які були найбільш негативні кроки президента Кучми?

- Не можна було відправляти у відставку Дмитра Табачника [багаторічний соратник Леоніда Кучми, екс-віце-прем'єр і екс-міністр освіти в урядах Віктора Януковича] з поста глави Адміністрації. Він міг би тоді нейтралізувати Павла Лазаренка [прем'єр-міністр в 1996-1997 роках, опонент Кучми]. Не можна було йти на повідку в Олександра Волкова [народний депутат, впливовий політик наприкінці 1990-х – початку 2000-х] і відмовлятися очолювати Народно-демократичну партію як партію влади.

Не можна було дозволяти підніматися СДПУ (о) на чолі з Віктором Медведчуком – заплющувати очі на те, як чиновників заганяють в неї, створюючи номенклатурну політичну силу.

Помилок було багато, але в порівнянні з тими помилками, яких припустилися наступники, вони здаються наївними і незначними.

- Якби Кучма залишався президентом, що б ми отримали зараз?

- До 2010 року ми б отримали Асоціацію з ЄС. Починаючи з 2005 року по 2012 рік ми не могли домогтися від Євросоюзу однієї норми – визнання наших європейських перспектив. Ми їх так і не отримали і сім років блукали в трьох соснах.

Кучма не став би морочитися на цей рахунок. Він сказав би: якщо ви не хочете визнавати це, тоді ми не йдемо на економічні поступки в таких-то і таких-то моментах. Ми ж за часів Ющенка здали практично всі економічні інтереси і тому угода тепер виявилася не такою сприятливою для України.

Не знаю, як би ми вибиралися з економічної кризи, але думаю, що командно-адміністративними методами. Можливо, мала б місце здача наших активів на сході російським олігархам.

- А у відносинах з РФ?

- На відміну від Януковича, до якого Володимир Путін ставився з презирством і насторожено, Кучму російський глава держави поважав. Він навряд чи готовий був би йти на радикальні відносини щодо нього. У деяких моментах Путін вважав Кучму своїм учителем.


І словом, і ділом

Другий президент України запам'ятався завдяки численним досягненням, скандалам і афористичності своїх висловлювань

ДОСЯГНЕННЯ

Прийняття Конституції

Шляхом тиску на парламент, під загрозою його розпуску змусив депутатів ухвалити нову Конституцію України. Остаточну редакцію Основного Закону парламент приймав протягом ночі 28 червня 1996 року, що отримала потім назву «конституційної». До цього часу в країні діяла Конституція Радянської України.

Введення національної валюти

Введення гривні планувалося відразу після проголошення незалежності, але гіперінфляція не дозволяла це зробити. Тільки 25 серпня 1996 року Леонід Кучма оголосив про початок грошової реформи. 2 вересня почався обмін старої грошової одиниці – карбованця – на гривні за курсом 100 тис. купонів за 1 гривню.

Першу партію купюр видрукували в Канаді, а перші монети були викарбувані на монетних дворах Італії та Великобританії ще в 1992 році.

Подолання кризи

Економічний спад, викликаний розпадом СРСР, сповільнився до другого року президентства Леоніда Кучми. Ціни та курс валют стабілізувалися, проте негативні тенденції в економіці тривали і закінчилися кризою 1998-го року, спровокованою дефолтом у Росії. Тоді курс гривні обвалився вдвічі. Ситуацію вдалося стабілізувати завдяки кредитам МВФ, командно-адміністративних методам управління, стимуляції розвитку малого та середнього підприємництва. У підсумку до закінчення другого президентського терміну Кучми Україна демонструвала стабільний економічний підйом.

Створення Конституційного суду

Хоча наявність Конституційного суду передбачалася законом від 1992 року, на практиці цей орган охорони конституційного порядку не діяв. Після прийняття Основного Закону в Кучми з'явилася можливість призначати суддів за своєю квотою. Перший склад суддів був сформований 18 жовтня 1996 року.

Проведення багатовекторної зовнішньої політики

У відносинах з Росією зумів домогтися постачань дешевих енергоносіїв, підписав у 1997 році Великий договір про стратегічну співпрацю з Росією, а у 2003 році разом з президентами Росії, Білорусі та Казахстану задекларував створення Єдиного економічного простору.

У 1997 році створив комісію Україна-НАТО, а у 2002-му підписав План дій Україна-НАТО, який передбачає перспективу вступу України до Альянсу.

Заклав основи євроінтеграції: у 1994 році підписав угоду про партнерство з ЄС, у 2003 році задекларував мету України – підписати угоду про асоціацію, євроінтеграція була записана пріоритетом у Законі про основи внутрішньої і зовнішньої політики.

Стримування олігархів

Завдяки системі «балансів і противаг» вибудував гнучкі відносини з олігархами, внаслідок чого ніхто з них не мав переважного впливу на владу. Домігся цього, ведучи активну кадрову політику, наближаючи і віддаляючи різні групи впливу. При цьому пропорційно розподіляючи великий бізнес між ними.

Гарантування приватної власності

Люди стали власниками свого житла, а співробітники підприємств і колгоспів отримали можливість розпоряджатися своєю часткою матеріальної власності.

____________________

СКАНДАЛИ

Касетний

У листопаді 2000 року лідер Соцпартії України Олександр Мороз оприлюднив аудіозаписи розмов, нібито зроблені в кабінеті президента, які свідчили про його причетність до зникнення та вбивства опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Плівки, передані екс-майором держохорони Миколою Мельниченком, започаткували акцію Україна без Кучми, яка закінчилася безрезультатно в березні 2001 року.

Численні спроби притягти Кучму до відповідальності після його відставки як замовника вбивства Гонгадзе не увінчалися успіхом. Головним відповідальним за вбивство опозиційного журналіста став генерал Олексій Пукач.

Кольчужний

У 2001 році США звинуватили Кучму у незаконному продажі зброї та радіолокаційних систем Кольчуга до Іраку. Нібито він особисто санкціонував постачання. Звинувачення не підтвердилися. Інспектори так і не виявили в Іраку ці комплекси.

Звинувачення стимулювали опозицію до нових акцій протесту. У парламенті спробували оголосити імпічмент президенту. Його рейтинг недовіри злетів майже до 60%.

Вікно в спальні

У 1996 році в квартирі Леоніда Кучми, у глухій стіні будинку на Десятинній вулиці, прорубали вікно, яке відкривало вид на золоті куполи Андріївської церкви. Це незначне перепланування спровокувало дипломатичний скандал. Посольство Великобританії було змушене припинити спорудження свого нового будинку посольства біля президентського будинку – будівля закривала б пейзаж.

Довічне утримання

У 2005 році в.о. прем'єра України Микола Азаров одним з останніх розпоряджень забезпечив Кучмі довічне утримання: щомісячну виплату в розмірі зарплати чинного президента, держдачу в Конча-Заспі, чотирьох водіїв, двох покоївок, двох офіціантів, кухаря, помічника, радника, а також автопарк з двох авто.

Через місяць прем'єр-міністр Юлія Тимошенко скасувала це рішення, але вже в квітні 2007-го її наступник Віктор Янукович відновив ці пільги.

_____________________

ВИСЛОВЛЮВАННЯ

«Я точно знаю: країну ми розвалили»

13 жовтня 1992 року, виступ у парламенті перед призначенням на посаду прем'єр-міністра

***

«Скажіть, яке суспільство ми збираємося будувати, і я його будуватиму»

Тоді ж, там само

***

«Для мене будь-яка праця в радість. Особливо я люблю копирсатися в землі. На дачі, де я живу, всю округу змусив працювати»

5 серпня 1999 року, в інтерв'ю газеті "Аргументы и Факты", кажучи про ставлення до роботи

***

«Я став більше, знаєте, злий. Злий у доброму розумінні цього слова. Знаю, що все переборю»

28 травня 2001 року, в інтерв'ю російському телеканалу, кажучи про тиск на нього опозиції

***

«Слабо віриться в те, що це бажання місцевої влади ... Я дивлюся на російську карту і не розумію: може, їм чогось не вистачає?»

6 жовтня 2003 року, коментуючи конфлікт навколо будівництва Росією дамби до українського острова Коса Тузла

***

«Українці просто зобов'язані полетіти на Місяць! Правда, не всі. Хтось повинен залишитися – для польоту на Марс»

2 лютого 2004 року, коментуючи ініціативи США з освоєння космосу

***

«На мій погляд, це все-таки неправда, що люди не відчувають підвищення життєвого рівня. Можливо це наша національна особливість: бути завжди незадоволеними»

11 липня 2004 року в інтерв'ю журналістам, спростовуючи низький рівень доходів українців

***

«Я сьогодні це [силовий зрив виборів] відкидаю. Я вважаю, що якщо є у когось сьогодні такі бажання, то ґрунт в Україні не той. Тут таке не росте»

31 жовтня 2004 року, в інтерв'ю журналістам після голосування на виборчій дільниці під час першого туру президентських виборів

***

«Влада ніколи не допустить, щоб політичну логіку в країні диктувала агресивна меншість»

5 листопада 2004 року, коментуючи «помаранчеву революцію»

***

«Якби я їх за одне місце не тримав, вони б всю країну рознесли ...»

27 липня 2007 року, в інтерв'ю журналістам, говорячи про стиль свого управління за часів президентства

***

«Напруга гризні вже така, що становить загрозу і для демократії, і в цілому для країни»

9 липня 2008 року, говорячи про стосунки між президентом Віктором Ющенком і прем'єром Юлією Тимошенко

***

«Якби енергію Юлії Володимирівни – та в мирних цілях ...»

16 жовтня 2009 року, оцінюючи діяльність прем'єр-міністра

***

«У «Донецької кримінальній республіці» пропонується націоналізацію провести. Але хана Донецькій області буде, через місяць нічого від неї не залишиться, а може, й раніше»

21 травня 2014 року, оцінюючи дії сепаратистів

***

«Раніше, перед закінченням свого президентства, я сказав, що хотів би подивитися на Україну без Кучми. Тоді був популярним такий рух. І зараз ми її бачимо. Крим ми вже втратили, і я вважаю, що повернути його вже нереально, адже Росія пішла ва-банк»

29 травня 2014 року, оцінюючи кризу в країні

***

Цей матеріал опубліковано в № 26 журналу Корреспондент від 4 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі