ГоловнаУкраїнаПолітика
 

Корреспондент: Досягнення українських Майданів

Корреспондент.net, 21 листопада 2014, 16:47
3
1565
Корреспондент: Досягнення українських Майданів
Фото: Наталі Кравчук
Майдані 2013-2014 років став найбільш потужним народним опором за всю історію незалежності, що переломив вектор розвитку України у демократичний бік

Еволюція українських протестів очима Корреспондента і його співрозмовників.

Від «сарафанного радіо» до нових медіа, від 15 діб до розстрілів, від спонтанних мітингувальників до політиків, які цілеспрямовано роблять кар'єру, – такою побачили еволюцію українських протестів Корреспондент і його співрозмовники, пишуть Дмитро Москаленко та Артем Горячкін у №46 видання від 21 листопада 2014 року.

Активісти 21 листопада знову вийдуть на столичний Майдан Незалежності, щоб відзначити день, коли громадяни зібралися на головній площі країни на підтримку підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом.

Одночасно вони зможуть згадати і про попередні протести, які перетворили з часом будь-який мітинг на Майдані на страшилку для влади, в тому числі і тієї, яка завдяки їм потрапила в кабінети.

Спогади про події річної давності є настільки свіжими, що не дозволяють ще дати однозначної оцінки тому, що відбулося. Емоції можуть завадити як зібратися з думками, так і адекватно сприймати чужий погляд на ті події. Багато в чому через те багато їхніх учасників відмовилися спілкуватися з Корреспондентом з нагоди річниці Євромайдану.

Своїми спогадами та оцінками з виданням поділилися видні постаті Майдану минулого – колишній народний депутат Володимир Філенко і колишній нардеп, екс-керівник штабу кандидата в президенти Віктора Ющенка Тарас Чорновіл (повні тексти інтерв'ю читайте тут і тут).

Сила місця

Студенти проти Кравчука і Масола. Про так звану студентську революцію на граніті 1990 року через віддаленість у часі згадують нечасто, говорячи про Майдани. Хоча б тому, що і країна тоді ще була інша, і площа мала назву Жовтневої Революції. Навіть візуально картинка суттєво відрізняється від знайомих нам репортажів з Майдану – до реконструкції площі та прилеглих вулиць залишався з десяток років.

Однак майже всі співрозмовники Корреспондента згадували «революцію на граніті» в розмовах про історію протестів на головній площі країни. Це була одна з найкоротших на Майдані акцій протесту, вона тривала з 2 по 17 жовтня 1990 року.

Виступ мав антипартійний й антирадянський характер, а також містив вимогу відставки прем'єра Віталія Масола і спікера Леоніда Кравчука. Політична опозиція вперше отримала можливість провести такий тривалий протест, а також отримати доступ до телеефіру.

Через десять років акцію Україна без Кучми спровокували дії лідера Соцпартії Олександра Мороза, який 28 листопада 2000 року оприлюднив так звані плівки Мельниченка, які нібито доводять причетність президента Леоніда Кучми до фізичного усунення опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе.

Перша акція протесту з вимогами відставки глави держави відбулася 15 грудня, тоді ж було встановлене наметове містечко, яке згорнули до кінця року. Остаточно його ліквідували 1 березня, а вже на шевченківські дні в Києві сталися сутички мітингувальників з міліцією. Понад 300 осіб було заарештовано.

У 2004 році наметове містечко на Майдані було встановлене з метою альтернативного підрахунку голосів на виборах президента. Саме туди опозиція закликала прийти виборців, коли стало зрозуміло, що за даними ЦВК перемагає прем'єр Віктор Янукович. Їх прийшло несподівано багато. Головною вимогою стало визнання перемоги Ющенка. Формальним закінченням Майдану-2004 можна вважати його інавгурацію 23 січня 2005 року.

Євромайдан починався 21 листопада 2013 року як протест проти призупинення підписання Угоди про асоціацію з ЄС, проте після розгону студентів в ніч на 1 грудня віче отримало політичний характер з вимогою відставки влади. Наметове містечко простояло довше за всіх своїх попередників, аж до серпня, і було прибране до Дня незалежності. (Історії про те, як прожили рік, що минає, учасники Евромайдану, читайте в наступному номері Корреспондента.)

Цитати

Володимир Філенко

«До Майдану 2004 року ми йшли з 1991 року. Якщо пам'ятаєте, парламентська опозиція першого скликання, Народна Рада, придумала собі такий лозунг: Незалежна і демократична Україна. У 1991-му незалежну Україну ми отримали, а демократичну – ні.

До помаранчевого Майдану ми йшли довгих 13 років через акції Вставай, Україно, Україна без Кучми, через Комітет національного порятунку, сутички і побиття на Банковій і т. д. У підсумку помаранчевий Майдан дав нам шанс отримати Україну демократичну, а не тільки незалежну.

Що було далі, всі знають. Але можу з упевненістю стверджувати: обидва Майдани перемогли. Це перша і головна подібність між ними. Перемогли тому, що основними їхніми учасниками були не політики, а народ України, переважно середній клас»

Тарас Чорновіл

«Я згадую Народну Раду у Верховній Раді – ті люди, які туди входили, мені так нагадують нашу трійцю – [Арсенія] Яценюка, [Олега] Тягнибока і [Віталія] Кличка – під час Майдану! Вони намагалися домовитися з комуністами, «поділити», «змусити піти на поступки», «не боротися» – це були їхні фрази.

Але все таки була критична маса тих, хто був готовий щось міняти. Комуністична система реально валилася ... Студентський Майдан був поштовхом, який допоміг, прискорив процес.

У 2001 році був певною мірою Майдан відчаю. Система тоді була як ніколи сильною. Але рух опору не став загальнонаціональним, його зуміли дуже сильно придушити, [глава Адміністрації президента у 2002-2005 роках Віктор] Медведчук спрацював добре. Водночас протестні групи залізли в радикалізм – те, що робили Батьківщина й УНА-УНСО 9 березня 2001 року – це ж був жах якийсь, цього не можна було робити! Вони цим тільки всіх відлякали!

У 2004-му була інша ситуація. Протестний рух мав на меті домогтися проведення трохи «інших» виборів. Тобто якщо у 1990 році був перелом, у 2001-му – спроба перелому, то у 2014-му – завершення перелому. А у 2004-му було просто корегування системи. Спроба зробити її більш чесною і справедливою.

На останньому Майдані ми змогли переломити ситуацію так, як хотілося нам. А у 2001 і 2004 роках все було так, як хотілося політикам

Знаєте, скажу не надто популярну річ, але мені здається, що три останні Майдани об'єднувало те, що нас всіх тупо використали. Просто на останньому Майдані ми змогли переломити ситуацію так, як хотілося нам. А у 2001 і 2004 роках все було так, як хотілося політикам»

Нові медіа

Під час вивчення феномену арабської весни першою «інтернет-революцією», в якій провідну роль відіграли нові технології, журнал Foreign Affairs назвав Другу народну революцію на Філіппінах 2001 року. Тодішнього президента Джозефа Естраду скинули через звинувачення в корупції. Протестувальники вийшли після того, як стали масово поширюватися sms із закликом Виходьте на EDSA [центральна вулиця столиці]. Одягайтеся в чорне.

У 2001-му мобільний зв'язок в Україні тільки починав масово поширюватися і був не всім по кишені. Багато хто ще пам'ятає і платні вхідні, і вартість стартових пакетів по 100 грн. Тому Україна без Кучми могла стати, але не стала першою акцією, організація якої відбулася за допомогою останнього слова техніки.

«Революція на граніті» взагалі відбувалася класичними методами – сарафанне радіо, газети, телебачення. Розповісти про свої вимоги широкому загалу населення мітингувальникам вдалося завдяки цілій годині ефіру на УТ-1, яку їм виділив уряд.

Майдан-2004 був телевізійним. Інтернет тоді ще був слабо поширеним у нашому житті, й основним рупором став 5 Канал, який цілодобово транслював у прямому ефірі події на Майдані, перериваючись лише на випуски новин і ток-шоу. Спроби влади обмежити роботу каналу обернулися голодуванням співробітників. Зрештою влада не ризикнула його закрити.

Майдан-2013 став торжеством соціальних медіа, оскільки до цього року телеканали значно міцніше контролювалися владою і лояльними до правлячого режиму групами і політсилами

Майдан-2013 став торжеством соціальних медіа, оскільки до цього року телеканали значно міцніше контролювалися владою і лояльними до правлячого режиму групами і політсилами. Власне, серед користувачів соцмереж поширена думка, що протест взагалі розпочався із запису у Facebook журналіста Мустафи Найєма, який закликав усіх вийти на Майдан «з парасольками, чаєм, хорошим настроєм і друзями».

А потім Twitter і Facebook стали головними каналами комунікації між протестувальниками, волонтерами. Спільнота Євромайдан досі має 300 тис. прихильників.

Цитата

Тарас Чорновіл

«Під час першого Майдану для мобілізації людей розкручувалися неправдиві чутки і страшилки. Скажімо, чутка про те, що з Лук'янівки їдуть танки. Або про те, що в Адміністрації президента – російський спецназ»

Народ з міліцією

Вперше правоохоронці застосували силу під час акцій 2001 року, коли розігнали наметове містечко. Багато активістів стали об'єктами переслідувань після поразки протестів. Деякі отримали термін від двох до п'яти років умовно. Серед них і Андрій Шкіль, який врятувався від кримінального покарання тільки під депутатською недоторканністю. У майбутньому справу неодноразово намагалися реанімувати, щоб натиснути на політика. Це схоже на те, що могло очікувати учасників Майданів 2004 і 2013 років, якби вони програли.

У 1990-му учасники хоч і захоплювали корпуси Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, але вели себе в цілому спокійно, як і міліція. Хоча низці учасників і довелося відсидіти по 15 діб, а студентів виключали з вишів. Дух демократії та гласності, що офіційно поширився в останні роки існування СРСР, вже не дозволяв партійним босам грати в авторитаризм із придушенням свободи зібрань.

Незважаючи на міську легенду про внутрішні війська, які вийшли розганяти Майдан 2004 року, але зупинилися на півдорозі, а також на виступи низки міліціонерів і курсантів внутрішніх військ, масового переходу правоохоронців на бік протестувальників не було. Хоча речівка «Міліція з народом!» швидко стала популярною серед маніфестантів, закликаючи таким чином міліцію до переходу на бік повсталих.

Незважаючи на те, що в ході революції було кілька моментів, які загрожували перейти в кровопролиття, жертв і постраждалих вдалося уникнути. Сутички на кшталт тієї, що сталася біля будівлі ЦВК за тиждень до першого туру виборів, мали місце лише між прихильниками різних кандидатів, коли у них здавали нерви. Преса лише повідомила про одну людину, яка померла на Майдані. Потім виявилося, що це був бездомний, який грівся в підземному переході під площею.

Майдан 2014 року виявився найжорстокішим і – вперше в історії протестів – кривавим. За останній місяць в сутичках і від куль снайперів загинуло більше сотні людей, включаючи правоохоронців, багато хто постраждав. Через рік після тих подій ще тривають розслідування. Співробітники органів проходять як підозрювані у кримінальних справах.

Цитата

Володимир Філенко

«Якби другий Майдан [2013-2014] готувався задовго і систематично, а не був спонтанним, то, можливо, жертв вдалося б уникнути, ну або вони були б мінімальними. Але, як відомо, історія не має умовного способу. Та й відбувалися вони за різних президентів, що теж варто враховувати.

Пам'ятаючи невдачу акції Україна без Кучми і жорстокий розгін демонстрантів під Адміністрацією президента, ми розуміли, що в першу чергу потрібно вигнати з людей страх. Тому починали з невеликих акцій, які поступово переросли в більш численні. Пік цих акцій ми планували на другий тур президентської кампанії – 21 листопада 2004 року, коли у вирішальному бої повинні були зійтися Янукович і Ющенко. Спонтанного збору не було – це були чітко сплановані акції. Можливо, саме тому що все це готувалося довго і системно, на помаранчевому Майдані ніхто не загинув.

Спонтанного збору не було – це були чітко сплановані акції. Можливо, саме тому що все це готувалося довго і системно, на помаранчевому Майдані ніхто не загинув

Так, ми дуже пишаємося цим. У нас були передбачені різні варіанти поведінки на різні дії влади. Ми на кожну акцію писали варіанти А і Б. Іноді ще й В. Часом доводилося скасовувати заплановані акції, в яких прогнозувалася участь до 250 тис. осіб, навіть незважаючи на те що ми несли матеріальні витрати. Але людські життя коштували дорожче.

Моральну перемогу над Януковичем Ющенко отримав ще 4 липня на Співочому полі [під час висунення його кандидатом у президенти]. Саме ця акція показала, що за Ющенком підтримка народу. Тоді правоохоронні органи ще працювали на владу, але значна їхня частина вже співпрацювала з командою Ющенка.

Під час цього Майдану, на жаль, перехід правоохоронців на бік народу не став масовим явищем. До слова, генерал [Олександр] Кіхтенко, який зараз керує Донецькою областю, під час помаранчевого Майдану зайняв однозначну позицію – бути з народом.

Загрози для помаранчевого Майдану були величезними. Приміром, 27 листопада, сьомий день революції, був піком Майдану за кількістю людей на всіх площах [Михайлівська, Софійська площі, Хрещатик, Бессарабка, площа перед ЦВК] – за оцінками незалежних експертів, на вулиці вийшло близько 1,5 млн осіб.

У нас запитували: чому ви не берете владу – вона ж у вас під ногами валяється ?! Ми відповідали, що не хочемо діяти силою, не хочемо людських жертв

У нас запитували: чому ви не берете владу – вона ж у вас під ногами валяється ?! Ми відповідали, що не хочемо діяти силою, не хочемо людських жертв. Не секрет що деякі гарячі голови нас закликали штурмувати Адміністрацію президента, урядові будівлі. Але ми, польові командири, розуміли, чим це може обернутися для людей, і всіма силами намагалися не допустити важких наслідків»

Союз протесту і політиків

У ЗМІ є популярною теза про унікальність «революції на граніті», оскільки її зробили одні лише студенти. Мовляв, навіть під час оксамитових революцій у Східній Європі, що відбулися за два роки до цього, організаторами були дисиденти, досвідчені політики.

Правда, вимоги висувалися цілком дорослі і політичні. Це і стало основою для конспірологічної версії про те, що за студентами ховалися цілком конкретні діячі, які домагалися дискредитації керівництва республіки аж до його зміни.

Студентські протести були прихильно сприйняті в народі. Багато представників культури, мистецтва, інтелігенції відкрито підтримували маніфестантів (найгучніший випадок –відомий письменник Олесь Гончар відмовився від партквитка в ефірі УТ-1).

Акції 2000-2001 років дуже швидко обросли опозиційними політиками всіх мастей – як правих, так і лівих, в тому числі і крайнього спрямування. Довго такий союз триматися не міг. На вибори-2002 вони вже йшли окремо, не соромлячись критикувати один одного.

У 2004-му громадяни приєдналися до протесту одного з кандидатів у президенти – Ющенка, якому вдалося переконати населення в тому, що саме він втілює їхні прагнення і здатен провести очікувані зміни в країні. Вперше мітинги вийшли за межі Києва, а столиця залишилася головним майданчиком виступів.

Євромайдан, у свою чергу, дуже довго намагався відмежовуватися від політиків. У підсумку це навіть привело до створення на Європейській площі альтернативного, партійного наметового містечка. Лідерам партій (трійка Яценюк, Кличко і Тягнибок) та їхньому оточенню вдалося нав'язати себе мітингувальникам, мотивуючи тим, що у тих немає таких організаційних структур, як у партій, здатних забезпечити проведення багатотисячних мітингів. Вони взялися говорити від імені мітингувальників і вступити в спілкування з владою. Вони ж у підсумку і взяли владу в свої руки.

Частина лідерів громадського протесту, скориставшись люб'язними запрошеннями, були призначені на посади без серйозних повноважень (Тетяна Чорновіл – в Антикорупційне бюро, Єгор Соболєв – в Люстраційний комітет), а частина пройшли до Верховної Ради за списками партій (Мустафа Найєм, Наталія Соколова, Вікторія Сюмар).

Цитати

Тарас Чорновіл

«Він [Євромайдан] дійсно виглядав більш природно. Якщо на перший Майдан різні парторганізації звозили своїх людей, то другий Майдан політики в якийсь момент спробували очолити, але у них нічого не вийшло.

Люди встали перед вибором – свобода або смерть: або ми перемагаємо – або катастрофа. На другому Майдані був справжній опір

На першому Майдані з Януковича ніхто не робив виплодок пекла, швидше посміховисько. А на другому люди встали перед вибором – свобода або смерть: або ми перемагаємо – або катастрофа. На другому Майдані був справжній опір. Я був на вул. Грушевського, я бачив усе це: по хлопцях стріляють, градом луплять, а вони стоять. Це був розпач і героїзм. А у 2004-му ні відчаю, ні героїзму не було»

Наступний Майдан

У 2014 році у підсумку політикам, які брали участь у протестах, вдалося самостійно ставити собі завдання, вирішуючи, що вони вважають цілями Майдану, а що ні. Це провокує постійне невдоволення з боку колишніх учасників мітингів, які вважають, що влада починає забувати, заради чого люди виходили на вулиці і площі міст.

На цьому тлі все частіше звучать розмови про новий Майдан. Втім, розмови про швидкі прийдешні мітинги виникали завжди після кожного попереднього протесту, і щоразу самі акції починалися непередбачувано і спонтанно.

Цитати

Тарас Чорновіл

«Спроби штучно створити Майдан «тітушками», спецбатальйонами і т. д. не увінчалися успіхом. А справжній Майдан, поки над нами висить загроза з боку Росії, не відбудеться. Від [Президента Петра] Порошенка здачі державного суверенітету і зради, думаю, чекати не варто. А інших підстав для чергового Майдану на найближчі два-три роки я не бачу»

Володимир Філенко

«Якщо чесно, я очікував, що другий Майдан виникне десь у 2015-2016 роках. Але люди відреагували на події в країні більш оперативно.

***

Цей матеріал опублікований в № 46 журналу Корреспондент від 21 листопада 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

СПЕЦТЕМА: Річниця Євромайдану
ТЕГИ: журнал Корреспондент
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах