RU
 

Тарас Чорновіл: Майдан-2013 стояв перед вибором – перемога чи катастрофаЕксклюзив

Корреспондент.net,  26 листопада 2014, 07:47
0
818
Тарас Чорновіл: Майдан-2013 стояв перед вибором – перемога чи катастрофа
Фото: hromadske.tv
Тарас Чорновіл вважає, що на Майдані 2013-2014 років люди змогли переламати ситуацію на свою користь, а не політики

Екс-народний депутат Тарас Чорновіл дав інтерв'ю журналу Корреспондент.

Політик, який побував свого часу в основних політичних таборах, на правах інсайдера дав особисту оцінку чотирьом українським Майданам.

- Чим особисто для вас був перший і другий Майдани? Охарактеризуйте в двох словах.

- Я оцінюю їх через призму особистісних моментів. Так, на Майдан 2004 року я дивився вороже, оскільки був по інший бік – очолював передвиборний штаб Януковича. Я сприймав Ющенка як відвертого мерзотника і негідника. Будь-який Майдан, будь-який національний сплеск на користь людини абсолютно негідної я не сприймав. Можливо, деякі речі, які я скажу, будуть дещо несправедливі, але це погляд людини, яка дивиться на ті події збоку.

Щодо Майдану кінця 2013 - початку 2014 року – для мене він був абсолютно природним. Я сам брав у ньому участь...

- А чому? Якби на першому Майдані не кричали "Ющенко - так", ви б його підтримали? У чому полягала принципова різниця цих майданів для вас?

- До першого Майдану, як я вже сказав, були особисті антипатії, а до другого – особисті симпатії. Але тут питання не тільки в цьому. Могли кричати, наприклад, не "Ющенко - так", а "Луценко - так", "Симоненко - так", що завгодно! Питання в тому, на що він був спрямований, навіщо люди на нього вийшли?

Перший Майдан, як на мене, був суто патерналістським. Він лише на 20% стосувався того, що, мовляв, «у нас можуть вкрасти чесну перемогу і право вибору» і «нам нав'язують диктатуру». На момент його початку і до нього ніхто так вже вороже Януковича не сприймав. Так, він був чужим, так, він був людиною з кримінальним минулим, але це вже спливло пізніше, під час виборчої кампанії. Але основою цього Майдану не була ненависть до Януковича, а віра в «доброго царя», що, до слова, є абсолютно нетиповим для українця. У нас ніколи не було добрих царів. Але на цьому Майдані це було дуже сильно виражено.

Ющенко на роль доброго царя не підходив, і я це розумів. Як розумів і те, що люди, які стояли на сцені, хронічні брехуни, і вони не в силах зробити все, що обіцяють зі сцени. Мені це здавалося настільки очевидним, що я не міг зрозуміти – чому простий народ вийшов їх відстоювати. Більше того: думаю, якби на той Майдан були кинуті такі ж сильні спецзасоби для розгону, як на цей, люди б теж стояли. Не так впевнено і непохитно, як на останньому, але стояли б! Тоді багато хто теж готовий був життя віддати ... Але за кого? За Ющенка?

Друге. Під час першого Майдану для мобілізації людей розкручувалися неправдиві чутки і страшилки. Скажімо, чутка про те, що з Лук'янівки їдуть танки. Або про те, що в Адміністрації Президента перебуває російський спецназ. Я перевіряв, не було нічого такого. Ніякого серйозного тиску на той майдан не було. У людей була можливість протестувати. Вони приходили після роботи, співали і танцювали на концертах і розходилися по домівках. Ніхто їх не чіпав.

Були й психологічні моменти, засновані, наприклад, на кольорах. Згадайте, коли тільки висували у президенти, в атрибутиці використовувався теплий жовтий колір. Коли починався Майдан, колір був уже помаранчевий – більш агресивний. І вже після другого туру, коли треба було максимально мобілізувати людей, кольори були ще темнішими, аж до коричневого і темно-червоного. Політтехнологами проводилася дуже серйозна робота. Це я веду до того, що першим Майданом керували.

- А другий майданом ніхто не керував? Він, по-вашому, був спонтанним?

- Він справді виглядав більш природно. Якщо на перший Майдан різні парторганізації звозили своїх людей, то другий Майдан політики в якийсь момент спробували очолити, але у них нічого не вийшло.

У 2013-2014-му був справжній опір. Я був на Грушевського, я бачив все це: по хлопцях стріляють, градом луплять, а вони стоять. Це був розпач і героїзм

На першому з Януковича ніхто не робив виплодок пекла, швидше посміховисько. А на другому – люди стали перед вибором: свобода або смерть, або ми перемагаємо або катастрофа. У 2013-2014-му був справжній опір. Я був на Грушевського, я бачив все це: по хлопцях стріляють, градом луплять, а вони стоять. Це був розпач і героїзм. А в 2004-му ні відчаю, ні героїзму не було.

- Чому Майдан в 2013-14 роках став таким жорстоким? І чому не вдалися уникнути жертв, як на попередніх акціях протесту?

- Як я вже сказав, це було відчай, безвихідь... У людей відкрилися очі на справжнє обличчя Януковича. Хоча в мене очі на нього відкрилися кілька років раніше. Але тут це все загострилося.

У 2014 році політики формально зуміли осідлати майдан. Вони зайняли сцену, встановили за нею контроль і ретельно фільтрували тих, хто виступав. Але настрою Майдану вони навіть близько не вловили.

У другого Майдану я бачу багато моральних переваг: люди йшли з відчаєм, політики – по кар'єру. Але люди мали перевагу

Перший стояв три тижні, а другий відстояв довгі й важкі місяці. І вистояв. Тому він має право називатися революцією, а перший – нічого спільного з цим словом не має.

- Як змінювався протестний рух в Україні за всі роки незалежності?

- Я згадую «Народну Раду» в Раді на початку 90-х –  ті люди, які туди входили, мені так нагадують нашу трійцю Яценюка, Тягнибока і Кличка під час Майдану. Вони намагалися домовитися з комуністами, поділити, змусити піти на поступки, не боротися – це були їхні фрази. Але все ж була критична маса тих, хто був готовий щось міняти. Комуністична система реально валилася... Студентський Майдан був поштовхом, який допоміг, прискорив процес.

У 2001 році був певною мірою Майдан відчаю. Система тоді була як ніколи сильною. Але рух опору не став загальнонаціональним, його зуміли дуже сильно придушити, [глава Адміністрації президента України у 2002-2005 роках Віктор] Медведчук спрацював добре. Водночас протестні групи залізли в радикалізм. Те, що робила «Батьківщина» і УНА-УНСО 9 березня 2001 року – це ж був жах якийсь, цього не можна було робити! Вони цим тільки всіх відлякали!

У 2004 була інша ситуація. Протестний рух мав на меті домогтися проведення трохи «інших» виборів. Тобто, якщо в 1990 році був перелом, в 2001 – спроба перелому, в 2014 – завершення перелому. А в 2004 році було просто коригування системи. Спроба зробити її більш чесною і справедливою.

Три останніх майдани об'єднувало те, що нас усіх тупо використали. Просто на останньому Майдані ми змогли переломити ситуацію так, як хотілося нам

Знаєте, скажу не надто популярну річ. Але мені здається, що три останніх майдани об'єднувало те, що нас усіх тупо використали. Просто на останньому Майдані ми змогли переломити ситуацію так, як хотілося нам. А в 2001 і в 2004 роках – все було так, як хотілося політикам.

У 2001 році ми фактично стали заручниками ситуації і не могли не вийти на Майдан. Згадайте горезвісні «плівки Мельниченка», з яких все починалося. Вже зрозуміло, що не сам Мельниченко їх записував, що це справа рук спецслужби. За кілька днів до їх оприлюднення російські діячі в Москві говорили українським журналістам: мовляв, у вас в Україні скоро почнеться таке, що вам буде не до НАТО. Тоді президент Леонід Кучма, який з одного боку закрутив гайки в Україні і створив диктатуру, з іншого – почав рух у бік НАТО і Євросоюзу, від Росії...

Саме тоді з'явилися «плівки Мельниченка», зник Гонгадзе, з'явилися перші ініціативи протестного руху, причому, від сумнівних сил, у яких не все в порядку з минулим. Я маю на увазі соціалістів, «Батьківщину» та УНА-УНСО. Вони почали розкручувати цей рух. Тоді ми всі – патріотично налаштовані політики – розуміли, що не можемо залишитися осторонь і промовчати. Ми полізли на барикади, цим скористалася Росія, якій потрібно було нейтралізувати Кучму... У підсумку – нейтралізували всю країну

У 2004 році Кучма хотів втретє стати президентом і намагався використовувати спеціально привезених шахтарів як гарматне м'ясо. Тобто, зіграти на протистоянні Ющенка і Януковича, щоб залишитися в кріслі, Конституційний суд йому дозволив.

На останньому Майдані, мені здається, нас теж повели по тому ж маршруту. Там теж було багато нюансів. Наведу тільки деякі з них. От скажіть, навіщо Януковичу потрібно було бити студентів в ніч на 30 листопада?

А перший жорстокий розгін Майдану... Жодному Януковичу в голову не прийшло б розганяти майдан в день, коли в місті Нуланд і Ештон... Це така підставка була! Коли все починало затихати – прийняли диктаторські закони.

- Так ви захищаєте Януковича?

- Ні, я не захищаю, я про інше. У Путіна давно склалася думка, що підвищувати рейтинги можуть тільки «збирачі земель». А збирати землі можна там, де їх можна відібрати. Відбирати у свого друга – не можна, це не геройство. А коли Крим він забрав не у Януковича, а у "хунти" – це було нормально.

Але йому не вдалося реалізувати свій план до кінця. Провокування подій на Майдані 2014 відбувалося постійно, в маніпулятивній формі. Просто востаннє їм не вдалося цього зробити.

- Наступний Майдан буде?

- Спроби штучно створити Майдан тітушками, спецбатальйонами і т.д. не увінчалися успіхом. А справжній майдан, поки над нами висить загроза з боку Росії, не відбудеться. Від Порошенка здачі державного суверенітету і зради, думаю, чекати не варто. А інших підстав для чергового Майдану на найближчі 2-3 роки я не бачу.

СПЕЦТЕМА: Річниця Євромайдану
ТЕГИ: журнал Корреспондентгодовщинаинтервью
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі