ГоловнаУкраїнаПолітика
 

Точка зору: Замість Леніна – стіна плачу

Корреспондент.net, 27 травня 2015, 09:35
0
323
Точка зору: Замість Леніна – стіна плачу
Фото: АР
Під час Євромайдану у Києві біля Бессарабки знесли пам'ятник Леніну

Війна, що триває на Донбасі, розпочалася в момент знесення пам'ятника Леніну на Бессарабці в Києві.

Саме ця подія запустила процес громадянського конфлікту на повну міць, пише журналіст Василь Муравицький у колонці, опублікованій у №20 журналу Корреспондент від 22 травня 2015 року.

Більшість з тих, хто зносив пам'ятники, не те що не читали Леніна, але не мали навіть елементарного поняття, хто він такий. І тим більше не знали, що це саме Ленін створив на початку 1920-х УРСР, кордони якої успадкувала незалежна Україна в 1991 році.

«Не можна захищати нікого від національного гніту, не проводячи найширшої місцевої обласної автономії», – пише Ленін ще в 1913 році, захищаючи поки ще мляві вимоги української автономії у складі Російської імперії.

Уже в 1917-му Ленін вступає у відкритий конфлікт з Керенським, захищаючи I Універсал Центральної Ради, що проголосив автономію земель під контролем Києва.

Ленін пише в Правді про цей Універсал: «Жоден демократ, не кажучи вже про соціаліста, не зважиться заперечувати цілковиту законність українських вимог. Жоден демократ не може також заперечувати права України на вільне відокремлення від Росії».

Власне, Українську республіку він створював на противагу великоросійського шовінізму, який був присутній як у супротивників більшовиків – білому русі – так і в Тимчасовому уряді.

«Великоросійського шовінізму оголошую бій не на життя, а на смерть», – пише Ленін у листі Льву Каменєву в 1922 році, трохи пізніше об'єднання Донецько-Криворізької, Одеської та Харківської республік разом із землями Центральної Ради в єдину УРСР.

До речі, ці цитати також заборонені новим законом. Офіційний представник ОБСЄ Дунья Міятович назвала таку заборону прямим порушенням свободи слова.

Власне, весь закон про декомунізацію ніякого реального політичного відношення ні до комуністів, ні до комуністичної спадщини не має. І ось чому.

У 1917-му в столиці величезної імперії стався «євромайдан». Повсталі маси і члени царської еліти «змістили тирана», який обдирав народ, і зажадали впровадження західних конституційних і демократичних цінностей у Росії. Утворився проєвропейський «уряд гідності», який примудрився менш ніж за рік обвалити економіку, здати купу територій, розкласти армію. Країна відмовилася виплачувати борги, в думі билися депутати.

Але паралельно з цим урядом на місцях почали утворюватися – як форма народної самоорганізації – ради робітників і селян. Вони з'являлися від Волині до Японського моря, і більшість там представляли спочатку навіть не більшовики, а різноманітні соціалісти, есери та меншовики. Навіть київська Центральна Рада була соціалістичним органом.

Ці ради сформували двовладдя по всій території імперії, а Тимчасовий уряд як напіввлада випускав напівзакони. Гасло Вся влада радам! – Це вимога встановити єдиновладдя, а Тимчасовий уряд ліквідувати. Боротьба проти комуністичних символів – це боротьба не проти них, а проти об'єднавчої ідеї як такої, яка б змогла породити народні форми самоорганізації на місцях для протидії божевілля і хаосу, що виникають від Тимчасового уряду.

Та й самі комуністичні символи – що вони таке? Серп символізує селян, молот – робітників. Суспільство, що роздиралося у громадянській війні, поділене на козаків, добровольців, монархістів і катеринославських анархістів, вимагало об'єднавчих символів на той момент.

Есери і меншовики відмовляли селянським «ватникам» у можливості брати участь в історії держави, а Ленін – ні. Серп і молот – тоді лише символ «єдиної країни», в тому числі і «єдиної України». Тієї єдиної і мирної України, до якої тягнеться будь-який її житель.

У Житомирі є центральна Соборна площа. Це ще й обласна транспортна розв'язка. На ній з одного боку великий православний собор, з другого – Театр ім. Кочерги, а з третього – колишня будівля обкому, нині будинок правосуддя. Вся площа побудована таким чином, щоб невеликий Ленін, який стояв тут раніше, займав смисловий і просторовий центр. Але тепер його там немає, і посеред площі певний час зяяла дірка.

Заповнилася вона самостійно. У перші дні військового зіткнення на Донбасі біля Слов'янська в засідці загинув конвой з 95-тої бригади. Загинув у цьому бою і житель Житомира, простий водій. На постамент колишнього Леніна наклеїли плакат з обличчями загиблих, написавши збоку балончиком: Герої. Збожеволіла від горя сестра цього водія кілька тижнів ходила до постаменту і оплакувала загиблого. Ходила до знесеного Леніна, на чиєму постаменті висів портрет брата ...

Ось так і вийшло, що замість пам'ятника Леніну внаслідок стихійної «декомунізації» утворилася стіна плачу в центрі міста. Тепер цей процес вирішили продовжити вже на законодавчому рівні.

***

Цей матеріал опублікований в № 20 журналу Корреспондент від 22 травня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: Свобода слова
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах