ГоловнаУкраїнаПолітика
 

Країна могла зникнути. Інтерв’ю з Юрієм Бірюковим

Корреспондент.net, 25 травня 2016, 14:24
0
1593
Країна могла зникнути. Інтерв’ю з Юрієм Бірюковим
Фото: УНІАН
Юрій Бірюков з однодумцями суттєво поліпшив роботу Міноборони із забезпечення армії

Волонтер Юрій Бірюков дав інтерв’ю журналу Корреспондент.

Новині про звільнення волонтера Юрія Бірюкова, що поширилася в кінці квітня, багато хто повірив – тоді всіх підряд звільняли. Відзначили для себе: реформам у Мінобороні кінець. Але Бірюков всупереч пліткам не пішов, пише Олена Гордєєва у №19 журналу Корреспондент від 20 травня 2016 року.

Він, як і раніше, займає просторий кабінет у будівлі міністерства, на його столі купа телефонів, а за спиною на стіні – фронтовий прапор з нецензурним написом «ХХХ, знову ми» – неофіційний девіз 79-ї ОМБр, як протилежність девізу ВДВ "ніхто, крім нас". Цією бригадою Бірюков опікується досі.

- Називайте мене Юрою, але не Юрієм Сергійовичем, мені так звичніше, – просить Бірюков, широко посміхаючись, і своєю простотою, такою дефіцитною в стінах цієї будівлі на Повітрофлотському проспекті в Києві, відразу викликає прихильність до себе.

Без вищої

- Юро, якби років 10 назад хтось розповів, до чого у нас усе дійде – і що ти будеш місяцями працювати цілодобово на голому ентузіазмі, ти б не злякався? Не спробував би переїхати в іншу країну, наприклад?

- Ось ви йдете по вулиці і бачите, падає бабуся. Пристойна бабуся, не алкоголічка. Ви рефлекторно їй допоможете? Я допоможу, бо не з тих людей, які пройдуть повз. А тут раптом країна почала падати. Що залишалося робити?

- Але для тебе це стало не просто безкорисливим подвигом. Ти тепер радник Президента, впливаєш на прийняття рішень. Такий соціальний ліфт випадає далеко не кожному. Ти радий?

- Мені не потрібен був ніякий соціальний ліфт, напевно, тому він і «трапився». Мені потрібно, щоб ми коли-небудь перемогли, і я пішов би на спокій, щоб сидіти у себе в селі в Миколаївській області і просто відпочивати. І щоб про мене всі забули.

Багато хто запитує – чи стану я писати книгу, коли піду на спочинок, але я відмовляюся від цієї ідеї. Я прекрасно знаю Сергія Лойка, автора книги про ДАП. Так склалися обставини, що я допомагав йому писати про ті події, а ось саму книгу прочитати так і не зміг. Мені просто важко.

Без резервів

- Як думаєш, звідки пішли чутки про твоє звільнення? Кажуть, диму без вогню не буває ...

- У серпні 2014 року, коли країна балансувала на межі зникнення, у Президента виникла ідея підтримати мене і весь волонтерський рух і мене призначили радником. Самі бачили, яка була ситуація на той момент, тому поспіхом у мене забули поцікавитися наявністю вищої освіти. А штатний радник президента – це держслужба. Статус, особистий кабінет, автомобіль.

Загалом, мене спочатку призначили, потім попросили уточнити інформацію про вищу освіту і здивувалися, коли я повідомив, що не збираюся цю освіту терміново купувати. Тому мене штатним радником не призначили, я ці два роки не був офіційно оформлений. А відповідно й указу про моє звільнення бути не може. Загалом, нічого не змінилося.

- ... А всі повірили, бо про твоє липове звільнення стало відомо одночасно з абсолютно реальною відставкою Георгія Туки, губернатора Луганської області і теж знаменитого волонтера...

- Жора призначений заступником міністра з питань окупованих територій. Тому його не звільнили, я розцінюю це як підвищення ...

- Тобто волонтерів ніхто не ображає?

- Бачите телефони у мене на столі? Це прямі телефони до вищого керівництва ...

- Можемо зателефонувати прямо зараз Президенту? Мені от цікаво, він знає, наскільки різко його критикують? Що думає з цього приводу?

- Ви можете назвати хоч одного президента, якого у нас хвалили? Критика влади – це нормально. Інше питання, що ті, хто критикують, повинні робити це осмислено. Але так відбувається не завжди. Ось кажуть, наприклад, Порошенко винен, що підняли тарифи або Порошенко винен у тому, що трапилося в Іловайську ... Він знає, що так думають – адже він активно читає пости у Фейсбуці ...

- Правда? ЗМІ писали, що інформацію для нього збирає ціла група ...

- Можливо, не знаю ... Одне другого не виключає. Те, що він активно читає Фейсбук, – це факт. Читає регулярно критику на свою адресу – у нього є аккаунт, я не знаю, чи під його ім'ям ... Буває, я хочу розповісти про якусь інформацію з Фейсбуку, а він уже в курсі ... І звичайно це непросто, адже у соцмережах часто пишуть маячню.

Візьмемо, наприклад, Іловайськ – всі звинувачують Президента. Та не винен Президент у тих подіях, Російська Федерація винна! Або скандал у серпні 2014 року, пов'язаний з парадом у День Незалежності? Зараз цим парадом його докоряють. Але мало хто знає, що БТРи, які їхали на параді, – це було все, що мав київський гарнізон. Якби в АТО трапився прорив, росіяни вийшли б на дорогу від Харкова до Києва – і єдиний транспорт, який захищав би столицю, це і були б ті нещасні 10 БТРів президентського полку.

- Але навіщо їх потрібно було демонструвати на параді?

- А для чого в Москві у 1941-му проводили парад? Ми в той момент стояли на межі паніки, нам потрібно було за всяку ціну довести людям, що панікувати не варто. І Росії ми повинні були показати, що не панікуємо. І ми пустили по Хрещатику курсантів, пустили вантажівки навіть ...

А хто знає, яка ситуація складалася у той момент? У нас не було жодної військової частини в резерві, жодного БТР, взагалі нічого! Від Маріуполя до Одеси – лише одна бригада, і та відновлювалася в Миколаєві. Якби стався прорив на фронті, а вся справа саме до цього і йшла – противник прокотився б з вітерцем від Херсона до Одеси.

- А зараз є в розпорядженні командування техніка для захисту Києва в разі чого?

- Не можу відповісти, це секретна інформація. Скажу так, Укроборонпром щомісяця передає нам техніку.

Без прогнозів

- За останніми даними – що зараз відбувається на фронті?

- Точних даних не чекайте, але ось простий приклад: Авдіївська промзона – найважливіший об'єкт. Там ідуть бої, але вона вже під нашим контролем. Звідти можна контролювати дорогу, тобто просуватися вперед. Має сенс говорити про перевагу, що є на нашому боці.

- Згадав дорогу, думаєш, ми дійдемо до Донецька?

- Військовими методами взяти Донецьк неможливо – це розуміють усі. Місто-мільйонник можна взяти лише одним методом – повністю стерши його з лиця землі. Тобто загинуть сотні тисяч. Президент на це не піде, ніхто не піде ...

- І як тоді буде розвиватися ситуація в зоні АТО, можеш дати прогноз?

- Ми ставатимемо сильнішими, потихеньку відновлюватимемо економіку, відновлюватимемо армію, яка була знищена. Уже потроху відновлюємо. Я добре пам'ятаю, як уся країна раділа, що армію 24 роки знищували. З власного досвіду пам'ятаю, читав у газетах про чергове скорочення військової частини – і думав: менше грошей буде йти на цю нікому не потрібну махіну. Тепер ось всі ми розплачуємося за розвал армії.

Росію душать санкціями, вона ставатиме слабкішою, а ми ставатимемо сильнішими. І врешті-решт з Росією відбудеться те, що і з Януковичем. Тільки це не прогноз – це мрія. А робити прогнози справа невдячна.

Без зарплат

- Давайте поговоримо про реформи в армії. Чи задоволені військовослужбовці новою формою, американськими берцями? ...

- Якими такими американськими берцями? Це тими, які руді?

- Ну так…

- [Сміється] Так вони робляться в місті Ромни Сумської області.

- Як вдалося змусити країну працювати на армію?

- А варіантів не було! І завдання наше полягало лише в тому, щоб під час покупки не траплялося розкрадання коштів. Ми проконтролювали кошти в департаменті держзакупівель, у комітеті конкурсних торгів, – і стали отримувати хороший товар, ті ж берці, якими армію вже забезпечили. Процес цей триває. Щоб все було по-чесному, скористалися системою електронних торгів «ПроZорро».

До речі, Міноборони було єдиним відомством, яке використовувало цю систему у 2014-2015 роках. До речі, щоб забезпечити армію берцями, нам довелося організувати цілу групу з розробки – вони, звичайно, не ідеальні, але нормальні і набагато кращі тих, які були раніше. Те саме з формою. Ми придумували і при цьому не намагалися підсунути «своїх» виробників, як було раніше прийнято. Виявилося, чесно працювати і забезпечувати армію – це дуже просто.

- У вас є своя команда в Міноборони?

- Є. І ми всі мислимо однаково – намагаємося припиняти хабарі, відкати, інші схеми. Перший час до нас приходили різні люди – деякі намагалися щось організувати під себе, «сісти на потік». У кінці 2014 року я сказав Президенту, що в Міноборони потрібно запустити з десяток волонтерів – перевірених людей, які, може, і без спеціальної освіти, і реформи, може, не зуміють зробити. Зате вони покажуть усю гниль, що накопичилася всередині. 

У міністерство прийшло 9 осіб – з них я особисто знав тільки двох. Їх назвали волонтерським десантом. Зараз таких «десантників» уже 100 – ми проводили конкурс, співбесіду, збиралася команда однодумців

Йому ця ідея дуже сподобалася і в міністерство прийшло 9 осіб – з них я особисто знав тільки двох. Їх назвали волонтерським десантом. Зараз таких «десантників» уже 100 – ми проводили конкурс, співбесіду, збиралася команда однодумців. І разом ми намагаємося рухати неповоротку державну машину.

- А як ці люди живуть? На зарплату міноборонівську, мізерну ніхто не проживе, якщо звичайно «на потоки» не сісти ...

- Я теж два роки не отримував ніякої зарплати. У мене залишилися старі заощадження, моя дружина займається бізнесом (він ніяк не пов'язаний з Міноборони – вирощування полуниці) – і я живу за її рахунок. У неї бізнес. Люди волонтерять уже два роки, якщо можуть це собі дозволити. Ось, наприклад, керівник офісу реформ Андрій Загороднюк – у нього підприємство з виробництва бурової техніки. І так у багатьох...

- У нас, виходить, так багато людей, готових працювати навіть без зарплати. Як ти думаєш, чому?

- Я ж казав, «бабуся впала». Нічого унікального у волонтерському русі немає. В Японії, коли вибухнула Фукусіма, точно так само волонтери розгрібали завали, рятували людей, допомагали ... Наша ситуація унікальна тим, що волонтери, зазвичай, не будують армію, – вона вже є.

- А не пробував підрахувати, скільки грошей заощадив державі волонтерський десант?

- Ми рахували у 2015 році – сума вимірювалася сотнями мільйонів гривень. Це при тому, що такого завдання не ставили перед собою – я взагалі противник ідеї економити на армії. Я хочу, щоб Міноборони витрачало на армію більше грошей і щоб кошти, які виділяються на оборону, не крали. Але ми намагаємося створити механізм прозорої витрати бюджетних коштів – і він сам по собі допомагає заощадити.

- Тебе стара гвардія чиновників намагалася зжерти? І весь ваш десант?

- А як нас зжерти, якщо хабарів ми не беремо, компромату брати нізвідки? Нас хіба що пристрелити ... [сміється]

- Слухаю тебе, і думаю – як все-таки позиція більшості відрізняється від твоєї. Адже більшість як говорить, чого я повинен платити податки, якщо навіть Президент тримає гроші в офшорах?

- Президент у 2014-2015 рр. на армію витратив близько 300 млн. грн. особистих грошей – це є в його декларації. Мені особисто він переказав 2,5 млн. грн. на покупку «пральних машинок» – це ті автомобілі, які зараз їздять на передовій і перуть речі наших бійців, був у нас такий проект. А було ще кілька проектів, але він не хоче їх «піарити». А з приводу його офшорів нічого сказати не можу – це до нього все-таки питання ...

- А чого б Президенту не розповісти про всі ці проекти, як витрачав кошти не пояснити?

- А сенс? Собаки, гавкаючи на Президента, не замовкнуть. А якщо людина розсудлива, вона і так розуміє все – Президент нас по суті врятував. Країни не залишилося б, розвалилася б на шматочки. Так що я не закликаю його любити або не любити – це особиста справа кожного. Але розуміти такі прості речі необхідно.

- Ти казав, що збираєшся на передову – відпочивати. Як це?

- На передовій не потрібно думати, там треба жити на рефлексах. Мозок відключається – є ворог, і є ті, хто прикривають твою спину. Жодних нарад, чиновників – все дуже просто і мені там морально легше.

- Чого зараз не вистачає нашій армії?

- Все того ж, що і раніше, тільки менше.

Без підтримки

- А ти вивчав досвід інших країн у плані реформування армії?

- Вони зараз наш досвід вивчають. У світі за останні 50 років не було іншої армії, яка б воювала на своїй території протягом 400 км із застосуванням усього арсеналу техніки, включаючи Гради, Смерчі. Кажуть, нашій армії не під силу змагатися з американською, припустимо.

Але якби в нашу армію теж влити 2 трильйони доларів, як це роблять у США – ми б були краще американців. Де воювали американці? У них був контингент в Іраку, Афганістані, Ліберії, Сербії, – але у нас теж був там контингент. У США досвіду фронтових операцій немає, вони не використовували Смерчі.

І тепер, коли вони приїжджають до нас, то говорять приблизно таке: ми вам зараз покажемо, як правильно строєм ходити, а ви нам розкажіть, як визначити, що летить Смерч і як від нього рятуватися. Вони не приховують, що вивчають наш досвід.

В Афганістані у моджахедів не було систем залпового вогню, і війна їх по суті була партизанською. В Югославії американці все розбомбили, а потім зачистили, як і в Іраку. А у нас тут танкові атаки йдуть. Для них це нове.

- Тобто, слова Президента про те, що у нас найсильніша армія в Європі – це правда?

- Він не казав, що вона найсильніша. Він сказав «найбільш боєздатна». Такої кількості солдатів, які розуміють, що таке, наприклад, танкова атака, немає ніде.

- Незважаючи на підтримку світової спільноти, Україна так і не отримала летальної зброї. Чому?

- А навіщо нам летальна зброю? Якщо нам дадуть таку зброю, під неї необхідно закуповувати відповідні снаряди, запчастини, наймати людей, які б обслуговували її, наймати інструкторів, які вчили б наших бійців. 

На цьому етапі нам потрібна не риба, яку ми швидко з'їмо – нам потрібна вудка, щоб ловити рибу

На цьому етапі нам потрібна не риба, яку ми швидко з'їмо – нам потрібна вудка, щоб ловити рибу. Тому краще попросити у світової спільноти грошей, щоб ми могли відновити завод, який виготовляє нашу техніку.

Наприклад, кілька тижнів тому Президент на одному полігоні передавав бійцям міномети. Можна було попросити міномети в американців, потім постійно клянчити міни до них. І ми б сиділи у них на голці. А так ми відновлюємо своє виробництво, і нам дають на це гроші.

Харківський танковий ремонтний завод простояв 15 років, дах завалився. Фахівці всі звільнилися. А зараз вони дах ремонтують, купують верстати, набирають фахівців. Це для країни важливіше і цікавіше, ніж поставки зі США.

- А скільки підприємств зараз працює на оборонку? Чи це таємниця?

- Це відкрита інформація на сайті Укроборонпрому – приблизно 80.

- Ось ще болюче питання – вибори на Донбасі. Частина Мінських угод, яку в нас мало хто сприймає. Інший раз здається, що крім Президента в ідеї проведення виборів більше немає прихильників ...

- Я прихильник! Але як і Президент, я розумію, що вибори – це 11 пункт Мінських угод. До цього потрібно припинити вогонь, відновити контроль над кордоном і багато іншого. А у нас ще дня не було, щоб не стріляли в зоні АТО.

- А ти продовжуєш допомагати своїм – я маю на увазі 79 бригаду й інші?

- Уже набагато менше. Раніше вони постійно зверталися, весь час чогось не вистачало. А зараз таких проблем усе менше ... І це радує, звичайно.

- Ось ти з Миколаївської області. А вона прогриміла на всю країну у зв'язку з полігоном Широкий Лан, де бійці жили в нелюдських умовах. Не віриться, що менше проблем з постачанням ...

- А тут не в постачанні справа. Цю новину розтиражували, не замислюючись, що ж насправді сталося на полігоні. А сталося ось що: 10 офіцерів, які відповідали за забезпечення на полігоні, пішли в запій. Вони пили два тижні, замість того, щоб розгорнути польовий табір. Ні полігон тут не винен, ні Міноборони. Офіцери відсиділи на гауптвахті ...


Досьє Корреспондента

До Майдану Юрій Бірюков був бізнесменом, а після Революції гідності і початку агресії на сході перетворився на волонтера. Як тільки стало ясно, що Крим уже не наш, Бірюков створив волонтерську групу Крила Фенікса, яка стала методично займатися вирішенням матеріально-технічних проблем чинної армії. У серпні 2014 року Петро Порошенко призначив Бірюкова своїм радником, а в Міноборони він потрапив в жовтні того ж року – з того часу Юрій займався матеріально-технічним забезпеченням армії вже не як волонтер, а як чиновник.

***

Цей матеріал опубліковано в №19 журналу Корреспондент від 20 травня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах