ГоловнаУкраїнаПолітика
 

Людина надій. Чи може Савченко змінити Україну

Корреспондент.net, 7 червня 2016, 07:27
0
1279
Людина надій. Чи може Савченко змінити Україну
Фото: Владислава Соделя
Багато українців сподівається, що після повернення Надія Савченко зможе кардинально вплинути на зміни в країні

Корреспондент з'ясував, чому українське суспільство вирішило, що Надія Савченко може врятувати країну.

Вона їм покаже! Вона їх розжене! Вона впорається! Після повернення Надії Савченко додому українці повірили, що нарешті отримали в її особі рятівника, пише Владислав Лазареву №21 журналу від 3 червня 2016 року.

Ще трохи – і тендітна жінка після дворічного полону наведе порядок у Верховній Раді. Потім стане президентом. І, нарешті, в Україні настане Золотий вік. Чому ми переклали на плечі Надії всю відповідальність за те, що відбувається в країні,і своє життя? Ми спробували розібратися в тому, що відбувається ...

«Не робіть з неї месію!»

«Ви наша Жанна Д'Арк! – захоплено вигукує дівчина у квітчастій кофтині. – Можна з вами сфотографуватися?! Ось мій хлопець, він уже дістав телефон... Він нас сфотографує...»

Льотчик, доброволець, екс-полонена і народний депутат України Надія Савченко замість відповіді дружелюбно киває головою. Мовляв, давайте сфотографуємося, якщо вам так хочеться. Кілька хвилин тому вона вийшла з Володимирського собору, де їй вручили орден Георгія Побідоносця. І її відразу оточили перехожі.

«Я, коли дивилася ваш виступ в Адміністрації Президента, плакала», – зізнається Савченко одна з молодих жінок.

«Ви така струнка», – щебече попросивши про спільну фотографію дівчисько.

«Це ви струнка! – парирує Савченко. – А я ні. У мене 70 кілограмів...»

Після повернення Савченко на Батьківщину багато хто писав у соцмережах: «Бачили Савченко на ТБ. Вона зовсім не виглядає виснаженою голодуванням...».

Але під час особистої зустрічі видно, що час, проведений у камері, для Надії безслідно неминув. Я помічаю запалі щоки, темні кола під очима, землистий колір шкіри і божевільну втому в погляді.

- Вам би відпочити, – кажу, я.

- Ось до церкви сходила і відпочила, – відмахується Надія.

Чи вистачить їй сил після всього пережитого відбутися у вітчизняній політиці? Не стати маріонеткою у руках більш досвідчених гравців? Зберегти самостійність мислення? Що вона сама про це думає?

- Я ніколи, чуєте, абсолютно ніколи не стану ні під кого прогинатися! – вигукує Надя у відповідь на моє запитання.

- А ви не боїтеся, що політики вас просто використають, для того щоб донести суспільству необхідні їм меседжі? Наприклад, Президент Петро Порошенко скаже: я такий молодець – звільнив Савченко з полону! Або Юлія Тимошенко заявить: Надя у БЮТ, голосуйте за нас...

- Ну ви що, вважаєте, я погана? –зітхає Савченко. – Я вірю в краще. Все буде добре…

А потім несподівано після хвилинної паузи додає:

- Думаєте мені легше від того, що народ мене сприймає як героя?! Я ж розумію, що якщо завтра оступлюсь, то мене камінням закидають ... Але, якби я не була собі вірною до кінця, я б не вийшла з в'язниці. Так і зараз діятиму.

Надя знову замовкає. А потім по-офіцерські рубає повітря:

- Усе! Час іти працювати! У мене зараз дуже багато роботи!

- Якої?

- Так політичної. Якої ще? Хочу сподіватися, що витягну з полону всіх хлопців.

І наостанок, немов на мітингу, декларує: «Війну треба зупинити, кров зупинити, а потім усе інше відбудовувати!»

Надія йде, а я продовжую розмову з її помічником – Олегом Мезенцевим.

- Я не хочу, щоб із Савченко месію робили, – каже він. – Нам зараз головне не задушити її своєю любов'ю. Вона така ж, як і ми. Ось сьогодні громадським транспортом на роботу поїхала. А у ЗМІ пишуть, що з нею працюють політтехнологи. Це смішно. Вона така, яка вона є. Вона не грає на телекамеру, однаково відповідає на запитання і журналістів, і друзів.Навіть більше, вона сама себе розпіарила. Пам'ятаєте відео, де бойовики допитують її: «Скільки вас?». Вона: «Вся Україна!». Я не бачив, щоб так зухвало в полоні поводилися. Вона змушувала ворога відчувати до себе повагу.

- Занадто різка риторика Надії викликає певний подив. У ЗМІ навіть з'явилися публікації про її душевнийстан. Мовляв, стільки випробувань на її долю випало, що ...

- Надя може висловити все, що вона думає, але вона не бабахнана голову! – вибухає Мезенцев. – Чого, чого, а холоднокровності їй не позичати. І ті, хто з нею воював, неодноразово говорили: «Куля» [позивний Надії в АТО] – не дурна. Вона сто разів подумає перед тим, як щось робити. Якщо виникали конфлікти, вона завжди намагалася домовитися. Готова була йти на компроміси. Це знають усі, хто тісно з нею спілкувався.

«Вона ще не президент!»

Вважають вольовою і сильною Надію і сусіди. У мікрорайоні, де живе Савченко, її знають усі. Знайти рідну 16-поверхівку льотчиці можна без будь-яких довідників і карт.

У дворі будинку Савченко порожньо. Вхідні двері в під'їзд зачинені. У сусідньому дворі на лавочці про щось пліткують дві бабусі.

«Як її не знати! – каже бабця Тамара. – Звичайно, знаємо, наші діти з нею вчилися. У вчителів були вирвані роки. Надя вчилася непогано, але управи на неї ніякої не було. Все в очі вчителям говорила. З істориком сперечалася».

«Бойова! – додає бабця Марина. – І мати у неї така ж. Конс'єржкою працювала. Не пропускала нікого. Гроші на ремонти в парадному збирала. Підписи для якихось акцій протесту. Жорсткий характер у неї й у дочки».

Одна з бабусь пророкує Савченко велике політичне майбутнє. Інша не вірить, що льотчиці вдасться змінити систему.

«Нічого вона в державі не зробить, – впевнена Тамара. – Розчарується і піде в армію воювати».

«Зробить! – твердо відповідає їй Марина. – Втиснетьсяміж тими вовками і потрясе їх».

За пару годин до цієї розмови я вже побував біля будинку Надії. Але абсолютно випадково зустрів її маму – Марію Іванівну – і підвіз її на таксі до Володимирського собору, де нагороджували дочку.

- Звичайно, Надя втомлюється, – каже Марія Іванівна. – Одна справа сидіти в камері, а друга крутитися на 360 градусів. Ось сьогодні вона на ногах з шостої ранку. Я їй кажу, поспи: у тебе ж є час до 10 ранку. А вона відповідає: ні. У підсумку прийшла в Раду на дві години раніше.

- Як ви думаєте, чи впорається вона з роботою в парламенті?

- Не знаю. Але у неї сильний характер. Як і в мене. Я в 1938 році народилася, дитина війни і сирота. У мене, коли я ходила в школу, не було ні взутися, ні одягнутися. І я пам'ятаю, як на землі вже морозець, а я по ньому біжу боса на уроки. Привілеїв у мене в житті не було, я всього досягла самостійно. І Надя така ж. Вона у два роки мені говорила, коли я намагалася їй допомогти: «Я сама!».

Таксист дослухається до нашої розмови, потім не витримує і вступає вдискусію:

- Я з вас гроші не візьму. Щоб я зі свого президента ще гроші брав?

- Надя ще не президент! – суворо, зовсім як дочка, відповідає Марія Іванівна.

- Хто вам таке сказав? – не здається таксист. – Вона вже народний президент. Формальності лишилися.

- Відпочити б їй перед президентством, – зітхає ще один наш попутник, сусідка Марії Іванівни, Таня.

- Не хоче! – відповідає Марія Іванівна. – Каже, треба рятувати країну. Ось Юлія Володимирівна [Тимошенко] домовилася покласти її в Німеччину в клініку, де сама лікувалася. Але толку-то ... Знаєте, я була у Порошенка і сказала йому: не заздрю вам, ви прийшли в таку розграбовану країну! А він мені відповів: «Були б у нас такі патріоти, як Надя, Україна була б на висоті!». Але де їх взяти таких патріотів?

- Є вони! – знову втручається таксист. І якщо у нас Че Гевара у спідниці, то що ж? Вона наша!

«Надя кидається під танки»

На відміну від простих людей,колишні товариші по службі не схильні перекладати на плечі Савченко відповідальність за майбутнє всієї країни.

«Ми з Надею зустрілися буквально на пару хвилин біля АП і на прес-конференції, –каже Кирило Сергєєв, голова товариства ветеранів АТО, колишній боєць батальйону Айдар. – Сподіваюся, днями їй вдасться до нас приїхати на пару годин. Всі наші вражені її силою волі. У полоні за два роки кожен би зламався. Але Надія, незважаючи на всі випробування, тримається добре і міркує тверезо. Знаєте, мені здається, вона зараз спокійніша, ніж була на війні. Не так радикально налаштована. Але не варто забувати: вона жива людина».

Рішення «Кулі» вийти на велику політичну арену Кирило Сергєєв, з одного боку, підтримує. Мовляв, коли країна «тріщить по швах», злочин нічого не робити. З другого – переживає за Надію.

«Виглядає так, ніби вона кидається під танки, – каже він. – Надія далеко не дурна людина і розуміє: її будуть використовувати. Але одна справа розуміти, а інше стикатися з цим на практиці. Це як ходити по мінному полю. Ось недавно до мене прийшли журналісти. Попросили розповісти про життя ветеранів АТО. А потім вставили мій коментар у сюжет, що очорняє одного з політиків. Довелося мені потім виправдовуватися ... Можуть підставити і Надію. Причому набагато жорсткіше».

За словами Сергєєва, сьогодні атошників обманом використовують у своїх цілях і бізнесмени, і політики.

«Хочуть зробити з бійця весільного генерала в сесійній залі Верховної Ради, – наголошує він. –Атошники йдуть на вибори в надії щось змінити, а їх перетворюють на кнопкодавца. Вони навіть помічника собі не можуть узяти без згоди глави фракції. Тим більше поставити на голосування законопроект. Втім наших людей у Раді багато. І всі вони розуміють, що з таким станом справ треба боротися. Можливо, Надії і вдасться їх об'єднати. Не знаю…"

«Стрес у суспільства сильніший, ніж у Надії»

Ясно, що головне багатство політика – душевна рівновага. Чи витримає навантаження психіка Савченко? Після війни, полону, голодувань...

- Тема психічної неврівноваженості Савченко цілих два роки мусувалася в російській пресі, –стверджує кандидат психологічних наук Олена Вознесенська. – Мабуть, за наказом Кремля. Там хотіли зробити з героїні божевільну. Я вважаю, що Савченко абсолютно здорова. Так, вона отримала психологічну травму. Але її отримали через війну всі члени нашого суспільства. Питання лише в тому, хто і як з цим справляється. У Савченко ресурсу було більше, ніж убудь-кого іншого. Оскільки вона людина ідеї. Заради цього вона живе і бореться.

- Кажуть, на фронті легше, ніж на дивані перед телевізором...

- Так! У бою є ілюзія, що ти впливаєш на ситуацію, можеш щось змінити. Сидячи на дивані, ти не можеш нічого змінити, і стрес у тебе сильніший. У підсумку в суспільстві накопичується апатія. Люди не бажають самі щось робити, а чекають появи героя, який прийде і всіх врятує. Наприклад, Надію Савченко. Все, що сьогодні відбувається, свідчить про те, що наше суспільство не справляється з травмою.

Згоден з Оленою Вознесенською і дисидент, голова Асоціації психіатрів України Семен Глузман.

«Я недавно підслухав умаршрутці, як хтось із пасажирів сказав:«Ось Надя їм покаже». Думаю: ось зараза, це ж ти повинен «показувати», а не вона! –злиться Глузман. – Сидіти в карцері - це одне, а будувати європейську державу –зовсім інше. Та й взагалі одна людина – в полі не воїн. Ніхто не може на самоті змінити всю державу. Знаєте, чому люди перекладають на плечі Савченко відповідальність за те, що відбувається в країні?

За часів СРСР нас відучили відповідати за свою долю. Нам давно треба зрозуміти, що вийти з цієї ситуації ми можемо лише в тому випадку, якщо відповідальність нестиме кожен громадянин держави

Семен Глузман, психіатр і дисидент

Справа в тому, що за часів СРСР нас відучили відповідати за свою долю. Радянська влада вирізала всю інтелігенцію, заточила в табори всіх мислячих і активних, а також «висмоктала» талановитих людей у Москву і Санкт-Петербург. У підсумку зараз нами керують пострадянські чиновники, яким вдалося у смутні часи вкрасти мільйони. І нам давно треба зрозуміти, що вийти з цієї ситуації ми можемо лише в тому випадку, якщо відповідальність нестиме кожен громадянин держави».

Водночас Вознесенська передбачає, що бажання українців бачити у Савченко Жанну д'Арк може сягати корінням у Середньовіччя.

«На відміну від росіян,ми не чекаємо царя-батюшку, – каже вона. – Але нам необхідний герой-ватажок, який поведе нас за собою. Вкаже напрямок, у якому треба рухатися. Савченко в Україні стала символом. Тим більше,що ім'я у неї чудове – Надія».

Примітно, що Глузман і Вознесенська не вірять в те, що Надію Савченко чекає смуга перемог.

«Швидше за все, вона не витримає і піде на фронт, – вважає Вознесенська. – Там її місце, там немає брехні, немає лицемірства. Там зрозуміло, де зло, де добро. Там їй буде простіше».

«Вона потрапила з чорного та білого світу у 100 відтінків сірого, – зазначає Глузман. – У нас глибоко аморальне суспільство. Я не вірю в те, що вона наведе порядок, хоча народ від неї цього чекає. У неї не так багато сил і зони впливу. І врешті-решт, вона може відчути себе зайвою».

Втім, у нашому світі завжди є місце чудесам. Всупереч прогнозам фахівців, Савченко може змінитися, піднятися над всім своїм життєвим досвідом, стати гнучкішоюі вижити в жорсткому політичному світі. Історія знає такі приклади. Інша справа, що Надії одній дійсно не під силу змінити країну на краще ...

***

Цей матеріал опубліковано в №21 журналу Корреспондент від 3 червня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: суспільствоСавченко
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах