ГоловнаУкраїнаПолітика
 

Загрози світу й Україні. Прогнози Stratfor

Корреспондент.net, 17 серпня 2016, 11:26
0
2502
Загрози світу й Україні. Прогнози Stratfor
Фото: Міноборони Росії
Експерти Stratfor передбачають вихід Росії до кордонів Європи часів Другої світової війни

Чи помиляється Stratfor у своїх передбаченнях на ХХІ ст. і чи варто взагалі вірити політичним прогнозам.

Уже третій рік Україна перебуває в стані війни. Крім важких гуманітарних і моральних наслідків війна сильно ускладнює розуміння того, як ми будемо жити через рік або десять років.

У ситуації, що склалася, погляди всіх зацікавлених звертаються до прогнозів аналітиків, серед яких абсолютно неможливо обійти увагою американський приватний розвідувально-аналітичний центр Stratfor. Його прогнози часто піддаються просто нищівній критиці, але експертне співтовариство уважно стежить за публікаціями центру і не дозволяє собі залишати їх без уваги. 

Корреспондент вирішив вивчити, що Stratfor напророкував Україні, наскільки можна покладатися на його прогнози і як ці прогнози будуються, пише Кирило Казючиць у №30 журналу від 12 серпня 2016 року.

Без малого 10 років тому, у 2008 році, засновник і багаторічний директор Stratfor Джордж Фрідман, який залишив цей пост минулого року, опублікував книгу Наступні 100 років: Прогноз подій XXI століття. Як випливає з назви, у ній він описав своє бачення розвитку подій геополітичного масштабу на найближче сторіччя. Також Фрідман виклав і методологію, на якій ѓрунтується його прогнозування.

Минуло достатньо часу, щоб за першого наближення оцінити, наскільки вірними виявилися припущення Фрідмана. Незважаючи на абсолютно фантастичний світ, який малює засновник «тіньового ЦРУ» в своїй роботі, легко помітити: певні тенденції помічені вірно. Наприклад, Фрідман передбачав протиріччя між Туреччиною і США – і ось, будь ласка. Крім того, в кінці нульових автор Наступних 100 років прогнозував нову холодну війну між Росією і США, допускаючи, що вона буде набагато коротше попередньої і вирішальну роль у ній зіграє ціна на вуглеводні.

Своя сорочка

В Україні прогнози Stratfor не до вподоби ні експертам, ні політикам. Оцінюють їх неохоче. Можливо, вся справа в тому, що долі України, за прогнозами Фрідмана, не позаздриш.

«Нове поглинання Білорусі та України російською сферою впливу стане фактом у наступні 5 років, – пише він. – Коли це станеться, Росія повернеться до кордонів з Європою, що приблизно відповідатимуть тим, які існували в період між двома світовими війнами. Відновлені кордони на півдні будуть спиратися на Кавказ, захищені Україною, а на півночі – будуть стикатися з Польщею і країнами Балтії. <...>.

Україна, яка тягнеться до решти Європи, не може ні конкурувати з Європою, ні брати участь в її житті. Природні економічні відносини пов'язують Україну з Росією. Україна залежить від поставок енергоресурсів з Росії і в підсумку схильна до того, щоб змиритися з військовим пануванням Росії. Такою є динаміка, якою скористається Росія для відновлення своєї сфери впливу. Відтворення сфери впливу не обов'язково означає відновлення формальної політичної структури, керованої з Москви, хоча і такий варіант розвитку подій цілком мислимий».

Прогноз, принаймні за часом реалізації, не виправдався. Цілком. Але був анексований Крим, розв'язані бойові дії на Донбасі. Які взагалі шанси на те, що Україна буде підпорядкована в тій чи іншій формі Росії і «на російсько-польському кордоні будуть розгорнуті війська»?

Представники українського експертного співтовариства не відкидають таку можливість.

"Змушений визнати, сценарії повернення України під контроль Росії є, – коментує Корреспонденту військовий експерт Валентин Бадрак. – Військовий – більше як допоміжний для залякування Заходу за принципом «Україна або війна». Основний же сценарій пов'язаний з вибудовуванням комбінацій для зміни влади в Україні.

На жаль, в українському політикумі є люди, на яких можна зробити ставки, – одні з легкістю продадуть майбутнє країни за можливість отримання політичних або економічних дивідендів, інші справді вірять, що васальне положення в обмін на дружбу з Росією є альтернативним розвитком. Україна сьогодні досить близька до критичного сценарію.

З одного боку, Росія готова до ведення широкомасштабних інтенсивних бойових дій із залученням своєї регулярної армії, а Захід не готовий брати участь навіть з військовою допомогою. З другого – для України періодично складаються несприятливі зовнішньополітичні обставини. У тому числі на цей час: передвиборна кампанія в США ввійшла в стадію, яка не дозволяє відволікатися на українські події. А Європа майже захлинулася власними проблемами, багато з яких, як вважають окремі європейські лідери, можна було б вирішити за допомогою Росії. Є і третій фактор, вибори в РФ, які вимагають мобілізації і згуртованості електорату. Війна, зовнішній ворог для сучасної Росії – найкращий засіб».

Директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський хоч і скептично оцінює прогнози Stratfor, але також не виключає підпорядкування України Росією.

«Якщо в Україні відбудеться, грубо кажучи, «бюрократична контрреволюція», якщо реформування держави не відбудеться, то є ймовірність того, що ми опинимося в орбіті впливу Росії», – каже Сунгуровський.

Опитані Корреспондентом експерти близькі до думки, що втрата Україною суверенітету можлива в разі втрати державою суб'єктності в міжнародній політиці. І загроза втрати суб'єктності, на жаль, не нульова.

Смерть ведмедя

У подальшій перспективі засновник Stratfor очікує розпаду Росії. "Причини, що викликають цю конфронтацію [нову холодну війну], визначать її результати, які будуть такими ж, як і результати холодної війни, але на цей раз їхнє досягнення не зажадає від США значних зусиль, – прогнозує Фрідман. – Минулого разу конфронтація відбувалася в Центральній Європі. В майбутньому вона буде розгортатися набагато східніше.

У минулій конфронтації (принаймні, на її початковій стадії) союзником Росії був Китай. На цей раз Китай буде стояти осторонь. Минулого разу Росія повністю контролювала Кавказ, але тепер це буде не так: на Кавказі Росія зіткнеться з присутністю США і Туреччини. Під час холодної війни у ​​Росії було велике населення, тепер її населення суттєво зменшилося і продовжує скорочуватися. Внутрішні проблеми, особливо на півдні, відволікатимуть увагу Росії від Заходу. Зрештою країна розвалиться і без війни (як вже розвалювалася в 1917 році, і це сталося знову - в 1991 році), а незабаром після 2020 року впаде військова міць Росії».

З усіх прогнозів крах Росії, мабуть, викликає у вітчизняних експертів найбільшу критику.

«Розпад Росії – це загроза всьому світу, – упевнений директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник. – Подібний сценарій несе в собі цілий ряд глобальних загроз і в жодному вигляді не влаштує Захід».

«Справа в тому, що Росія – володар одного з найбільших потенціалів ядерної зброї. Коли розпався СРСР, врегулюванню цього питання приділили масу сил. А що станеться з цією зброєю в разі розпаду Росії? Але ж ядерна зброя не єдина загроза під час реалізації цього сценарію. Міграційні потоки, які почнуться в такому випадку, можуть мати абсолютно непрогнозований глобальний ефект», – погоджується з колегою Сунгуровський.

Але якби страх катастрофи зупиняв світові війни, ми жили б у зовсім іншому світі.

«Росія вже включила важелі саморуйнування, коли недалекоглядний [Володимир] Путін, яким рухає персональна неповноцінність, пішов на руйнування міжнародної системи безпеки, – вважає Бадрак. – Гадаю, якщо Путін зважиться на повномасштабну війну з Україною, це і стане початком такого сценарію. Для України це хаос і розруха, але є підстави вважати, що західний світ, який не зацікавлений у негативних сценаріях, постарається пом'якшити як сам процес розпаду Росії, так і його наслідки для сусідніх держав. Але тільки в тому випадку, якщо Київ опиниться послідовним і не змінить вкотре свій цивілізаційний вибір».

Велична Порта

Прогноз Фрідмана щодо Туреччини цікавий у першу чергу тим, що якісь його елементи, схоже, розгортаються прямо у нас на очах. На його думку, в нестабільному зараз ісламському світі, повинна з'явитися країна з претензією на лідерство в регіоні. Аналізуючи стан і розвиненість економіки, політичні диспозиції і географію найбільших ісламських держав, екс-директор Stratfor доходить висновку, що головним претендентом на місце регіонального лідера є саме Туреччина.

«Туреччина є країною з досить складними соціальними порядками. Світський режим у Туреччині перебуває під захистом військових, за конституцією наділених великими повноваженнями, – зазначав Фрідман ще у той час, коли турецька армія дійсно була ефективним захисником світського режиму за заповітами Кемаля Ататюрка. – Але в країні наростає ісламістський рух. Досить складно передбачити, який уряд прийде там до влади в підсумку. Якщо поглянути на уламки ісламського світу, що залишилися після американського вторгнення в Ірак у 2003 році, і задатися питанням, яку країну в цьому регіоні варто сприймати всерйоз, відповідь буде очевидною: це Туреччина, союзник США і найрозвиненіша економічна держава в цьому регіоні».

За очікуваннями Фрідмана, Америка буде глобальним лідером у поточному столітті і з усіма регіональними лідерами вестиме одну і ту ж гру: спочатку допомагатиме їм зростати з користю для себе, а потім осаджуватиме, не даючи можливості ставати надто самостійними. У випадку з Туреччиною він навіть прогнозує велику війну.

Що ми бачимо на сьогоднішній день? Поки що помірковані, але ісламісти, дійсно в Туреччині набирають вагу. Армію позбавили самостійності, і вона, схоже, вже не зможе в майбутньому за заповітами Ататюрка дати відкоша ісламістам. Навіть більше, хоч і вимушено, але Туреччина вплуталася в сирійський конфлікт, де намагається грати самостійну роль, навіть вступаючи в протиріччя зі США.

Після придушення спроби останнього військового перевороту президент Туреччини Реджеп Ердоган почав політичну ескалацію відносин зі США. Зокрема, став вимагати видачі свого політичного противника Фетхуллаха Ґюлена, а в липні цього року турецька влада заблокувала американську військову базу на своїй території. Що це? Фальстарт американо-турецького конфлікту?

«Туреччина – країна, що роздирається внутрішніми протиріччями. До цього часу не вирішена курдська проблема. Крім того, на Близькому Сході достатньо гравців, починаючи від Саудівської Аравії [також союзник США в регіоні], найбагатшого Катару і великого за населенням Єгипту, який займає вигідне геополітичне становище, – висловлює сумніви у вірності прогнозу Stratfor Бортник. – Думка, що з падінням значення нафти ослабнуть позиції нафтовидобувних країн регіону, вельми суперечлива. Адже ресурси не беруться з повітря. Замість нафти будуть потрібні інші ресурси, такі як, наприклад, рідкоземельні метали. І звідки впевненість, що нові поклади не виявляться в тому ж регіоні?».

«Туреччина розвивається багато в чому завдяки підтримці США, як і Польща. Країна, яка не мала оборонної промисловості, сьогодні виготовляє навіть бойові літаки і вертольоти. Туреччина витрачає на свою армію понад 7% ВВП – безпрецедентний рівень, і навіть ядерна Росія з нею рахується, – каже Бадрак. – З другого боку, додатковим мотиваційним стимулом для Анкари є тривала відмова Європи прийняти її до свого клубу. Туреччина в цілому має хорошу динаміку розвитку і шанси регіонального зростання, але для цієї держави не все так однозначно, як для Польщі. Я б сказав, занадто багато факторів, тому я не поділяю переконаності в підпорядкуванні Близького Сходу Туреччиною».

В цілому вітчизняні експерти не очікують, що в ісламському світі зменшиться радикалізм, а Туреччині вдасться переграти інших сильних гравців у регіоні, серед яких також відкинутий Фрідманом Іран, і відтворити Османську імперію в новій якості.

«Фрідман прогнозує, що радикальні течії в ісламі вичерпають себе в близькотерміновій перспективі, – каже Бортник. – Але історія нам вказує на те, що на зміну Талібану приходить Аль-Каїда, на зміну Аль-Каїді – ІДІЛ. Після розгрому ІДІЛ відбудеться певна стабілізація. Але потім з'явиться щось нове, і все повториться».

Крим – наш

У своїй книзі Фрідман не згадує про Крим. Але вказує на те, що Росії категорично необхідний контроль над Кавказом.

«Україну і західні області Казахстану розділяє не більш ніж 600 км, і саме через цей коридор Росія завжди могла перекидати свої війська на Кавказ. Логічно було б припустити, що в разі вищевказаного варіанту розвитку подій Росія втратила б здатність контролювати Кавказ і була б змушена відступити далі на північ, пішовши з Чечні, – пише він. – Потім росіяни стали б залишати різні області самої Російської Федерації, а південні рубежі Росії виявилися б вкрай уразливими. Росія продовжувала б розпадатися на все більш дрібні частини, поки не повернулася б до своїх середньовічних кордонів».

У цьому твердженні неявно читається, що війна на Донбасі може бути лише спробою відсунути кордон України, яка потрапляє під вплив НАТО, а анексія Криму – спробою Росії зміцнити свої рубежі на Кавказі.

«Анексія Криму – відповідь на наближення НАТО до Росії. Це відповідь на успішну реалізацію системи ПРО в Європі, яка сама по собі нічого не означає, але багато що означає у зв'язці з ядерними силами, – вважає Сунгуровський. – Не маючи можливості реалізувати свою ПРО, для чого потрібні високі технології, яких у Росії немає, Путін пішов на таку асиметричну відповідь – наблизити ядерний потенціал до країн НАТО. Поки підтверджень тому немає, але як мінімум носії для ядерної зброї в Криму вже присутні».

Водночас експерти вважають, що Крим для Росії не окупиться ніколи. «Крим зруйнував усі плани Путіна на партнерство з Європою на світовій арені, і він це, мабуть, розумів, – зазначає Бортник. – Але справа в тому, що російський електорат багато готовий пробачити своїм лідерам. Лише слабкість ніколи не пробачить».

Польський золотий вік

Значна частина прогнозів Фрідмана на XXI століття стосується країн – сусідів України. Ще одним з регіональних лідерів він бачить Польщу. Уже зараз Польща – одна з найбільш динамічних економік у ЄС. Польська політична еліта докладає значних зусиль з метою зайняти лідерську позицію своєї держави в регіоні. Польща ініціювала масу міждержавних ініціатив, спрямованих на сусідні держави. Стала «адвокатом України в ЄС», лобіюючи інтеграцію нашої країни з Євросоюзом.

Фрідман прогнозує в середині століття формування так званого Польського блоку, який об'єднає країни Центральної Європи

Фрідман бачить далі. Він прогнозує в середині століття формування так званого Польського блоку, який об'єднає країни Центральної Європи і згодом навіть вступить у військову конфронтацію з Туреччиною на боці США.

Хоча політологи неохоче міркують на тему можливої ​​війни через 30 років, всі вони сходяться в головному – Польща справді має шанси на серйозний ривок у розвитку, і повністю згодні із засновником Stratfor, що запорукою польського успіху буде орієнтованість на США.

«Зростання впливу Польщі більше пов'язане із зовнішньою орієнтацією на США, – вважає Бадрак. – Це, до речі, той шлях, який міг би чверть століття тому спрацювати щодо зростання впливу України. Але безхребетні і короткозорі кермові виявилися не в змозі зважитися на такий маршрут, навіть чудову ідею з ГУУАМ [передбачала регіональне лідерство України] бездарно загубили. А ставки Варшави на США забезпечили приплив інвестицій і прикриття американською парасолькою безпеки – шляхом розміщення об'єктів НПРО США і прикриття їх американськими системами ППО».

Наскільки далеко Польща зможе просунутися, українські експерти не беруться казати. А вже про те, який вплив Польща справить у майбутньому на Україну, не став конкретизувати і сам Фрідман.

Гонка за лідером

Всі прогнози екс-директора Stratfor базуються на постулаті, що США буде беззаперечним політичним і економічним лідером у найближчі 100 років. «Наступний розвал Росії, мабуть, відкриє двері в «золотий вік» США», – пише Фрідман.

Також він очікує чергового витка зростання своєї країни після гіпотетичної світової війни: «У середині XX століття Друга світова війна забрала близько 50 млн людських життів. Через 100 років перша космічна війна коштуватиме людству 50 тис. життів. Зрештою, США, які понесуть найменші втрати, отримають найбільше. Так само, як з Другої світової війни, США вийдуть з величезним проривом у технологіях, відродженою економікою і домінантним геополітичним становищем, тому і цього разу вступлять у період, який буде вважатися «золотим віком» Америки і відзначений новою, зростаючою зрілістю в розпорядженні своєї владою».

Головною загрозою для США він бачить зміну демографічної структури американського суспільства: «Близько 2030 року буде зроблений неминучий крок. Брак робочої сили, що дестабілізує американську економіку, змусить США формалізувати процес, який виникне приблизно у 2015 році, - процес посилення імміграції в США.

Щойно це буде зроблено, у США відновиться економічний розвиток, який прискориться в 40-х роках XXI століття у міру природного вимирання покоління людей, які народилися після Другої світової війни, і відновлення нормальної вікової піраміди в структурі населення. До цього моменту вікова структура населення США знову стане нагадувати піраміду, а не гриб. 40-ті роки XXI століття стануть часом різкого прискорення розвитку американської економіки».

Старіння населення – проблема не тільки США. Конкуренція за робочі руки розгорнеться по всьому світу. Чи не станеться так, що хтось, скориставшись цим фактором, перехопить ініціативу?

«Я б найменше з цього приводу переживав за США, – каже директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України, радник 1-го рангу Олександр Потєхін. – Американська імміграційна система вже показала свою найвищу адаптивність до викликів, що висуваються обставинами в той чи інший час. Америці завжди було що запропонувати іммігрантам. А якщо буде потрібно, США змінять імміграційну політику».

Для України це означатиме дві речі – будучи країною, що експортує робочу силу, ми зможемо виграти від зростання зарубіжного ринку праці. Але на місці нас будуть непокоїти проблеми, які будуть вирішувати ті самі США, – дефіцит робочих рук і демографічний провал.

Доля Батьківщини

Залишивши осторонь прогнози щодо Японії і США, ми бачимо, що Україна опиняється в самому центрі найважливіших очікуваних подій XXI століття. З огляду на те, чим ці прогнози загрожують Україні, для нас важливо розуміти, наскільки вони можливі.

«У своїх прогнозах Stratfor ѓрунтується на ресурсному аналізі і зовсім не враховує вітальний фактор, – стверджує Бортник. – Якби Stratfor робив прогноз у 1940 році, то напевно б спрогнозував перемогу Рейху над СРСР. На сьогоднішній день, якщо і говорити про зміну суверенних прав держав, то, скоріше, можна відзначити перетікання влади в недержавні інститути, такі як транснаціональні корпорації».

Ще українські експерти критикують методику Stratfor за схильність до визначеності. «Ці прогнози не враховують багатьох чинників. Не враховують «чорних лебедів» [непрогнозованих обставин, що тягнуть за собою важливі наслідки]. Особливо – «чорних лебедів», які літають зграями, – зауважує Сунгуровський. – Але ж одним з таких «лебедів» може бути і сама Україна».

Експерт-американіст Потєхін вважає, що Stratfor спеціалізується на «чорнусі»: «Аналіз показує, що з ростом змінних невизначеність зростає. Зрозуміло, що прогнози Stratfor популярні в Москві, адже в них світ малюється чорними фарбами і це виправдовує агресивну політику Росії».

Ця критика прямо суперечить тим постулатам, на яких Stratfor базує свою методологію. І вирішити суперечку може практика як критерій істинності. Але враховуючи, що ми живемо у країні, яка воює і переживає серйозну трансформацію суспільства, а передбачене майбутнє зачіпає Україну буквально з усіх боків, ігнорувати ці передбачення було б, принаймні, недалекоглядно.


Профайл Stratfor

Приватна розвідувально-аналітична компанія Strategic Forecasting Inc була заснована в 1996 році політологом Джорджем Фрідманом, який залишив компанію в минулому році.

Всесвітньої популярності Stratfor набув у 1999-му, під час Косівського конфлікту, коли багато провідних ЗМІ стали використовувати їхні аналітичні дані для своїх публікацій.

В американській пресі на початку тисячоліття Stratfor був названий «тіньовим ЦРУ».

Зараз Stratfor займається аналізом поточних подій по всьому світу і публікує прогнози щодо розвитку ситуації по всіх регіонах на різні проміжки часу. Також Stratfor надає консультаційні послуги зацікавленим приватним та юридичним особам, яким готує аналітичні доповіді за запитом.

Stratfor вказує, що в своєму аналізі спирається на закладене своїм засновником бачення, що зміни в світі не є випадковими і дійсно передбачувані.

Компанія наполягає, що її прогнози не схильні до впливу жодного політичного порядку або впливу національних факторів.

Stratfor стверджує, що серед її замовників – найбільші корпорації, що входять до списку Fortune 500. Компанія не розкриває імена своїх замовників, але, з огляду на глобальний тренд на аутсорсинг багатьох функцій, притаманних державному апарату, таких як ведення бойових дій руками приватних військових компаній, можна припустити, що американська влада також користуються послугами Stratfor.

Керівники Stratfor опублікували цілий ряд книг з тем, пов'язаних з їхньою безпосередньою роботою.

***

Цей матеріал опубліковано в №30 журналу Корреспондент від 12 серпня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: СШАпрогнозгеополітика
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах