Спрямована на підвищення інфляції і ослаблення національної валюти політика може заподіяти занадто великої шкоди, говорить експерт з економіки України.
Відомий економіст Андерс Ослунд, провідний науковий співробітник впливового аналітичного центру в галузі міжнародних відносин Atlantic Council, розкритикував команду президента Володимира Зеленського за проведену ними економічну політику.
Корреспондент.net наводить переклад
статті експерта з економіки України.
Інфляція і девальвація не допоможуть економіці України
Створюється враження, що впливові політики в оточенні Зеленського керуються сьогодні небезпечною ідеєю про те, що висока інфляція і значна девальвація національної валюти нібито сприяють економічному зростанню.
Я настійно закликаю їх переглянути ставлення до цієї ідеї до того, як вона заподіє занадто великої шкоди.
У 1970 роки значна частина західного світу була в захваті від спрощеної формули кейнсіанської економіки. Більша кількість грошей вважалася кращим варіантом, а питання про спосіб фінансування не сприймався як важливий.
Центральні банки в той час підкорялися урядам. Ось приклад розхожої мудрості того часу: якщо безробіття зростає, то країні потрібно забезпечити більш високий рівень інфляції, що дозволить скоротити безробіття і збільшить зайнятість.
Зрозуміло, ця схема не працювала.
До кінця 1970 років Європа і США зіткнулися з інфляцією, яка склала майже 20 відсотків, а також з безробіттям і низькими темпами економічного зростання. Цей період стагфляції в кінцевому підсумку був зупинений. У 1979 році Пол Волкер, очоливши Федеральну резервну систему США, знизив інфляцію за допомогою високих процентних ставок.
Протягом наступних двох десятиліть країни по всьому західному світу стали проводити таку ж монетарну політику. Основним її принципом стала незалежність центрального банку.
Завдання центробанку полягало в наступному: проводити таку монетарну політику, щоб інфляція була на низькому рівні і була передбачуваною. Урядам більше не дозволялося отримувати інфляційне фінансування від своїх ЦБ.
Ще один принцип полягав у тому, щоб обмінний курс був плаваючим на ринку. Центральні банки повинні були проводити "таргетування інфляції", коригувати процентну ставку для стримування інфляції, але в той же час вони повинні були відповідним чином коригувати і обмінний курс.
Інфляційні очікування стабілізувалися, і те ж саме відбулося з обмінними курсами. Протягом останніх трьох десятиліть всі відповідальні політики в країнах з розвиненою економікою прагнули утримувати річну інфляцію в районі двох відсотків, і в більшості випадків їм це вдавалося.
Сьогодні мало хто ставить під сумнів логіку цих економічних принципів. Після глобальної фінансової кризи 2008-2009 років найрозвиненіші економіки стали відчувати дефляційний тиск, тому центральні банки стали намагатися підвищити інфляцію за допомогою кількісного пом'якшення.
На відміну від цього Україна страждає від високої інфляції, яка утворилася через фінансову кризу, викликану пограбуванням країни Віктором Януковичем.
У період з 2014 року по 2019 рік президент Петро Порошенко і кілька урядів, що змінили один одного в Україні, змогли створити нормальні західні фінансові рамки за допомогою міжнародних фінансових інститутів.
В Україні був створений незалежний і високопрофесійний центральний банк, який зміг впоратися з інфляцією. Крім того, вдалося також припинити надання значних кредитів Нацбанком України шахраям з числа власників банків, які потім переводилися на їх особисті рахунки і ніколи не поверталися.
Якщо подивитися назад, то можна сказати, що восени 2019 року НБУ недооцінив те, наскільки швидко він зможе перемогти інфляцію. Це означало, що НБУ недостатньо швидко скоротив процентну ставку, і в результаті, курс гривні виявився занадто високим. Це призвело до того, що експорт України трохи знизився в останні три місяці 2019 року.
Якщо взяти більш широкий контекст хаотичної в цілому економіки України, то це була відносно невелика помилка. На жаль, нинішні впливові українські політики, судячи з усього, все ще стурбовані цим питанням, незважаючи на той факт, що подорожчання гривні, що викликало скорочення експорту, вже залишилося в минулому.
З якихось незрозумілих причин політики, що приймають важливі рішення, тепер взяли на озброєння дискредитовані уявлення про те, що інфляція здатна стимулювати економіку.
Звичайно, знову запустити інфляцію не складає ніяких труднощів. Потрібно лише збільшити державні витрати і фінансувати їх за допомогою монетарної емісії.
Однак висока інфляція і зниження курсу національної валюти не будуть стимулювати зростання. Навпаки, це відлякає як місцевих, так і іноземних інвесторів. В кінцевому підсумку, висока вартість, пов'язана з новим зниженням інфляції, ляже на плечі мешканців України.
Зростаюча тривога з приводу економіки виходить за рамки монетарної політики уряду. Після недавньої відставки глави НБУ Якова Смолія через передбачуване політичне втручання багато спостерігачів теж стали висловлювати сумнів у тому, чи зможе Україна домогтися отримання додаткового фінансування від Міжнародного валютного фонду.
Тим часом зростаюча невизначеність з приводу валютного курсу обмежує здатність України залучати іноземні інвестиції.
Незважаючи на твердження уряду про зворотне, створюється враження, що адміністрація Зеленського відмовилася від ідеї незалежного ЦБ, що є ключовою умовою для подальшої співпраці з МВФ.
Зовсім недавно, в червні 2020 року, Україна підписала нову угоду з МВФ, в якій наголошується на необхідності збереження незалежності НБУ.
Уряд України, судячи з усього, розглядає питання про значну монетарну емісію для стимулювання інфляції і зниження курсу гривні, а це суперечить цілі в угоді з МВФ щодо фінансової стабільності.
Нинішня ситуація нагадує кінець 2010 року, коли тодішній президент України Віктор Янукович чітко дав зрозуміти, що буде ігнорувати всі подальші рекомендації МВФ. В результаті, Україна більше не змогла отримувати кредити від МВФ, і так тривало до відходу Януковича в 2014 році.
Коли МВФ відмовився від фінансування, інші міжнародні кредитори теж припинили фінансування, і Україні стало складно продавати євробонди. У 2012 - 2013 роках міжнародні фінансові ринки були закриті для України.
З урахуванням публічних закликів президента Зеленського до зниження процентної ставки і до девальвації гривні на 11 відсотків, цілком природно, що українська валюта перебуває наразі в процесі прискореного знецінення.
Тільки відчайдушні інвестори будуть в такій ситуації купувати внутрішні українські бонди, а іноземні інвестори на ринках, що розвиваються, як правило, володіють значним досвідом.
Прийняте минулого тижня НБУ рішення про відносно високу процентну ставку в шість відсотків заспокоїло ринок. Однак у липні курс гривні відносно долара знизився більш ніж на чотири відсотки.
Дефолт України продовжує залишатися малоймовірним. Золотовалютні запаси України зросли і становлять сьогодні 28,5 мільярда доларів, що дозволяє Києву погасити свої міжнародні борги.
Покращені торгові умови повинні дозволити Україні домогтися позитивного платіжного балансу. Однак Україна робить це на тлі слабкої економічної політики і тому буде змушена скоротити імпорт, а це призведе до падіння курсу гривні і зниження життєвого рівня.
З березня 2020 року Україна послідовно відмовлялася від співпраці з тими інституціями, які забезпечували в останні роки зростання макроекономічної стабільності, а також від відповідних ідей.
У той же час, команда Зеленського почала проводити небезпечну політику, спрямовану на підвищення інфляції і ослаблення національної валюти. Якщо подібна політика буде продовжена, вона відлякає як внутрішніх, так і іноземних інвесторів, а також сповільнить економічне зростання.
Немає підстав очікувати значного поліпшення ситуації в економіці України до того моменту, поки не відбудеться повернення країни до політики макроекономічної стабільності.