Пане В`ячеславе! Буду щиро вдячним за Вашу відповідь. Розмова на рівні аргументів лише сприятиме виясненню питання. Сподіваюся, що в цьому нам допоможуть і читачі.

До Myron Tovstyuk Це все Вами викладене розумно й точно сформульоване. Ніхто, звичайно й не закликає сліпо повторювати один до одного досвід Сінгапуру. Це просто неможливо хоча б через те, що там реформи справді розпочалися з 1965 році. Але механізми реформування варто було б переглянути й використати. Про один із них я й написав. Напишу ще найближчим часом про розв`язання житлової проблеми - для України це суперактуальний досвд. Але Ви праві: запорукою успіху цієї країни була професійність, некорумпованість і я б ще додав особиста скромність команди управлінців на чолі з Л Куан Ю. Мені здається, що з цього взагалі розпочалася історія успіху Сінгапуру. І тут є питання до українців: де взяти чесних, порядних і умілих керівників? Мій особистий досвід підказує, що серед сучасних бізнесменів таких немає. Десь їх треба шукати в інших місцях.

Справді, патерналізм - родова мітка соціалізму і він досить глибоко зайшов у людську психіку українців. Але не тільки українців. Давайте згадаємо досвід Східної Німеччини, яка після 1990 року отримала суперсучасне законодавство, фантастичні дотації, наймодерніші технології, нове устаткування на промислові виробництва. А рівень продуктивності праці східного німця досі на рівні 50-70% від західного, котрий не жив при соціалізмі. Ось що робить із людьми комуністична ідеологія. "Держава, партія і її лідер-світоч про нас подбають..." Це так зручно, що люди досить швидко до цього звикають. Навіть німці, котрих століттями привчали до якісної праці й організованості. І біда не в тім, що регулюють. Нині вже найліберальніші ринкові системи прийшли до необхідності розумного регулювання. Але інша справа, що можна регулювати для користі всієї країни, а можна лише для себе. Що ми й бачимо в нинішній Україні.

Ваша сентенція не містить продуктивної думки. Якщо Ви вважаєте, що ми не маємо задумуватися як облаштувати своє і країни життя краще, а тупо приймати те, що є і прагнути тими ж бандитськими методами, якими досягуються успіхи в Україні, й собі вибивати часточку від загального пирога, то це Ваша справа. Але тут ні розуму, ні мудрості, ні пошуку перспективи немає. Ви знаходитеся в глухому куті й самі не бажаєте з нього вийти. Або ж зацікавлені, щоб усі в ньому знаходилися.

Я це відчув, тому й відповів Вам, хоч Ваш тон був справді образливий. Проте важливіше не тон, а аргументи.

Досвід Сінгапуру не найгірший приклад, запевняю Вас. Так, реформи Лі Куан Ю провадилися досить жорсткими методами. Але їхні результати були спрямовані не на збагачення олігархів, а на підвищення життєвого рівня людей. Це не виправдовує, а лише пояснює проблему. І не забуваймо, що країна піднімалася із третього світу. Принаймні, концтаборів у Сінгапурі не було, як не було політв`язнів. Досвід Муссоліні й Гітлера (до цього можна сміливо додати досвід країни Сталіна 30-их років минулого століття) нічого не спростовує із сказаного. Більше того: це лише доповнює думку, що при бажанні вищого керівництва досягти загальнонаціонального успіху можна дуже швидко. Інше питання - куди цей успіх було спрямовано. Якщо у Лі Кван Ю все пішло на подальший розвиток промисловості, інфраструктури, культури, освіти, охорони здоров`я, туризму, то названі європейські диктатори спрямували економічні успіхи в мілітарну справу, претендуючи на світову гегемонію. Але якщо Вам особисто хочеться, щоб українцям і далі платили 4-5% із собівартості продукції, коли на Заході платять 40-60%, то це інша справа. Очевидно Ви особисто в цьому зацікавлені.

До Степана Руданського На Коррі давно вже всі знають, що Ви, шановний, найрозумніший із усіх. Але якщо Ви такий розумний, то нащо читаєте нас нерозумних? Чи, може, Ваш розум і поінформованість ґрунтуються лише на читанні заголовків? Тоді до Вас жодних питань. А для людей допитливих хочу повідомити, що діяльність батька Сінгапурського дива Лі Куан Ю, як і взагалі сінгапурський досвід надзвичайно високо оцінили люди дуже розумні й досвідчені. Зокрема: Жак Ширак, Маргарет Тетчер, Руперт Мердок, Кофі Анан, Джордж Шульц, Гельмут Коль, Тоні Блер. Отож, шановний пане, раджу думати, а не бризкати слиною, що викликає лише огиду

Це правильно, ми не можемо не враховувати ментальність того чи іншого народу. Але й не варто забувати, що спонукальні мотиви у людей приблизно однакові. І якщо Лі Куан Ю насамперед поставив за мету підняти життєвий рівень за рахунок зростання зарплат і іншого соцзабезпечення, то це універсальний прийом, який українці б підняли "на ура". І не тільки українці. А щодо моральних якостей, то здичавіння населення, на жаль, має місце. Але знову ж, як показує світовий досвід, варто людям втолити первинні потреби у їжі, одягу і т.д., як одразу вони починають задумуватися про щось важливіше. Отож, треба з чогось починати. І від малого рухатися до більшого. І здичавіння мине. У моральному відношенні українці не безнадійні, що ще раз підкреслює їхня хай і спочатку позірна, але все ж релігійність, котра матиме згодом значно органічнішу основу. Як і було колись до комуністичної влади.

До Who Cares Шановний можна брати будь-який досвід і розумно його приміняти. Якщо в цьому є потреба. І побудувати лікарню - це ще не розв`язати проблему охорони здоров`я. Для цього треба й відповідне фінансування галузі, фахові лікарі, сучасне обладнання. І ще багато чого. Але найголовніше - потрібне щире бажання зробити щось для людей, а не лише для купки обраних, котрі на ліках і на тендерах на закупівлю обладнання стають супербагатими людьми. А економіка в Польщі, як і Білорусії нічим особливим із радянських часів не виділялася. Трохи краща легка промисловість, переробна. Але вони не мали такої металургії, не мали таких покладів залізної руди, чудової логістики в промисловому виробництві металу та прокату. Врешті, вони не мали таких розкішних земель і можливостей с/г. Досвід "бацька" лише показує, як може навіть людина з такими недалекими можливостями при великому бажанні щось зробити в країні.

Звичайно розмір має значення, але не завжди і не у всьому. Цікаві способи і методи, запровадженні в тому чи іншому випадку. Ніхто не закликає до сліпого копіювання, але й відмахуватися від розумного не було б розумним. Врешті, давайте використовувати досвід Польщі, яка пройшла не менш болючий період реформ. Польща співмірна з Україною і за кількістю населення і за площею. Але щось ніхто не збирається повторювати досвід сусідів, як і ніякий інший успішний досвід. Очевидно, це просто комусь не вигідно. І все.

До газд рубал Україні справді дісталася надзвичайно застаріла й неефективна промисловість. Особливо металургія. Але зверніть увагу, що саме на металургії у нас найперші з`явилися олігархи. Тобто люди з мільярдними статками. І за цей час, здавалосяб, могли вже ті нещасні 56 здається мартенів переробити на сучасні виробництва, де б продуктивність праці й енергозатрати були б на порядок більшими. Але "злі олігархі" цього чомусь за 23 роки не зробили, а продовжують і далі на повну викачувати з країни природні ресурси й недоплачувати за роботу своїм працівникам. Ось у цьому проблема: сучасна держава має регулювати такі фатальні перекоси. Інакше попереду соціальні катаклізми.

До газд рубал "там где китайцы, будь то Гонконг, Сингапур или Тайвань - там расцвет экономики". Справді, це так, Але так було не завжди. Китайці століттями перебували в жахливому стані. А розвиватися почали, коли скористалися сучасним досвідом Заходу. Лі Куан Ю випускник Кембріджського університету й розпочав свої реформи старанно вивчивши ринкову економіку й основи сучасного державного менеджменту. А коли йому не вистачало знань, то він уже в статусі прем`єр-міністра досить успішної країни не соромився їхати на кілька місяців до Гарварда за новими знаннями. Ментальність звичайно граю суттєву роль, але ще раз повторюся - спонукальні мотиви у всіх народів приблизно однакові. І це - визначальне в державному будівництві.

До Who Cares Все правильно. Гаррі, як любовно називала Лі Куан Ю Маргарет Тетчер, загалом використав не чийсь конкретний досвід в комплексі. Хоча по врегулюванні трудового законодавства все дуже нагадує кроки Рузвельта в 30-их роках минулого століття під час Великої депресії. В загальному контексті. Але в час, коли почав діяти Лі, уже, здається, була на слуху теорія корпоративного управління. Хоч я не певен, що він саме нею предметно користувався. Володіючи надзвичайно практичним і логічним розумовим механізмом, що взагалі характерне для китайців, і набувши кембріджського теоретичного досвіду, Лі Кван Ю прагнув до послідовності розв`язання проблем власної держави. Йому, звичайно ж, дуже сприяла та обставина, що держава маленька. І люди не винні. Це не їхня вина, а їхня біда. В тому, що до влади прийшли люди, які їх обдурили і обікрали, а потім ще й не хочуть допомогти всім налагодити хоч прийнятний для всіх спосіб існування. Ні! потрібно обов`язково, щоб у одних мільярди , а в інших дірка в кишені. І ця ситуація страшенно тішить тих, у кого мільярди. Так, це психологія вчорашніх рабів, які, як відомо, прагнуть не свободи й достатку для всіх, а щоб самим стати рабовласниками. І це вже серйозна ментальна проблема, яку розв`яже або час, або вона вирішиться в силовий спосіб. Принаймні про це свідчить сотні прикладів зі світового досвіду.

До Ivan Petrov Не можу не погодитися з Іваном. Як не сумно, але все абсолютно точно. Єдине, що хотілося б додати, що влада (принаймні її горішні представники) перебувають на такому інтелектуальному рівні, що й просто не знають як будувати сучасну державу. Але ніхто не збирається їх вчити. Вони справді не для того заточені. Я просто хотів нагадати для більшості читачів больові точки, з яких починається щось конструктивне. Врешті, люди мають знати, чого вимагати в наступної влади. І що цілком реальне - на прикладі інших країн - у розв`язанні їхніх насушних проблем у оглядовому майбутньому.

До Oранжевый баран Друже, якщо там фашизм, то чому туди нині з`їзджаються не чорноробочі, а найкращі професіонали зі всього світу? Сінгапур нині перетворюється на столиці розробок найсучасніших технологій. І туди б поїхали британці чи американці, якби там був "м`який фашизм"? Так, Лі Куан Ю ще будучи прем`єр-міністром запровадив досить жорсткі заходи проти комуністів і популістів усіх мастей. Країна вважається напіввільною для політичної діяльності. Але все це не завадить людям із Заходу їхати туди. І в Сінгапурі нині більше 40% експатів. Це про щось говорить. От вам і казка.

До Who Cares "Применять опыт... Всегда обожал эту конструкцию. Может в ну его опыт, а просто логики хватит?.. А то в 90-ых рулили опытные экс-комуняки, теперь опытные управленцы..." Приблизно так мислять ті, хто приходить до влади. "Нащо нам той досвід, ми своїм розумом будемо жити..." В результаті вони навіть велосипеда не придумують, а виходить щось дерев`яне й дуже просте до примітивного, бо знань і розуму на стратегічне бачення розвитку не вистачає тому обмежуються розбудовою власного хутора в Безрадичах, Межигір`ї, Кончі-Заспі, Пущі-Водиці, Бучі і т.д. Відмова від чужого досвіду - це примітивне бажання дуже зарозумілих людей розв`язувати власні проблеми в основному майнового й фінансового порядку.

Ні поглядів, ні ідеології в пана Януковича немає. Але в нього є практично необмежена влада, якою він скористається в повній мірі задля збереження президентського крісла. І з цим боротися можна, на мою думку, лише планом радикальних дій, котрі спрямовані будуть на поновлення в країні справедливості.

З хворими, озлобленими й примітивними людьми не розмовляю. Принципово.

Факти ці, чоловіче добрий, вже давно відомі навіть не історикам, а широкому загалу. А пристойні історики танцювати на кістках не будуть. І на широкий загал не будуть спекулювати ніби якимись новими фактами. В День пам`яті люди шанують і згадують добру пам`ять про полеглих. Ви, мабуть, не чули ніколи у вашому комуністичному середовищі, що існує загальнолюдська формула гуманізму: "Про полеглих або добре, або нічого!" Тоді я Вам змушений нагадати. Як і про те, що треба мати просто совість, звичайну людську совість. А якщо Вам здається мій стиль надто різким - тоді вибачте. А взагалі за таке блюзнірство у пристойному товаристві дають по морді. Журналом "Більшовик". Або без журналу.

Спростовувати геройство українських юнаків, котрі стали на захист своєї Батьківщини, хай навіть попри некваліфікованість і безтолковість своїх командирів, у День їхньої пам`яті - дуже по-більшовицьки. Про розум тут не йдеться. Мова йде лише про чергову комуністичну агітку, прикриту довільно дібраними і висмикнутими з історичного контексту фактами. Хай би це вже й надалі робив Валерій Солдатенко, один із керівників Компарії України ім. Петра Симоненка і нинішній голова Інституту національної пам`яті. Але автор ніби ще й молодий чоловік, але теж, мабуть, із когорти юних комсомольців. І аж із черевиків вискакує, щоб потанцювати на святих для багатьох українців кістках, демонструючи свою відданість вічно живій партії людей, позбавлених совісті. Одне лише фактичне зауваження. Як історик Ви, молодий чоловіче, не можете не знати, що Україна з перших днів Петроградського перевороту дуже жваво відгукнулася на національні лозунги. І підтримала уряди Грушевського-Винниченка-Петлюри. І не вина, а біда цих людей, що вони надалі не змогли нічого протиставити лукавим обіцянкам більшовиків негайно і безумовно віддати селянам землю, а заводи робітникам. Так, українці повелись на жахливу брехню і на початку 30-их заплатили за це мільйонами життів. Ось ціна підтримки українців більшовицької безсовісної і безчесної пропаганди. І це сувора й жорстока правда. А в день пам`яті українських юнаків спростовувати їхній подвиг і розпинатися про бузглуздість їхнього вчинку - досить підло. Тут багато розуму не треба. І ще менше треба совісті. І Вам таке холуйство в житті не допоможе. Все-таки будемо сподіватися, що пройшли вже ті часи.