все одно у чомусь себе залишите хай не в генах, а в якихось речах, які зробили за своє життя

добре, що сказали :) буду - зайду

мені вперше сподобалося на кладовищі у львові на личаківському а потім я почитала "кладбищенские истории" акунина і довідалась, що є купа інших людей з такими ж уподобаннями. тафофіли, вроді називаються... і акунін вроді один із них в цьому є щось особливе. у старому кладовищі, яке вже не функціонує. у ньому наче застиглий час

ну а куди ж ховати у венеції? взагалі є дуже багато способів поховання померлих в історії окрім сучасних, і в саркофагах-комодиках, і на розтерзання птахам, і коли просто залишали висихати, і кургани-піраміди обряд поховання - один із найважливіших елементів у дослідженні культури

до того ж пам"ятник необов"язково - совкова традиція на старовинних кладовищах теж стоять пам"ятники - хрести а то і цілі склепи

не тільки пам"ять і фотокартка і тим більше не розвіюють прах

у нас справді важливо ставити пам"ятник це розцінюється як вияв шани до померлого... ну і щоб його могилка була не гірша за сусідні але у нас взагалі все не таке як закордоном (це я до акі), у нас і їжу приносять на могили, обов"язково пасочки на пасху

"И что до вас дошли только арии-изгои" навпаки, арії звідси вийшли :) як і індоєвропейці за одною з гіпотез ми - центр :)

а що це за гори? який район?

ті вівчарі матюкаються, горілку п"ють і майонез їдять замість сметани :)) але така музика у тих карпатах, постійно дзвіночки дзеленьчать, гірські річки шумлять, такий своєрідний дзен

ну власне так, мені здалося, що слово вжите для "красивості" можна ж було сказати "бесіда", "розмова", "диспут", "дискусія", але чомусь рука потягнулася до моднявого словечка "дискурс", яке більше стосується теорії комунікації

навпаки, влучне запитання мені теж здалося, що ви це слово вжили не за призначенням

мені здається, німцям страшніше це ж основа мірозданья, як казав дідусь фрейд

як страшно в світі жити німцям

у дитинстві я боялася якраз пальта на вішалці :) у нас прочинені двері виходили якраз відразу на коридор і мені здавалося, що це не пальто, а хтось! причаївся

цікаве повір"я якоюсь життєвістю від нього віє, навіть поетичністю :)

"Я не очень верю в диабет только от пережитого в детстве страха." не знаю, я не спец але дослідження про те, що психо-емоційне сильно впливає на несформовану нейро-гормональну систему (як у дитини) існують можливо, ще якусь роль відіграє схильність, хз "Може вилитися - а може і не вилитися. Залежить ще від купи умов. " ну так, це вже, як і кажу, - доля

"Я, кстати, думаю, что тревожность нужна, для чего-то Бог нам ее попускает..." все для чогось посилається тривожність (пильність) інколи необхідна для виживання в умовах реальної небезпеки але інколи це конкретний збій, наслідок чогось пережитого у дитинстві, на фоні лабільної психіки і т.д., якогось сильного стресу у житті і все може вилитися навіть у серйозне психічне захворювання

"Моя сестра боится спать одна в комнате, с самого детства. Ей пару раз показалось кое-что, и с тех пор это реальная проблема." це не настільки велика проблема, імхо просто одна дівчина з діабетом на питання, чи не було у неї в дитинстві якого шоку і страху (стресу) розповіла, що дуже сильно боялась після переглянутих фільмів-жахів. і можливо після цього захворіла. необхідність спати з кимось в кімнаті - цене те саме, що необхідність двічі на день колоти собі інсулін а сестра пробувала звертатися до якихось психологів? а ще дуже сильно допомагає щира віра в Бога, така сильна віра. довіра до всього, що він посилає

нема за шо :) тобто тривожність - це не страх, це очікуваня якоїсь загрози, неспокій, на фоні чого виростає страх (фобія)