Істинний Маразм додав коментар до статті
Взрывы на Троещине переквалифицированы в теракт. Задержанным предъявлены обвинения
Поляки продемонстрували взірець мовної стійкості та мовної стабільності.
Серед слов’янських народів міцну опірність асиміляції імперській політиці виявляли поляки в період втрати державної незалежности. В середовищі польської еліти в цей час поширеним було ставлення до російської мови як до мови завойовника, вживання якої навіть у спілкуванні з її носіями вважалось проявом колаборанства.
В епістолярній спадщині Елізи Ожешко знаходимо такі самохарактеристики її мовної поведінки в російському оточенні у м. Гродному, де вона мешкала: «Я пережила десятьох генерал-губернаторів і тут, під їхнім носом, порядкувала в домі виключно польськомовному і ніколи, за жодних обставин, жодного слова російською не промовила» [4] . Або такий фрагмент: «Однак дуже цікаво було б довідатись, чи ті, котрі пописують «обережні» депеші, змогли б у маленькому місті, яким є Гродно, де кожна людина сидить як на пательні, перед очима усіх, так само «обережно», як пишуть депеші, читати польській молоді лекції по-польськи і, будучи визнаною в Росії письменницею, до якої росіяни постійно йшли з візитами і яку закидали листами, ніколи жодного слова ні до кого ані усно, ані писемно не вимовити по-російськи» [5] .
Маємо чимало свідчень того, що подібне протистояння впливові російського комунікативного середовища не було поодиноким випадком індивідуальної стійкости, а колективною рисою мовної поведінки польської шляхти, що жила на території підросійської Білорусії та України (пор., зокрема, характеристику письменника Теодора-Томаша Єжа з праці В. Дорошевського: «Російську мову автор і ціле шляхетське середовище, з якого походив і в якому минуло його дитинство й рання юність, сприймав як мову ворога. З тією мовою з почуттєвого погляду його нічого не пов’язувало, російське не було оповите чарами, навіть у російській літературі він не був достатньо начитаний») [6] .
Мовна стійкість у зазначених ситуаціях була проявом духовного опору поневоленню, оскільки перехід на мову окупанта є кроком до компромісу з ним, пристосування до нерівноправних стосунків