Тому я за ультра-націоналістичні заходи щодо цього. Екстренні революційні))

Екстренні революційні заходи мають бути спрямовані не на тиск щодо самоідентифікації індивіда... а на ось це: "и нормальное государство должно способствовать этой самой идентификации , поощрять ее... увы... мы живем в НЕнормальном государстве, к сожалению... ((("

Вас я не видаляю, бо мені приємно з вами і не вважаю Вас за троля. Це глюк. Я виправляв свій комент і це могло вплинути на Вашу відповідь, що її не додано... Вибачте... може спробуєте повторити? Мені цікаво, що Ви хотіли написати

Людина може бути одиницею нації. Вона же є одиницею населення, одиницею народу? То ж може бути і одиницею нації.

Ірина... ви перевершили саму себе. І не словом "задніца", а жирним флеймом...

Це Малютіній, звичайно

Троллінг детектид...))

)))

Незалежнісь від РФ - це вже не так мало. Але що далі будувати, яку державу, яку країну, яку Націю? Ось тут ми не маємо ще єдності. Хоча 10-15 років тому стуація виглядала набагато гіршою... Політична культура зростає...

О! А я думав, Ви вже віддались Морфею...

Та вони всім дошкуляють...))))) не дарма ж Швейцарці прорубили нємєрянна печер в Альпах для ракетних установок...

Спіздять... гроші. І вийде одеська траса. Щоби зробити того 8-ми смугового ахтабана - потрібна Нація)))

Читай, про це вже говорили тут... Мабуть, ти швейцарець, еге?))

Вялікій капіталізд)))

А малороси з Гішпанії?

Сеньором...

І що розуміється під "москалями"?)) Для нормальних людей це не є тотожнім із "руський"

Задля самооборони теж. І не лище від тих, кого ти згадуєш...

Волюнтаристське (вольове) або чуттєве (емоційне) сприйняття завжди підтримувалися політиками і політичними ідеологами: якщо в суспільстві "живе" важливе, емоційно насичене слово "нація", це означає, що нація існує, і це поняття потрібно просто відповідно трактувати і розвивати як ідею "до практичного вживання". Адже політика як такого не має турбувати, чи існує щось об'єктивно. Важливо те, чи вірить в це його аудиторія, а при демократії – ще і електорат. Якщо ті, хто голосують, вірять в націю, то які можуть бути сумніви в її існуванні? Політик взагалі за родом своєї діяльності не повинен про це думати. Він живе і резонує із суспільством, волає до нього і пропонує йому себе як "виразника його інтересів", а наскільки вдало він резонує – можна виміряти рейтингом популярності політика і вже далі розкладати на соціологічні складові. Головне, що в нього не має бути надто багато помітних сумнівів, якщо таких немає в його виборців. Найяскравіше і повно виразив "чуттєве" сприйняття нації видатний французький історик, публіцист і мислитель Ернест Ренан (1823–1892): Це загальне відчуття, цей постійний плебісцит, який продовжується день за днем і створює націю, цей великий союз, який спирається на свідомість жертв, які вже були разом принесені, і готовність принести їх в майбутньому". Оскільки нація живе в свідомості людей, то не є за своєю природою твердокамінним, запрограмованим і незмінним утворенням. Відчуття, як відомо, є скороминущими. Тому, згідно Ренану, нація може жити, а може і вмирати, але для цього не обов'язково фізично знищувати її членів: вони можуть просто "розхотіти" вважати себе окремою нацією, втратити відчуття спільності або волю до його підтримки. (Щоправда, не пригадується за ХХ ст, щоб нації, що склалися, вмирали, окрім як фізично, – швидше народжуються все нові і нові.) Якщо говорити про "загальне відчуття", то згадані вище Еміль Дюркгейм і Макс Вебер в своїх визначеннях були вельми близькі до Ренана, так само як і дослідник проблем націоналізму Х'ю Сетон-Уотсон, який вважає, що нація існує тоді, к

Французька нація виросла в надрах французької монархії і зобов'язана їй тими кордонами, в яких вона сформувалася. Інакше ми б мали зараз справу, наприклад, з окремими (північно) французькою і провансальською націями або ж з ще складнішим набором бретонців, пікардійців, гаськонців, бургундців і так далі. Соціально французька нація складалася спочатку з буржуазії, а потім поширилась на всі прошарки суспільства унаслідок загальної освіти стандартною французькою мовою і вивчення історії Франції. Культурна масова (національна) уніфікація Франції, як показав дослідник Юджін Вебер, – це вже плоди освітньої політики III Республіки (1871–1940) і, мабуть, наслідки спільного перебування на війні в окопах чоловічого населення країни в 1914–1918 роках. Германці-англосакси виявилися на одному острові з кельтами (валійці, шотландці, корнуольці), в середньовіччя воювали з ними, остаточно підкорили найбільш упертих шотландців в 1707 р. і створили "Об'єднане королівство Великобританії". Спроба інтеграції виявилася успішною, і можна говорити про загальнобританську націю, "створену" і "працюючу" в XVIII–XX вв. (шляхи її формування прекрасно показала англійський (британський) автор Лінда Коллі). Проте зараз, на порозі ХХІ ст, не дивлячись на загальну англомовність, міцніють регіональні і етнічні сепаратізми Британських островів. Шотландці, що говорять англійською, і жителі Уельсу, що лише частково зберегли свою валлійську мову, все одно вважають себе окремими націями. І вони виростили свій "сепаратизм" в найбільш демократичному і ліберальному суспільстві нового і новітнього часу – Великобританії. Тому валити всі проблеми націоналізму як "національно-визвольного руху" на жорсткий натиск різних деспотичних і тоталітарних режимів, мабуть, не варто. Якщо люди мають схильність зберігати, і розвивати ті якості, які роблять їх унікальними, особливими, цікавими, окремими, несхожими; якщо вони люблять свої особливі традиції та звичаї, то зроблять це: або завдяки певній політичній ситуації, або всупереч ній. Проблемна ситуація завжди виник