Особисто в мене нема підстав не вірити Лизанчуку та інш., тим більше людина із Вченої Ради це побічно підтверджує. І, чесно кажучи, мені байдуже, що пишуть імперці-шовіністи на своїх форумах))) Я туди не хожу.

Пагано шукаєте.

Ну, раз пора, тоді добраніч і Вам

В. Мороз наводить інформацію, що в Дніпропетровську у 1958 році за "укр. бур. націоналізм" було засуджено Кичака Ігоря, на рік раніше — Турика Андрія (розстріл, замінений на 15 років ув'язнення). Хто ці люди, чим вони заробили аж на розстріл - вам відомо? Всі ці справи досі покриті темрявою невідомості, бо подекуди живі ще кати або їхні нащадки, які мають пільги чи пенсії від держави, проти котрої вони працювали. Тому й пам'ятника жертвам цих осіб ми не дочекаємося, поки їхньої влади не буде в Україні та самого їхнього насіння в Україні не залишиться.

Коли 8 років тому в Жовкві випадково трапили на сховище перебитих НКВД людей - хто що знайшов про них в архівах? Випадково трапили і на "парк культури" у Вінниці. А на скільки ще не трапили? Далеко не кожен факт "використовується". От, наприклад, у Дніпропетровському універі 1972 року була справа декількох студентів: вони 22 травня поклали квіти до пам'ятника Шевченкові. До розстрілу тоді вже не доводилося, а до виключення і адміністративного заслання, але за що? За "український буржуазний націоналізм". Чи ви гадаєте, керівництво ДНУ сьогодні надасть вам вичерпну інформацію з тієї справи?.. Коли половина цього самого керівництва підписувала розпорядження про виключення?

Залишилися недоступними справи: 1) Михайла Стахура; 2) Іларія, Мирона та Олександра Лукашевичів; 3) Романа Щепанського, Ф.Віхтя, Є.Гладковського та інших.

А "харківські студенти", яких розстріляли, як раз і були із ЗУ...

Русифікація вищих і середніх навчальних закладів дійшла так далеко, що у Львівському університеті в 1953 році студенти, не витримавши, під­писали прохання до уряду, домагаючись української мови у викладанні лекцій. У відповідь на це, з наказу Москви, розстріляно 33 студенти, що підписали прохання. Про це писали швайцарські та інші газети. (с) Никитченко Ось цьому як раз і не варто вірити. Посилання на швейцарські газети... це, м'яко кажучи... Студенти були із Західної України. Написав про це публіцист зі Львова Лизанчук, який працює в Львівському університеті. Але, якщо член Вченої Ради, проректор Харківського університету розповідає, що, щось таке було, і було саме у його університеті... можна із впевненістю сказати, що як раз Никитченко і використав неперевірену інформацію.

Може, незабаром на Далекому Сході другою державню стане китайська...

Але там і про цих студентів є.

Куліш А.Ф. Книга пам’яти українців. Харків, 2000. Там теж згадуються 33 харківських студенти...

Яке "государство" там було?))) Якщо СРСР, то... державна була лише російська. Може, щось було там про регіональні мови?

Літтл цікавилась цим періодом, бо існує в публікаціях певна плутанина

Дивіться нагорі 13.01.2013, 22:11 Проректор ХНУ майже те ж саме розповів

див.: Петровський В. Тридцять три нескорені українці. – “Вечірній Київ” від 5 квітня 1996 р.

Ви написали про Львів запитання? Я вам дав інформацію про Львів. Це був інший поцес

Читайте відповідь...

Ви же самі запитались про Львів

Процес 59-ти Це був унікальний навіть як для кровожерливих сталінських часів суд. Mолоді люди студенти, а подекуди ще п'ятнадцятирічні діти - учні шкіл. Разом - 37 юнаків та 22 дівчини. Закритий суд відбувався протягом 15-18 січня 1941 р. Всі підсудні були засуджені за статтею 54, п. 2 та 11. Із 59-ти осіб до розстрілу засуджено 42 , з ниx - одинадцять жінок. До ув'язнення на 10 років в таборах, з "ураженням у правах" на 5 років та конфіскацією майна засуджено сімнадцять осіб. Після перегляду справи до розстрілу засудили 22 осіб, до ув'язнення - 36, одна з підсудних, Ірина Пик, як громадянка США, виїхала за межі СССР. Частина вироків смертної кари були здіснені 14 квітня 1941 р. Вони стосувалися: І. Максиміва, М. Думанського, М. Вовка, С. Сороківського, С. Нирки, М. Гошка. Щодо інших засуджених до розстрілу інформації немає. «Процесс-59»: плаха для непримиримых В клубе Львовской тюрьмы № 2 (знаменитые «Бригидки») 15 января 1941 года прозвучало: — Встать! Суд идет. На скамью подсудимых, с которой для многих арестантов была одна дорога — в мир иной, — посадили участников Организации украинских националистов. Это нерядовое событие в истории антисоветского движения сопротивления назовут «Процессом-59» — по числу его фигурантов. С тех пор минуло 60 лет. Для нас — повод еще раз вспомнить о борьбе ОУН со сталинским режимом в 1939 — 1941 годах. Тем более, что эта ее страница гораздо менее известна, нежели послевоенная... Советские войска, а с ними и новую власть на землях Галичины, Волыни и Северной Буковины, большинство населения встречало с надеждой. С ними связывали избавление от насильственной полонизации и румынизации, национально-религиозных притеснений, улучшение положения представителей коренной нации там, где они составляли этническое большинство. Нетрудно себе представить шок, который испытали жители западного региона Украины, когда воочию увидели «преимущества советского строя». Железной рукой была демонтирована местная партийно-политическая система (до 1939 года в Галичине нас

Я беру першоджерело.