семья уже и своих щимит. дальше будет...

оскара дайте ему в палату

когда этих падл уже катафалки начнут увозить!?

себестоимость паспорта 50грн а люди заплатят 500-800грн. лучше бизнеса не найти.

дерибан бизнеса чистой воды. только в этом проблема.

Кто поубирал? Рыговские падлы,которые кор купили?

запретила газета *сегодня*,ахметка её контролирует

Рыги бесятся! Фарион должна чаще бывать в восточных регионах.

Свобода правильно говорит. Оружие людям необходимо,иначе семью свою люди не смогут защитить

а как там дела обстоят с агрофирмой корнацких? или уже забыли? захарченка тоже нахер с органов! псина рыговская!

так и было

а монголо-татары?

2. Польські утиски кидають Україну до Москви Рік 1569-й назавжди буде в нас найтрагічнішим роком нашої історії — цього року відбулася так звана Люблінська унія, Литву силою приєднано до Польщі; разом із Литвою під Польщею опинилася й уся Україна; цим самим відчинилися двері в Україну для цілої армії єзуїтів, що накинулися перше на протестантів, а згодом і на православних. Єзуїти розпочали запеклу релігійну боротьбу, яка довела в кінці до козацького повстання та до подій 1654 р. На початку польський уряд спокійно ставився до православних українців — віри їхньої не займано, мова українська була офіційною мовою урядових інституцій на українській землі. Але дуже скоро по 1569 р. все це змінилося — на землі українські попливла полонізація та запекла боротьба з православною вірою. Правда, королі польські часто ставали в обороні українського народу, але вони були тоді звичайно безсилі проти насильства своєї розбещеної шляхти, що скрізь у нелюдський спосіб тиснула православних. Наслідки цих релігійних утисків були страшні для обох народів — Польщі вони користі ніякої не принесли, а український народ довели до розпуки й кинули назавжди в обійми Москви. З першого моменту, як тільки розпочався релігійний гніт у Польщі, очі українського народу зараз же почали звертатися в бік одновірної Москви, де кожен православний звичайно не знав утисків за свою віру. І дуже швидко по цьому розпочалася втеча духовенства з Польщі до Москви — втікали священики, втікали ченці. З бігом часу це втікання ставало все більшим, а тому український елемент на Москві все збільшувався; таким чином українці посіли в Москві значніші монастирі, скажімо, монастир Савви Сторожевського; навіть у самій Москві постали цілі українські колонії, наприклад, монастирі Донський, Данилівський та ін.1. Звичайно, всі ці втікачі сіяли найтемніші чутки про польські утиски, а додому передавали про добре життя для простого люду в Москві. Отже, релігійна боротьба в Польщі дуже рано протоптала українцям широкий шлях на Москву. Крім цих примусових зносин з Москвою, українц

Час минав. Українська Церква під Литвою не знала більш утисків і жила собі вільно, розвиваючись та набуваючи своєрідних ознак. Увесь час Церква наша була в канонічній залежності від патріарха Царгородського; але залежність ця, власне, більше була номінальною — патріархи жили далеко, зносини з ними часом були й неможливими, самі царгородські патріархи звичайно в Україні й не бували. Так жила наша Церква, потроху набуваючи собі своїх власних особливостей, тих особливостей, що вже тоді почали відрізняти її від Церкви Московської. Під литовським пануванням Київ почав потроху оживати. Але київські митрополити не верталися з Москви; такий стан для Києва, колиски православ'я на Сході, і для всього православного народу під Литвою був надзвичайно шкідливий, а тому десь 1415 р. Українська Церква обрала собі окремого митрополита, і з того часу стався вже й формальний поділ Східної Церкви на Українську та Московську, кажу формальний, бо фактичний поділ постав значно давніше. Трохи пізніше, 1458 р., цей поділ затвердився остаточно. Хоч столицею Литви була Вильня, проте центром релігійним за цей час ставав помалу Київ. Литовський уряд прав українського народу ніколи не порушував, українські вищі верстви займали відповідальні посади серед свого народу, а тому й становище Української Церкви було зовсім нормальне — ніхто ніколи не порушував її прав. В Україні в церковнім житті помалу скрізь установлялося виборне право: вільними голосами в нас вибирали собі священиків, архимандритів, єпископів; вільно вибирали в нас навіть митрополита, а патріарх Царгородський тільки благословляв його.

жило было себе православие на Руси и вот в один момент показалось Москве что не так живет православие на Руси, и захотела Москва создать Московский Патриархат, и отделить его от православия на Руси Киевской.

3. Українські верхи боялись Москви Але не так було настроєне тодішнє наше вище духовенство. Переважно було воно з шляхетських домів, мало польське виховання та великопанські звички й нахили; єпископами часто бували тоді люди, що з духовним станом мали небагато спільного. Життя вели вони розкішне й мало цікавилися своєю паствою — хіба тим, як би найкоротше стригти своїх слухняних овечок. Ці єпископи були цілком польської культури, говорили й писали звичайно по-польському. До релігійної боротьби жили вони спокійно й весело, а коли зав'язалася в нас релігійна колотнеча, єпископат цей скоро пішов собі на унію, аби мати святий спокій... У парі з таким єпископатом ішла й вища українська інтелігенція. Вона теж не витримала релігійних утисків, і в більшості своїй продала батьківську віру. Звичайно, ці вищі верстви, як духовні, так і світські, релігійну боротьбу вважали справою хатньою, все сподівалися зміни цих відносин від короля польського, вели боротьбу за це в польськім сеймі і т. ін. До Москви не мали вони найменшої охоти, і в бік її ніколи не дивилися. Звичайно, вище духовенство добре знало дійсний стан церковної справи в Москві; а стан цей був там тоді такий, якого справді жахався кожен, хто звик до будь-якої волі церковної. Церква наша тоді дуже відрізнялася від Церкви Московської — у нас були свої церковні звичаї, свої обряди, навіть деякі свої вірування, хрестини, вінчання, похорон, деякі свята, все це в нас трохи відрізнялось від московського, і все це на Москві прозивали єрессю 1. Українське вище духовенство скоса поглядало на московське, знало його злиденне життя, знало, як його там грабують та кривдять. Та й недолюблювало воно його; так, Мелетій Смотрицький і Касіян Сакович писали, що «в Московському царстві живуть самі раби і що там навіть старшину їхню катують батогами і засуджують до торгової казні»2.

своя церковь в украинцев должна быть. а не масковский патриархат. только Киевский Патриархат!с такой историей это справедливо.

маскве до Киева ой как далеко. масква отношения к Киевкой Руси почти не имеет

масковское духовенство взяло в заложники византийского патриарха и тогда и получили масковский патриархат.надо и нам взять в заложники гундяя и может у нас будет своя независимая церковь

Пр как думаете,люди в Василькове сами голосовали или помогли сделать выбор?