Да и капиталистом ты не был)

То твои мысли)

Я был молодой) и думал, что любовь бывает на свете только одна) И она, такая одна, движет всем) включая половые органы) Но девушки рядом так не думали) Я писал им стихи, а они хмурились и мяли эти стихи в карманах своих демисезонных пальто)

Не за что) Заходите) Я умею учить писать стихи)

Наверное) Я пишу что-то такое. Они слышат ветер и еще много всего, о чем я даже и не писал)

Нет, караулю здесь мадамов)

"сычи в гаю пэрэклыкалысь, та ясэн раз у раз скрипив")

Прощай)

Ты не ходи ко мне на блоги) тебя массы любить не будут) А я отдохну от лузерских сентенций)

Хохол) Мог мы стать новым Донцовым) А не стал. Почему?)

Как хорошо тебе) Можешь умереть в родную почву) Я ведь этому завидую, правда?)

Ясно. что у тебя нет 300 долларов) Но я могу ходатайствовать, чтобы тебя допустили на блоги в порядке исключения) Мой голос весит много в редакции)

Какие ужасные стихи)

Может быть) Читай выше)

Может, состарился?)

Нащо батько, мати, високі палати, Коли нема серця з серцем розмовлять? Сирота Ярема — сирота багатий, Бо є з ким заплакать, є з ким заспівать: Єсть карії очі — як зіроньки, сяють, Білі рученята — мліють-обнімають, Єсть серце єдине, серденько дівоче, Що плаче, сміється, і мре, й оживає, Святим духом серед ночі Понад ним витає. Отакий-то мій Ярема, Сирота багатий. Таким і я колись-то був. Минуло, дівчата… Минулося, розійшлося, І сліду не стало. Серце мліє, як згадаю… Чому не осталось? Чому не осталось, чому не витало? Легше було б сльози, журбу виливать. Люде одібрали, бо їм було мало. “Нащо йому доля? треба закопать: Він і так багатий…” Багатий на лати Та на дрібні сльози — бодай не втирать! Доле моя, доле! де тебе шукать? Вернися до мене, до моєї хати, Або хоч приснися… не хочеться спать. Вибачайте, люде добрі: Може, не до ладу, Та прокляте лихо-злидні Кому не завадить? Може, ще раз зустрінемось, Поки шкандибаю За Яремою по світу, А може… й не знаю. Лихо, люде, всюди лихо, Нігде пригорнуться: Куди, каже, хилить доля, Туди й треба гнуться,— Гнуться мовчки, усміхаться, Щоб люде не знали, Що на серці заховано, Щоб не привітали. Бо їх ласка… нехай сниться Тому, в кого доля, А сироті щоб не снилась, Не снилась ніколи! Тяжко, нудно розказувать, А мовчать не вмію. Виливайся ж, слово-сльози: Сонечко не гріє, Не висушить. Поділюся Моїми сльозами… Та не з братом, не з сестрою З німими стінами На чужині… А поки що — До корчми вернуся, Що там робиться.

Как зовут тех, кто приходит на блоги, не спрашивая разрешения?)

Вирши Тараса Шевченко) "Гайдамаки", ты эту поему в школе "проходил")

Отак уранці жид поганий Над козаком коверзував. Ярема гнувся, бо не знав, Не знав, сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить, Не знав, нагинався… О боже мій милий! Тяжко жить на світі, а хочеться жить: Хочеться дивитись, як сонечко сяє, Хочеться послухать, як море заграє, Як пташка щебече, байрак гомонить, Або чорнобрива в гаю заспіває… О боже мій милий, як весело жить! Сирота Ярема, сирота убогий: Ні сестри, ні брата, нікого нема! Попихач жидівський, виріс у порогу; А не клене долі, людей не займа. Та й за що їх лаять? хіба вони знають, Кого треба гладить, кого катувать? Нехай бенкетують… У їх доля дбає, А сироті треба самому придбать. Трапляється, часом тихенько заплаче, Та й то не од того, що серце болить: Що-небудь згадає або що побачить… Та й знову за працю. Отак треба жить!

Что-то вы потеряли) Важное) Не могу понять, что. Но потеряли. Когда слушаю Серрата, понимаю это.