Напередодні нового 2010 року Корреспондент.net презентує огляд найважливіших світових подій і тенденцій, що створили обличчя планети, на які був багатий рік, що минає. Прихід до влади першого чорношкірого президента США Барака Обами, вступ в силу фактичної конституції ЄС - Лісабонського договору, новий курс НАТО на чолі з новим генсеком Андерсом Фог Расмуссеном, військовий переворот в Гондурасі і проголошення розширеної автономії в Гренландії, а також ще півтори десятки персон, пригод і казусів, які, на думку редакції, знайдуть своє місце в підручниках всесвітньої історії в розділі, присвяченому 2009 році - у підсумках року від Корреспондент.net.
Документ року
1 грудня 2009 року набув чинності Лісабонський договір. Цей документ, що фактично є першою конституцією ЄС, став Основним законом для майже півмільярда європейців.
Проте в Євросоюзі дотепер тривають суперечки щодо договору. З одного боку, він спрощує процедуру прийняття рішень всередині ЄС і робить цю регіональну організацію більш згуртованою і готовою до викликів 21 століття, а з іншого - обмежує ті демократичні норми, які лежать в основі її створення.
Потягом 2009 року єврочиновники намагалися вирішити цю дилему. Спочатку довелося умовляти Ірландію - єдину країну, де питання про ратифікацію Лісабонського договору повинне було розглядатися на загальнонаціональному референдумі, а не в парламенті.
Після першого невдалого голосування (понад 50% ірландців висловилися "проти") Брюссель запропонував провести другий референдум. Він відбувся в жовтні, і цього разу мешканці острова не підвели європейських інтеграторів, віддавши понад 60% голосів за прийняття документа. Втім, як завжди, не обійшлося без політичних торгів: в обмін на галочки в бюлетенях ірландцям пообіцяли збереження військового нейтралітету, місця в Єврокомісії та пільгового податкового режиму. Крім того, європейські чиновники гарантували, що не наполягатимуть на тому, щоб Дублін легалізував аборти.
Але біда не приходить одна, і незабаром після Ірландії проти прийняття документу виступила Чехія. Президент країни Вацлав Клаус, відомий своїм євроскептицизмом, заявив, що не підписуватиме вже схвалений парламентом Лісабонський договір, доки не почує рішення Конституційного суду стосовно цього.
Судді почали розглядати справу, а Клаус продовжив торгуватися з Брюсселем. Чеський лідер заявив, що Прага повинна отримати право не виконувати частину пунктів документа, і в підсумку домігся свого - Брюссель надав Чехії пільги. Вже у листопаді Конституційний суд країни визнав, що Лісабонський договір відповідає чеській конституції, після чого президент-бунтар підписав його.
При цьому Вацлав Клаус наприкінці голосно гримнув дверима, заявивши, що Чехія позбулася частини суверенітету, у зв'язку з чим може бути порушено питання про її вихід з Євросоюзу.
Коли всі 27 країн-членів ЄС ратифікували аналог євроконституції, глави держав і урядів приступили до найцікавішого - виборів першого президента і міністра закордонних справ ЄС.
Боротьба за посади, виникнення яких передбачено Лісабонським договором, була серйозною. На місце першого європейського президента сватали і колишнього британського прем'єра Тоні Блера, і екс-голову Латвії Вайру Віке-Фрайбергу, і низку інших відомих постатей. Проте яким було здивування спостерігачів, коли головою Ради ЄС (так офіційно називається посаду президента Євросоюзу) обрали маловідомого бельгійського прем'єра Хермана ван Ромпея. Цей 62-річний політик сподобався більшості лідерів європейських країн тим, що зумів приборкати пристрасті з питання про поділ Бельгії на дві частини - Фландрію і Валлонію.
Крім цього досягнення, ван Ромпей може похвалитися тим, що є батьком чотирьох дітей, автором шести книг і завзятим любителем японської поезії. Він навіть пише хокку на декількох мовах, чим вже заслужив повагу поетів з Країни сонця, що сходить.
Завдяки Лісабонському договору Європа також знайшла можливість говорити на міжнародній арені єдиним голосом. Дипломатією відтепер займатиметься 53-річна британська баронеса Кетрін Ештон, що раніше займала посаду єврокомісара з торгівлі. І хоч у неї мізерний досвід роботи у сфері дипломатії, єврочиновники та сама Ештон впевнені у правильності обраної кандидатури. І це не дивно, адже новоспечена голова європейського МЗС стала компромісною фігурою у всіх значеннях: по-перше, вона - жінка (що тішить борців за гендерну рівність), по-друге - британка (після скидання Тоні Блера апетит Сполученого Королівства потрібно було якимось чином задовольнити) і по-третє, вона - з лейбористів (тобто презентує лівий фланг політичного спектра, на противагу ван Ромпею, який є "правим").
Як Європа переживе всі прийдешні зміни, не знають самі європейці, однак багато з них вже зараз визнають, що Лісабонський договір обмежить частину свобод і досягнень демократії. Для прикладу звертаються до норми про те, що держави-члени ЄС втратять право вето. Щоб заблокувати невигідне рішення Брюсселя, невеликим за територією і населенням країнам доведеться шукати однодумців серед інших держав, і лише тоді вимагати розгляду своїх поправок.
Втім, про передумови занепаду епохи безроздільної демократії в ЄС говорять і більш прості речі. Екс-президент Польщі Лех Валенса звернув увагу на саму процедуру обрання першого президента ЄС, який одержав свою посаду не за підсумками загальноєвропейських виборів, а у процесі робочої вечері глав держав у Брюсселі.
Херману ван Ромпею нобелівський лауреат порадив "бути далекоглядним і нагадувати Євросоюзу про істинно фундаментальні речі для Європи".
Повернення року
З вересня 2008 року по березень 2009 року світ обговорював таємниче зникнення незмінного протягом останніх 15 років лідера Північної Кореї Кім Чен Іра. Проте навесні вождь північнокорейців знову став з'являтися на публіці, був одноголосно переобраний в парламент КНДР, а через місяць - на головну керівну посаду країни - посаду голови Національного комітету з оборони.
Причиною тривалої відсутності політика західні ЗМІ назвали серйозні проблеми зі здоров'ям, які виникли у Кім Чен Іра наприкінці минулого року.
З поверненням лідера КНДР вирішила нагадати світові про свої амбіції і здійснила запуск ракети в космос, яка повинна була вивести на орбіту перший північнокорейський штучний супутник Землі. За офіційними даними, саме це і відбулося 5 квітня.
Однак незабаром військові США, Японії і Південної Кореї заявили, що запуск виявився невдалим, і ракета впала в Японське море. Проте, незважаючи на провал, запуск ракети серйозно стривожив світове співтовариство.
Це означало, що КНДР за останні десять років з моменту запуску першої балістичної ракети вдалося збільшити дальність її польоту вдвічі.
Наприкінці травня Північна Корея змусила здригнутися світ вдруге. У цей день Пхеньян повідомив про успішне випробування ядерної зброї, що дозволило збільшити руйнівну потужність бомби. 12 червня Рада безпеки ООН прийняла резолюцію, яка засудила ядерні випробування КНДР, а також ввела нові і посилила колишні санкції. Пхеньян відповів агресивною риторикою і навчальними запусками ракет малої та середньої дальності.
На тлі чергового загострення навколо ядерної програми КНДР західні ЗМІ, з посиланням на розвідки провідних країн, повідомили, що наступником Кім Чен Іра призначений його молодший син Кім Чен Ун, про що повідомили Китай. Однак офіційного підтвердження цієї інформації до цього часу не було, а Кім Чен Ір продовжує будувати успішні менеджери могутньої держави, заснованої на ідеї чучхе - опори на власні сили.
Продемонструвавши США і союзникам свої можливості, Північна Корея повернулася до перевіреної тактики: повернутися за стіл переговорів в обмін на матеріальну винагороду.
Очікування року
20 січня 2009 року Барак Обама офіційно обійняв посаду президента США. Перший чорношкірий глава Сполучених Штатів під час президентських перегонів пообіцяв глобальні зміни, у що повірили американці.
США, а з ними й увесь світ очікували від нового глави Білого дому миттєвого вирішення багатьох проблем, які накопичилися за останнє десятиліття. Проте якщо їхні сподіванням і повинні були збутися, то лише частково - майже рік президентства Обами був сповнений протиріч.
Коли ейфорія після його перемоги стихла, виявилося, що, окрім досягнень, в діях 44-го президента є чимало прогріхів. При всіх успіхах у зовнішній політиці, внутрішня, як констатують експерти, Обамі поки що виявилася не під силу.
Так, першим указом глава Білого дому закрив сумно відому в'язницю Гуантанамо, проте вже в травні визнав, що зробити це в термін буде вкрай складно. План порятунку економіки США, запропонований його адміністрацією, дозволив зупинити просування кризи по планеті. Однак рівень безробіття в Штатах, як і раніше коливається в межах 10%, тоді як Білий дім обіцяв стабілізувати його на позначці в 7%.
Крім того, глава Білого дому налаштував проти себе значну частину співвітчизників, незадоволених реформою системи охорони здоров'я.
Чимало критичних стріл обвалилося на Обаму і після першого расового скандалу, що вибухнув в період його президентства. Влітку поліцейські затримали чорношкірого професора з Гарварду Генрі Гейтса. Учений не міг відчинити двері свого будинку і вирішив просто зламати їх.
Поліцейські, що прибули за викликом сусідів, спробували з'ясувати, у чому справа. Однак Гейтс, відмовившись навіть вийти з будинку, почав ображати правоохоронців. У підсумку вони затримали професора.
Обама, дізнавшись про інцидент, назвав дії поліцейських "дурними". Пізніше він вибачився за ці слова, визнавши, що вони були поспішними, і навіть випив пива на галявині Білого дому з учасниками конфлікту. Тим не менше, закиди в неполіткоректності на адресу чорношкірого президента лунають і до цього часу.
При цьому в зовнішній політиці Обама небезуспішно домагався перезавантаження у відносинах з головним антагоністом - Росією, проте не зумів досягти справжнього прориву у вирішенні ядерних програм КНДР та Ірану.
Він голосно повідомив про відкриття нової сторінки у відносинах між США та ісламським світом, але так і не зумів розблокувати мирний процес на Близькому Сході.
У жовтні президент США був удостоєний Нобелівської премії миру, а через місяць повідомив про збільшення військового контингенту в Афганістані.
У результаті за перший рік при владі Обама "домігся" рекордного падіння рейтингу довіри своїх співгромадян, але як і раніше залишається найпопулярнішим політиком у світі.
Про досягнення і провали Барака Обами ще будуть сперечатися політики, історики та журналісти, однак всі вони сходяться на думці, що від чинного президента Сполучених Штатів залежатиме дуже багато що і в наступному році.
Новачок року
Влітку 2009 року на посаді голландця генсека НАТО Яапа де Хооп Схеффера, який очолював наймогутнішу військову організацію на планеті, змінив датчанин Андерс Фог Расмуссен.
У нового керівника Альянсу, який активно розпочав виконання обов'язків 1 серпня, справ безліч. Передусім він взявся за Афганістан. Расмуссен також приступив до налагодження відносин з Росією, яка виступає рішуче проти розширення Альянсу на Схід. Не варто також забувати про Косово і сомалійських піратів, які тероризують моряків чи не в усьому Індійському океані.
Втім, багато експертів не сумніваються в тому, що Расмуссен з усім цим впорається. Ще будучи студентом, він демонстрував неймовірний інтерес до політики, за що отримав прізвисько "прем'єр-міністр". Не дивно, що дуже швидко здібний хлопець пересів з університетських лав в крісло парламентаря, а згодом дійсно очолив датський уряд.
Расмуссен неодноразово демонстрував, що вміє чітко ставити завдання й домагатися їхнього виконання, при цьому будучи твердим там, де це необхідно. Коли в датській газеті з'явилися скандальні карикатури на пророка Мухаммеда, прем'єр заявив, що особисто засуджує дії редакторів, але перепрошувати мусульман не збирається, оскільки в його країні шанують право на свободу слова.
Те висловлювання мало не коштувало датчанину крісла генсека НАТО. На нещодавньому ювілейному саміті Альянсу європейським лідерам довелося буквально вмовляти президента Туреччини схвалити кандидатуру Расмуссена, адже турецький лідер чудово пам'ятав позицію Данії та її керівництва. Анкару умовили, але от з талібами дипломатія виявилася не настільки ефективною. Щойно бунтівники дізналися, хто очолив Північноатлантичний Альянс, миттєво оголосили Расмуссена головним ворогом мусульман.
Однак мало ймовірно, що їхні слова злякали 56-річного реформатора НАТО. За п'ять місяців перебування на новій посаді він встиг зібрати сім тисяч військових із понад 20 країн, і вже готується скерувати їх на "переговори" з афганськими талібами. Всі його сили кинуті на те, щоб довести дієздатність очолюваної організації, при цьому надавши їй "людське обличчя".
Розширення блоку за рахунок нових країн, імовірно, лише прискорить цей процес. У квітні НАТО прийняв до своїх лав Албанію та Хорватію, а в грудні до Плану дій щодо членства в Альянсі приєдналася Чорногорія.
Андерс Фог Рассмусен, у свою чергу, заявив, що підтримує ідею прийняття до військового блоку всіх країн Західних Балкан.
Трагедії року
Рік, що минає, став по-справжньому чорним в історії Росії: країна пережила три катастрофи загальнонаціонального масштабу: аварію на Саяно-Шушенській ГЕС, крах Невського експреса і пожежу в Пермському нічному клубі, що забрали в цілому життя двох з половиною сотень людей.
У ніч на 5 грудня у місті Перм сталася пожежа, яка стала найбільшою за кількістю жертв в історії сучасної Росії.
Під час піротехнічного шоу в клубі Хромая лошадь, що саме святкувала своє восьмиліття, іскри потрапили на м'яку оббивку стелі, яка миттєво спалахнула. У лічені хвилини приміщення, в якому перебувало близько 300 осіб, затуманило отруйним димом.
Хоч люди відразу ж були попереджені про початок пожежі через штовханину, що виникла при виході, не всі змогли покинути клуб.
Вже у процесі слідства з'ясувалося, що причинами трагедії є немислима кількість порушень власників клубу та бездіяльність приміських чиновників.
Так, власники клубу без належного дозволу здійснили перепланування приміщення, звузивши вихід і замурувавши вікна. При цьому під час облаштування приміщення клубу використовувалися легкозаймисті та токсичні матеріали.
Крім того, була фальсифікована необхідна для функціонування закладу документація, зокрема, технічний паспорт.
Очевидно, що з такою кількістю порушень клуб продовжував працювати тільки через те, що пермські чиновники закривали на них очі. Про це відразу після трагедії заявив і прем'єр Володимир Путін.
У рамках порушеної кримінальної справи були заарештовані четверо підозрюваних - керівництво закладу, співвласник клубу і організатор феєрверку. Ще один фігурант справи - засновник і основний власник клубу Олександр Тітлянов - суду не дочекався, він помер від поранень, отриманих під час пожежі.
Після трагедії уряд Пермського краю подав у відставку, а прокуратура порушила кримінальну справу щодо низки високопоставлених чиновників регіонального МНС.
Пермська трагедія відбилася на всій Росії. У різних регіонах країни почалися перевірки нічних клубів та інших розважальних закладів, був посилений контроль над використанням піротехніки під час масових заходів.
За останніми даними, жертвами пожежі стали 149 осіб. Однак кількість загиблих ще може зрости - у лікарнях є близько 80 людей, стан багатьох з них оцінюється лікарями як украй важкий.
Трагедії в Пермі передувала аварія на найбільшій в Росії ГЕС - Саяно-Шушенській. Вранці 17 серпня після поломки одного з гідроагрегатів станції в машинний зал ринув потужний потік води, у результаті чого загинули 75 людей.
Спеціально створена комісія висновувала, що аварію спровокувало поєднання низки факторів, які спричинилися до зриву кріплення кришки другого гідроагрегату.
Особиста відповідальність за катастрофу була покладена на 24 осіб. Шестеро з них, зокрема, колишній глава РАО ЄЕС Анатолій Чубайс, названі причетними до створення умов, що сприяли аварії.
Ще 18 осіб, зокрема, семеро членів керівництва компанії РусГідро, яка є оператором ГЕС, зазначалося у доповіді Ростехнагляду, несуть відповідальність за запобігання інцидентів і аварій на станції.
Увечері 27 листопада в Росії сталася ще одна трагедія - невідомі підірвали Невський експрес, що курсує між Москвою і Санкт-Петербургом.
Після вибуху три вагони потягу, який ішов на великій швидкості, зійшли з рейок. В результаті загинули 26 пасажирів, ще близько 90 - постраждали. Серед жертв були і високопоставлені чиновники, зокрема голова Росрезерву Борис Євстратіков і екс-сенатор від Петербурга, а на той момент керівник корпорації Російські автомобільні дороги Сергій Тарасов.
Вже 28 листопада на місці катастрофи Невського експреса, де вже працювали слідчі, прогримів ще один вибух. Завдяки щасливому випадку ніхто не загинув, проте постраждав глава Слідчого комітету при прокуратурі Олександр Бастрикін.
Через кілька днів після катастрофи потягу відповідальність за її підрив взяли на себе чеченські бойовики, проте в МВС назвали їхню заяву брехнею. При цьому слідчі органи поки що не озвучили свою версію імені того, хто стоїть за цим нападом.
Пізніше російська преса навіть висловила припущення, що Невський експрес пустили під укіс зовсім не терористи, а катастрофа нібито сталася через зношеність залізничного полотна.
Авіакатастрофа року
Перший день літа 2009 року ознаменувався найбільшою авіакатастрофою за останні вісім років. У понеділок, 1 червня, з аеропорту бразильського Ріо-де-Жанейро до Парижа рейсом № 447 вилетів літак Airbus A-330-200 авіакомпанії Air France. На борту перебувало 216 пасажирів і 12 членів екіпажу. Перші три з половиною години польоту пройшли без пригод, однак після цього зв'язок з лайнером обірвався, і він зник з екранів радарів.
У перші дні знайти уламки літака і останки загиблих не вдалося, хоч у пошуково-рятувальній операції брали участь десятки кораблів, літаків, вертольотів і навіть атомний підводний човен. Операція дала результат лише через тиждень, коли за півтори тисяч кілометрів від бразильського берега виявили уламки і масляні плями на воді.
Знайти тіла всіх загиблих так і не вдалося - на берег доставили останки лише 50 пасажирів.
Чорні ящики, які могли б прояснити ситуацію і встановити причини трагедії, до цього час у перебувають на дні океану на глибині декількох кілометрів. Бразильська і французька влада робили дві спроби їх знайти, проте обидва рази їх очікувала невдача. Незважаючи на те, що бортові самописці вже давно перестали подавати сигнал, французькі фахівці вирішили провести ще одну пошукову операцію в лютому 2010 року.
Відсутність чорних ящиків, тим не менше, не завадила комісії з встановлення причин катастроф почати розслідування. У липні фахівці французького бюро розслідування авіакатастроф, оглянувши більше тисячі знайдених на місці катастрофи уламків, висновували, що лайнер до останнього моменту був цілим.
Згідно із доповіддю, повітряне судно "впало у воду з сильним вертикальним прискоренням" і лише після зіткнення з водною поверхнею розвалилося на частини. Також експерти схильні вважати, що пасажири не були готові до приводнення, оскільки на місці аварії були виявлені ненадуті рятувальні жилети.
Виходячи з отриманих даних, фахівці визначили декілька ключових версій події, остаточно відкинувши лише теракт. Одна з них полягає в тому, що літак потрапив в грозову зону з сильною турбулентністю. Доказами є дані метеорологів, а також автоматичне повідомлення про коротке замикання після сильної турбулентності, надіслане з літака за кілька хвилин до катастрофи. Деякі експерти стверджують, що в літак вдарила блискавка, однак при цьому додають, що самої лише блискавки недостатньо для того, щоб вивести з ладу всі системи і зробити лайнер некерованим.
У жовтні французькі ЗМІ оприлюднили результати розслідування, проведеного професійними пілотами для профспілки льотчиків компанії Air France. Вони висновували, що причиною катастрофи була несправність датчиків швидкості - так званих зондів Піто.
Посилаючись на внутрішнє повідомлення авіакомпанії, пілоти заявили, що Air France з травня 2008 по березень 2009 року дев'ять разів мали страву з обмерзанням зондів Піто, причому у восьми випадках це були дальньомагістральні літаки A-340 і A-330.
На думку колишніх пілотів, відповідальність за загибель 228 людей лежить в різній мірі на концерні Airbus, авіакомпанії Air France, на Бюро з розслідування авіакатастроф (BEA), Управлінні цивільної авіації (DGAC) і Європейському агентстві з авіабезпеки. У Airbus заяви пілотів назвали спекулятивними. Тим не менше, авіаперевізник, не чекаючи офіційного оголошення результатів розслідування, провів заміну зондів швидкості на всіх своїх літаках A-330 і A-340.
Не знаючи кому вірити, родичі загиблих пасажирів вирішили домагатися правди і моральної компенсації в судах. У листопаді кілька осіб подали позови, вимагаючи закликати до відповідальності не лише виробника літака - компанію Airbus, але і постачальників різного устаткування - General Electric, Motorola і Intel. Втім, швидко домогтися справедливості їм, мабуть, не вдасться - офіційне розслідування найбільшої в історії Air France катастрофи, та ще й за відсутності чорних ящиків, може тривати роками.
Влітку 2009 року сталася ще одна велика авіакатастрофа - 15 липня літак Ту-154 авіакомпанії, який виконував рейс № RV7908 з Тегерана в Єреван, впав лиише через 16 хвилин після зльоту.
Як з'ясувалося, на висоті восьми тисяч метрів у нього виникли неполадки в роботі двигуна, після чого екіпаж спробував зробити екстрену посадку в одному з аеропортів іранської провінції Казвін. Спроба виявилася невдалою, і лайнер врізався в землю, перетворившись на купу уламків.
У вересні іранські експерти повідомили, що вдалося розшифрувати близько половини всього обсягу інформації з чорних скриньок. Втім, офіційні причини трагедії поки так і не названі.
Чудо року
15 січня 2009 світ став свідком одного із найщасливіших порятунків в історії пасажирської авіації. О 15:24 з нью-йоркського аеропорту Ла Гуардія до Північної Кароліни вилетів аеробус А-320 авіакомпанії US Airways з 150 пасажирами на борту.
Набираючи висоту, літак зіткнувся зі зграєю птахів, у результаті чого обидва двигуни лайнера відмовили. Екіпаж, після того як стало зрозуміло, що літак не дотягне до найближчого аеропорту, прийняв рішення приземлитися на поверхню річки Гудзон.
Багато пасажирів, потрапивши у воду після екстреної посадки, були госпіталізовані з переохолодженням, однак серйозних травм ніхто не отримав. Цей інцидент тепер називають не інакше як гудзонським дивом.
Рятувальником 155 людських життів став 57-річний капітан літака Чеслі Салленберг III. Як з'ясувалося, пілот з 40-річним стажем виявився випускником Академії ВПС США і колишнім інструктором американських військово-повітряних сил.
У травні авторитетний американський журнал Time вніс Салленберга до списку ста найвпливовіших людей, як одного з героїв і кумирів планети.
Враховуючи, що події розвивалися над центром Нью-Йорка, якби не подвиг Салленберга, наслідки могли бути катастрофічними.
Політичний фарс року
У 2009 Гондурас змусив увесь світ згадати про своє існування - у країні відбувся військовий переворот, що затягнув державу у болото тривалого безвладдя.
У ніч на 28 червня в спальню до президента Мануеля Селайї, який саме замислювався про майбутній референдум про продовження своїх повноважень, увірвалася група озброєних людей.
За словами самого глав держави, непрохані гості направили на нього автомати і наказали кинути на підлогу мобільний телефон, що був, ймовірно, у нього в руці. Не чекаючи реакції приголомшеного лідера країни, путчисти вихопили телефон, скрутили Селайї руки і посадили в машину. Через півгодини він уже був на борту літака, а ще через 45 хвилин - опинився в іншій державі - Коста-Ріці. "Вони відчинили двері і виштовхнули мене на льотне поле прямо у піжамі", - поскаржився пізніше повалений глава держави.
За Мануеля Селайю заступилися багато країн світу. Більшість, як наприклад члени ЄС, відкликали з Тегусігальпи своїх послів. Генасамблея ООН скликала спеціальне засідання, а Організація американських держав виключила Гондурас зі своїх лав. Тим не менше, це мало що змінило, оскільки в. о. президента Роберто Мічелетті навіть гадки не мав про повернення Селайї на головну державну посаду.
Скинутий лідер також виявився міцним горішком. Натхнений численними мітингами гондурасців на свою підтримку, він щоразу намагався повернутися на територію своєї країни. У липні літак з Селайєю на борту спробував приземлитися у Тегусігальпі, однак військові заблокували злітно-посадочну смугу і пообіцяли збити літак. Авантюру довелося відкласти до кращих часів.
Форнута посміхнулася лідеру Гондурасу у вересні, коли він на борту венесуельського літака таки пробрався на територію рідної країни і сховався в посольстві Бразилії, захищеному дипломатичним імунітетом. Відтоді сторони намагалися домовитися і завершити політичну кризу і в результаті підписали угоду про примирення.
У документі було сказано, що долю Селайї вирішить Верховний суд, який у результаті проголосував проти відновлення на посаді поваленого президента.
Ситуація ускладнилася ще й тим, що на президентських виборах у Гондурасі наприкінці листопада перемогу здобув лідер правої Національної партії, фермер Порфіріо Лобо. Він повинен розпочати виконання своїх обов'язків 27 січня. Проте, як зазначають ЗМІ, ніхто не гарантує, що Лобо не повторить долю багатостраждального Селайї.
Острів свободи року
У 2008 році в Європі де-факто і з'явилися три нові держави - Косово, Абхазія і Південна Осетія. У 2009 парад незалежності продовжив острів Гренландія. Правда, місцеві жителі не влаштовували масових демонстрацій і не боролися за незалежність зі зброєю в руках, а всього лише проголосували на відповідному референдумі.
Після більш ніж двохсотлітнього правління Данії 21 червня Гренландія проголосила статус розширеної автономій, який впритул наблизив найбільший острів у світі до незалежності.
Відтепер місцева адміністрація відповідальна за поліцію і судову систему, а офіційною мовою острова стала гренландська. Головним же підсумком доленосного рішення стало те, що в розпорядження 56 тисяч місцевих жителів перейшли всі природні копалини, якими багаті надра арктичного острова (а це золото, алмази, нафта і газ і багато інших корисних ресурсів).
Поки що за Данією залишається контроль над оборонною, зовнішньою і грошовою політикою Гренландії, але самі гренландці мають намір остаточно порвати з колишньою метрополією, як тільки самостійно налагодять свій побут.
Примирення року
У 2009 році завершилася одна з найбільш кривавих громадянських воєн у сучасній історії, яка тривала з 1983 року і забрала життя понад 80 тисяч осіб. 17 травня повстанський рух Тигри звільнення Таміл Ілама (ТЗТІ), який бореться за створення тамільської держави на території Шрі-Ланки, оголосив про складення зброї.
До такого рішення активістів ТЗТІ спонукав масштабний наступ урядових військ, а останньою краплею стало повідомлення про знищення лідера тамілів Велупіллаї Прабахакарана. Як повідомляли західні ЗМІ, поразка у війні могла стати причиною масового самогубства сепаратистів, кожен з якого мав при собі ампулу з ціанистим калієм.
Однак лідери повстанців і уряду пішли на компроміс, що напевно врятувало не одну тисячу життів.
Хвилювання року
У 2009 році здавалося б абсолютно різні країни - Молдова та Іран - опинилися на межі революцій за схожих обставин. Поштовхом для хвилювань стали вибори, а "паливом" для пристрастей - накопичена втома від влади з її прагненням будь-якою ціною втриматися на політичному Олімпі.
В Ісламській Республіці Іран події розвивалися стрімко. 12 червня країна спробувала мирно провести президентські вибори, в яких брав участь чинний глава держави Махмуд Ахмадінеджад. Крихкий мир розсипався буквально того ж дня, коли в його штабі недвозначно заявили: його відрив настільки великий, що будь-які розмови про програш слід сприймати як жарт.
Однак головний суперник чинного президента - Мір-Хоссейн Мусаві - вже наступного дня вивів на вулиці Тегерана і інших міст сотні тисяч своїх прихильників. Маніфестанти з зеленими стрічками і плакатами вимагали нових виборів і визнання фальсифікації виборів з боку влади.
Коли кількість людей на вулицях перевалила за мільйон, ЗМІ згадали Ісламську Революцію 1979 року і заявили, що події, що відбуваються, є найбільшими заворушеннями за останні три десятиліття.
Ахмадінеджад, звинувативши в дестабілізації ситуації у країні країни Заходу, вирішив діяти гранично жорстко. За даними правозахисників, всього за кілька тижнів у результаті дій правоохоронців в Ірані загинули десятки мирних жителів, а за ґрати відправилася не одна тисяча борців за правду.
Свідченням того, наскільки серйозною була боротьба за владу, є кадри, що облетіли весь світ, на яких знято останні секунди життя 26-річної дівчини Неди Солтані, котра в лічені дні стала обличчям революції. Її було застрелено невідомим снайпером, коли вона йшла вулицею, просто розмовляючи по мобільному телефону.
Влада погодилася віддати тіло родичам тільки за умови швидкого поховання на кладовищі в околицях Тегерана, однак опозиції вистачило самого факту загибелі невинної дівчини без жодної видимої причини. На сотнях тисяч плакатів з'явилася фотографія Неди Солтані, а вшанувати її пам'ять на 40-й день з моменту смерті прийшли тисячі іранців, об'єднаних ідеєю непокори владі.
Протести в Ірані не припиняються досі, навіть незважаючи на те, що кількох організаторів маніфестацій було засуджено судами до смертної кари.
У Молдові події розгорталися не менш драматично. 5 квітня в країні відбулися парламентські вибори, на яких за даними ЦВК, перемогу здобула очолювана президентом Володимиром Вороніним Комуністична партія.
Як і в Ірані, опозиція вважала рішення комісії незаконним, а самі вибори - сфальсифікованим. Вулиці і площі Кишинева швидко наповнилися людьми, що в підсумку вилилося у серйозні заворушення.
Натовп маніфестантів спершу підпалив будівлі парламенту і президентської адміністрації, а потім став виносити все, що має хоч якусь матеріальну цінність. Фотографи зафіксували кілька десятків молодих людей, які виносять з будинку головного законодавчого органу країни телевізори, комп'ютери, меблі та просто сувеніри, що сподобалися.
При цьому бунтарі не соромилися палити прямо перед парламентом комуністичні прапори.
На відміну від Ахмадінеджада, президент Володимир Воронін вирішив не застосовувати силу і грамотно почекати моменту, перенаправивши критику опонентів на недругів з-за кордону. Зокрема, він звинуватив сусідню Румунію в організації погромів у Кишиневі. Як підсумок - уже в середині квітня Молдова ввела візовий режим на кордоні між країнами, а акції протесту зійшли нанівець.
Кілька сотень людей було заарештовано, на мітинги стали приходити не тисячі, а сотні, а влада встигла екіпірувати правоохоронців водометами та кийками.
У підсумку обидві сторони погодилися на перерахунок голосів, який призвів до радикальної перестановки сил в країні. За уточненими даними ЦВК, комуністи отримали не переважну більшість у парламенті, а лише 60 місць із 101-го.
Як наслідок - їм не вистачило лише одного голосу для обрання президентом Зінаїди Гречаної. Всі спроби комуністів вмовити опозицію підтримати їхнього кандидата виявилися марними, і Воронін оголосив повторні вибори до парламенту.
Наприкінці липня жителі Молдови знову пішли на виборчі дільниці і несподівано для багатьох 53 депутатські мандати дісталися опозиційним партіям. Влада і її вічний суперник помінялися місцями, і Компартія вперше за багато років опинилася в опозиції.
У парламенті було створено коаліцію, яка виступає за європейську інтеграцію Молдови, однак для реалізації своєї програми їй необхідно було обрати президента. Ось тут історія повторилася з точністю до навпаки: комуністи відмовилися голосувати за демократа Маріана Лупу, і коаліція, не маючи достатньо мандатів, тричі зазнала фіаско.
Тепер в. о. президента Міхай Гімпу змушений буде оголосити нові дострокові вибори до парламенту, які можуть відбутися у другій половині 2010 року.
Ювілей року
У 2009 році Німеччина, а разом з нею і весь світ, відсвяткувала 20-ту річницю події, яка поклала край цілій епосі в історії людства. 9 листопада 1989 звалилася 160-кілометрова бетонна стіна, що майже 30 років розділяла Німеччину на Східну і Західну, а світ - на капіталістичний і соціалістичний.
До Берліна, відзначити річницю падіння, з'їхалися майже всі колишні і чинні світові лідери, за винятком президента США Барака Обами. Американського президента представляла держсекретар Гілларі Клінтон. Святкування завершилося символічною катастрофою збудованої з пінопласту стіни. Цього разу її почав колишній президент Польщі Лех Валенса.
Але найбільше річниця запам'ятатися спогадами чинних політиків про ті дні. Так, канцлер Німеччини Ангела Меркель розповіла, що 9 листопада 1989 вирішила не змінювати своєї щотижневої традиції, і, незважаючи на чутки про падіння стіни, вирушила в сауну.
Попарившись, майбутній канцлер ФРН, а тоді 35-річний науковий співробітник, вирушила випити пива з друзями, і лише після цього вони вийшли з бару, і їх підхопив натовп, що направлялася в Західний Берлін. У свою чергу президент Франції Ніколя Саркозі розповів, що цього дня 20 років тому він зрозумів - ситуація в Німеччині різко змінюється, і разом з майбутнім прем'єром Франції Аленом Жюппе вирушив до Західного Берліна допомагати німцям валити стіну.
Водночас, співробітник КДБ у Дрездені Володимир Путін займався знищенням документів. За словами нинішнього прем'єра Росії, паперів було настільки багато, що в один момент вибухнула піч, і лише найважливіші документи було відправлено до Москви. Через місяць після катастрофи стіни німці спробували захопити будівлю, в якій перебувало представництво КДБ.
Як розповів Путін, він вийшов на вулицю з пістолетом у руках, пояснив натовпу, що це радянська територія, і люди відмовилися від штурму.
Напад року
"Я дивом врятувався", - так прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі прокоментував напад на нього, скоєний 13 грудня у Мілані 42-річним місцевим жителем Массімо Тартальєю.
Чоловік, котрий страждає на психічні розлади, жбурнув в одіозного політика, оточеного охоронцями, важкою статуеткою Міланського собору, коли той роздавав автографи та спілкувався з прихильниками після мітингу.
Своєрідну моду на подібне висловлення незгоди з політиками наприкінці минулого року ввів іракський журналіст Мунтадар Заїді. Тоді він жбурнув свої черевики в Джорджа Буша, який обіймав посаду президента США. Главі Білого дому вдалося ухилитися від предметів, що летіли в нього. Відтоді подібних "взуттєвих атак" зазнавали прем'єр-міністри Індії і КНР Вень Цзябао і Манмохан Сінгх, а також президент Грузії Михайло Саакашвілі. Ніхто з них не постраждав.
Однак для Берлусконі усе закінчилося плачевно - лікарі діагностували у нього перелом носа, пошкодження двох зубів, травму губи і серйозну крововтрату. Пізніше він розповів, що лише дивом не втратив око, адже все могло бути набагато гірше, якби удар припав буквально на кілька сантиметрів вище.
Глава уряду провів у лікарні чотири дні, проте для повного одужання йому буде потрібно кілька тижнів.
Сам Тарталья у результаті перепросив прем'єра, а свій вчинок він пояснив ненавистю до Берлусконі. "Я побачив його і кинув цей предмет <...> Я напав на нього, бо ненавиджу його", - заявив затриманий. При цьому він стверджує, що діяв сам і не належить до жодної політичної партії. Проте один зі свідків інциденту стверджує, що бачив, як Тартальї хтось передав злощасну статуетку.
Міністр внутрішніх справ країни Роберто Мароні визнав, що для Берлусконі даний інцидент міг мати ще більш плачевні наслідки. За його словами, прем'єр цілком міг загинути. При цьому глава МВС підкреслив, що напад на Берлусконі відбувся внаслідок "атмосфери шаленого протистояння" в італійському політикумі.
Цієї думки дотримуються й інші видатні діячі країни. Так, міністр оборони Ігнасіо Ла Русса закликав супротивників глави уряду "припинити тривале цькування прем'єра", яке, за його словами, може вилитися "у ще жахливіші речі".
З початку року діяльність Берлусконі, який вже майже два роки очолює італійський уряд, перебувала під вогнем критики опонентів. Йому докоряли не тільки в провалі антикризової політики і зрадах дружині із повіями, а й звинувачували у зв'язках з мафією.
Пригоди Берлусконі тривали і в лікарні, в якій він перебував після нападу. Ще один психічно неврівноважений чоловік спробував проникнути до нього в палату, однак цього разу охорона прем'єра спрацювала бездоганно - непроханого гостя затримали.
Загадка року
Улітку 2009 року весь світ знову заговорив про піратів, проте це сталося не через сомалійців, котрі бешкетують в Індійському океані.
Біля берегів Швеції, буквально під носом у НАТО і Євросоюзу, 24 червня викрали суховантаж Arctic Sea, що йшов під прапором Мальти. Кораблем, на борту якого містилася деревина вартістю майже в два мільйони доларів, керував екіпаж з 15 росіян. Вантаж вони повинні були доставити в алжирський порт Беджайя.
Корабель у результаті було звільнено майже через тиждень.
Однак обставини захоплення, загадкова поведінка росіян після інциденту і свідчення передбачуваних піратів - усе це змушує ЗМІ повертатися до цієї теми.
Першим про зникнення Arctic Sea у перших числах серпня повідомив Михайло Войтенко, головний редактор спеціалізованого видання Морський бюлетень - Совфрахт. Судновласник у цій ситуації поводився дивно - офіційно оголосив про захоплення судна лише через тиждень.
Однак російська влада звернула увагу на ситуацію з Arctic Sea ще пізніше - після того, як родичі моряків, які перебували на борту, звернулися за допомогою до прем'єра Володимира Путіна.
Глава Кремля Дмитро Медведєв у прямому ефірі російських телеканалів доручив голові Міноборони знайти корабель і, якщо його все ж таки захоплено, звільнити екіпаж зниклого суховантажу. До пошуків судна, як заявляло російське керівництво, підключено супутники, а в район передбачуваного місцеперебування Arctic Sea було направлено кораблі Чорноморського флоту і навіть атомний підводний човен.
ЗМІ щоразу повідомляли про те, що корабель помічено у різних районах Атлантичного океану. Судно нібито бачили в іспанських і марокканських портах і біля берегів Португалії. До пошуків долучилися навіть сили НАТО.
Проте потім російське МЗС несподівано оголосило, що судно не зникало - його місцеперебування весь цей час було відомо владі.
У результаті військові кораблі наздогнали Arctic Sea біля берегів Кабо-Верде. Тоді ж затримали і передбачуваних піратів - вісьмох громадян Естонії, Латвії та Росії. Вони, як потім розповіли члени екіпажу, проникли на борт під виглядом поліцейських. Потім, погрожуючи зброєю, замкнули моряків у каютах.
Самі передбачувані загарбники висувають іншу версію. Вони називають себе екологами і стверджують, що їхній човен зазнав лиха біля берегів Швеції, а екіпаж Arctic Sea прийшов їм на допомогу.
Через нестиковки у свідченнях, непослідовні заяви російської влади ЗМІ почали висувати різні версії події. У пресі висловлювали припущення, що на борту судна могли бути ядерні відходи або наркотики.
Зрадник року
5 листопада Америка здригнулась від чергової кривавої бійні. 39-річний армійський психіатр Нідаль Малік Хасан, озброївшись двома пістолетами, відкрив стрілянину в аудиторії бойової підготовки найбільшої військової бази США - Форт-Худ у Техасі. Оскільки людей всередині було багато і ніхто не був озброєний, майору вдалося вбити відразу 12 осіб і поранити більше ніж 30-ти. Згодом від поранень померла ще одна жінка, і загальне число загиблих досягло 13-ти.
Малік Хасан вижив, хоча і отримав три кулі і був доставлений до лікарні у важкому стані. Кілька днів по тому він прийшов до тями і дав свідчення, а тепер чекає вироку військового трибуналу.
Що спонукало американського офіцера відкрити вогонь по своїм товаришам по службі, які чекали відправки до Кабула і Багдаду, до кінця не ясно. Втім, версій не бракує, і головною з них називають небажання Хасана їхати до Іраку і вбивати одновірців. За словами двоюрідної сестри винуватця трагедії, її брат - йорданець за походженням - завжди був релігійним мусульманином.
Час від часу він сперечався з іншими військовими про причини війни в Іраку та Афганістані і нерідко терпів нападки товаришів по службі, щодо його віросповідання. За словами двоюрідного брата Хасана, свого часу той навіть найняв військового адвоката, який мав допомогти йому уникнути перекидання в "гарячу точку".
Своїми переживаннями про можливе відрядження військовий психіатр ділився з продавцем одного з магазинів, розташованих неподалік від військової бази. На відеозапису, зробленого камерою спостереження за кілька годин до інциденту, видно, як майор, одягнений у традиційний арабський одяг, купує каву, закуску і розмовляє з тим самим продавцем. Не дивно, що незабаром після стрілянини з'явилися чутки про те, що Хасан нібито кричав товаришам по службі Аллах Акбар.
Чутки ці досі не підтверджені, зате в ЗМІ вже фігурує радикальний імам з Йорданії Анвар аль-Авлакі, який заявив, що довгий час листувався з майором і тепер схвалює його вчинок.
Провал року
Міноборони РФ сухо відрапортувало про чергове невдале випробування Булави Стовідсотковий провал - такий підсумок випробувань Булави, новітньої російської балістичної ракети, що розміщується на підводних човнах.
Усього у 2009 році Міноборони РФ здійснило два запуски, однак обидва закінчилися невдало. Через це відомство навіть було змушене відмовитися від своїх планів. Глава ВМФ РФ Володимир Висоцький обіцяв провести до п'яти запусків ракети.
До цього року випробування Булави проводилися десять разів зі змінним успіхом. П'ять запусків провалилися, ті, що залишилися, - були визнані успішними.
Вперше в 2009 році Булаву випробували 15 липня. Ракету запустили з підводного атомного крейсера стратегічного призначення Дмитро Донський. Випробування завершилися невдало - Булава майже відразу самоліквідувалася через нештатне спрацьовування першого ступеня.
Відразу після провалу, з урахуванням серії попередніх невдач, в Міноборони навіть заговорили про диверсію. Однак спеціально створена комісія оголосила, що ракета самоліквідувалася через конструктивно-технологічний дефект рульового агрегату першого ступеня.
Після чергового невдалого запуску ЗМІ повідомляли, що Міноборони може взагалі відмовитися від Булави, однак цього так і не відбулося. Тим не менше, подав у відставку Юрій Соломонов, директор Московського інституту теплотехніки (МІТ) і генеральний конструктор ракети.
А начальник генерального штабу Збройних сил РФ, генерал армії Микола Макаров навіть оголосив, що виробництво Булави буде перенесено на інший завод, пов'язавши серію невдалих випробувань з проблемами на виробництві ракети.
Однак ці слова пізніше спростував Висоцький, що дало привід російським ЗМІ говорити про конфлікт у керівництві Міноборони.
Вдруге запуск Булави був зроблений в кінці року, 9 грудня. Однак про провал випробувань ЗМІ повідомили ще до того, як про це офіційно оголосило російське оборонне відомство.
Справа в тому, що рано вранці 9 грудня жителі північних районів Норвегії помітили в небі загадкове синє світіння, що закручується в спіраль.
Експерти відразу ж висловили припущення про те, що такий слід залишила ракета, а ЗМІ відразу ж згадали про багатостраждальну Булаву. Вже до вечора того ж дня Міноборони сухо відрапортувало про невдалі випробування.
Таємна зброя року
Захарія Бойд прийняв бій з талібами в незвичайному обмундируванні Розові труси з написом Я люблю Нью-Йорк, в'єтнамки на босу ногу, футболка, бронежилет і каска - це все обмундирування, в якому 19-річний американський солдат Захарія Бойд прийняв бій з талібами в Афганістані.
Знімок військовослужбовця в нижній білизні, який вдалося зробити фотографу агентства Associated Press, обійшов багато видань, а одна з найбільших американських газет - The New York Times - навіть помістила його на першу смугу.
Бойд, дізнавшись про це, навіть злякався, що його відрахують з армії, якщо малюнок попадеться на очі президенту США Бараку Обамі.
Однак для Захарія все закінчилося з точністю до навпаки. Глава Пентагону Роберт Гейтс удостоїв похвали сміливість солдата і пообіцяв потиснути йому руку при зустрічі.
"Солдат, який кидається в бій проти Талібану в рожевих трусах і в'єтнамках виявляє особливий вид хоробрості. Я можу тільки здогадуватися про те, який ефект це справило на Талібан, це може стати новим словом у веденні психологічної війни проти супротивника", - жартома визнав американський міністр оборони.
Жінки року
2009 рік став справді рекордним за кількістю жінок, що отримали Нобелівську премію. Високої честі удостоїлися відразу п'ять представниць прекрасної частини людства.
Кожен охочий і хто хоч трохи розуміється в фізіології тепер може дізнатися про механізми захисту хромосом завдяки відкриттю американських учених Елізабет Блекберн і Керол Грейдер.
Ізраїльтянка Ада Йонат разом зі своїми американськими колегами зробили відкриття, що пояснює процес старіння людського організму. Вперше, з часів заснування премії, жінка була визнана гідною нагороди в галузі економіки - за аналіз позаринкових економічних транзакцій отримала премію Нобеля американка Елінор Острі.
Німкеня Герта Мюллер, яка "своєю зосередженістю в поезії і щирістю в прозі зображає краєвид знедолених", була визнана гідною премії з літератури.
З 1895 року Нобелівські премії отримали лише 40 представниць слабкої статі. Чоловіків налічується набагато більше - їх 762. Але, з огляду на останні тенденції, можна припустити, що в недалекому майбутньому жінки істотно підкоригують поточний баланс на свою користь.
Блоггер року
Звичайний майор з Новоросійська Олексій Димовський відразу став мережевою знаменитістю, розмістивши 7 листопада на YouTube та персональному сайті відеозвернення до голови уряду РФ Володимира Путіна, яке складається з двох частин.
У роликах він розповів про речі, про які неодноразово писали місцева преса: повальну корупцію, що панує в правоохоронних органах країни, самодурство міліцейського начальства і так званої паличної системи розкриття злочинів.
Крім того, Димовський пообіцяв "вивернути навиворіт все ментовське життя по всій Росії разом з корупцією, невіглаством, хамством і безглуздям, коли чесні офіцери гинуть через те, що у них тупі начальники".
Відеозвернення майора викликали великий резонанс, адже чи не вперше з відкритою критикою системи виступив чинний співробітник правоохоронних органів. Протягом двох днів після появи ролики тільки на YouTube подивилися близько 200 тисяч разів.
Правоохоронні органи відреагували на відеозвернення Димовського на диво оперативно. Міністр внутрішніх справ Рашид Нургалієв доручив начальнику ГУВС Краснодарського краю Сергію Кучеруку провести перевірку за фактом озвучених майором звинувачень.
Вона була завершена через два дні після появи відеозвернення. Офіційний представник МВС Росії генерал-майор Валерій Грибакін оголосив про те, що факти, викладені Димовським, не підтвердилися.
Того ж дня Димовського було звільнено з органів з формулюванням "за наклеп і вчинок, який паклюжить честь співробітника міліції". Крім того, проти майора було розпочато перевірку з метою притягнення його до кримінальної відповідальності за статтею 129 КК РФ (наклеп).
Після цього на Димовського обрушилася ціла лавина звинувачень. Так, майора запідозрили у співпраці із західними спецслужбами, а колишня дружина через ЗМІ навіть назвала хабарником.
Пізніше мешканка Новоросійська Анастасія Врітова навіть заявила про те, що Димовський винен у загибелі її сина в СІЗО. За її словами, майор особисто бив затриманого, а також вимагав заплатити за його звільнення 500 тисяч рублів, яких у жінки не виявилося. У результаті син Врітової помер у СІЗО від набряку мозку.
Не дивлячись на неоднозначний образ майора, у нього відразу ж знайшлося чимало послідовників серед колишніх і нинішніх співробітників правоохоронних органів. Це навіть дало російським ЗМІ привід ввести новий термін - ефект Димовського.
Послідовники майора озвучили схожі тези, зокрема, про корупцію в правоохоронних органах і практику приховування злочинів.
Гучний скандал згустив хмари над керівництвом МВС, яке і без того було під вогнем критики після бійні в московському супермаркеті Остров, влаштованої ще одним майорів - Денисом Євсюковим. Жертвами міліціонера тоді стали двоє людей, ще семеро отримали поранення.
Дійшло до того, що член генради провладної партії Єдина Росія, депутат Держдуми РФ Андрій Макаров запропонував навіть ліквідувати МВС, так як реформувати міністерство, на його думку, неможливо. "Система створена таким чином, що вона вбиває порядність у людях, змушує їх працювати непорядно", - визнав законодавець.
А міністр внутрішніх справ Рашид Нургалієв після чергового інциденту - у Москві п'яні міліціонери забили до смерті підлітка - навіть дозволив росіянам давати здачі співробітникам правоохоронних органів, які посміли порушити закон.
Проте розмови про реформу МВС припинив глава уряду Володимир Путін. Він заявив, що такі заходи - неефективні і закликав просто швидше і жорсткіше реагувати на злочини, скоєні співробітниками міліції.
Клоун року
Сьомий за рахунком турист, який побував на МКС, викликав посмішку на обличчях навіть зазвичай серйозних космонавтів. Гі Лаліберте, засновник легендарного цирку Cirque du Soleil напередодні польоту невтомно жартував і з задоволенням з червоним клоунським носом позував фотографам.
Він не змінив своєї манери поведінки і на орбіті. Лаліберте на борту МКС читав вірші, одягав космонавтам клоунські носи і жартома погрожував залоскотати своїх колег по експедиції.
Засновник Cirque du Soleil, що розпочинав свою кар'єру як цирковий канатоходець і пожирач вогню, заплатив за свій політ на МКС близько 35 мільйонів доларів. Сама експедиція тривала майже два тижні.
Лаліберте визнав, що, побувавши у космосі, здійснив свою дитячу мрію. Проте головним у подорожі на орбіту Землі він назвав свою "соціально-поетичну місію".
"Потрібно внести гумор, нехай сміються на Землі і в космосі. Я - ось такий, з носом. Я хочу просто принести радість людям. Це серйозна подорож, але хочеться і веселощів, - розповів Лаліберте напередодні польоту. - Коли Cirque du soleil тільки починався , я сказав, що хочу робити людей щасливими. І моя мрія, щоб одного дня всі люди на планеті змогли в один момент надіти ось такий клоунський ніс. Це символ маленької дитини, яка вирушає в космос. Так, я хочу бути першою клоуном у космосі " .
Наприкінці квітня жителів Нью-Йорка, у яких ще свіжі спогади про події 11 вересня, налякав Boeing-747, який пролітав на низькій висоті в супроводі двох винищувачів F-16. Через передбачувану загрозу теракту відразу були евакуйовані кілька офісів на Манхеттені, а люди в поспіху намагалися покинути центр міста.
Проте загроза виявилася помилковою. Виявилося, що над Нью-Йорком проводилась фотозйомка президентського літака, що іменується ще бортом № 1. Самого Барака Обами, який приступив до виконання обов'язків за кілька місяців до цього інциденту, у ньому не було.
Мер Нью-Йорка Майкл Блумберг поспішив заявити про те, що його ніхто не попередив про польоти. Саму фотосесію він назвав "безглуздим і погано продуманим рішенням". Пізніше преса з'ясувала, що зйомка борту № 1 над Манхеттеном обійшлася американським платникам податків приблизно в більш ніж 350 тисяч доларів, що ще більше підлило масла у вогонь.
У підсумку у відставку був змушений подати глава оборонного департаменту адміністрації президента США Луїс Калдера, який повністю взяв на себе відповідальність за подію.