Огляд британської преси за 30 листопада 2011 року.
В огляді британської преси:
Daily Telegraph у своїй редакційній статті
пише, що у вівторок посольство Ірану в Лондоні працювало як і зазвичай,
перебуваючи під захистом британської поліції і служб безпеки. У той самий час
натовп напав на британське посольство в Тегерані.
Тегеран, зазначає газета, - це не таке місто,
де демонстранти можуть раптом захопити якусь будівлю без дозволу влади, щоб по
них не відкрили вогонь.
Відповідно той факт, що британське посольство
було розгромлене натовпом, означає, що цю акцію підтримав або організував сам
уряд Ірану, пише газета.
Пояснення цьому знайти не складно. У понеділок
верховний лідер Ірану аятолла Алі Хаменеї у своєму виступі нагадав, що з усіх
країн світу Великобританія - найбільш зрадлива. Хоча у своїй промові аятолла
Хаменеї в основному говорив про події минулого, не складно зрозуміти, чому він
згадав про Британію саме зараз.
У відповідь на доповідь МАГАТЕ, згідно з якою
Іран, імовірно, розробляє ядерну зброю, Лондон наклав санкції на банки Ірану.
Як пише Daily Telegraph, Британія могла б
навіть пишатися тим, що Іран продовжує занадто високо оцінювати міць Лондона на
міжнародній арені, звинувачуючи Британію, а не свою власну політику у своїх
політичних та економічних проблемах.
Проте, продовжує видання, судячи з усього,
Іран більше не поважає права дипломатів на своїй території, хоча вимагає поваги
до своїх дипломатів за кордоном.
У свою чергу Великобританія, як пише газета,
будучи недостатньо беззаконною та агресивною країною, не дозволяє ніяким
угрупованням нападати на посольство Ірану, і це знак цивілізованості, вважає
Daily Telegraph.
Guardian публікує статтю свого міжнародного
оглядача Девіда Херста, під заголовком "Коні біжать із прогнилої стайні
Путіна".
Як пише Херст, раз на рік російський уряд
запрошує групу вчених і журналістів обговорювати долю Росії. Останній день цієї
групової терапії відведений на зустріч із самим начальником - Володимиром
Путіним. До останньої хвилини ніхто не знає, де і коли відбудеться ця зустріч.
Минулого року всіх відправили літаком у Сочі,
а потім на автобусі на віллу на чорноморському узбережжі і назад до Москви.
Тоді ж з'ясувалося, що всі могли б благополучно нікуди не їхати - наступного
ранку Путін і сам вже був у Москві, на роботі.
Цього року таємничий тур відбувся у березових
лісах Підмосков'я і закінчився у кінноспортивному комплексі Нове століття. О
сьомій ранку. Путін запізнився на півтори години, і, пройшовши повз пляшки
арманьяка 1888 року, запросив усіх спробувати мариновані гриби. Спосіб їх
приготування йому був явно добре знайомий.
Решті Росії, пише Херст у Guardian, не до
цього.
Після двох десятиліть свободи слова і
пересування росіяни все ще чекають на обіцяне їм нормальне життя.
Багатьом чекати набридло. Згідно з недавнім
опитуванням п'яти тисяч студентів МДУ, 80% респондентів збираються виїхати із
країни.
Багатії у Росії теж не надто патріотичні.
Цього року відтік капіталу подвоївся - від 34 до 70 мільярдів доларів. Навіть
якщо ціна на нафту досягне 125 доларів за барель, гроші будуть витікати з
Росії, підкреслює видання. У цих цифрах - усе, що потрібно знати про країну,
яка готується до ще 12 років правління Путіна.
Путінізм, пише Херст у Guardian, це селективна
автократія, що нагадує розпродаж.
Пост губернатора, зазначає автор, коштує 50
мільйонів доларів. Пост чиновника середнього рангу - півмільйона. І не дивно,
що люди, які отримали ці посади, стурбовані, перш за все, поверненням своїх
інвестицій.
Так, є чесні губернатори, пише автор статті,
але вся система їх призначення прогнила.
Сам Путін не приховує свого презирства до
альтернативної системи, за якої губернатори обираються. Щоб підкреслити це, він
уже другий рік поспіль розповідає історію про якогось губернатора, який втік
через чорний хід, для того, щоб сховатися від незадоволеного ним натовпу.
Але, якщо говорити правду, то і сам Путін не
знає, що робити, коли його починають освистувати, пише Девід Херст у Guardian.
А це, якщо вірити опитуванням, буде відбуватися все частіше.
І мова йде не лише про те, що сам бренд Путіна
застаріває. Проблема Путіна полягає не в тому, як утриматися при владі, а як
від неї відійти, і водночас зберегти своє особисте багатство, не давши боярам
перегризти один одному горлянки.
Змітати зі шляху потенційних опонентів на
кшталт Дмитра Медведєва - для Путіна дитяча гра.
Але бути постійно насторожі у самому центрі
конкуруючих приватизованих гілок держави, тримаючи водночас чемодан, набитий
відомостями про комерційні секрети своїх супротивників, - набагато більш важке
завдання.
Путін найбільше боїться справжньої політичної
опозиції, яку він не зможе контролювати.
Росіяни не хочуть ще однієї революції, пише
автор статті. Але вони знають краще за будь-яких іноземних експертів, наскільки
склеротичною є путінська система "ручного управління".
Біля керма нікого немає. У цій системі уряд не
править, а лише живе, з кожним днем відкуповуючись від народу, пише Девід
Херст.
20 років тому, кінноспортивний комплекс, де
цього року Путін зустрів журналістів, був колгоспом Луч Ильича. Зараз це місце
для еліти. Більшість же росіян хотіла б чогось між цими двома крайностями, підсумовує
Девід Херст, автор матеріалу у Guardian.
Times публікує уривки інтерв'ю, яке дав газеті
Борис Нємцов.
Захід повинен відреагувати на повернення
Володимира Путіна на пост президента Росії заявою, що він є диктатором,
наводить газета слова Нємцова.
Нємцов також сказав, що президент США Барак
Обама проводить набагато менш принципову політику щодо Росії, ніж його
попередник Джордж Буш.
"Ніхто в Росії не вірить у
перезавантаження. Це схоже на риторику. Буш був більш чесним, у цьому сенсі.
Може бути, він був не таким розумним як Обама, але з ним усе було ясно",
цитує Нємцова газета Times.
За його словами, "важливо, щоб Захід
захищав свої цінності, а не доступ до газу".
Огляд підготував Борис Максимов,
bbcrussian.com