Огляд британської преси за 8 грудня 2011 року.
В огляді
британської преси:
Independent
задається питанням, чи може Захід розглянути можливість введення санкцій проти
Росії, якщо протести опозиції стануть більш масштабними і будуть жорстоко
придушені?
Це
далеко не теоретичне питання, вважає автор статті Ендрю Гамільтон, нагадуючи
про уроки "Арабської весни", яка продемонструвала, на що здатні спонтанні
народні виступи.
"Режим
Путіна продемонстрував, що він також нездатний на зміни, як і режим Асада у
Сирії. Різниця в тому, що у випадку з Росією йдеться про ядерну державу і члена
Ради Безпеки ООН", - каже Гамільтон.
За
його словами, досвід попередніх років показує, що США і Європа віддадуть
перевагу бачити на чолі такої країни сильного лідера, такого як Путін, замість
невизначеності і розколу, властивих справжній демократії.
Учасники
акцій протесту в Росії дивляться на все це з іншої точки зору. Нікому
не відомо, чи за ними реальна сила, йдеться в статті Independent.
Замість
висновку Гамільтон закінчує свою замітку запитанням: "Якщо в ці вихідні
протести спалахнуть з новою силою - чи будемо ми аплодувати цьому чи
сподіватися в душі, що все це поступово зійде нанівець?"
Редакційна
стаття Guardian також аналізує, якими будуть масштаби і географія акцій
протесту, запланованих на вихідні.
По-перше,
йдеться в статті, Москва - це ще не вся Росія. Це
ще не площа Тахрір у Єгипті, і навіть не Україна в 2005 році.
Якби
мова йшла про сотні тисяч демонстрантів на вулицях Москви, про паралельні акції
протесту в Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді, Єкатеринбурзі та Пермі, тоді
інша справа.
Проте
зараз про такі масштаби та обсяги говорити не доводиться, наголошує Guardian.
Демократи
не користуються в росіян великим авторитетом після тієї втрати, якої вони
завдали демократії під час перебування при владі. В опозиції немає лідерів. У Путіна немає
серйозних політичних конкурентів. Поки що.
Політична
криза викликана не стільки розчаруванням виборців, скільки власними помилками
Путіна, найбільшою з яких було рішення помінятися постами з Дмитром Медведєвим
за місяць до виборів.
Це
принизило російських виборців, зробивши їх фактично непотрібними, а для виборів
потрібні голоси, йдеться в статті,
Помилковим
було і "виведення" з еліти будь-кого, хто мав власні погляди. Це призвело до дисбалансу
в правлячій верхівці.
"Путін
поки не вирішив, як діяти, - підсумовує Guardian, - слово залишається за ним.
Однак єдине, на що він ніяк не може піти - це зробити вигляд, що нічого не
сталося".
Financial
Times пише про те, що 19 грудня в базу розрахунку головного індексу Лондонської
фондової біржі "Футсі 100" вперше увійдуть російські компанії -
"Поліметал" і "Євраз".
Це
допоможе іншим компаніям з Росії, які сподіваються знайти більш стабільну
інвестиційну базу в порівнянні з тим, що їм пропонується на внутрішньому ринку,
пишеться в статті.
Як
зазначає газета, повідомлення про початок офіційних торгів акціями "Поліметалу"
і "Євразу" в рамках "Футсі 100" збіглося з акціями протесту
в Росії після парламентських виборів 4 грудня.
У
вівторок індекс РТС втратив 4.7%, а акції Ощадбанку впали на 4%.
На
думку провідного співробітника західного банку, що працює в Москві, недавні
заворушення і політична нестабільність можуть вплинути на шанси російських
компаній, які сподівалися підвищити обсяг капіталізації шляхом первинного і
вторинного розміщення своїх акцій.
Йдеться,
на думку цього банкіра, про першу половину 2012 року, тобто завершення
виборчого циклу, коли іноземні інвестори будуть поводитись особливо обережно.
Як
пише Financial Times, "при першому ж натяку на проблеми в Росії інвестори
тут же будуть втрачати всякий інтерес".
Входження
до групи "Футсі 100" дозволяє таким компаніям, як
"Поліметал" і "Євраз" асоціюватися вже не з Росією, а з
ринками, каже Стівен Дашевський, представник інвестиційного фонду Dashevsky and
Partners.
Однак
наступній хвилі російських компаній, які хочуть наслідувати їх приклад і увійти
в елітну сотню, буде набагато важче. У
найближчому майбутньому вимоги до іноземних компаній, які хочуть увійти до
престижного індексу Лондонської фондової біржі, можуть бути посилені, нагадує
Financial Times.
Журналісти
газети Times Майкл Еванс і Мартін Флетчер розповідають про те, як США
розглядали можливість відправки на територію Ірану підрозділу коммандос з тим,
щоб повернути американський безпілотник, що залетів туди.
Минулого
тижня влада Ірану заявила про те, що безпілотник був збитий RQ170 над містом
Кашмар, що розташоване в більш ніж 200 км від кордону з Афганістаном.
Як
стало відомо тільки зараз, американські військові, готові проникнути на
іранську територію, були відкликані в останню хвилину, коли стало зрозуміло, що
їм не уникнути зіткнення з іранськими підрозділами.
Відповідно
до публікації Times, Пентагон офіційно підтвердив, що дрон виконував секретну
розвідувальну місію, проте надати подальші деталі відмовився.
Офіційні
представники США спростовують інформацію Тегерана про те, що безпілотник був
збитий. За
їхніми словами, всі системи на борту дрона захищені системою шифрів, і навряд
чи іранським інженерам вдасться "докопатися" до секретних технологій
на борту літального апарату, що розбився.
У
розміщеному на цій же сторінці коментарі Річарда Бістона піднімається більш
глобальна тема - можливість війни з Іраном.
"Прийнято
вважати, - говорить він, - що Америка та Ізраїль занадто розумні, щоб піти на
військовий конфлікт з Тегераном через його плани щодо створення ядерної зброї.
Наслідки такого конфлікту були б дуже важкими для всіх сторін".
Однак,
як показує інцидент зі збитим, чи потерпілим крах безпілотником, проникнення на
територію Ірану підрозділу американських військових було б розглянуте Тегераном
як акт війни, пише Бістон.
На
його думку, реакція Ірану виявилася непередбачуваною. Провокація
з боку "американського диявола", який визнає польоти дронів,
начинених шпигунським устаткуванням, над територією Ірану, зіграла б на руку
Тегерану, вважає журналіст.
В
ситуації, коли республіканці звинувачують президента США в зайвій м'якості у
відносинах з Іраном і вимагають "змінити режим" у цій країні, він
напевно пригадає досвід одного зі своїх попередників - президента Джиммі
Картера.
Нерішучість
Картера під час захоплення американських заручників в Ірані в 1979 році
призвела до того, що він не був переобраний на другий термін.
Що
стосується Ізраїлю, то прем'єр-міністр Біньямін Нетаньяху висловився досить
ясно: він вважає за краще діяти замість того, щоб дозволити Ірану оволодіти
ядерною зброєю.
Як
показують результати нещодавніх опитувань, 43% ізраїльтян підтримують ідею
нападу на Іран, 41% населення виступає проти цього.
У
такій ситуації все можливе, попереджає Річард Брістон на сторінках Times.
Огляд
підготувала Роза Кудабаева, bbcrussian.com