ВВС: Після СРСР. Як вивчають історію в пострадянських країнах

Написання єдиного підручника історії в Росії викликає безліч суперечок: сперечаються про те, чи потрібен такий підручник, і як його писати, коли суспільство розколоте щодо власного минулого.

Новий проект Російської служби Бі-бі-сі - про те, що відбувається в сфері викладання історії в колишніх радянських республіках, про що там дискутує професійна спільнота істориків, як держава проводить свою політику щодо минулого.

Які нові пам'ятні дати з'явилися в пострадянських республіках - з моменту здобуття ними незалежності, що сучасні школярі знають про радянський період історії їхньої країни, наскільки успішна політики пам'яті і чи можна досягти остаточного консенсусу щодо минулого?

А в цій статті вміщено загальний огляд того, як викладають сучасну історію в усіх 15 країнах, які в минулому були республіками СРСР.

Долучайтеся до дискусії через форму для коментарів і діліться вашими міркуваннями про викладання історії в навчальних закладах незалежної України.

Україна

Автор: Віталій Червоненко, ВВС Україна

У пострадянський період акцент в історичній науці України змістився в бік українського тлумачення спільних сторінок історії України і Росії. Історики заповзялися науково довести, що, цитуючи назву книжки екс-президента Леоніда Кучми, Україна - не Росія.

В українських підручниках історії є ряд спірних моментів, про які з року в рік ведуться дебати між ученими, викладачами та політиками. Насамперед, йдеться про такі епізоди історії України як Голодомор, діяльність Української повстанської армії, а також нюанси історичних відносин між Україною і Росією

В українських підручниках історії є ряд спірних моментів, про які з року в рік ведуться дебати між ученими, викладачами та політиками. Акценти висвітлення цих тем часто змінюються залежно від політичної сили при владі.

Насамперед, йдеться про такі епізоди історії України як Голодомор, діяльність Української повстанської армії, а також нюанси історичних відносин між Україною і Росією.

До 2010 року в підручниках величезне значення надавалося темі Голодомору. Голодомор 1932-1933 років висвітлювався як осмислений план керівництва СРСР, спрямований на знищення українського селянства і цілого народу. З приходом на посаду президента Віктора Януковича в 2010 році концепція частково змінилася: Голодомор у підручниках подають як спільну трагедію народів СРСР, а не окремий акт геноциду українців.

Чимало суперечок у наукових і політичних колах ведеться навколо термінів "Друга світова війна" та "Велика Вітчизняна війна".

Частина вчених вважає за краще уникати терміну Велика Вітчизняна війна, або ж позначати ним час окупації України гітлерівськими військами. З іншого боку, для величезної частини країни війна почалася у вересні 1939 року.

Дискусії про підручники з історії України найчастіше мають характер протистояння між прихильниками радянської історичної школи та адептами концепції історії як боротьби народу за незалежність від різних окупантів: Росії, Польщі, Угорщини, Румунії та Німеччини.

Росія

Автор: Олександра Зайцева, Російська служба Бі-бі-сі

Створення нових пам'ятних днів у календарі, відкриття меморіалів і суперечки про те, яку історію викладати школярам - все це частина політики, пов'язаної з пам'яттю про минуле, яка в тій чи іншій мірі реалізується скрізь.

"Суспільство завжди так чи інакше займається минулим. Воно може займатися минулим, наприклад, накладаючи табу на розмови про певні моменти минулого. Умовно кажучи, Іспанія та Громадянська війна - вони досі про це не розмовляють офіційно, у них офіційно немає політики пам'яті в цьому питанні, це такий політичний пакт", - каже доктор історичних наук Олексій Міллер.

При цьому він відрізняє політику пам'яті від наполегливої ідеологічної роботи, яка проводиться під патронажем певної політичної сили.

"Історична політика - це особливий сорт політики пам'яті, коли вона проводиться в конфронтаційному ключі, переслідуючи партійні цілі, і це не діалоговий режим, а нав'язування якоїсь точки зору тієї групи, яка контролює дискурс або намагається його контролювати", - додає Міллер.

Російська влада включила історичну політику у сферу своїх безпосередніх інтересів у кінці 2000-х, після того як у деяких сусідніх з Росією країнах нова політична еліта стала активно вести свою політику в цій сфері, згадуючи про минуле зовсім не в тому ключі, в якому хотілося офіційній Москві.

Так, у Києві відкрили музей радянської окупації і знову активно почали обговорювати визнання Голодомору геноцидом, а також запровадження кримінальної відповідальності за його заперечення. А в Таллінні бронзову статую радянському солдату перенесли з центру міста на військове кладовище, що спровокувало безлади і сутички з поліцією.

"Історичною політикою у нас зайнялися в основному в якості відповідної реакції на розвиток історичної політики передовсім у Польщі і в Україні, - зазначає доцент МДУ Ірина Карацуба. - Це наша відповідь Чемберлену, і відповідь ця йде по тій же лінії, що в 30-і роки відповідали. Там був такий лозунг: "Лорду - в морду", так от у нас історична політика за принципом "в морду", - тобто показати, що все не те, все не так".

Білорусь

Автор: Тетяна Мельничук, Російська служба Бі-бі-сі, Мінськ

Викладання школярам історії в Білорусі регламентується документом під назвою "Концепція навчального предмета "Всесвітня історія. Історія Білорусі", основне завдання якого - дати учням систематичні знання про всесвітній історичний процес і місце в ньому Білорусі. Той самий документ зобов'язує вчителя виховати "громадянина і патріота Вітчизни".

Білоруські підручники з історії, створені в період розпаду СРСР, переписані. У нових, за зауваженням фахівців, враховано вимогу президента Лукашенка, історика за освітою, не очорнювати радянських керівників, "включаючи Йосипа Віссаріоновича Сталіна".

Дискусії про трактуваннях історичних подій, які активно йшли в 90-х роках, перестали бути широкими і публічними. Форми обговорення історичних тем і способів їх викладання звузилися до рецензій на підручники і книги та вузькопрофесійних конференцій.

Ряд білоруських дослідників за публікацію книг, у яких виклад історичних подій ішов урозріз з вимогами нинішньої влади, позбулися викладацьких місць.

Фахівці в Білорусі вважають спірною темою трактування подій жовтневого перевороту 1917 року в підручнику для 11 класу середньої школи.

Автор підручника - доктор історичних наук, професор Євген Новік - у тексті для школярів шкодує, що Жовтневу революцію нині вже не називають "Великою".

Азербайджан

Експерт у галузі освіти Набаталі Гуламоглу в інтерв'ю BBC заявив, що сучасні підручники з історії, за якими вчаться в Азербайджані, написані з націоналістичної точки зору.

"В цілому, багато країн намагаються писати свою історію, наголошуючи на ролі героїв війни. Тому в наших підручниках критичних зауважень досить мало, якщо вони взагалі є. Щоб хоч якось протистояти цьому, повинні бути видані альтернативні наявним навчальні посібники, щоб ті, хто їх читає, могли порівнювати різні точки зору і знати, що трапилося насправді", - вважає він.

"Ті, хто пише наші підручники, схильні до популістських настроїв, вони подають вигадані і нелогічні речі як незаперечний факт. Політична позиція також сильно на це впливає. Автори підручників вважають, що таким чином служать людям, але вони не розуміють справжнього значення цих слів. Вони не незалежні", - говорить експерт, який входив до групи, що займалася моніторингом підручників, виданих у Азербайджані.

За словами Гуламоглу, певні автори і видавництва мають монополію на написання підручників історії.

При цьому про радянські часи намагаються писати обережно, тому що вважають, що в іншому випадку це може нашкодити відносинам з Росією: "Те, як радянський період історії був представлений у підручниках, ніколи не відображало реальної історії про ті часи. Не потрібно перебільшувати або намагатися описати минуле в романтичному ключі. Це може тривати років 5-10, але коли нове покоління виявить правду, нам буде соромно".

Вірменія

У радянський час у Вірменії історію СРСР вивчали з п'ятого по десятий класи, а курс Історія вірменського народу був розрахований усього на два роки, та й підручники були набагато менші за обсягом.

Після розвалу Радянського Союзу школярі стали вивчати курси "загальної історії" і "історії вірмен".

При цьому обидва курси вірменоцентричні, тобто викладені так, що головною темою є історія вірмен, написана як би на загальному тлі світової історії.

"Нові підручники, можна сказати, більш націоналізовані", - стверджує Артур Заргарян, єреванський викладач історії.

У порівнянні з радянськими підручниками змінилися й оцінки історичних фактів і особистостей. "На другий план відсунулися такі події, як з'їзди КПРС або більшовицька революція, які, звичайно ж, включені в навчальну програму", - говорить Заргарян.

У радянських підручниках входження на територію молодої республіки Вірменія XI Червоної армії, що призвело до встановлення там радянської влади і завершило дворічний період незалежності 1918-1920-х років, подавалося як найважливіша подія у звільненні вірменського народу.

У сучасних підручниках більшовизація Вірменії подається як вимушений крок, викликаний "несприятливою міжнародною ситуацією, нападом Туреччини у вересні 1920 року без оголошення війни", пояснює декан факультету історії Єреванського державного університету Едик Мінасян.

Школярів знайомлять з історією взаємин із сусідніми країнами, територіальними суперечками і збройними конфліктами останніх років. "У радянських підручниках обходили тему геноциду вірмен в Оттоманській імперії. Зараз же інформацію про дії турецької влади, в результаті чого було вбито близько 1,5 мільйона осіб, школярі проходять у восьмому класі", - говорить Артур Заргарян.

У пострадянських підручниках з'явилася інформація про сталінські репресії, про карабаський рух, що сприяв розвалу СРСР, про перші роки незалежності.

Після розвалу СРСР святковими днями стали День незалежності, який відзначається 21 вересня, на честь референдуму про незалежність, проведеного в 1991 році, і День Конституції - 5 липня.

Неробочим є 28 травня - в ознаменування проголошення першої республіки Вірменія, що проіснувала всього два з половиною роки і була поглинута радянською Росією.

До нових свят належить 28 січня - День армії. У цей день в 1992 році було де-юре проголошено створення у Вірменії армії.

З'явилися в календарі і траурні дати. 24 квітня - День пам'яті жертв геноциду вірмен - відзначається не тільки у Вірменії, де він оголошений неробочим, але і всіма вірменами в різних країнах світу. Цього дня в Єревані проходять багатотисячні ходи до пам'ятника геноциду вірмен на пагорбі Цицернакаберд.

Грузія

Автор: Темур Кігурадзе, Російська служба Бі-бі-сі, Тбілісі

Історію в грузинських школах окремим предметом починають викладати з сьомого класу. Міністерство освіти схвалило п'ять підручників для учнів середніх шкіл.

За словами Ніко Сілагадзе, експерта, який бере участь у складанні програм з історії та громадянської освіти, хрестоматії зазнали значних змін з 90-х, коли Грузія стала незалежною державою.

Перші підручники в досить пафосних тонах говорили про новітню історію країни, представляючи у виключно похмурому світлі недавнє минуле Грузії. Деякі спостерігачі називали ці підручники витриманими в націоналістичному дусі Грузії 90-х і навіть етноцентричними.

За словами Ніко Сілагадзе, нові підручники набагато більш збалансовані: "Одним з головних умов конкурсу на нові підручники стало неупереджене подання фактів. Ми вимагали від авторів не нав'язувати школярам свою позицію щодо історичних подій".

Проте укладання хрестоматій не було простим завданням: історія Грузії сповнена подій та особистостей, про які єдиної думки в суспільстві немає.

Перший серед них - Йосип Сталін. Нові підручники докладно описують репресії сталінської епохи - тему-табу в часи Радянського Союзу. При цьому розповідається і про досягнення того часу - економічні і промислові.

"Звичайно, ми далекі від того, щоб називати Сталіна "великим менеджером", проте ми постаралися всебічно описати період його правління", - говорить Ніко Сілагадзе.

Естонія

Автор: Ірина Токарева, Російська служба Бі-бі-сі, Таллінн

Найчастіше в сучасній Естонії виникають дискусії з приводу висвітлення в підручниках двох тем: анексії Естонії СРСР у 1940-му році й участі естонських солдатів у Другій світовій війні переважно на німецькій стороні.

Докторант інституту історії Талліннського університету, викладач історії та завуч талліннської Ласнамяеської гімназії Ігор Копитін говорить, що у російських гімназистів ці теми викликають великий інтерес.

"Найчастіше порушується питання про те, чи це була окупація, чи йдеться про добровільне приєднання Естонії до Радянського Союзу? Я згоден з тим, що окупація не може тривати 50 років. Була анексія, після чого Естонію ввели до складу СРСР як союзну республіку. Але добровільним приєднанням ніяк не можна назвати введення на територію країни військ іншої держави і незаконні вибори до парламенту, який ухвалив рішення про приєднання. На карті Європи до 1940-го року була незалежна держава Естонія, а потім вона зникла", - говорить Копитін.

За його словами, участь естонських солдатів у Другій світовій війні на боці Німеччини естонські історики пояснюють тим, що німецька окупація не виглядала такою відразливою, як радянська.

Директор Нарвської Естонської гімназії та викладач історії Ута Кроон-Ассафрей говорить, що естонські школярі цим періодом цікавляться менше: "Це не така давня історія, гімназисти досить багато знають про цей період з розповідей батьків і родичів, тому в ній немає елементу новизни".

У 2003 році в Таллінні відкрито музей окупацій, заснований приватним фондом Кістлер-Рітсо Еесті. Його заснувала громадянка США естонського походження Ольга Кістлер-Рітсо, яка покинула батьківщину в 1944 році. Першим патроном музею окупацій був президент Естонії Леннарт Мері.

Музей веде наукову роботу, співпрацює з громадськими та державними організаціями в Естонії та за кордоном, досліджуючи період новітньої історії Естонії з 1940 по 1991 рік як період двох окупацій: радянської, німецької і знову радянської.

У вітрині поруч з манекеном у формі німецького солдата Вермахту стоїть манекен у радянській військовій формі.

Латвія

Латвійські підручники укладаються відповідно до вимог освіти і вказівок уряду. Існує певне коло тем, які мають бути обов'язково представлені в посібниках. Однак єдиної інтерпретації історичних подій, яка повинна була б бути включена в підручники з історії, не існує.

Єдиною політичною лінією, яку дослідники визнають обов'язковою, є концепція "континуітету держави", згідно з якою зберігається правонаступність усіх держав, що існували на території сучасної Латвії.

Відповідно до цієї концепції, Латвійська держава була заснована в 1918-му році, в 1940-му році вона була незаконно включена до складу СРСР, а в 1991-му році її незалежність була відновлена.

З цієї доктрини випливає, що територія Латвії була окупована, тому після відновлення незалежності держава має право сама визначати коло своїх громадян. У результаті цього в Латвії з'явилася величезна кількість "негромадян" (близько 300 000 людей, переважна більшість - російськомовні). Латвійське громадянство цим людям не було надано через відсутність предків, які проживали на території Латвії до включення країни до складу СРСР.

Певні моменти латвійської історії викликають неоднозначну реакцію суспільства, однак автори підручників і дослідники вважають, що подають школярам факти і думки різних сторін, а висновки учні мають зробити самі.

За словами експертів, однією з основних проблем латвійського ринку підручників є практично повна відсутність цього ринку. Зважаючи на невеликі масштаби держави (близько 2 млн осіб), потенційне коло покупців вкрай невелике, тож видавництвам складно конкурувати.

Видання шкільних книг відбувається на комерційній основі, вартість одного підручника становить близько 10 євро, при цьому мінімальна зарплата в країні становить близько 300 євро до виплати податків. Держава виділяє школам кошти на закупівлю нових книг, але ще кілька років тому це були приблизно 3 євро на дитину. Під впливом дискусій у суспільстві ця сума почала зростати.

Литва

Автор: Аушра Радзявічюте, для ВВС, Вільнюс

Після 1990-го року в Литві були написані нові підручники з історії: основні зміни торкнулися змісту та інтерпретації фактів, пов'язаних з подіями 1940 року, коли країна була насильно включена до складу Радянського Союзу, з епохою правління Сталіна і в цілому - з радянськими часами.

Ще в 1989 році була розроблена концепція переходу від лінійного навчання курсу історії до так званих "концентр". Курс усієї історії вивчають три рази протягом шкільного навчання, але щоразу - все ширше і глибше.

У перші роки незалежності міністерство освіти дуже багато уваги приділяло програмам навчання історії в школах, були створені спеціальні експертні комісії, які перевіряли кожен підручник.

Зараз міністерство в питанні видання нових підручників історії не грає практично жодної ролі: лише виділяє гроші на їх придбання.

Всі освітні програми декларують, що історія Литви є частиною історії Європи та світу, вказує Евалдас Баконіс, автор дев'яти підручників з історії: "У школах практично не залишилося окремих курсів історії Литви. Це означає, що акцент ставиться на широкий контекст. Є й інша крайність: історія світу нерідко представляється як додаток до історії Литви".

Регулярно порушується питання, чи не варто історію Литви виділити в окрему дисципліну, написати окремі підручники і викладати її за лінійним принципом - з давніх часів до сучасності.

За роки, що минули з часу здобуття незалежності, в Литві з'явилися п'ять нових пам'ятних днів.

13-го січня відзначають День захисників свободи - на згадку про події 1991 року, коли в результаті штурму телецентру у Вільнюсі загинули 15 осіб і сотні отримали поранення. 14 червня оголошено Днем жалоби і надії. З цією датою пов'язують початок масових заслань до Сибіру в 1940-му році. Наступний день - 15 червня - у Литві називають Днем окупації і геноциду.

23-го серпня, у річницю підписання пакту Молотова-Ріббентропа, згідно з яким Литва залишилася у сфері впливу СРСР, відзначається День чорної стрічки.

Молдова

Автор: Зарина Алімбаєва, для Російської служби Бі-бі-сі, Кишинів

Коли в Молдові йдеться про історичне минуле, суспільство поділяється на два протилежні табори. Перші називають себе "державниками". Другі - "румунами". Ці протиріччя, що зберігаються протягом усіх 22-х років незалежності республіки, позначаються і на шкільній програмі з історії.

Історики скаржаться на те, що підручники переписуються регулярно - залежно від того, яка партія при владі.

З 1990-х років в Молдові надрукували близько 40 підручників з історії, дев'ять із яких - російською мовою. У різні часи в школах викладалися два предмети паралельно - "Історія румун" і "Загальна історія". Неодноразово робилися спроби ввести інтегрований курс історії.

У нинішньому році у випускних класах ліцеїв - знову нові підручники. Курс називається "Історія румун і загальна історія". Одним із авторів книги є віце-голова комісії з вивчення злочинів тоталітарного комуністичного режиму в Молдові, історик Ігор Кашу.

Ігор Кашу зазначає, що "Історія румун" у Румунії та "Історія румун" у Молдові - це різні предмети. За словами історика, в Молдові переважає регіональне бачення. "У нових підручниках говориться, що Молдова - жертва режимів з 1939-го по 1945-й рік: румунського, з одного боку, і тоталітарного радянського, з іншого боку. Це не завжди подобається в Румунії", - відзначає Ігор Кашу.

Керівник Асоціації істориків і політологів PRO-MOLDOVA Сергій Назарія в тому, що книги з історії виходять у нових редакціях, нічого поганого в принципі не бачить. Але не у випадку з Молдовою, де книги змінюються разом із зміною влади.

"Книги переписуються не тільки в Молдові, з періодичністю в декілька років це відбувається в будь-якій державі. З'являються нові події, які необхідно висвітлювати. У Молдові ж це відбувається з політичних причин. У Євросоюзі вирішили цю проблему таким чином: на уроці на столах лежать по два джерела, створених на основі двох концепцій. Таким чином, можна аналізувати інформацію, порівнювати. І тут уже справа в професіоналізмі вчителя", - зазначає Назарія.

У Молдові в суперечках про історію теж фігурують дві концепції: прорумунська і промолдавська. Перша не визнає молдавський народ, законність молдавської держави, вважаючи його штучним продуктом радянської епохи, і виступає за приєднання "румунської землі" Бессарабії до Румунії.

Згідно з "промолдавською концепцією", Молдова є рівноправним і законним суб'єктом міжнародних відносин, а молдавани - окремим самостійним народом, що розділяє сучасні європейські демократичні цінності і виступає за співпрацю між народами.

Казахстан

Автор: Роза Кудабаєва, Російська служба Бі-бі-сі

У Казахстані 2013 року почалася робота зі створення двох базових підручників з історії: перший буде охоплювати період від найдавніших часів до сьогодні, другий буде більш докладно розповідати про новітню історію країни. Чорнові варіанти нових навчальних посібників передбачається винести на обговорення громадськості.

За словами казахстанської влади, ініціатива зумовлена необхідністю застосувати нові підходи до вивчення національної історії Казахстану.

Після розпаду СРСР новий курс історії Казахстану був повсюдно введений у школах у 1992 році, проте підручника як такого не було, і протягом декількох років вчителям доводилося брати за основу академічні видання, що існували на той момент, а також спиратися на окремі монографії як казахстанських, так і російських вчених, які були написані зовсім не для шкільної аудиторії.

У створених пізніше перших шкільних підручниках з історії були докорінно переглянуті такі гострі теми як входження Казахстану до складу Російської імперії, повстання 1916-го року, під час придушення якого знищувалися цілі аули, процес колективізації, який призвів до загибелі сотень тисяч представників корінного населення, репресії 1930-х років та інші теми, що вважалися раніше забороненими.

Крім того, в нових підручниках негативно оцінювався процес "русифікації" Казахстану в 50-60-і роки, коли кількість національних шкіл було зведено до мінімуму, і більшість населення навчалося російською мовою.

Серйозною проблемою, яка підриває якість видаваних навчальних посібників, стала комерціалізація видавничої справи та лобіювання окремих інтересів під час проведення тендеру на написання навчальних посібників. В результаті підручники постійно перевидаються, а в їхніх текстах безліч розбіжностей та помилок.

Крім того, як фахівці, так і громадськість відзначають, що деякі навчальні посібники, а також запитання, на які учням доводиться відповідати під час єдиного національного тестування (ЄНТ), не відповідають навчальним стандартам.

Наприклад, одне з питань з історії в ЄНТ за 2012 рік було сформульоване так: "Скільки було зубів у коня Чингісхана?", а в підручнику з англійської мови на запитання: "Яка була національність Юрія Гагаріна?" як відповідь пропонувалося три варіанти: американець, англієць та іспанець.

У 2011 році в Казахстані запровадили День першого президента республіки Казахстан. Тепер він відзначається щорічно 1 грудня. Ініціатива запровадження свята походила від групи депутатів напередодні святкування 20-річчя незалежності республіки.

Беззмінний президент Казахстану з 1990-го року Нурсултан Назарбаєв заявляв з цього приводу, що цей день не має бути його особистим святом, а має знаменувати собою дату, коли було запроваджене ще одне нове державне свято - День столиці Астани, який збігся із днем народження Нурсултана Назарбаєва.

Киргизстан

У радянські часи історія Киргизстану не викладалася в школах як окремий предмет. Республіка в шкільних курсах історії лише епізодично згадувалося у зв'язку з окремими подіями, які влада вважала важливими.

Тому під час підготовки нових навчальних посібників фахівці зіткнулися з проблемою браку достовірної інформації про минуле країни. Частково її заповнили усними відомостями, які передавалися з покоління в покоління, кажуть киргизькі історики.

До цього моменту підготовка підручників історії для всіх класів середньої школи майже завершена.

Але й нові підручники влаштовують не всіх: найчастіше сперечаються про те, що в них йдеться про колонізацію Киргизстану Росією, національно-визвольну боротьбу в 1889 та 1916 роках, а також період сталінських репресій.

Фахівців, які підготували підручники, звинувачують у різких та емоційних формулюваннях. Так, події 1916-го року в курсі історії для школярів однозначно розцінюються як геноцид проти нації, з чим згодні не всі. Автори наполягають на тому, що просто відображають історичні факти.

У пресі під час обговорення питань освіти і, зокрема, підготовки нових підручників велася дискусія про те, чи є тотожними поняття "киргиз" та "киргизстанець".

Абсолютно серйозно, зокрема фахівцям-історикам і журналістам, довелося роз'яснювати, що першим терміном позначається представник конкретного етносу, а другим - будь-який житель країни.

Таджикистан

Автор: Анора Саркорова, Душанбе, для BBCRussian.com

Серед розділів, написаних у нещодавно виданому таджицькою мовою підручнику, у новій редакції подається історія встановлення радянської влади в Центральній Азії, утворення Таджицької РСР, басмацький рух, період сталінських репресій і Велика Вітчизняна війна.

Крім того, докладно написано про угоду Росії та Британії 1895-го року, коли вони фактично розділили сучасний таджицький і афганський Бадахшан по фарватеру річки Пяндж.

Також подається інша точка зору на діяльність басмацького руху, тепер його називають антирадянським.

У сучасних підручниках дається нова інтерпретація часу встановлення радянської влади в Середній Азії: повідомляється, що в цей період більшовикам не чинили серйозного опору, оскільки народ не підтримував політику старої влади. Багато хто з них втомилися від влади бухарського еміра, від невирішених соціально-економічних проблем, корупції та суддівського свавілля. Проте рік потому населення змінило своє ставлення до червоноармійців: причиною цього називається неповажне ставлення більшовиків до релігійних інститутів і священних книг мусульман.

Найбільше уваги приділяється питанню проведення кордонів між республіками Середньої Азії. Це найбільш неоднозначне і болюче питання, особливо у відносинах Ташкента та Душанбе. Цілі міста і райони, заселені переважно таджиками, територіально ввійшли до складу сучасного Узбекистану.

Докладно описані в нових підручниках відносини пантюркістів і панісламістів. Критично розглядається питання про перехід на кириличний алфавіт з перської в'язі.

"Мислення сучасних дітей відрізняється від радянських школярів. Обдурити їх важко. Вони можуть посперечатися і не погодитися. Багато користуються інтернетом і тому досить начитані. Можуть спокійно не погодитися з подачею тих чи інших історичних подій вчителем. Ми не можемо розділити історію на погану і хорошу, був СРСР, це наша історія, яку ми маємо знати, хоча б в межах загальноосвітнього курсу", - вважає викладач історії Лутфія Самосуд.

Туркменістан

Автор: Фарід Тухбатуллін, Сердар Айтаков, для BBCRussian.com

Реформою системи освіти влада Туркменістану перейнялася наприкінці 90-х. Тоді ж Сапармурат Ніязов, перший і довічний президент Туркменістану, заговорив про необхідність видання нових підручників.

У старих підручниках і книгах, на думку туркменських чиновників, "неправильно висвітлюється історія туркменського народу в період Жовтневої революції і під час радянського державного будівництва".

Неправильними, з точки зору офіційної ідеології, вважаються, зокрема, будь-які описи внутрішніх проблем традиційного суспільства, яке збереглося ще на початку минулого століття , а також позитивні оцінки наслідків входження території до складу Російської імперії.

В результаті зі шкільних бібліотек були вилучені і знищені книги багатьох авторів радянського періоду. Пізніше переважна більшість бібліотек у країн була взагалі закрита.

Після розформування наприкінці 1998- го року Академії наук Туркменістану Інститут історії був безпосередньо підпорядкований кабінету міністрів.

Туркменських істориків у своїх публікаціях зобов'язали слідувати "новій концепції національної історії", проголошеній Ніязовим. Вона обґрунтовує автохтонність туркменів, їх приналежність нинішній території, заперечуючи міграцію огузо-тюркських племен у Центральну Азію з Алтаю, датує час утворення туркменського народу III-м тисячоліттям до нашої ери, а не середніми віками, і декларує, що коли туркменська нація була в складі Російської імперії та СРСР, відбувався її регрес.

У 2000-му році за вказівкою Ніязова були вилучені зі шкільних бібліотек і знищені 25 тис. екземплярів нового підручника Історія Туркменістану для 4-го класу.

Автор підручника помістив як ілюстрацію фотографію Махтумкулі-хана (один з вождів західних йомудів - туркменського племені на заході країни, біля узбережжя Каспію) у формі офіцера російських козацьких військ із георгіївськими хрестами.

Після цього історію в школах і в вишах стали викладати не за підручниками, а "з газет". Виступи президента чи якісь нариси про життя президента або його предків, що постійно публікувалися в туркменській пресі, ставали матеріалами для вивчення на уроках історії.

Узбекистан

Автор: Алішер Ільхамов, спеціально для BBCRussian.com

Як і в багатьох інших колишніх радянських республіках, в Узбекистані після здобуття незалежності курс викладання історії був радикально переглянутий.

Одним із основних моментів історії, які зазнали ревізії, стала роль Росії в національній історії Узбекистану як радянського періоду, так і більш раннього часу.

Ключовими подіями цього сюжету є захоплення території сучасної Центральної Азії Російською імперією, період Лютневої і Жовтневої революцій, наступне десятиліття так званого басмацького руху, яке стало позначатися як рух патріотів, боротьба радянської влади з ісламом, Худжум - емансипація жінок, сталінські репресії, насадження монокультури бавовни, що призвело до висихання Аралу.

Після розпаду СРСР як в академічній літературі, так і в підручниках історії роль Росії дедалі більше стала подаватися переважно в негативному світлі, виключно як роль окупанта і колоніальної держави.

Різні видання підручників, однак, по-різному педалювали тему колоніального минулого. Одні з них досить стримано трактували роль процесу колонізації і національного гноблення, кажучи також і про позитивні процеси приєднання Туркестану до Російської імперії, що були пов'язані з модернізацією та індустріалізацією.

Зокрема цієї позиції дотримувалися автори підручника Історія народів Узбекистану для 8-9-х класів, виданого в 1992 році, а також автори виданого трьома роками пізніше підручника для 9-го класу Історія Узбекистану (1917-1993 рр.).

У деяких підручниках політика Російської імперії, а потім СРСР щодо Узбекистану представлялася виключно в негативному ключі.

Так, наприклад, виданий 2001 року під авторством Рахімова підручник для 9-х класів Історія Узбекистану (друга половина XIX ст. - початок XX ст.) викликав різку критику з боку місцевих істориків російського походження, з боку російських вчених, свої претензії висловило навіть російське посольство в Ташкенті.

Під тиском останнього підручник вилучили зі шкіл у 2003 році та замінили на більш поміркований за змістом.

Але все ж погляд, згідно з яким завоювання Росією Туркестану і подальший радянський період зіграли в цілому негативну роль у розвитку регіону, залишається домінуючим в офіційній історичній доктрині і підручниках з історії Узбекистану.

Джерело: ВВС Україна