У лютому 2013 року міністр освіти Великої Британії Майкл Гоув оголосив про те, що незабаром в усіх державних школах країни запровадять новий обов'язковий навчальний план, пише Микола Воронін для ВВС з Лондона.
Істотні зміни передбачалося внести до викладання практично всіх предметів: від математики та географії до дизайну та іноземних мов. Проте лише один новий курс викликав хвилю обурення з боку викладачів і вчених і спровокував бурхливу дискусію в загальнонаціональному масштабі - курс історії.
На міністра накинулися всі професійні співтовариства - від Британської академії до Королівського історичного товариства та Асоціації істориків Британії.
Критика часом звучала і "справа", і "зліва", хоча початкова ідея міністра виглядала цілком невинною і вельми логічною. На його думку, зараз історія в британських школах викладається занадто художньо й узагальнено, а учням потрібна конкретика: точні дати, події, історичні постаті. В результаті мав вийти "послідовний, хронологічний курс британської історії".
"Історія: менше казок, більше фактів", - ця цитата Гоува миттєво потрапила до усіх газет - тільки для того, щоб стати об'єктом незліченних нападок і знущань.
Нову програму звинувачували в англоцентрічності, надмірній зацикленості на вітчизняній історії на шкоду світовій (і навіть європейській), але головне - у надмірній регламентованості і наративності. Грубо кажучи, обурення викликав сам підхід: мовляв, дітей треба вчити ось цьому і ось цьому; це головне, а інше неважливе.
"Гоув, подібно Сталіну, хоче вказувати, яку саме історію нам вивчати!" - обурювався на сторінках Guardian оглядач Саймон Дженкінс.
Десятки істориків порівняли запропоновану міністром "фактологічну" шкільну програму з книгою "1066 і таке інше" - дотепною пародією на курс британської історії для дітей, підзаголовок якої називається: "103 прекрасні історії, п'ять поганих королів і дві справжні дати".
"Це повний відхід від нинішньої методики викладання, де, крім Британії, ми приділяємо увагу й іншим регіонам світу, а крім того, виховуємо в дітях критичне мислення", - каже професор історії Оксфордського університету Девід Прістленд.
"Патріотичні міфи"
У Британії дуже люблять проводити опитування школярів, дізнаючись, що вони думають про той чи інший предмет, який вони вивчають. І опитування ці дедалі частіше доводять одне: діти люблять уроки історії за те, що там їм дають можливість самостійно вивчити факти, порівняти різні точки зору і винести власне судження про героїв і події минулого.
"Якщо ми хочемо виховати в молодих людях громадянське почуття, вони мають хотіти і вміти думати самостійно, - каже королівський професор Кембриджського університету з новітньої історії Річард Еванс. - Саме з цієї позиції необхідно вивчати історію. Визнати, що діти - це не порожня посудина, яку потрібно наповнити патріотичними міфами".
"Історія - це наука, що не народжує міфи, а розвіює їх, і саме так її потрібно викладати в школах", - стверджує вчений.
Одним з найзапекліших супротивників нового шкільного курсу став професор історії Саймон Шама, автор і ведучий 15-серійного документального фільму ВВС Історія Британії.
Особливо йому не сподобалося, що акцент у навчанні пропонувалося зробити на тому, "як Британія вплинула на світ", в той час як, на думку професора, набагато більше вивчення заслуговує вплив світу на Британію.
"Сенс історії не в тому, щоб прикрашати і прославляти самих себе. Не в тому, щоб вибудовувати красиву хронологію того, які ми прекрасні, або, навпаки, того, якою огидною є наша сутність", - каже Шама.
"Уроки історії не дають можновладцям спокійно спати ночами і змушують їх зберігати чесність", - додає він.
"Єдина Британія"?
Шама підкреслює, що прагнення прикрасити або нав'язати історії певну ідеологію неминуче призводить до появи фактичних помилок. Як приклад професор обурено наводить главу з нового навчального плану, де видатного економіста XVIII століття Адама Сміта названо англійцем.
Для російського читача ця "помилка" практично невловима. Справа в тому, що Сміт, яким, якщо вірити класику, так захоплювався Євгеній Онєгін, строго кажучи, англійцем не був. Він був шотландцем.
Критики нового навчального плану підкреслюють: написати "послідовний, хронологічний курс британської історії від найдавніших часів до сьогодення" фізично неможливо. На тій простій підставі, що Сполучене Королівство - багатонаціональна держава, що складається щонайменше з чотирьох регіонів, які англійською досі називаються "країнами" і досі не можуть сформувати не те що загальний курс історії, а навіть загальну футбольну лігу.
"Історичний розвиток Шотландії, Ірландії, а певною мірою й Уельсу, багато в чому відрізнявся від англійського до самого XVII століття, і в деяких регіонах значно випереджав його", - дивується Річард Еванс.
"Гоув спочатку обійшов увагою цей незручний факт, просто проігнорувавши історію решти територій Британських островів і сфокусувавшись тільки на історії Англії", - підкреслює він.
Міністр, своєю чергою, стверджував, що це лише спроба вирішити основну проблему. За його словами, шкільний курс не в змозі виконати поставлене завдання: сформувати британську національну ідентичність, розповівши про героїв і тріумфи англійської історії. І багато хто активно підтримував цю точку зору.
"Зв'язки, що об'єднують Британію, слабшають не в останню чергу саме тому, що у Британії протягом довгого часу не приділяли достатньої уваги історії нації", - журився на сторінках Guardian оглядач Мартін Кеттл.
"Історія нації", безумовно, має розповідати не тільки про взаємозв'язки між історичними подіями в Англії, Уельсі, Шотландії та Ірландії, а й підкреслювати їхню відносну автономність", - сперечається з ним Еванс.
"У цьому сенсі Британія завжди була мультикультурним суспільством, і ми маємо радіти з цього приводу", - додає він.
Справи давно минулих днів?
Окреме обурення істориків викликало однобічне трактування деяких історичних подій.
Наприклад, вторгнення до Англії голландських військ і вигнання короля Якова II в 1688 році названо Славною революцією, в результаті якої влада безкровно перейшла до дочки та племінника короля.
У певному сенсі так воно і було. Жодного серйозного бою з голландцями дійсно не було: більшість англійських воєначальників самі перейшли під прапори Вільгельма Оранського.
Проте "безкровна" Славна революція призвела не тільки до цілої низки кривавих якобітскіх повстань в Шотландії та Ірландії, жорстоко придушених Лондоном, а й до хвилі суворих репресій проти католиків на всій території Британії протягом наступних ста з гаком років. З урахуванням цих подій революція видається не такою вже й "славною".
Як завжди, додаткову гостроту справам давно минулих років надає поточна політична ситуація. Шотландія, наприклад, ось-ось проведе референдум щодо питання незалежності, і його результат може багато в чому залежати від "правильної" інтерпретації подій XVII-XVIII століть: Славної революції, якобітскіх повстань, обставин підписання Акту про Унію та Акту про престолонаслідування.
Чимало списів було зламано і з приводу новітньої історії країни. Зокрема, з приводу вступу Великої Британії до Європейського Союзу. Експерти підрахували: у розділі, присвяченому аналізу плюсів та мінусів приєднання Британії до ЄС, плюсам відводиться п'ять рядків. Мінусам - 26.
Наслідки такого підходу до навчання теж нескладно передбачити - особливо за умов фінансової кризи в країнах єврозони, коли на острові дедалі більше переважають євроскептичні настрої.
"Людей необхідно вчити справедливого і збалансованого погляду на історію, щоб вони могли самостійно виробити свою позицію - вирішити, що думати з приводу тієї чи іншої події, - каже депутат британського парламенту Джуліан Хапперт. - Той факт, що визнаний шкільний підручник буде представляти настільки однобічну позицію євроскептиків, викликає глибоке занепокоєння".
Доля імперії
"Знання минулого Британії і нашого місця в світі допомагає нам повніше зрозуміти виклики, з якими ми стикаємося сьогодні", - стверджується у передмові до нового шкільного курсу.
При цьому практично вся світова історія залишається поза увагою. Іноземні держави та діячі минулого фігурують в підручнику тільки в тих місцях, де їхня історія перетинається з британською. У першому варіанті навчальної програми з історії не було жодної згадки не тільки про Ніла Армстронга та інших астронавтів, але навіть про Христофора Колумба.
Однак тиск професійного співтовариства був завеликим: після довгих суперечок і дискусій міністерство було змушене змінити початковий план і розширити рамки шкільного курсу. Зокрема, Колумба і Армстронга повернули до програми, а "Славну революцію" взяли в лапки і трохи розповіли про якобітів.
"Немає нічого ганебного або неправильного в тому, що шкільна програма бере за основу вивчення історії тієї країни, громадянами якої стануть школярі!" - вважає професор кембриджського коледжу Святого Іоанна Роберт Тумс.
Більшість його колег, однак, дотримується іншої точки зору. А професор Оксфордського університету Девід Прістленд згадує у зв'язку з цим повчальну історію.
У 1898 році китайський імператор Гуансюй вирішив, що його країна потребує радикальних перетвореннь, інакше – за умов агресивної експансії Британії та інших великих європейських держав - Піднебесна ризикує надовго залишитися на узбіччі історії. Зокрема, він скасував колишню систему атестації випускників та держслужбовців, наказавши чиновникам і студентам зосередитися на історії та культурі іноземних держав замість вивчення традиційних давньокитайських рукописів.
Реформи наштовхнулися на жорстоку протидію з боку консерваторів на чолі з тіткою імператора, Імператрицею Ци Сі. Вона організувала переворот і повернула все на свої місця. Внаслідок цього через 13 років Велика Цінськая імперія припинила своє існування.
Та ж доля, попереджає історик, може спіткати і сучасні великі держави - і Британія тут зовсім не виняток.
"Ніхто не сперечається з тим, що діти мають добре знати історію своєї країни. Однак жити вони будуть в мультикультурному суспільстві, в умовах відкритої економіки та глобалізації, а ця політизована, міщанська реформа фактично залишає їх ні з чим", - говорить Прістленд.
"Будь-який історик скаже вам: якщо в якийсь момент суспільство надмірно захоплюється своїми колишніми тріумфами, це є свідченням глибокого занепаду. І Британія в 2013 році, як і Китай в 1898, навряд чи може дозволити собі сховатися в шкаралупу самовпевненого великодержавного шовінізму", - резюмує експерт.
Джерело: ВВС Україна