За американським шахраєм Джозефом Уейлом, талановитим обманщиком і вимагачем грошей у жадібних дурнів, котрий обдурив навіть диктатора Беніто Муссоліні, назавжди закріпився титул короля аферистів ХХ століття, пише Наталія Мечетна в №9 журналу Корреспондент за 7 березня 2014 року.
Костюм-трійка від найкращого кравця, шовкова краватка, діамантові запонки. Саме так виглядав один з найзнаменитіших шахраїв минулого століття, уродженець Чикаго Джозеф Уейл. Прокручені ним махінації та фальсифікації були настільки блискучі, що надихнули Голівуд на створення фільму Афера з Полом Ньюманом і Робертом Редфордом в головних ролях, що згодом отримав сім Оскарів.
За особливу любов до краваток і носових хустинок жовтого кольору модник Уейл отримав прізвисько Жовтий Хлопець (Yellow Kid). Взагалі Уейл швидше нагадував солідного банкіра і добропорядного главу сімейства, ніж хитрого шахрая. На піку «кар'єри» у нього було все: шикарний офіс в Чикаго, готелі, іподром і красуні-коханки. Його життя було довгим, але не завжди грошовим: Уейл помер на 101-му році в притулку для жебраків і виявився похований у спільній могилі.
Він почав свою трудову діяльність ще в підлітковому віці підношувачем в салуні на околиці Чикаго - салунами називалися в США у часи Дикого Заходу бари, завсідниками яких нерідко були гравці, ковбої і навіть бандити. Увійшовши в гангстерський світ фактично з дитинства, Уейл став обдумувати різноманітні схеми обдурювання населення.
Уейл залишив з носом не тільки безліч голодних золота фермерів, легковажних барменів і спраглих легких баришів підприємців, але і зміг обвести навколо пальця лідера італійських фашистів Беніто Муссоліні. За свою винахідливість Уейл отримав серед американців прізвисько короля аферистів XX століття.
Був у шахрая і свій кодекс честі.
«Я ніколи не стану обманювати чесних людей. Тільки негідників. Вони хочуть отримати щось в обмін на нічого, а я даю їм нічого в обмін на щось», - якось заявив Уейл.
За власним поясненням афериста, він просто допомагав розлучитися з грошима тим, хто сам був не проти когось обдурити.
Спритність рук
Народившись у 1875 році в Чикаго в емігрантській родині француженки і німця, Уейл з самого дитинства занурився в гангстерську атмосферу цього міста. Жилка афериста виявилася в нього в підлітковому віці, коли Уейл став продавати виготовлений ним самим так званий засіб від глистів фермерам, які проживають в околицях Чикаго. За іронією долі виявилося, що порошок допомагає від нежиті, тому покупці не особливо скаржилися на Уейла.
Далі - більше. Винахідливий молодий шахрай придумав, як можна «вилікувати» фермерів від сліпоти. Виготовивши кілька журнальних номерів з особливими вкладками, набраними великим шрифтом, а також купивши кілька пар дешевих окулярів з оправою під золото, Уейл вирушив по домівках фермерів-невдах.
Поцікавившись, чи не губив господар будинку дорогих окулярів, аферист пропонував йому приміряти свої і тут же розкривав журнал на сторінках, віддрукованих великим шрифтом. «Прозрілий» фермер думав, що став бачити значно краще і сам просив Уейла продати йому окуляри. Неохоче погодившись взяти за свій товар не всю суму, а лише кілька доларів завдатку, шахрай залишав окуляри і прямував до наступної жертви.
Нерідко фермери брехали Уейла, що це дійсно їхні окуляри, які вони нібито недавно втратили. Причому самі пропонували шахраєві $2-3 як винагороду, наївно припускаючи, що за цю скромну суму дійсно стали володарями золотих окулярів. У підсумку Уейл заробляв в 20 разів більше, ніж вкладав: «чарівні» окуляри він купував по 15 центів за пару. До того ж фермери розлучалися з ним з почуттям, що це вони підманули комівояжера-невдаху.
З часом ця афера набридла авантюристу, і він винайшов іншу, більш грошову.
У новому вбранні і прихопивши із собою доглянуту і обвішану медалями собачку, Уейл вирушив до бару. Розговорившись з барменом, він побіжно кидав, що тварина «породиста» і завоювала безліч нагород, проте справжня її цінність в іншому - мовляв, собачка нагадує про недавно померлу дружину, яка обожнювала її.
Потім шахрай під приводом візиту в банк, куди з тваринами не пускають, залишав невелику суму бармену, щоб той пригледів за собачкою, і відлучався. У цей момент в закладі з'являвся спільник Уейла - колишній поліцейський, якого аферист легко переконав, що аферами можна заробляти незрівнянно більше. Відвідувач бару замовляв випивку і ніби випадково помічав собачку. І тут починалася вистава.
Респектабельний пан вигукував, що він шукає саме таку собаку, оскільки цю породу обожнювала його померла дружина. Він починав умовляти бармена продати песика, пропонуючи за нього спочатку $50, а потім і всі $300. Бармен відмовлявся продавати чужу собаку, і тоді відвідувач, йдучи, залишав у заставу $50 і свою візитку - на випадок, якщо тому вдасться домовитися з господарем собаки.
Потім знову відбувалася зміна декорацій, і на порозі в яскраво-жовтій краватці показувався Уейл. Він був украй засмучений, оскільки, як з'ясувалося в банку, його чекає боргова яма. Тут бармен пропонував пану поправити справи, продавши собачку. Як правило, вони сходилися на $250, оскільки господар візитки обіцяв викласти за тварину мінімум $300. Отримавши гроші, Уейл швидко ретирувався, а бармен починав телефонувати за номером на візитці. Звичайно ж, ніяких любителів тварин за вказаним номером він не виявляв.
Щодня Уейлу зі спільником таким чином вдавалося продавати з десяток собак, і вони заробляли по кілька тисяч доларів на тиждень. На аферистів працював цілий розплідник, співробітники якого за невелику плату відмивали бродячих тварин і навішували на їхні нашийники медалі.
Найцікавіше, що обдурюючи барменів, шахрай давав їм підказку. Той факт, що в обох учасників афери померли дружини, котрі обожнювали собачок однієї і тієї ж породи, повинен був щонайменше викликати підозру. Однак спраглі легких грошей працівники питних закладів не звертали на цей факт ніякої уваги.
Велика риба
Кар'єру афериста можна було вважати сформованою в той момент, коли Уейл провернув найбільшу махінацію, створивши ні багато ні мало цілий фіктивний банк. Побачивши в пресі оголошення про те, що один з банків закривається і здає площі в оренду, Уейл почав діяти. Знявши зазначений майданчик, він зробив усе можливе, щоб створити видимість роботи фінустанови, яка вже переїхала, - найняв людей, які зображали клерків, охоронців і клієнтів. Стара вивіска продовжувала висіти при вході.
І тут напарник Уейла, котрий за свій благопристойний вигляд отримав у злочинному світі прізвисько Диякон, привозив на шикарному автомобілі в банк підприємця з Канади, який цікавився купівлею землі. Канадець «клював» на пропозицію шахраїв купити багаті нафтою ділянки, які нібито контролював власник банку, за чверть їхньої вартості за умови оплати готівкою.
Тим часом у «банку» тривав відмінно зрежисований спектакль: у холі юрмилися клієнти, а співробітники говорили про те, що пора б уже посилити охорону, оскільки в будівлі багато готівки. Підсумок угоди - чистий прибуток шахраїв у розмірі $350 тис., на той час величезні гроші. А підготовка афери коштувала приблизно $50 тис. Чи треба говорити, що після укладення "угоди" відділення банку моментально зникало.
Махінація була настільки блискучою, що згодом потрапила в сценарій фільму Афера. І це виявилася не остання ідея Уейла.
Наприкінці 1920-х років він під виглядом інженера-фахівця із шахт з Колорадо вирушив до Італії, і тут його жертвою став сам італійський прем'єр-міністр і лідер фашистів Муссоліні. Продавши італійцям фальшиві права на розробку американських шахт, шахрай отримав із сейфів Муссоліні $2 млн. Він встиг ретируватися перш, ніж італійські спецслужби помітили фальсифікацію.
Великі гроші Уейл заробляв і за допомогою красивих дівчат. Так, домовившись із банками, що перебувають на межі банкрутства, Уейл отримував від них боргові розписки на суму $100 тис. кожна. У той час американці могли їздити з ними в Європу і використовувати як дорожні чеки.
Уейл зі спільниками вирушав до Парижа і наймав для участі в афері декількох моделей. Дівчата штурмували європейські ювелірні та хутряні салони, а продавці, углядівши поруч з ними респектабельних американських покровителів, без задньої думки забирали боргові розписки собі і давали здачу готівкою. У підсумку за одне подібне європейське турне можна було заробити близько $300 тис.
Проте ці та інші жарти із законом не завжди сходили Уейл з рук. Його кілька разів заарештовували правоохоронці, а за ґратами він провів в цілому десять років.
Біографам авантюриста став відомий його діалог з одним із ув'язнених у в'язниці Лівенворт. Уейл цікавився, на який термін і за яким звинуваченням той був засуджений. Дізнавшись, що співкамерника посадили на 20 років за пограбування банку на суму $3 тис., він похитав головою.
«А я отримав шість років за $250 тис. і виходжу на рік раніше за хорошу поведінку», - заявив він, тим самим довівши, що бути аферистом набагато вигідніше, ніж простим грабіжником.
До цугундера ж, за словами самого Уейла, його привело бажання жити чесно. Він спробував зайнятися готельним бізнесом, купивши і облаштувавши великий фешенебельний готель. Але його мешканцями нерідко ставали знайомі Уейла із злочинного світу, яким він не міг відмовити, а респектабельні клієнти стали обходити готель стороною. Бізнес пішов на дно, і в підсумку аферист, щоб поправити справи, погодився купити крадені цінні папери. Поліція розкрила справу, і Уейл опинився за ґратами.
Опинившись на волі, авантюрист знову почав заробляти обманом, проте фортуна вже була до нього не так прихильна. Більшість його спільників опинилися за ґратами, та й сам Уейл - ласун та любитель красивого життя - спустив на вітер все свій статок. До того ж він став в Америці відомою фігурою, а його обличчя - впізнаваним для поліцейських.
У 1948 році шахрай відкрив світові подробиці свого легендарного життя, написавши мемуари. За власним визнанням, він пишався тим, ким був, і не бажав собі іншого життя. Що стосується грошей, самі по собі вони його ніколи не хвилювали, тому й на втрату статку Уейл реагував спокійно. Головним інтересом в його житті були авантюри і розкішне життя.
Знаменитий аферист закінчив своє життя у притулку в рідному Чикаго. Незадовго до смерті журналісти запитали старезного діда: якби він міг встати з візка і вийти на вулицю, захотів би він когось обдурити?
«Я мрію про це, як голодна собака про мозкову кісточку», - без найменших вагань відповів легендарних шахрай.
***
Цей матеріал опубліковано в № 9 журналу Корреспондент від 7 березня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.